Рішення № 92954158, 18.11.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2020 року м. Житомир справа № 240/6058/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність, стягнення коштів,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення з ним повного розрахунку при звільненні - невиплати йому в день виключення зі списків частини (31.01.2020) компенсації за неотримане речове майно;

- стягнути з Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок за неотримане речове майно при звільненні за період з 01 лютого 2020 року по 18 березня 2020 року у сумі 16795,45 гривень.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що при звільненні його з військової служби в Північному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України з ним не було проведено повного розрахунку, оскільки грошова компенсація за неотримане речове майно була виплачена йому 19 березня 2020 року, а не в день звільнення зі служби - 31 січня 2020 року, чим на переконання позивача порушено вимоги статті 116 Кодексу законів про працю України. У зв`язку з цим ОСОБА_1 вважає, що він відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а тому він звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою судді від 14 квітня 2020 року відкрито провадження у справі №240/6058/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

18 травня 2020 року до суду надійшов відзив Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач просив відровими в задоволенні позовних вимог в повному обсязі у зв`язку з їх безпідставністю. Аргументуючи таку позицію, відповідач зазначив, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Північному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України (військова частина 1497). Однак військовослужбовці Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України перебувають на всіх видах забезпечення, в тому числі речовому забезпеченні, окрім грошового забезпечення, у Житомирському прикордонному загоні (військова частина 1495), а тому компенсацію за речове майно позивачу сплачував саме Житомирський прикордонний загін. З огляду на що, Північне регіональне управління Державної прикордонної служби України вважає, що воно не може бути винним у несвоєчасній виплаті позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно, оскільки такі кошти сплачує Житомирський прикордонний загін. Водночас, а ні Північне регіональне управління Державної прикордонної служби України, а ні Житомирський прикордонний загін не є розпорядниками коштів (розпорядником коштів є Міністерство внутрішніх справ України та Адміністрація Державної прикордонної служби України) та фінансуються з державного бюджету, а тому відповідач зазначив, що він не може передбачати наперед компенсаційні витрати, для їх виплати необхідно оформляти заявки до відповідного органу. Таким чином, відповідач наголосив несвоєчасність виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно зумовлена специфічним порядком фінансування всіх військових частин, які не є розпорядниками бюджетних коштів (а.с.19-24).

Крім того, у відзиві на позовну заяву Північне регіональне управління Державної прикордонної служби України зазначило, що всі кошти, які належали позивачу були перелічені в наказі від 31.01.2020 №31-ОС та при звільненні були йому виплачені. Грошова компенсація за неотримане речове майно у наказі від 31.01.2020 №31-ОС зазначена не була. Однак, вказаний наказ ОСОБА_1 не оскаржував, з рапортом про не виключення його зі списків особового складу частини без повного розрахунку (виплати грошової компенсації за неотримане речове майно) не звертався, що, на переконання відповідача, дає підстави вважати, що позивач фактично погодився на проведення з неповного розрахунку при звільненні (а.с.19-24).

Ухвалою від 28 травня 2020 року адміністративну справу №240/6058/20 призначено до судового розгляду у судовому засіданні на 11 червня 2020 року о 11:00.

05 червня 2020 року до суду від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення, в яких позивач зазначив, що відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, а тому позивач вважає, що саме у Північному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України, за місцем проходження військової служби, йому повинні були вчасно виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно, однак не здійснили цього, не дивлячись на те, що він подавав відповідний рапорт на ім`я начальника Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (а.с.35-38).

В судовому засіданні, що відбулося 11 червня 2020 року за участі представника позивача, було оголошено перерву до 15:00 09 липня 2020 року.

У зв`язку з хворобою головуючої судді Черняхович І.Е. в період з 01.07.2020 по 10.07.2020, призначене на 09 липня 2020 року судове засідання по справі було відкладено на 30 липня 2020 року о 12:00.

