Рішення № 92955533, 19.11.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2020 року Справа №480/5835/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Павлічек В.О.,

розглянувши в приміщенні суду в м. Суми в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу №480/5835/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 2276 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини 2276 Національної гвардії України (далі по тексту - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини 2276 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;

- зобов`язати Військову частину 2276 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 12462 грн. (дванадцять тисяч чотириста шістдесят дві гривні);

- зобов`язати Військову частину 2276 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період із 03.04.2020 по день ухвалення судового рішення.

Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що станом на день звільнення позивача з Військової частини 2276 Національної гвардії України, установою не виплачено позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно. Позивач звернувся з рапортом до відповідача про виплату компенсації вартості речового майна, проте виплата грошової компенсації за не отримане речове майно до цього часу не проведена. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його права.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін та встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача.

На виконання зазначеної ухвали відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якій проти позовних вимог заперечував та просив відмовити в їх задоволенні, зокрема, зазначивши, що на момент звільнення позивача зі служби Військова частина не мала належних бюджетних призначень на закупівлю речового майна. Разом з тим щодо стягнення з Військової частини 2276 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені, відповідач зазначив, що компенсація за речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги ст. 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця (а.с. 17-27).

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що наказом командира Військової частини 2276 Національної гвардії України від 03.04.2020 року № 69, прапорщика ОСОБА_1 (Г-022655), який здав справи і обов`язки начальника продовольчого складу господарчого взводу роти бойового та матеріально-технічного забезпечення та звільненого відповідно до підпункту „а” пункту два частини п`ятої статті 26 Закону України „Про військовий обов`язок і військову службу” з військової служби наказом командувача Національної гвардії України від 06.03.2020 №43 о/с у запас у зв`язку із закінченням строку контракту 5 квітня 2020 року було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с. 7).

Як зазначено в даному наказі грошова компенсація вартості за не отримане речове майно згідно довідки-розрахунку від 03.04.2020 № 16 складає в сумі 10561 гривня 02 копійки з урахуванням ПДФО складає в сумі 12462 гривні 00 копійок (а.с. 7).

Позивач звертався до відповідача із рапортом, в якому зазначив, що відмовляється від отримання належного йому речового майна та бажає отримати грошову компенсацію за нього (а.с. 28).

Проте під час звільнення позивача з військової служби, відповідачем не було здійснено виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, у зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон № 2011-XII), відповідно до статті 1 якого соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1-2 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").

Згідно з частиною 1 статті 9-1 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що неотримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 червня 2017 року за № 797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Урядом Порядку № 178.

Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

З вищенаведених законодавчих приписів суд вбачає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за не отримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 у справі № 803/756/17 (адміністративне провадження № К/9901/38716/18) та постанові від 23.08.2019 року у справі № 2040/7697/18 (адміністративне провадження №К/9901/16211/19).

З матеріалів справи суд вбачає, що відповідно до наказу командира Військової частини 2276 Національної гвардії України від 03.04.2020 року № 69, грошова компенсація вартості за не отримане речове майно згідно довідки-розрахунку від 03.04.2020 № 16 складає в сумі 10 561,02 грн. з урахуванням ПДФО складає в сумі 12 462,00 грн. (а.с. 7).

При цьому перед звільненням з військової служби позивачем було подано командирові господарчого взводу роти бойового та матеріального забезпечення рапорт, в якому зазначив про виплату йому грошової компенсації за неотримане речове майно (а.с. 28). Проте на момент виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем не було виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане речове майно в сумі 12 462.00 грн.

При цьому посилання відповідача, що оскільки позивачем не подавався рапорт про виплату компенсації за належні до видачі предмети речового майна, а подавався рапорт, який на думку відповідача є виключно повідомленням про волевиявлення заявника про не бажання отримувати речове майн і не містить вимоги виплати конкретної суми коштів, суд вважає безпідставними, оскільки даного рапорту достатньо для того, щоб відповідач зрозумів волевиявлення ОСОБА_1 та виплатив йому грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна. Невиплативши позивачу компенсацію за речове майно відповідно до рапорту позивача, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача.

