Рішення № 92934260, 03.11.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/3388/20

Провадження № 2/522/3967/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2020 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участю секретаря судового засідання - Лисенко А.О.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Довженка, 4, 4-а» до державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Сосніної Ганни Валеріївни, ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, зобов`язання привести дах до попереднього стану,

ВСТАНОВИВ:

До суду 27.02.2020 року надійшов позов Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Довженка, 4, 4-а» до державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Сосніної Ганни Валеріївни, ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, зобов`язання привести дах до попереднього стану.

Згідно обґрунтування позовних вимог, 16.07.20207 року в будинках за адресою АДРЕСА_1 ». Відповідачка ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 283, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко О.М., 05.12.2018 року, є власником квартири АДРЕСА_2 , заг. пл.. 196,3 кв.м.. Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 13.12.2018 року відповідачка звернулась до державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Сосніної Гани Валеріївни із заявою про державну реєстрацію права власності, до якої було додано відповідний договір купівлі-продажу, серія та номер 283 від 05.12.2008 року, технічний паспорт від 12.12.2018 року та довідку №184366 від 12.12.2018 року, видану ТОВ «Пром-Строй ЛТД». Після проведення реєстрації площа квартири відповідачки збільшилась на 32,8 кв.м. та склала 229,1 кв.м..

Такі дії державного реєстратора вони вважають неправомірними та такими, що суперечать чинному законодавству. Посилались на те, що збільшення відповідачкою площі своєї квартири було незаконним та не могло бути здійснене без захоплення місць загального користування, що належать виключно усім співвласникам будинку. Посилались на те, що ОСОБА_1 протизаконно захопила частину даху будинку, здійснює там ремонтні роботи та фактично включила частину даху до площі своєї квартири. При цьому, введення в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, площею 229,1 кв.м., не здійснювалося, а отже і державний виконавець не міг здійснити реєстрацію майна не прийнятого в експлуатацію у відповідності до законодавства. Також вважають, що державним реєстратором було порушені норми ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, оскільки ним здійснено реєстрацію права власності за відповідачкою на підставі явно незаконних документів та на підставі інформації, що не відповідає дійсності. За викладених обставин, вважає, що є обґрунтовані підстави вимагати від ОСОБА_1 приведення за власні кошти даху будинку АДРЕСА_3 до попереднього стану на момент здачі будинку в експлуатацію, а також визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Сосніної Ганни Валеріївни №44599844 від 13.12.2018 року, яким змінено загальну площу квартири №54 з 196,3 кв.м. на 229,1 кв.м..

До суду 11.03.2020 року надійшла відповідь щодо місця реєстрації відповідача.

Ухвалою суду від 11.03.2020 року провадження у справі було відкрито.

Ухвалою суду від 13.03.2020 року за клопотанням представника позивача було забезпечено позов шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_5 , що належить на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Ухвалою суду від 05.05.2020 року за клопотання представника позивача вирішено питання про витребування доказів.

На виконання вимог ухвали суду 05.05.2020 року КП «Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради» 02.06.2020 року було надано до суду відповідь щодо неможливості виконання вимог ухвали суду.

Через неявку сторін 15.06.2020 року розгляд справи було відкладено на 27.07.2020 року.

Представник позивача 27.07.2020 року надав до суду клопотання, згідно якого просив долучити до матеріалів справи копії технічних паспортів на будинку (а.с.196-258).

У підготовче засідання з`явились представник позивача, який позов підтримав, не заперечував проти закриття підготовчого засідання по справі.

Відповідачі у підготовче засідання не з`явились, суд належним чином сповістив їх про день, час та місце розгляду справи. Згідно вимог ст.197,198 ЦПК судом ухвалено проводити підготовче засідання у відсутності зазначених сторін на підставі наявних в матеріалах справи доказах.

Жодних, нерозглянутих судом, клопотань з боку сторін по справі суду не заявлені.

Ухвалою суду від 27.07.2020 року по справі було закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті на 16.10.2020

Розгляд справи 16.10.2020 року був відкладений на 03.11.2020 року за клопотанням представника позивача для належного сповіщення відповідачів.

