
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 листопада 2020 року Справа № 160/11764/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лозицької І.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (49600, м. Дніпро, вул. Філософська, буд. 39А, код ЄДРПОУ 39835428) від 03.09.2020 року № 4-9308/15-20-СГ про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою;
- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (49600, м. Дніпро, вул. Філософська, буд. 39А, код ЄДРПОУ 39835428)повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 16.07.2020 року № 1К/ЗЕМ-СВД/ЄЛЗ/ПТР та надати дозвіл у формі наказу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Єлизаветівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області із земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії відповідача перешкоджають в реалізації законного права позивача на отримання дозволу у формі наказу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Позивач зазначає, що зазначена у наказі відповідача підстава відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не передбачена частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України та базується на інформації, яка не відповідає дійсності та офіційним документам.
Таким чином, як зазначає позивач, відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель державної власності сільськогосподарського призначення, відповідач перешкоджає позивачеві у реалізації законного права на безоплатне одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у розмірах встановлених Земельним кодексом України.
Ухвалою суду від 28.09.2020 року було відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
Заперечуючи проти позову відповідачем надіслано до суду відповідь на позов, який долучено до матеріалів справи.
Відповідач зазначає, що земельну ділянку за кадастровим номером 1223780800:03:001:0543 внесено до даних Державного земельного кадастру в результаті інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності у 2013-2014 роках. Однак, було виявлено, що дана земельна ділянка має у своєму складі декілька угідь, які відносяться до різних категорій земель: землі водного фонду (болота – існує прибережна захисна смуга), землі лісогосподарського призначення (у тому числі інші лісові насадження) та землі сільськогосподарського призначення (для сінокосіння – близько 2,000 га).
Таким чином, як зазначає відповідач, відомості із кадастровим номером 1223780800:03:001:0543 потребують приведення у відповідність до існуючого стану, але на сьогодні органи Держгеокадастру не мають такої технічної можливості виправити зазначену помилку, оскільки це потребує виправлення обмінного файлу за допомогою спеціального технічного забезпечення (наприклад, геодезичної інформаційної системи 6 – ГІС 6). Існуючий базовий набір функцій програмного забезпечення не дозволяє зробити певні зміни.
Відповідач зазначає, що підставою для відмови стала інформація відділу у Петриківському районі міськрайонного управління у Петриківському районі та у м. Кам`янське Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо земельної ділянки, яка розташована в межах відповідного кадастрового номеру, що надається Державним кадастровим реєстратором і територіальним органом нижчого рівня територіального органу, яка є додатком до викопіювання з кадастрової карти (плану) від 14.08.2020 року за НВ-1214221382020. Проте, за поясненням даного відділу, 14.08.2020 року відповідне викопіювання за номером НВ-1214221382020 було ним надано помилково на іншу земельну ділянку, що має площу 2,000 га, оскільки, додані до клопотання картографічні дані не дозволяли однозначно та чітко з`ясувати місце розташування земельної ділянки.
Відповідач вказує, що докази щодо наявної у відділі інформації щодо запитуваної земельної ділянки площею 0,12 га для ведення садівництва, яка розташована на території Єлизаветівської сільської ради буде можливість надати пізніше, у зв`язку з технічними перешкодами.
Крім того, відповідач зазначає, що вимога позивача про зобов`язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень та виходить за межі адміністративного судочинства.
Також відповідач пояснює, що передача (надання) земельної ділянки у власність, відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Враховуючи зазначене, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області з клопотанням № 1К/ЗЕМ-СВД/ЄЛЗ-ПТР від 16.07.2020 року, в якому просив відповідно до приписів статей 15-1, 118, 121, 122 Земельного кодексу України розглянути питання щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва орієнтованою площею 0,12 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Єлизаветівської сільської ради у Петриківському районі Дніпропетровської області із земель державної власності у межах норми безоплатної приватизації.
У вказаному клопотанні позивач зазначив, що бажане місце розташування земельної ділянки – у межах земельної ділянки державної власності з кадастровим номером 1223780800:03:001:0543 поряд з земельною ділянкою, на яку згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 27.01.2020 року № 4-1269/15-20-СГ було надано дозвіл для ОСОБА_1 на розробку документації із землеустрою для ведення особистого селянського господарства.
У клопотанні позивач вказав, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення садівництва не використав.
До клопотання № 1К/ЗЕМ-СВД/ЄЛЗ-ПТР від 16.07.2020 року позивачем було додано копію паспорта громадянина України, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
З матеріалів справи вбачається, що Наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 03.09.2020 року № 4-9308/15-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», відповідно до статей 15-1, 118, 122 та 134 Земельного кодексу України, керуючись чинним земельним законодавством України, Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, затвердженим наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 року № 308 (в новій редакції згідно з наказом Держгеокадастру від 20.02.2020 року № 53), позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Єлизаветівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 0,1200 га, із цільовим призначенням (01.15) – для індивідуального садівництва, з таких підстав: за інформацією відділу у Петриківському районі та у м. Кам`янське Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, частина запитуваної земельної ділянки, яка зазначена на доданих географічних матеріалах, відноситься до земель оздоровчого фонду, розпорядження якими знаходиться поза межами повноважень Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.
