Рішення № 92955816, 19.11.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї НИ

19 листопада 2020 р. № 520/12480/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Волошина Д.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1126 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1126 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , грошової компенсації за невикористані у 2015, 2016, 2017, 2018 роках календарні дні додаткової відпустки передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 липня 2018 р.;

- зобов`язати Військову частину А1126 (Код ЄДРПОУ: 22994874, місцезнаходження: 51270, Дніпропетровська обл., Новомосковський район, селище міського типу Гвардійське) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , грошову компенсацію за невикористані у 2015, 2016, 2017, 2018 роках календарні дні додаткової відпустки передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 липня 2018 р.;

- витрати на оплату правничих послуг у сумі 3000 (три тисячі) грн. стягнути з відповідача по справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він проходив військову службу за контрактом у Військовій частині А1126 та був звільнений з військової служби 13.07.2018 року. У 2017 році позивач отримав посвідчення учасника бойових дій. Позивач вважає, що при звільненні йому неправомірно не проведено розрахунок та виплату компенсації за невикористані у 2015, 2016, 2017, 2018 роках календарні дні додаткової відпустки, передбаченої чинним законодавством.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2020 р. відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу – відповідь на відзив.

Копії ухвал про відкриття спрощеного провадження надіслані та вручені сторонам, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Представником відповідача 12.10.2020 р. надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та зазначив, що дія пункту 12 ч. 1 ст. 6 Закону України №3551-ХІІ на ОСОБА_1 в 2015 та 2016 роках не розповсюджується, у зв`язку з тим, що статус учасника бойових дій позивачу у відповідності до вимог Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 413, йому було надано у жовтні 2017 року.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині 1126 з 2015 по 2018 рр., що підтверджується матеріалами справи.

Наказом командира військової частини А1126 (по стройовій частині) від 13.07.2018 р. № 140 старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , старшого навідника 2 самохідно-артилерійського взводу самохідно- артилерійської батареї 2 парашутно-десантного батальйону, звільненого наказом командира військової частини А1126 (по особовому складу) від 13.07.2018 р. № 70-РС відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби у запас за пунктом «й» ( які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду), виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 05.10.2017 року.

В свою чергу, позивач з моменту звільнення, а саме з 13 липня 2018 року до військової частини А1126 із своєю незгодою з розміром належних йому до виплати при звільненні сум не звертався.

По суті позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ( далі за текстом - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Відповідно до п.5 Постанови Кабінету Міністрів від 20 серпня 2014 р. № 413 Про затвердження Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, рішення про надання та позбавлення статусу учасника бойових дій приймається: комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними в Міноборони, МВС, Мін`юсті, Національній поліції, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Генеральній прокуратурі України, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзв`язку, ДСНС, ДФС (далі - комісія); міжвідомчою комісією з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, яка утворюється Мінветеранів (далі - міжвідомча комісія), - у разі виникнення спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання.

Аналізуючи приписи чинного законодавства, суд приходить до висновку, що право на отримання додаткової відпустки як учасник бойових дій військовослужбовці набувають саме з моменту отримання статусу учасника бойових дій, який підтверджується посвідченням учасника бойових дій.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII Про оборону України (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР Про відпустки.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Аналогічну правову позицію було висловлено Великою Палатою Верховного Суду у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) від 21.08.2019 р., відповідно до якого спірні правовідносини та обставини даної справи є подібними, а нормативне регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та Національної гвардії України в частині права на отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку не відрізняється.

Суд зауважує, що позивач в адміністративному позові просить визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1126 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2015, 2016, 2017, 2018 роках календарні дні додаткової відпустки та зобов`язати Військову частину А1126 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані у 2015, 2016, 2017, 2018 роках календарні дні додаткової відпустки.

Проте, вказані вимоги підлягають лише частковому задоволенню, оскільки як зазначалось судом вище, ОСОБА_1 отримав статус та посвідчення учасника бойових дій у 2017 році, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 05.10.2017 року, а, в свою чергу, право на отримання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, відповідно до п. 12 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ та до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, надається учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

З огляду на зазначене та те, що судом встановлено, що позивач саме в 2017 році отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 05.10.2017 року, суд приходить до висновку, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо строків звернення позивача до суду, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду по зразковій справі № 620/4218/18, стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату правничих послуг у сумі 3000 (три тисячі) грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивачем для підтвердження витрат на правничу допомогу до суду надано: ордер на надання правничої допомоги на підставі договору про надання правової допомоги № б/н від 14.09.2020 року та акт виконаних робіт від 17.09.2020 року.

В акті виконаних робіт вказано, що клієнтом сплачено на користь адвоката грошові кошти за надання правової допомоги у розмірі 3000,00 (три тисячі) грн., що включають у себе усну консультацію, вивчення документів, складення та подача позовної заяви до суду.

Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Судом встановлено, що договір про надання правової допомоги № б/н від 14.09.2020 року в матеріалах справи відсутній, у зв`язку з чим у суду немає можливості встановити умови та розмір оплати наданих послуг.

Також судом встановлено, що в акті виконаних робіт немає детального опису скільки витрачено часу на кожну з послуг.

Жодних доказів сплати ОСОБА_1 за надані адвокатом послуги за договором № б/н від 14.09.2020 року про надання правової допомоги до суду не подано.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат на оплату правничих послуг.

Питання про розподіл судових витрат в частині судового збору у зв`язку із звільненням позивача від сплати судового збору не вирішується.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код – НОМЕР_1 ) до Військової частини А 1126 (смт. Гвардійське, Новомосковський район, Дніпропетровська область, 51270, код ЄДРПОУ – 22994874) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1126 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , грошової компенсації за невикористані у 2017, 2018 роках календарні дні додаткової відпустки передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 липня 2018 р.

Зобов`язати Військову частину А1126 (Код ЄДРПОУ: 22994874, місцезнаходження: 51270, Дніпропетровська обл., Новомосковський район, селище міського типу Гвардійське) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , грошову компенсацію за невикористані у 2017, 2018 роках календарні дні додаткової відпустки передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 липня 2018 р.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.А. Волошин