У судове засідання 03.11.2020 року з`явився представника позивача - ОСОБА_2 , який позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, посилаючись на те, що відповідачкою ОСОБА_1 було незаконно приєднано до площі своєї квартири частину даху, тобто площі приміщень загального користування, власниками якої є співмешканці будинку. Відповідачкою в 2018 році було здійснено реконструкцію квартири із надбудовою мансарди. Жодних дозволів на це вона не отримувала та документів дозвільних на здійснення реконструкції та введення після ремонту квартири у експлуатацію не оформлювала, а отже вважає, що державним реєстратором було незаконно зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на квартиру із збільшеною площею квартири №54 з 196,3 кв.м. на 229,1 кв.м..

Відповідачі про час та місце розгляду справи сповіщались належним чином, причини неявки суду не повідомили, жодних клопотань до суду не заявляли та заяв по суті справи не подавали.

Згідно до п.п.6,7 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Крім того, ухвала суду про відкриття провадження у даній справі розмішена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на електронному сайті Приморського районного суду м. Одеси, тобто ухвала суду є доступною для ознайомлення та загальновідомою.

Відповідно до ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Згідно до ч.1, 3 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З урахуванням викладеного, зважаючи на предмет спору та строки розгляду справи , а також належне сповіщення сторін про розгляд справи, суд вважає за можливе вирішити спір по суті за відсутності відповідачів, сповіщених належним чином.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Із матеріалів справи судом встановлено, що 16.07.20207 року в будинках за адресою АДРЕСА_1 ».

Відповідачка ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 . Вказана квартира була придбана нею за договором купівлі-продажу від 05 жовтня 2018 року, укладеного з ОСОБА_3 , посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко О.М., зареєстрованим у реєстрі за №283.

Право власності за відповідачем було зареєстровано 05.10.2018 року, про що свідчить витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.10.2018 року (а.с.106).

Згідно даного договору, квартира в цілому складалась із чотирьох житлових кімнат, житл. пл.. 82,2 кв.м., заг. пл.. 196,3 кв.м..

Згідно наданої суду копії реєстраційної справи №172695751101, 13 грудня 2018 року державним реєстратором КП «Агенція державної реєстрації» Сосніною Г.В. за заявою ОСОБА_1 було прийнято рішення №44599844 про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на вищевказану квартиру №54 , яка вже становила загальну площу 229,1 кв.м. та житлову площу 82,2 кв.м..

Підставою виникнення права власності згідно рішення вказано: договір купівлі-продажу, серія та номер 283 від 05.12.2008 року, видавник ПН ОМНО Мірошниченко О.М.; технічний паспорт від 12.12.2018 року та довідку №184366 від 12.12.2018 року, видану ТОВ «Пром-Строй ЛТД».

Не погоджуючись із такою реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру із збільшеною загальною площею, представник ОСББ звернувся до суду з дійсним позовом.

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

Згідно із статтями 55, 124 Конституції України та статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 4, 5, 19 ЦПК України і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право або право особи в інтересах якої вона звертається до суду порушено. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, особа має суб`єктивне матеріальне право на їх задоволення.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

При цьому відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСББ пред`явив позов з метою захисту свого права на користування частиною нежитловим приміщенням - даху, який згідно позовних вимог незаконно був приєднаний відповідачкою до площі своєї квартири 05.10.2018 року.

З наведеного слідує, що предмет доказування у даній справі відноситься до визначення статусу спірного приміщення, а отже і правомірність дій відповідачів щодо державної реєстрації права власності на нього.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що право приватної власності є непорушним і ніхто не може бути позбавленим своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до частин першої та другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України, правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

При цьому законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення як окремого об`єкта нерухомості.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та статтею 1п.2 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче- огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Частинами першою та другою статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

У Рішенні від 9 листопада 2011 року у справі № 14-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» Конституційний Суд України вказав, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення. Крім того, таке функціональне призначення‚ як обслуговування дво- або багатоквартирного будинку‚ має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року № 4-рп/2004, про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення (підвали, сараї, комірки, горища, колясочні та інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Разом з тим, нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин (стаття 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Із наведеного вбачається, що у житлових будинках можуть бути як допоможні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 жовтня 2019 року в справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19).

Отже, відповідно до статей 16, 391, 386 ЦК України власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право, в тому числі шляхом приведення самочинної будівлі у попередній стан у разі порушення прав власника і неможливості усунення цих порушень іншим способом.

Частиною першою статті 376 ЦК України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно з частиною сьомою статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з частиною другою статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Статтею 152 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) встановлено, що переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, проводяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

Статтями 357, 358, 363 ЦК України презюмується, що всі співвласники майна мають рівні права в користуванні майном, яке знаходиться у спільній частковій власності, й усі дії, пов`язані з поділом/виділом цього майна мають бути колегіальними і здійснюватись на підставі нотаріально посвідченого договору.

Відповідно до статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, забезпечення визнання та захисту державою таких прав, урегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також прийнятим на його виконання Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державній реєстрації прав, зокрема, підлягає право власності (стаття 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Обов`язки державного реєстратора, яким також є нотаріус, при здійсненні реєстраційних дій, визначені у статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з якою реєстратор зобов`язаний, зокрема: встановити відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевірити відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; перевірити наявність обтяжень прав на нерухоме майно.

Стаття 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно з пунктом 3, 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування, на підставі рішення суду, рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав (стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечення.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З довідки №184366 від 12.12.2018 року, виданої ТОВ «Пром-Строй ЛТД», зазначено, що згідно проведеної технічної інвентаризації квартири були виявлені технічні помилки, а саме при попередній інвентаризації не були враховані підсобні приміщення, а також площа змінена у зв`язку з уточненням лінійних розмірів та площ приміщень, і не належить до самочинного будівництва та не являється реконструкцією згідно п.3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна (124).

Згідно листа Департаменту архітектури та містобудування від 24.07.2019 року (а.с.24), дані щодо видачі містобудівних умов та обмежень на проектування реконструкції тераса та/або реконструкції квартири АДРЕСА_5 , не значиться.

При цьому, суд вбачає, що право власності із переобладнанням та збільшенням площі квартири №54 було зареєстровано ще в 2010 році, про що свідчить наявний у матеріалах справи технічний паспорт від 23.03.2010 року на ім`я колишнього власника ОСОБА_4 (а.с.62-63).

Отже, вже станом на 2010 році площа квартири не відповідала технічній документації ОСББ.

При цьому, паспорт від 12.12.2018 року, виготовлений на ім`я ОСОБА_1 (а.с.127-130), не містить будь-яких технічних відхилень від технічного паспорту від 23.03.2010 року, даний паспорт містить таку ж саму конфігурацію, будь-яких нових чи змінених надбудов технічний паспорт відповідача не містить.

Отже, суд вбачає, що зі сторони позивача достеменними та беззаперечними доказами не доведено того факту, що відповідачкою була здійснена реконструкція власної квартири із захоплення площі приміщення загального користування - даху. Таким чином, факт здійснення відповідачкою самочинного будівництва позивачем суд вважає недоведеним.

При цьому, представником позивача не надано будь-який технічних характеристик приміщення, за рахунок якого нібито було збільшено площу квартири відповідачки.

Будь-яких інших доказів неправомірності здійсненою за відповідачем реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_5 представник позивача до суду не представив.

У відповідності до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, на підставі викладеного, суд приходить до висновку що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України у зв`язку з відмовою у позові, судові витрати Позивачу не відшкодовуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.15,16, 316, 319, 321, 328, 369, 376 ЦК України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 1, 2, 3- 13, 19, 23, 42, 43,48, 49, 72, 76-81, 89, 95, 174, 175, 223, 229, 241, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Довженка, 4, 4-а» (код ЄДРПОУ 35302064, місцезнаходження м. Одеса, вул. Довженка, буд. 4,4-а) до державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Сосніної Ганни Валеріївни (місцезнаходження Одеська обл.., Подільський р-н, с. Куяльник, вул. Куяльницька, буд. 26-а), ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 , місце реєстрації АДРЕСА_6 ) про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, зобов`язання привести дах до попереднього стану - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Приморського районного суду м. Одеси протягом 30 днів (ст.ст.354, 355 ЦПК України). Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту цього рішення.

Повний текст рішення суду складено 13.11.2020 року.

Суддя: Домусчі Л.В.