Не погоджуючись із зазначеним наказом, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до п. "а" ч.3 ст. 22 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (далі - Земельний кодекс України) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
За приписами частини 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Органом, що уповноважений державою здійснювати дані функції виступає Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, яке є територіальним органом центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин - Держгеокадастру України.
Статтею 116 Земельного кодексу України визначено підстави набуття права власності на земельні ділянки державної та комунальної власності.
Частиною 3 цієї статті визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених Земельним кодексом України, провадиться один раз по кожному виду використання.
Згідно із ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;
б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;
в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;
г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;
ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;
д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).
Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв`язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим).
Частиною 6 ст. 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У такому клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 10 статті 118 Земельного кодексу України закріплено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно з ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду яких, визначені в статті 118 Земельного кодексу України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
При цьому, суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено право сільської ради відступати від положень ст.118 Земельного кодексу України, в тому числі не передбачено й прийняття міською радою рішення про відмову у задоволенні вимоги, порушеної в заяві про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, у зв`язку з відведенням земельної ділянки іншій особі.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі № 545/808/17.
Натомість, як вже встановлено судом, позивачеві відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Єлизаветівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 0,1200 га, із цільовим призначенням (01.15) – для індивідуального садівництва, з таких підстав: за інформацією відділу у Петриківському районі та у м. Кам`янське Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, частина запитуваної земельної ділянки, яка зазначена на доданих географічних матеріалах, відноситься до земель оздоровчого фонду, розпорядження якими знаходиться поза межами повноважень Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.
Тобто, суд зазначає, що наведена в оскаржуваному наказі підстава для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку землеустрою не передбачена підставами, що визначені ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
Крім того, суд враховує, що земельна ділянка з кадастровим номером 1223780800:03:001:0543 відноситься до категорії земель – землі сільськогосподарського призначення, форма власності – державна власність, що підтверджується копією витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1214363992020 від 09.09.2020 року, який міститься в матеріалах справи, та не спростовано відповідачем.
При цьому, суд критично ставиться до доводів відповідача стосовно невідповідності відомостей про земельну ділянку з кадастровим номером 1223780800:03:001:0543 та відсутності технічної можливості у відповідача виправити помилку щодо віднесення вказаної земельної ділянки до інших категорій земель, оскільки відсутність у відповідача такої технічної можливості не може обмежувати право позивача на отримання дозволу у формі наказу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Тим більше, що матеріали справи підтверджують, що земельна ділянка з кадастровим номером 1223780800:03:001:0543 відноситься до земель сільськогосподарського призначення.
При цьому суд звертає увагу, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, а є лише одним із етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Саме таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 23.01.2020р. у справі № 0840/2979/18.
Як вбачається зі ст. 79-1 Земельного кодексу України, метою надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є формування земельної ділянки, яке полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. При цьому, не суттєво за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками та різними особами.
Під час розробки проекту, серед іншого, визначаються (узгоджуються) її межі та з`ясовується наявність правових та фактичних перешкод для надання її у власність, зокрема, спірність прав щодо ділянки. Ці обставини повинні враховуватися органом, що розпоряджається землями, під час затвердження проекту та надання земельної ділянки у власність, а не на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що такий проект в подальшому компетентним органом буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту, то такий орган матиме всі підстави відмовити у його затвердженні.
Щодо твердження відповідача стосовно помилково наданого відділом у Петриківському районі та м. Кам`янське Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області викопіювання з кадастрової карти (плану) від 14.08.2020 року № НВ-1214221382020 та надання інформації, наявної у відділу, після усунення технічних перешкод, суд зазначає, що не приймає таке твердження до уваги, оскільки, станом на час розгляду справи, відповідачем іншої інформації та доказів до суду не надано.
Отже, суд доходить висновку про необхідність визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 03.09.2020 року № 4-9308/15-20-СГ про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.
Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 16.07.2020 року № 1К/ЗЕМ-СВД/ЄЛЗ/ПТР та надати дозвіл у формі наказу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Єлизаветівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області із земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації, суд зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Такі ж висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 року у справі № 825/2228/18.
Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Тому, суд доходить висновку про задоволення вказаної позовної вимоги.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно зі ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № 0.0.1845795682.1 від 22.09.2020 року.
Таким чином, стягненню з Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача підлягають судові витрати у розмірі 840,80 грн.
Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (49600, м. Дніпро, вул. Філософська, буд. 39А, код ЄДРПОУ 39835428) від 03.09.2020 року № 4-9308/15-20-СГ про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.
Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (49600, м. Дніпро, вул. Філософська, буд. 39А, код ЄДРПОУ 39835428) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 16.07.2020 року № 1К/ЗЕМ-СВД/ЄЛЗ/ПТР та надати дозвіл у формі наказу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Єлизаветівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області із земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Філософська, буд. 39-А, ЄДРПОУ 39835428) за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 19.11.2020 року.
Суддя І.О. Лозицька
Судове рішення № 92953822, Дніпропетровський окружний адміністративний суд було прийнято 19.11.2020. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 160/11764/20. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: