Рішення № 92953919, 16.11.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2020 р. Справа№200/9113/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (надалі - Бахмутсько-Лиманське УПФУ, відповідач) про:

- визнання протиправним та скасування рішення від 03.07.2020 року №056350005462 про призначення щомісячного довічного грошового утримання згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з 26.06.2020 року довічно у розмірі 125 784,00 грн., виходячи із стажу судді 27 років 3 місяці 24 дні та 64 відсотків суддівської винагороди, яка складає 196 537,00 грн.;

- визнання протиправним та скасування рішення від 13.07.2020 року №056350005462 про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (зміна статусу переселенця) з 26.06.2020 року довічно у розмірі 125 784,00 грн., виходячи із стажу судді 27 років 3 місяці 24 дні та 64 відсотків суддівської винагороди, яка складає 196 537,00 грн.;

- визнання протиправними дій щодо відмови в зарахуванні до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, періоду роботи адвокатом Донецької обласної колегії адвокатів з 02.03.1991 року по 02.03.1993 року, що складає 2 роки 00 місяців 00 днів, згідно розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, який виданий Донецьким апеляційним судом 24.06.2020 року вих. №312-43/471/20;

- зобов`язання при обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці зарахувати до стажу роботи на посаді судді згідно розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, який виданий Донецьким апеляційним судом 24.06.2020 року вих. №312-43/471/20: 1) період роботи адвокатом Донецької обласної колегії адвокатів з 02.03.1991 року по 02.03.1993 року, що складає 2 роки 00 місяців 00 днів; 2) період роботи безпосередньо на посаді судді з 03.03.1993 року по 25.06.2020 року - 27 років 03 місяці 23 дні (Дружківського міського суду Донецької області з 03.03.1993 року по 14.03.2005 року, що складає 12 років 00 місяців 12 днів; Апеляційного суду Донецької області з 15.03.2005 року по 08.10.2018 року, що складає 13 років 06 місяців 24 дні; Донецького апеляційного суду з 09.10.2018 року по 25.06.2020 року, що складає 01 рік 08 місяців 17 днів), всього 29 років 03 місяці 23 дні;

- зобов`язання прийняття рішення про призначення (перерахунок) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з 26.06.2020 року довічно з урахуванням стажу роботи на посаді судді 29 років 03 місяці 23 дні, із розрахунку 90 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, згідно довідки Донецького апеляційного суду №3.11-14/177-20 від 25.06.2020 року;

- зобов`язання здійснення перерахунку та виплати за весь час, починаючи з 26.06.2020 року по день виконання судового рішення, різниці між виплаченим щомісячним довічним грошовим утриманням судді у відставці в розмірі 64 відсотки суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, та перерахованим у розмірі 90 відсотків суддівської винагороди судді;

- стягнення відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними рішеннями та діями Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, що порушують гарантії незалежності судді та конституційне право на соціальний захист, грошову компенсацію в розмірі 10 000 грн.;

- стягнення витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору у сумі 840,80 грн.;

- встановлення судового контролю за виконанням судового рішення та зобов`язання у місячний строк з дати набрання рішенням законної сили подати суду звіт про виконання рішення суду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 26.06.2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Рішенням Бахмутсько-Лиманського УПФУ№056350005462 від 03.07.2020 року їй призначена виплата щомісячного довічного грошового утримання судді згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з 26.06.2020 року довічно у розмірі 125 784,00 грн., виходячи з суддівської винагороди у розмірі 196 537,00 грн., стажу судді 27 років 3 місяці 24 дні та 64% від суддівської винагороди.

13.07.2020 року відповідачем прийнято рішення №056350005462 про перерахунок пенсії (зміна статусу переселенця), згідно якому позивачу призначено щомісячне довічне грошове утримання згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з 26.06.2020 року довічно у розмірі 125 784,00 грн., виходячи з суддівської винагороди 196 537,00 грн., стажу судді 27 років 3 місяці 24 дні та 64% від суддівської винагороди.

Так, позивач зазначає, що спірні рішення були прийняті без урахування двох років стажу роботи адвокатом Донецької обласної колегії адвокатів з 02.03.1991 року по 02.03.1993 року та, як наслідок, визначено розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у розмірі 64% від розміру суддівської винагороди, а мало бути 68 %. Однак, маючи стаж роботи на посаді судді 25 років, станом на 03.03.2018 року (під час дії пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів») позивач набула право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 90% суддівської винагороди (80% суддівської винагороди за стаж роботи 20 років та за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років - 2% грошового утримання судді).