Також суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність достатнього фінансування як на підставу для невиплати цієї заборгованості, оскільки як зазначив Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов`язань і виправдання своєї бездіяльності, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Кечко проти України", "Сук проти України").

Разом з тим доводи відповідача щодо необхідності оподаткування вказаної грошової компенсації як інших доходів, що включаються до складу загального місячного оподатковуваного доходу платника податку, згідно пп.164.2.20 п.164.2 статті 164 Податкового кодексу України, суд вважає помилковими, оскільки грошова компенсація за неотримане речове майно, що підлягало видачі під час проходження військової служби не є грошовим забезпеченням військовослужбовця (чи його складовою) і, за своєю правовою природою, не може вважатися оподатковуваним місячним/річним доходом такої особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №820/611/17.

Враховуючи викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині щодо визнання протиправною бездіяльність Військової частини 2276 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та зобов`язання Військової частини 2276 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 12462,00 грн. (дванадцять тисяч чотириста шістдесят дві гривні), є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Військової частини 2276 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період із 03.04.2020 по день ухвалення судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Разом з тим, вказаними вище нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спор.

Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

З позовної заяви суд вбачає, що позивач просить зобов`язати Військову частину 2276 Національної гвардії України нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 03 квітня 2020 року по день ухвалення судового рішення у справі. При цьому відповідно до наказу командира Військової частини 2276 Національної гвардії України від 03.04.2020 року № 69, з позивачем припинено контракт про проходження військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, у зв`язку із закінченням строку контракту 05.04.2020 року. Тобто позивача було звільнено з військової служби 05.04.2020 року.

Відповідно до п. 5 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 № 200, розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Разом з тим згідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід обраховувати, виходячи з розрахунку календарних днів.

Як вже зазначалося судом вище, позивача було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення 05.04.2020 року. При цьому суд звертає увагу, що станом на 11.11.2020 року відповідачем не було надано суду доказів виплати позивачу грошової компенсації вартості не отриманого речового майна, тобто кількість днів затримки розрахунку при звільненні станом на 11.11.2020 року становить 220 календарних днів.

Відповідно до довідки Військової частини 2276 Національної гвардії України, розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 413,22 грн. (а.с. 16).

Отже сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні становить: 413,22 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) * 220 календарних днів = 90 908,40 грн.

Проте, враховуючи, що компенсація речового майна не є основною виплатою, яка б залишила позивача без засобів існування, а є додатковою виплатою, а також те, що судом частково задоволено позовні вимоги позивача, суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Позицію щодо правомірності застосування судом до спірних правовідносин “принципу співмірності” під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, було висловлено касаційною інстанцією в постанові Верховного суду від 24.07.2019 по справі №805/3167/18-а адміністративне провадження №К/9901/9908/19.

При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку суд вважає за необхідне враховувати розмір середнього заробітку позивача, факт наявності спору між позивачем та відповідачем щодо права отримання коштів при звільненні, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, ступінь вини відповідача та інших обставин справи.

Враховуючи принцип справедливості та співмірності, та те, що судом було частково задоволено позовні вимоги позивача, суд доходить висновку, що в даному випадку належним способом захисту прав позивача є саме стягнення з Військової частини 2276 Національної гвардії України середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 12 462,00 грн., що відповідає розміру грошової компенсації за не отримане під час проходження військової служби речового майна, яка підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 2276 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 2276 Національної гвардії України (вул. Дачна, 9, с. Климентове, Охтирський район, Сумська область, 42741, код ЄДРПОУ 14323534) щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Зобов`язати Військову частину 2276 Національної гвардії України (вул. Дачна, 9, с. Климентове, Охтирський район, Сумська область, 42741, код ЄДРПОУ 14323534) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 12 462,00 грн. (дванадцять тисяч чотириста шістдесят дві гривні 00 коп.).

Стягнути з Військової частини 2276 Національної гвардії України (вул. Дачна, 9, с. Климентове, Охтирський район, Сумська область, 42741, код ЄДРПОУ 14323534) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 12 462,00 грн. (уточнить суму)

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.О. Павлічек