Рішення № 92954073, 19.11.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2020 р. Справа№200/9610/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Льговської Ю.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

08 жовтня 2020 року (згідно з відбитком поштового штампу на конверті) ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачеві заборгованості з пенсії з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2018 року та з 01 серпня 2018 року по 31 жовтня 2018 року; зобов`язання відповідача здійснити виплату позивачеві призначеної пенсії за віком з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2018 року та з 01 серпня 2018 року по 31 жовтня 2018 року.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати: судовий збір у розмірі 840,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно припинив виплату пенсії позивачеві як внутрішньо переміщеній особі з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2018 року та з 01 серпня 2018 року по 31 жовтня 2018 року. Дії відповідача щодо невиплати пенсії позивач вважає протиправними, оскільки пенсія є єдиним джерелом існування та має виплачуватися незалежно від місця проживання особи.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Відмовлено у задоволенні заяви про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду з позовом та поновлення цього строку з підстав дотримання строку звернення до суду.

02 листопада 2020 року відповідач надав відзив на позов, в якому зазначив, що позивачеві припинено виплату пенсії з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2018 року та з 01 серпня 2018 року по 31 жовтня 2018 року на підставі підпункту 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365. Крім того, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 788) суми пенсій, які не виплачено за минулий період до місяця їх відновлення, обліковуються та будуть виплачені на умовах та порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. На час подання відзиву на позов окремий порядок не визначено, підстави для виплати заборгованості відсутні.

Дослідивши та оцінивши докази у справі, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 є громадянином України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 0000446286 від 21 грудня 2017 року позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу за фактичним місцем проживанням: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Маріупольському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області як отримувач пенсії за віком.

У відзиві на позовну заяву зазначено, що пенсія ОСОБА_1 призупинена з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2018 року та з 01 серпня 2018 року по 31 жовтня 2018 року на підставі підпункту 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365.

За відомостями довідки відповідача від 22 жовтня 2020 року, витягу з ІКІС ПФУ: Підсистема призначення та виплати пенсії позивачеві за період з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2018 року та з 01 серпня 2018 року по 31 жовтня 2018 року пенсія нарахована, але не сплачена.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначається порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням (абзац 10 частини другої статті 5 Закону № 1058-IV).

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV регламентовано, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, за змістом частини першої статті 49 Закону № 1058-IV припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом або судом відповідного рішення з підстав, визначених законом.

Судом встановлено, що виплата пенсії позивачеві припинена з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2018 року та з 01 серпня 2018 року по 31 жовтня 2018 року на підставі підпункту 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365.

Разом з тим, така підстава для припинення пенсії не передбачена частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.

Крім того, відповідачем не надано суду ні рішення територіальних органів Пенсійного фонду, ні рішення суду про припинення ОСОБА_1 виплати пенсії з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2018 року та з 01 серпня 2018 року по 31 жовтня 2018 року, ні доказів на підтвердження наявності визначених законом підстав для такого припинення.

Разом з тим, посилання представника відповідача у відзиві на приписи постанов Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637, «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08 червня 2016 року № 365 стосовно того, що умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є знаходження їх за фактичним місцем проживання, суд вважає неспроможними для спростування неправомірності припинення виплати пенсії позивачеві з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2018 року та з 01 серпня 2018 року по 31 жовтня 2018 року.

Судом також врахований правовий висновок Верховного Суду, викладений у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 805/402/18 (зразкова справа про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі), за яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Суд зазначає, що відповідач, припиняючи виплату пенсії позивачу, діяв всупереч вимогам Закону № 1058-IV, що, у свою чергу, призвело до порушень прав позивача.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

За змістом конституційних норм (статті 113,116,117 Конституції України) Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Судом встановлено, що жодних змін до Закону № 1058-IV з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймалось.

Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, приписи абзацу 20 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637 (з урахуванням змін, внесеними постановою Кабінету Міністрів України №788 від 21 серпня 2019 року) не можуть бути застосовані до правовідносин у цій справі, оскільки не відповідають частині першій статті 47 Закону № 1058-IV.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2018 року та з 01 серпня 2018 року по 31 жовтня 2018 року та зобов`язання відповідача виплатити пенсію за ці періоди є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із вчиненням процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи (пункт 1 частини третьої цієї же статті).

Відповідно до положень частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частина четверта статті 134 КАС України встановлює, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З аналізу наведених норм вбачається, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано докази обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт адвокатом та їх вартості суду надано договір про надання правової допомоги № 18 від 10 липня 2020 року, додаткова угода № 1 до договору від 10 липня 2020 року, акт прийму-передачі виконаних робіт № 18 від 08 жовтня 2020 року, копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 18 від 08 жовтня 2020 року на суму 5000 гривень.

Із вказаних документів суд вбачає, що вартість робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, становить 5 000 гривень, з яких 500 грн за консультацію (1 год х 500,00 грн), 1000 грн за пошук та аналіз судової практики (2 год х 500, грн), 3 500 грн за складання позовної заяви (7 год х 500,00 грн).

При визначенні суми відшкодування заявлених витрат суд керується критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру.

Суми наданих послуг за пошук та аналіз судової практики та за складання позовної заяви суд вважає такими, що частково не відповідають вказаним критеріям, оскільки, по-перше, справа є не лише справою незначної складності, а і типовою; а по-друге, з огляду на незначну складність обсяг документів, доданих до позовної заяви, малий, що свідчить про завищення часу виконання робіт.

З огляду на викладене суд вважає, що відшкодуванню підлягають: 500,00 за первинну консультацію; 500,00 грн (1 година х 500,00 грн) за пошук та аналіз судової практики; 2 000,00 грн (4 години х 500,00 грн) за складання позовної заяви.

Отже, сумарно відшкодуванню підлягає сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір у сумі 840,80 грн.

З огляду на це сума сплаченого судового збору підлягає відшкодуванню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 139, 243-246, 255, 263, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення певних дій задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2018 року та з 01 серпня 2018 року по 31 жовтня 2018 року.

Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ: 42171861, місцезнаходження: вул. Зелінського, 27-А, м. Маріуполь, Донецька області, 87548) здійснити виплату ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) призначеної пенсії за віком з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2018 року та з 01 серпня 2018 року по 31 жовтня 2018 року.

Стягнути за рахунок асигнувань Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ: 42171861, місцезнаходження: вул. Зелінського, 27-А, м. Маріуполь, Донецька області, 87548) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати у загальній сумі 3 840 (три тисячі вісімсот сорок гривень) гривень 80 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 19 листопада 2020 року.

Суддя Ю.М. Льговська