Позивач вважає дії відповідача щодо не включення до її суддівського стажу двох років роботи і включення розрахунку лише 64% суддівської винагороди, а не 90%, протиправними, такими, що порушують її конституційні права і охоронювані законом інтереси, оскільки згідно розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, такий стаж повинен бути обрахований в розмірі 29 років 03 місяці 23 дні з урахуванням 90% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі № 200/9113/20-а, за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення осіб (виклику) учасників справи. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

02 листопада 2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, згідно якому відповідач позовні вимоги не визнає з огляду на відсутність правових підстав для зарахування періоду роботи позивача з 02.03.1991 року по 02.03.1993 року адвокатом Донецької обласної колегії адвокатів, оскільки суд зарахував вищезазначений період роботи до стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного грошового утримання судді у відставці. Так, до стажу роботи на посаді судді при обчисленні щомісячного грошового утримання судді у відставці позивачу враховано періоди роботи на посаді судді з 03.03.1993 року по 14.03.2005 року, з 15.0.2005 року по 25.06.2020 року, отже стаж роботи на посаді судді складає 27 років 03 місяці 24 дні, а щомісячне грошове утримання судді у відставці обчислено з 25.06.2020 року із суддівської винагороди в розмірі 64% і його розмір складає 125 783,68 грн. (196537,00 грн. х 64%).

Щодо розрахунку 90% суддівської винагороди, відповідач зазначив, що станом на дату звернення позивача до Бахмутсько-Лиманського УПФУ із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в зв`язку з визнанням неконституційним пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України №1402, втратили чинність положення, які визначали різний порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці, тому обчислення 90% від суддівської винагороди за нормами Закону України №1402 є неправомірним та таким, що не відповідає нормам діючого законодавства і знову ж таки вводить певну диференціацію щодо проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання у порівнянні із суддями у відставці, яким це утримання призначене у розмірі, передбаченому ч. 3 ст. 142 Закону України №1402.

Також, відповідач вважає позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження факту спричинення моральної шкоди та не наведений розрахунок заявленої до відшкодування моральної шкоди.

У поданій до суду відповіді на відзив позивач наводить доводи на обґрунтування заявлених ним вимог, які аналогічні тим, що викладені у позові.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04.11.2020 року відмовлено у задоволенні заяви представника Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

05.11.2020 року ухвалою Донецького окружного адміністративного суду клопотання ОСОБА_1 про розгляд адміністративної справи №200/9113/20-а за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджено паспортом громадянина України (а.с. 43-51).

Рішенням Вищої ради правосуддя від 18.06.2020 № 1872/0/15-20 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Донецького апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку (а.с.66).

Наказом Донецького апеляційного суду від 19.06.2020 року №406/к відраховано суддю ОСОБА_1 зі штату Донецького апеляційного суду 25 червня 2020 року, у зв`язку із поданням заяви про відставку (а.с. 67).

26.06.2020 року позивач звернулась із заявою до відповідача про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (а.с.188-189).

До заяви позивачем додано, в тому числі, довідку Донецького апеляційного суду №3.11-14/177-20 від 25.06.2020 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (а.с. 82), згідно якої станом на 25 червня 2020 року суддівська винагорода, яка враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 196 537,00 грн., у тому числі: посадовий оклад - 115610,00 грн.; доплата за вислугу років (70%) - 80927,00 грн., а також, розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (а.с. 83), згідно якому стаж позивача складає:

- 02 роки 00 місяців 00 днів з 02.03.1991 року по 02.03.1993 року адвокат Донецької обласної колегії адвокатів;

- 12 років 00 місяців 12 днів з 03.03.1993 року по 14.03.2005 року суддя Дружківського міського суду Донецької області;

- 13 років 06 місяців 24 дні з 15.03.2005 року по 08.10.2018 року суддя Апеляційного суду Донецької області;

- 01 рік 08 місяців 17 днів з 09.10.2018 року по 25.06.2020 року суддя Донецького апеляційного суду.

Усього: 29 років 03 місяці 23 дні.

Рішенням відповідача№056350005462 від 03.07.2020 року,з 25.06.2020 року позивачу призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до ч.3 ст. 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у розмірі 64 % від заробітку в сумі 125784,00 грн., стаж роботи на посаді судді становить 27 років 03 місяці 24 дні (а.с.110).

Рішенням відповідача 056350005462 від 13.07.2020 року позивачу здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, призначеного відповідно до ч.3 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який складає у розмірі 64 % від заробітку в сумі 125783,68 грн., стаж роботи на посаді судді становить 27 років 03 місяці 24 дні (а.с.111).

27 липня 2020 року позивач звернулась до Бахмутсько-Лиманського УПФУ та Головного управління ПФУ в Донецькій області з метою досудового врегулювання спору зі скаргою щодо складових та розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а також зарахування до стажу роботи на посаді судді стаж роботи адвокатом Донецької обласної колегії адвокатів з 02.03.1991 року по 02.03.1993 року (а.с. 92-105).

Листом №0574-02-8/7480 від 06.08.2020 року Бахмутсько-Лиманське УПФУ повідомило позивача, що йому не надано право самостійно тлумачити Закони та приймати рішення щодо їх виконання без роз`яснень Міністерства соціальної політики України, тому Управління не вважає розрахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача неправомірним (а.с. 106-109).

Вирішуючи даний спір, суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

У статті 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України від 02.06.2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі іменується - Закон України №1402-VIII).

Відповідно до пункту 25 Прикінцевих і перехідних положень Закону України №1402-VІІІ, право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

За положеннями частини третьої статті 142 Закону України №1402-VІІІ, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Частиною першою статті 116 Закону України №1402-VIIІ передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Абзацом 4 пункту 34 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 1402-VIIІ визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Позивач була призначена суддею Дружківського міського суду Донецької області 03.03.1993 року і на час її призначення на посаду судді, питання визначення стажу, який дає право судді на відставку, регулювався частиною 4 статті 43 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 № 2862-XII.

Згідно частини 1 статті 7 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 № 2862-XII (в редакції чинній на день набуття позивачем статусу судді) право на зайняття посади судді районного (міського), міжрайонного (окружного) суду, військового суду гарнізону має громадянин України, який досяг на день обрання 25 років, має вищу юридичну освіту і, як правило, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років.

Згідно з частиною 2 статті 137 Закону 1402-VIIІ, до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Системний аналіз указаної норми в її взаємозв`язку з абзацом 4 пункту 34 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII дає підстави для висновку, що в зв`язку з набранням чинності Законом №2447-VIII, яким внесено зміни до статті 137 Закону №1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Водночас, частиною першою статті 7 Закону №2862-ХІІ, яка була чинною на час обрання позивача на посаду судді, визначалось, що суддею міг бути громадянин України, який мав стаж роботи в галузі права не менш як два роки.

З огляду на зазначене, право на зарахування стажу роботи в галузі права два роки мають судді, яких було призначено на посаду судді вперше згідно з вимогами, встановленими Законом №2862-XII на день їх обрання.

Наведене свідчить про наявність у позивача права на зарахування до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, додатково двох років роботи в галузі права.

Аналогічний правовий висновок був зроблений Верховним Судом у рішенні від 22 листопада 2018 року (справа №9901/805/18), залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року.

Також, в трудовій книжці позивача на сторінці 10 зазначено про те, що 06.02.1990 року вона прийнята стажером, а з 29.06.1990 року переведена в адвокати в Донецьку обласну колегію адвокатів (а.с.73).

Згідно розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, обрахованого Донецьким апеляційним судом 24.06.2020 року №3.12-43/471/10, позивачу зараховано стаж тривалістю 2 роки у період її роботи в Донецькій обласній колегії адвокатів (а.с.83).

Аналізуючи викладене, суд дійшов висновку, що до страхового суддівського стажу позивача в розмірі 27 років 03 місяці 24 дні, в силу частини 1 статті 7 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 № 2862-XII, частини 2 статті 137 Закону 1402-VIIІ, абз. 4 п. 34 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 1402-VIIІ підлягають зарахуванню два роки стажу (досвіду) роботи позивача в Донецькій обласній колегії адвокатів (до обрання її суддею Дружківського міського суду).