Під час судового засідання, що відбулося 30 липня 2020 року за участі представників сторін, суд зобов`язав представника Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України надати докази в підтвердження проведених з позивачем розрахунків, у зв`язку з чим в судовому засіданні було оголошено перерву до 11:00 13 серпня 2020 року.

Витребувані судом докази представник відповідача надав у судовому засідання, що відбулося 13 серпня 2020 року.

14 вересня 2020 року представником позивача до суду були надані додаткові пояснення стосовно заявлених позовних вимог (а.с.75-79).

Під час судового засідання, що відбулося 14 вересня 2020 року представник позивача позовні вимоги підтримала та просили їх задовольнити позов в повному обсязі. Натомість представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Після з`ясування позиції сторін щодо спірних правовідносин та дослідження наявних у матеріалах справи доказів, судом без виходу до нарадчої кімнати було винесено протокольну ухвалу про перехід до подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що прапорщик ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом на посаді старшого техніка-контролера (начальника бюро перепусток) комендантського відділення комендатури забезпечення Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

На підставі наказу начальника Північного регіонального управління Державної прикордонної служи України від 03.01.2020 №2-ОС ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас на підставі підпункту "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

Натомість, відповідно до наказу начальника Північного регіонального управління Державної прикордонної служи України від 31 січня 2020 року №31-ОС позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення регіонального управління з 31 січня 2020 року (а.с.9).

Сторонами визнається та підтверджується наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 24.12.2019 №737-АГ "Про заходи щодо організації речового забезпечення персоналу Державної прикордонної служби України у 2020 році" та наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 11.12.2019 №105 "Про зарахування на фінансове забезпечення", що станом на дату звільнення позивача зі служби Північне регіональне управлінні Державної прикордонної служби України на фінансовому та речовому забезпеченні в Житомирському прикордонному загоні (військова частина 1495) (а.с.80-82).

31 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Житомирського прикордонного загону із рапортом, в якому просив виплатити йому грошову компенсацію за неотримане речове майно. При цьому в рапорті він повідомив, що претензій, скарг та заяв щодо його звільнення та порядку одержання грошової компенсації за неотримане речове майно він не має (а.с.65).

З наявних у матеріалах справи довідки-розрахунку від 31.01.2020 №9/20 (а.с.68) та довідки-розрахунку від 31.01.2020 №10/20 (а.с.69), складених Житомирським прикордонним загоном (військова частина 1495), вбачається, що у зв`язку зі звільненням з військової служби ОСОБА_1 отримав право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно в загальному розмірі 19561,01 гривень.

13 березня 2020 року начальником Житомирського прикордонного загону був виданий наказ №343-АГ "Про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно", яким зобов`язано здійснити виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 23081,99 гривень (з урахуванням грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб) (а.с.64).

Випискою з карткового рахунку ОСОБА_1 , відкритого в АТ "Комерційний банк "Приватбанк", підтверджується, що грошова компенсація за неотримане речове майно в розмірі 19267,59 гривень була зарахована на рахунок позивача лише 19 березня 2020 року (а.с.11).

Вважаючи протиправною бездіяльність Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо невиплати йому грошової компенсації за неотримане речове майно у день звільнення з військової служби, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду про стягнення середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку при звільненні.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно зі ст. 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною першою та другою статті 9 Закону №2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частина 1 статті 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі - Порядок №178) виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Відповідно до пункту 5 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Із системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби на підставі довідки про компенсацію речового забезпечення, яка видана речовою службою військової частини.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Північному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України, яке у свою чергу перебувало на речовому забезпеченні перебував у Житомирському прикордонному загоні (військова частина 1495).

Таким чином, з огляду на норми Порядку №178 саме на Північне регіональне управління Державної прикордонної служби України покладено обов`язок виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, що спростовує зазначені у відзиві на позовну заяву доводи відповідача про те, що Північне регіональне управління Державної прикордонної служби України не може бути винним у несвоєчасній виплаті позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно, оскільки такі кошти сплачує Житомирський прикордонний загін.

