Рішення № 92949760, 16.11.2020, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/4153/20

Провадження № 2/206/1080/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2020 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретаря судового засідання Гергіль Ю.І.

представника відповідача Маркело В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з додаткової відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (в порядку регресу),-

І. Стислий виклад позиції позивача та представника відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.08.2018 між ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ» та ОСОБА_2 було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс) № АМ/5007742, забезпечений транспорт «Mazda 3», д.р.н. НОМЕР_1 . 14.04.2019 о 10.00 год. на автодорозі Н08 Дніпро-Кам`янське, в районі повороту до с. Таромське сталася ДТП, за участю забезпеченого транспортного засобу «Mazda 3», д.р.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу «ВАЗ 2110», д.р.н. НОМЕР_2 . Внаслідок даної ДТП було пошкоджено транспортний засіб «ВАЗ 2110», д.р.н. НОМЕР_2 , з вини водія ОСОБА_1 . Постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 206/2942/19 від 21.06.2019 відповідача визнано винним у вчинені адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 124, 122-4 КУпАП. Розмір виплати за пошкоджений транспортний засіб «ВАЗ 2110», д.р.н. НОМЕР_2 склав 33747,18 грн., витрати відшкодувало ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ». В зв`язку із чим, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача 33747,18 грн. та судові витрати.

Представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, згідно змісту якого остання зазначила, що відповідач навіть не підозрював, що з його вини сталася дорожньо-транспортна пригода, не заперечував свою вину в тому, що залишив місце ДТП, але залишати місце ДТП в нього не було умислу.

Представник відповідача у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначила, що відповідач умисно не залишав місце ДТП.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

10.09.2020 представником позивача подано позовну заяву з додатками (а.с. 1-29).

01.10.2020 провадження у справі відкрито та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 29.10.2020 (а.с. 33).

29.10.2020 представником відповідача подано заяву про відкладення розгляду справи (а.с. 35).

29.10.2020 у зв`язку із неявкою усіх сторін по справі та заявою представника відповідача, судове засідання було відкладено на 16.11.2020 (а.с. 39).

02.11.2020 на електрону адресу суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі (а.с. 41-42).

02.11.2020 представником відповідача подано відзив на позовну заяву (а.с. 43-45).

16.11.2020 під час розгляду справи судом заслухано вступне слово представника відповідача, досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

16.11.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ІІІ. Фактичні обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Відповідно до копії полісу № АМ/5007742 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, транспортний засіб «Mazda 3», д.р.н. НОМЕР_1 станом на 14.04.2019 було застраховано у ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ» (а.с. 6).

Постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21.06.2019 по справі № 206/2942/19, ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 124, 122-4 КУпАП, так судом було встановлено, що ОСОБА_1 14.04.2019 о 10.00 год. на автодорозі Н08 Дніпро-Кам`янське, в районі повороту до с. Таромське, керуючи автомобілем «Mazda 3», д.р.н. НОМЕР_1 , при початку зміни руху не переконався, що це буде безпечним, виконуючи маневр розвороту, чим створив аварійну ситуацію для автомобіля «ВАЗ 2110», д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , у разі якої він виїхав за межі проїзної частини, де скоїв наїзд на перешкоду, окрім цього ОСОБА_1 залишив місце ДТП та до поліції не повідомив. В судовому засіданні захисник-адвокат особи, що притягається до адміністративної відповідальності вказав, що вину ОСОБА_1 визнає в повному обсязі, просив призначити стягнення у виді штрафу. Постанова набрала законної сили 02.07.2019 (а.с. 7).

Згідно копії повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 07.05.2019, ОСОБА_3 , звертався до Генерального директора ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ» з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду згідно якого 14.04.2019 о 10 год. 25 хв. під час його руху по трасі пересікаючи його шлях раптово виїхав автомобіль «Мазда», скоїла аварійну ситуацію та зникла з місця ДТП (а.с. 8).

Як вбачається з копії заяви про страхове відшкодування від 07.05.2019, ОСОБА_3 , звертався до Генерального директора ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ», щодо виплати йому страхового відшкодування (а.с. 25).

Відповідно до копії страхового акту № 19.59.5007742-3284 від 01.08.2019, копії розрахунку страхового відшкодування, копії аварійного сертифіката № 25-D/54/2 з додатками, копії ремонтної калькуляції № 54252 від 22.05.2019, копії протоколу огляду транспортного засобу та фототаблиці до нього, копії аварійного сертифіката № 11-R/56/5 з додатками, копії платіжного доручення № 1 від 05.09.2019 та відомості розподілення масових виплат ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ», було встановлено розмір матеріального збитку завданого власнику КТЗ ВАЗ 21102 (державний номер НОМЕР_2 ), ринкову вартість пошкодженого КТЗ ВАЗ 21102 (державний номер НОМЕР_2 ), затверджено виплату страхового відшкодування та відшкодовано ОСОБА_3 суму у розмірі 33747,18 грн. (а.с. 9-24, 26-27).

В той же час, станом на дату розгляду даної цивільної справи докази виконання відповідачем вимоги позивача відсутні.

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача та представником відповідача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Частинами 1, 2, 3 ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно п.п. 1.3, 1.7, 1.8 ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - закон) потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу; забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована; страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.

Відповідно до ст. 3 Закону, обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).

Згідно ст. 6 Закону, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до ст. 9 Закону, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.

В той же час, згідно п.п. «в» п. 38.1.1 ст. 38 Закону, страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником).

Щодо доводів представника відповідача стосовно того, що відповідачу не було відомо, що сталася ДТП та він не умисно залишив місце ДТП, а також клопотання представника відповідача, щодо необхідності дослідження матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 206/2942/19, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Так, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своїй по станові від 05.09.2019 по справі № 234/16272/15-ц нагадав, що преюдиційні факти — це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.

Окрім цього, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" вказав, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Відтак, враховуючи, що постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21.06.2019 по справі № 206/2942/19, яка набрала законної сили 02.07.2019, ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 124, 122-4 КУпАП та відповідно було встановлено, що він залишив місце ДТП та до поліції не повідомив, що є приюдиційними фактами, а тому обставини, встановлені постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21.06.2019 по справі № 206/2942/19, яка набрала законної сили 02.07.2019, не доказуються при розгляді даної цивільної справи, у якій бере участь ОСОБА_1 , стосовно якого встановлено ці обставини, відтак доводи представника відповідача стосовно того, що відповідачу не було відомо, що сталася ДТП та він не умисно залишив місце ДТП судом відхиляються.

В той же час, жодних доказів на підтвердження обставин викладених у відзиві, ані відповідачем, ні його представником суду надано не було.

Таким чином, враховуючи, що відповідач після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди, так у позивача після сплати страхового відшкодування виникло право подати регресний позов до відповідача на відшкодування відповідних витрат.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

В свою чергу, практика Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the UnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25).

Верховний Суд України у постанові від 18 травня 2016 р. у справі № 6-658цс15 висловив наступну правову позицію: «Суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні».

Враховуючи вищевикладене, вислухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Крім цього, відповідно до вимог ч. 2 ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, отже суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрати, понесені ним, щодо сплати судового збору.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1, 3, 5, 6, 9, 21, 38, 39, 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 11, 15, 16, 22, 1166, 1187, 1188, 1191ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76, 81, 141, 258, 264-265 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з додаткової відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» (юридична адреса: м. Київ, пр. Героїв Сталінграду, 4, корпус 6а, ЄДРПОУ 32404600) до ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (в порядку регресу) - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додаткової відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (в порядку регресу) в розмірі 33747,18 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додаткової відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2102,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 19.11.2020.

Головуючий суддя: К.С. Маштак