Так, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що стаж роботи на посаді судді позивача складає 29 років 03 місяці 23 дні, а отже дії відповідача із визначення їй стажу в кількості 27 років03 місяці 24 дні (а.с.83, 110) є незаконними та необґрунтованими.

Виходячи з наведеного, стаж позивача на посаді судді становить 29 років 03 місяці 23 дні, та розмір її довічного грошового утримання повинен складати 68% суддівської винагороди (50% + 18% (9 відпрацьованих років понад 20 років х 2%), обчисленої відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

При цьому суд зазначає, що визначення відсоткового розміру (64%) було незаконно обраховано відповідачем, виходячи із визначення суддівського стажу позивача 27 років.

Щодо посилань позивача про здійснення перерахунку та виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням відсотку в розмірі 90%, суд зазначає наступне.

На підставі рішення ВККС України від 27.07.2017 року за №502/вс-17 ОСОБА_1 визнана такою, що підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду (а.с. 86-89).

Відповідно до положень п.25 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.06.2016р., згідно якому право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів».

Згідно вказаному положенню, за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2020 від 18 лютого 2020 року були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 25 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII зі змінами.

У вказаному рішенні Конституційний Суд України зокрема зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

З урахуванням наведеного, Конституційний Суд України дійшов висновку, що запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічна за змістом норма міститься у статті 91 Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII "Про Конституційний Суд України".

Таким чином, згадані вище положення пункту 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII втратили чинність з 18.02.2020 року.

Як наслідок, з 18.02.2020 року на порядок обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці поширюються положення статті 142 Закону №1402-VIII.

Як встановлено судом, відповідно до рішення ВРП від 18.06.2020 року за №1872/о/15-20 позивач звільнена з посади судді Донецького апеляційного суду, в зв`язку з поданням заяви про відставку (а.с.66), а тому обчислення щомісячного довічного грошового утримання має здійснюватися відповідно до положень статті 142 Закону №1402-VIII.

Виходячи з наведеного, стаж позивача на посаді судді становить 29 років 03 місяці23 дні, та розмір її довічного грошового утримання повинен складати 68 % суддівської винагороди, обчисленої відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Суд зазначає, що законодавство не розмежовує поняття «суддівський стаж» в розрізі його правозастосування (чи то при звільненні, чи то при обрахунку суми щомісячного довічного утримання»).

При вирішенні вказаної справи судом також враховано правові висновки щодо аналогічних правовідносинах, які викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 24 жовтня 2019 року (справа № 9901/2/19).

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не було доведено правомірності винесення своїх рішень у правовідносинах, з приводу яких подано позов, а тому, вказаний позов в цій частині підлягає задоволенню.

Разом з тим, з позовної заяви вбачається, що позивач фактично не погоджується з прийнятими відповідачем рішеннями саме в частині не зарахування до стажу період роботи адвокатом Донецької обласної колегії адвокатів з 02.03.1991 року по 02.03.1993 року та урахування відсотку 64 суддівської винагороди, обчисленої відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до виплати щомісячного довічного грошового утримання у невідповідному розмірі.

Згідно з частиною 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки право позивача на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" не порушено, то воно підлягає відновленню у спосіб, яким є визнання протиправним та скасування рішення від 03.07.2020 року 056350005462 в частині визначення страхового стажу судді без урахування двох років стажу (досвіду) роботи за юридичною професією та в частині обрахунку розміру щомісячного грошового утримання судді із загального відсотка від суддівської винагороди, та визнання протиправним та скасування рішення від 13.07.2020 року 056350005462 про перерахунок позивачу щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до частини 3 статті 142 Закону 1402-VIIІ щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Збільшення страхового стажу на посаді судді на 2 роки є підставою для збільшення розміру загального відсотку розрахунку пенсії від заробітку на 4%.

Отже, на думку суду належним способом захисту, яким буде відновлено право позивача, є зобов`язання відповідача прийняти рішення про зарахування до страхового стажу судді ОСОБА_1 період роботи за юридичною спеціальністю (досвід) - два роки - (загальний стаж - 29 років) та визначення розміру загального відсотку від суддівської винагороду на рівні 68%, з проведенням відповідного перерахунку та виплатою суми щомісячного грошового утримання з урахуванням раніше виплачених сум.

Крім того, як встановлено судом, позивач звернулась до відповідача з заявою про призначення довічного грошового утримання - 26.06.2020 року, довічне грошове утримання призначено з 26.06.2020 року, відповідно перерахунок слід здійснити з дати звернення.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій із відмови в зарахуванні до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, періоду роботи адвокатом Донецької обласної колегії адвокатів з 02.03.1991 року по 02.03.1993 року, що складає 2 роки 00 місяців 00 днів, згідно розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, який виданий Донецьким апеляційним судом 24.06.2020 року вих. №312-43/471/20, суд зазначає наступне.

Кодекс адміністративного судочинства України (надалі КАС України) не містить окремого визначення понять "дії" чи "бездіяльність", натомість є визначення індивідуального акту - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (стаття 4 КАС України).

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.04.2018 року у справі №П/9901/137/18 (800/426/17), під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що до адміністративного суду можуть бути оскаржені не будь-які дії суб`єкта владних повноважень, а лише ті, які порушують права, свободи або законні інтереси позивачки. Тобто оспорюваними діями повинні створюватись перешкоди для реалізації права позивачки на отримання щомісячної грошової виплати, натомість, такими перешкодами є не окремі дії відповідача, а є спірне рішення, яке є самостійним предметом даного спору.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суд зважає на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оспорювані позивачем дії не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для неї жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав, свобод, інтересів та не породжують для нього будь-яких обов`язків. Такі дії самі по собі не мають безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення її можливості їх реалізувати та не покладають на неї певні обов`язки, не можуть вважатись такими, що порушують права, свободи чи інтереси позивача.

Рішенням, що має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки позивача, є саме рішення про призначення щомісячного грошового утримання судді від 03.07.2020 року та перерахунку щомісячного грошового утримання судді від 13.07.2020 року в частині обрахунку суддівського стажу, у зв`язку із чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн., суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 цієї Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких він зазнав, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, причинного зв`язку між шкодою та протиправною бездіяльністю відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду, яку саме заподіяно шкоду та в чому вона полягає. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначила лише, що відповідачем порушено право позивача мирно володіти щомісяця належними їй грошовими коштами, які не враховані при визначенні стажу роботи на посаді судді.

Суд зазначає, що позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку. Разом з тим, позивачем не надано жодних доказів заподіяння їй моральних страждань протиправною поведінкою відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Стосовно встановлення судового контролю.

Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Однак зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, що може використовуватися залежно від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами. Тобто, встановлення судового контролю є правом суду, а не безумовним обов`язком.

В цьому контексті варто відзначити постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.05.2019р. у справі №826/9960/15, в якій суд відмовив у задоволенні клопотання про встановлення судового контролю, оскільки заявник не довів, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач буде чинити перешкоди у виконані такого рішення.

У позовній заяви позивачем не було наведено доводів на обґрунтування необхідності встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, а відтак суд відмовляє у встановлені судового контролю.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не було доведено правомірності своїх рішень у правовідносинах, з приводу яких подано позов, а тому, вказаний позов підлягає частковому задоволенню.

Частинами 1 та 3 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

А при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що позовні вимоги в задоволені яких відмовлено, є фактично похідними від основної позовної вимоги (щодо визнання протиправними та скасування рішень), яка задоволена в повному обсязі, на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підстав наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 03.07.2020 року 056350005462 в частині визначення страхового стажу судді ОСОБА_1 без урахування двох років стажу (досвіду) роботи за юридичною професією та в частині обрахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді із загального відсотка від суддівської винагороди.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 13.07.2020 року 056350005462 про перерахунок судді ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання.

4. Зобов`язати Бахмутсько-Лиманське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати до страхового стажу судді ОСОБА_1 двох років стажу (досвіду) роботи адвокатом Донецької обласної колегії адвокатів з 02.03.1991 року по 02.03.1993 року із визначенням загального відсотку в розмірі 68% суддівської винагороди.

5. Зобов`язати Бахмутсько-Лиманське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 26 червня 2020 року, виходячи із обрахунку стажу судді - 29 років 03 місяці23 дні та з урахуванням відсотку від суддівської винагороди в розмірі 68%, з урахуванням раніше виплачених сум, щомісячного довічного грошового утримання судді.

6. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

7. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області(місцезнаходження: вул. Миру, 35, м. Бахмут, Донецька область, 84511, код ЄДРПОУ 42172734) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Судове рішення складено та підписано 16 листопада 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.М. Чучко