Відповідно до пункту 8 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв`язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік.

Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період врегульований Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затверджениим Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009).

Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням в органах Держприкордонслужби кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби (п. 1 Положення № 1115/2009).

Нормами пунктів 288-293 Положення № 1115/2009 передбачено, що у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.

У разі звільнення військовослужбовця з військової служби за рішенням командування за розпорядженням начальника органу Держприкордонслужби, в якому проходить службу військовослужбовець, кадровий підрозділ органу забезпечує підготовку подання про його звільнення.

Перед звільненням військовослужбовця з військової служби кадровим підрозділом органу Держприкордонслужби уточнюються відомості про проходження ним військової служби та у разі потреби документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги років у календарному та пільговому обчисленні, і проводиться обчислення вислуги років військової служби.

Наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу.

Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

Разом з тим, а ні Порядок №178, а ні Положення № 1115/2009 не містять норм, які б регулювали питання строку проведення виплати грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні особи зі служби в органах Державної прикордонної служби України. Вказаними нормативно-правовими актами не встановлено відповідальності за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають при звільненні особи зі служби, що ставить таку особу у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Так, в силу приписів частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Наведені положення ст. ст. 116, 117 КЗпП України входять до Глави VII Кодексу - оплата праці. Таким чином, приписи ст. ст. 116, 117 Кодексу поширюються та встановлюють обов`язок для роботодавця виплатити компенсацію у разі допущення з їх вини затримки у здійсненні виплат, що пов`язані саме з оплатою праці.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).

Згідно з положеннями ст. ст. 1, 2 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

У свою чергу, додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Виходячи з природи грошової компенсації за недоотримане речове майно, така виплата є грошовим вираженням еквіваленту певної речі, яка не була отримана особою, яка проходила військову службу, що, у свою чергу, жодним чином не пов`язано з оплатою праці (не є заробітною платою та її складовими/додатковими елементами) та не є винагородою за виконану роботу.

Дана компенсація має іншу природу походження та призначення у порівнянні з Главою VII - Оплата праці КЗпП України, а тому визначена приписами ст. ст. 116-117 Кодексу відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні до даних правовідносин не застосовується.

Слід зазначити, що виплативши ОСОБА_1 19 березня 2020 року грошову компенсацію за неотримане речове майно, відповідач повністю виконав завдання даної компенсації, замінивши натуральне вираження речі (речей) її грошовим виразом.

Верховний Суд у постанові від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18 зазначив, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування у п. 3 Порядку №178 словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Однак, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, а її виплата здійснюється особі, звільненій з військової служби.

Несвоєчасно виплачена грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, - не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак не підпадає під дію ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та статей 116, 117 КЗпП України.

За змістом ст. 12 Закону №2011-ХІІ у зв`язку із особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, в якості гарантій соціального і правового захисту військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 9-1 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.

Отже, компенсація за неотримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, оскільки, закупівля речового майна здійснюється незалежно від виплати грошового забезпечення і лише при незабезпеченні військовослужбовця речовим майном відповідно до п. 7 Порядку № 178 здійснюється виплата грошової компенсації.

Тобто, компенсація за речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги ст.ст. 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.

Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.01.2020 по справі №620/1982/19 (провадження № К/9901/33237/19) та в постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2020 по справі №240/12375/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, враховує вказані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.

Крім того, звертаючись до Житомирського прикордонного загону із рапортом про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно ОСОБА_1 у вказаному рапорті вказав, що він не має претензій, скарг та заяв щодо його звільнення та порядку одержання грошової компенсації за неотримане речове майно, чим фактично погодився з тим, що виплата грошової компенсації за неотримане речове майно буде виплачена йому не у день звільнення з військової служби.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставність вимог позивача щодо стягнення розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за затримку виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відтак, суд повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 263, 267, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (вул. Промислова, 5, м. Житомир, 10025; код ЄДРПОУ 23311352) про визнання протиправною бездіяльність, стягнення коштів - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович