Рішення № 92943227, 17.11.2020, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/20317/20

Провадження № 2/686/4489/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2020 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючого - судді Бондарчука В.В.

секретаря Петльованої Л.В.,

за участю представника відповідача Бурашнікової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хмельницькому за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державного бюро розслідувань про відшкодування моральної та майнової шкоди,

встановив:

14.08.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави Україна, який обґрунтовує тим, що у рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 10 червня 2020 року у справі №686/14088/20 було скасовано постанову слідчого Другого СВ СУ ТУ ДБР розташованого в м. Хмельницькому Кирилюка Д.В. про закриття кримінального провадження №42017240000000249. Оскаржувана постанова про закриття кримінального провадження викликала у ОСОБА_1 моральні страждання, які він переніс під час усвідомлення незаконності рішення слідчого, викликала негативні переживання, почуття тривоги, душевного болю, страху і занепокоєння за своє психологічне здоров`я та часткову втрату стресостійкості. Раптове хвилювання і душевні страждання викликали високий рівень емоційної напруги, відчуття образи та приниження гідності, змусили його витрачати свій час для поновлення своїх прав. Позивач був змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя. ОСОБА_1 також вважає, що порушено його право на правомірну, добросовісну і кваліфіковану діяльність працівників органів державної влади, право на доброякісну послугу від органів державної влади, конституційне право на свободу пересування, право на честь і гідність. З огляду на викладене, позивач вважає, що такими діями слідчого йому завдано моральної шкоди, розмір якої визначив в сумі 4 000 000 000 грн. Крім цього ОСОБА_1 була завдана також і майнова шкода, яка полягає у витратах часу на отримання постанови про закриття кримінального провадження, написання скарги про її скасування, участі у судовому засіданні, всього ним витрачено 6 годин, вартість яких визначив в сумі 60 000 грн, крім цього поніс витрати на папір, електроенергію, фарбу картриджа, всього розмір майнової шкоди становить 60 023 грн 90 коп. З огляду на викладене відповідно до ст.ст.22, 23, 1174 ЦК України ОСОБА_1 просить його позов задовольнити.

16.09.2020 року до суду надійшов відзив представника Державного бюро розслідувань, в якому він зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги. ДБР не є належним відповідачем у даній справі. Зокрема ухвала про скасування постанови про закриття кримінального провадження не підтверджує підстав для відшкодування моральної шкоди, згідно ст.303 КПК України це є правом особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функції досудового розслідування. Також представник прокуратури вважає, що позивачем не надано доказів і на підтвердження заподіяння майнової шкоди.

Позивач в судове засідання не з`явився, подав заяву в якій просив справу розглянути за його відсутності.

Представник ДБР в судовому засіданні проти позову заперечив, вважає його необґрунтованим.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши наявні у ній докази прийшов до наступного висновку.

Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 10.06.2020 року з підстав невжиття достатніх заходів щодо встановлення очевидців події та не допиту свідка ОСОБА_2 , який був присутній при оголошенні підозри ОСОБА_1 .

Позивач стверджував що у зв`язку із винесеною постановою йому завдано моральної шкоди розмір якої він визначив у сумі 4 000 000 000 грн, а також майнову шкоду, яка полягає у витратах власного часу, а також виготовлення документів для подання скарги до слідчого судді на постанову про закриття кримінального провадження в розмірі 60 023 грн 90 коп.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (ст. 55 Конституції України).(Постанова Верховного Суду від 28.03.2018 року Справа № П/9901/370/18).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. (ст.55 Конституції України).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

Збитками(майновою шкодою) є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Збитки відшкодовуються у повно обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі(ст.22 ЦК України).

Статтею 23 ЦК України визначено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Законом визначено механізм контролю за законністю прийнятих процесуальних рішень відповідною посадовою особою органу досудового слідства при здійсненні кримінального провадження. Заінтересована особа має право в порядку, передбаченому КПК України, звернутися зі скаргою на процесуальні рішення, дії або бездіяльність уповноваженої особи органу досудового слідства (слідчого), вчинені нею під час кримінального провадження, зокрема, до суду.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) слідчих, вчинених при проведенні досудового слідства у конкретній справі, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

У випадку, якщо помилки посадової особи органу досудового слідства (в даному випадку слідчого) неможливо виправити в такий спосіб, такі порушення повинні вирішуватися поданням позову незадоволеної особи проти держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи зміст вищевказаних норм ЦК України у цьому виді деліктних зобов`язань необхідно довести як наявність шкоди так і її заподіяння, причинний зв`язок внаслідок протиправного рішення дії або бездіяльності конкретно визначеної посадової особи.

Факт, що прийняте слідчим Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслудвань, розташованого у місті Хмельницькому в порядку КПК України процесуальне рішення про закриття кримінального провадження згодом було скасоване судом, не свідчить про заподіяння шкоди позивачу, за скаргою якого воно було скасоване.

Витрати власного часу та зусилля позивача на складання скарги, її подачу та участь у розгляді справи є реалізацією права особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування і не є моральною шкодою в розумінні ст. 1174 ЦК України.

Крім того, сам факт скасування постанови про закриття кримінального провадження не може бути підставою для відшкодування шкоди на підставі норм Цивільного кодексу України, оскільки чинним законодавством, а саме нормами КПК України, передбачено механізм захисту порушеного права особи шляхом оскарження неправомірної постанови у встановленому нормами КПК України порядку, яке позивачем було реалізовано.

Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом в постанові від 28 січня 2019 року (справа № 686/7576/18), яку відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховувати суд при застосуванні норм права до спірних правовідносин.

При цьому процесуальні порушення, які були допущені слідчим при проведенні досудового слідства в кримінальному провадженні були усунуті шляхом постановлення слідчим-суддею ухвали про скасування постанови слідчого військової прокуратури Хмельницького гарнізону про закриття кримінального провадження.

Таким чином, хоча постанова слідчого про закриття кримінального провадження і була скасована судом з підстав їх невідповідності нормам КПК України, однак жодних доказів, які б вказували на те, що внаслідок прийняття цих постанов було заподіяно шкоди правам та інтересам позивача, у справі не міститься.

Згідно з роз`ясненнями п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

За змістом ч.ч. 1,6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз`яснено, що судові витрати не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися як збитки.

Понесені позивачем витрати при розгляді справи в порядку кримінально-процесуального судочинства у сенсі положень пункту 1 частини 2 статті 22 ЦК України не є матеріальними збитками (майновою шкодою), що в порядку цивільного судочинства підлягають відшкодуванню на підставі частини 1 статті 1166, частини 6 статті 1176 ЦК України. З огляду на що майнова шкода, яка полягає у витратах безцінного часу позивача, а також витрати на підготовку скарги в сумі 60 030 грн стягненню не підлягає.

Суд, дослідивши надані позивачем докази прийшов до висновку, що обставини, на які ОСОБА_1 посилався як на підтвердження своїх вимог судом, не дають підстав для покладення на державу обов`язку відшкодування моральної та майнової шкоди, у зв`язку із чим цілком погоджується із доводами ДБР, оскільки права позивача були захищені в судом в порядку визначеному ст.ст.303-307 КПК України, що є правом особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування.

З огляду на викладене, в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Керуючись ст.ст.19,22,55,56 Конституції України, ст.ст.15, 16, 22, 23, 1166, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України, ст.ст.10, 11,12,81,83,137,141, 259,353 ЦПК України, суд -

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Державного бюро розслідувань про відшкодування моральної шкоди в сумі 4 000 000 000 грн., та майнової шкоди в сумі 60 023 грн 90 коп. відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складання повного судового рішення до Хмельницького апеляційного суду.

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: Держава Україна в особі Державного бюро розслідувань, місцезнаходження вул. Симона Петлюри, 15 м. Київ, код ЄДРПОУ 41760289.

Повний текст рішення виготовлено 17 листопада 2020 року.

Суддя: