Ухвала суду № 92933030, 16.11.2020, Рубіжанський міський суд Луганської області

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2020 415/7459/17

1-кп/425/154/20

Рубіжанський міський суд Луганської області в складі колегії суддів:

головуючого судді Козюменської В.В.,

суддів Ткачука Ю.А., М`якінченко Н.В.,

при секретарі Рогожкіній І.Ю.,

за участю прокурора Панасенка В.В.,

потерпілої ОСОБА_1 ,

обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

їх захисників адвокатів Гавриленка О.І., Стародубцевої Л.О., Мозолєва О.О.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Рубіжанського міського суду Луганської області кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12) ч. 2 ст. 115 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Рубіжанського міського суду Луганської області знаходиться зазначене кримінальне провадження.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження, в ході досудового розслідування до обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були застосовані заходи забезпечення кримінального провадження - запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який, відповідно до ухвали Рубіжанського міського суду Луганської області від 01.10.2020 р., був продовжений на 60 днів, тобто по 29.11.2020 року включно.

Таким чином, строк тримання під вартою, встановлений обвинуваченим ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ухвалою суду, закінчується 29 листопада 2020 року, однак судове провадження по даному кримінальному провадженню не закінчено, тому прокурором заявлено клопотання про продовження строків тримання обвинувачених під вартою, оскільки він вважає, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, відносно обвинувачених продовжують існувати та не зменшились.

Так, прокурор посилався на наявність ризику, передбаченого п. 1) ч. 1 ст. 177 КПК України, у відношенні обвинуваченого ОСОБА_4 , а саме можливість переховуватися від суду. Про наявність вказаного ризику свідчить тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, у раз визнання судом його винним у вчиненні даного кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічного позбавлення волі; репутація обвинуваченого ОСОБА_4 , який, будучи громадянином республіки Молдова, з 2009 р. перебуває на території України незаконно, не має документа, який засвідчує його особу, офіційно ніде не працює, постійного джерела доходу не має, неодружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, постійного місця мешкання не має, зареєстрований поза межами місця проведення досудового розслідування, що, на думку прокурора, свідчить про відсутність у нього міцних соціальних зв`язків за місцем проведення досудового розслідування; громадянство республіки Молдова, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 , з метою ухилення від кримінальної відповідальності, може повернутись до республіки Молдова, де мешкають близькі родичі останнього.

Крім того, прокурор звертав увагу суду на наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, у відношенні обвинуваченого ОСОБА_2 , а саме: можливість переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення. Вказані ризики обумовлені тяжкістю покарання, що загрожує обвинуваченому, у раз визнання судом його винним у вчиненні даного кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання в вигляді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічного позбавлення волі; репутацією обвинуваченого ОСОБА_2 , який раніше судимий за скоєння тяжких злочинів, судимість не знята та не погашена у встановленому законом порядку, знову обвинувачується у скоєнні умисного особливо тяжкого злочину, спосіб вчинення інкримінованого йому злочину, його дії представляють підвищену суспільну небезпеку, те, що він ніде не працює, не має постійного джерела доходу для забезпечення у достатньому обсязі потреб для його існування, вказує на існування високого ступеню ризику продовження вчинення ним інших кримінальних правопорушень, а також, те що він не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, що свідчить, на думку прокурора, про відсутність міцних соціальних факторів за місцем проведення досудового розслідування, які б утримували його за місцем проживання, крім того, перебуває на обліку у лікаря-нарколога у зв`язку з вживання алкоголю - синдром залежності, враховуючи, що злочин, за яким обвинувачується, вчинено в стані алкогольного сп`яніння.

Щодо обвинуваченого ОСОБА_3 прокурор посилався на наявність ризиків, передбачених п. п. 1), 5) ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення. Про існування вказаних ризиків, на думку прокурора свідчить тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, у раз визнання судом його винним у вчиненні даного кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічного позбавлення волі; репутація обвинуваченого ОСОБА_3 , який офіційно ніде не працює, постійного джерела доходу не має, неодружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, що свідчить, на думку прокурора, про відсутність у нього міцних соціальних зв`язків: реєстрація місця проживання та фактичне місце мешкання в Донецькій області, тобто поза межами місця проведення судового розгляду, де характеризується з негативного боку, зловживає спиртними напоями.

Прокурор посилався на позицію ЄСПЛ, викладену у справі «Харченко проти України», «Лабіта проти Італії», «Рохліна проти РФ», а саме те, що тримання під вартою є виправданим, якщо це вимагають істинні вимоги публічного інтересу та у даному випадку, незважаючи на існування презумпції невинуватості, превалюють над принципом особистої свободи.

Крім того, прокурор звертав увагу суду на позицію ЄСПЛ, викладену у справі «Ілійков проти Болгарії», згідно з якою, ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

На підставі викладеного, прокурор вважає, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, не може бути достатнім для запобігання вищевказаним ризикам та забезпечення виконання обвинуваченими їх процесуальних обов`язків, тому просив продовжити строк дії запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на 60 днів.

Потерпіла підтримала клопотання прокурора, просила їх задовольнити.

Захисник Мозолєв О.О. просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора, застосувати відносно його підзахисного більш м`який запобіжний захід. Захисники Гавриленко О.І. та Стародубцева Л.О. просили відмовити у задоволенні клопотання прокурора, застосувати відносно їх підзахисних запобіжні заходи в вигляді цілодобового домашнього арешту. Свої позиції захисники аргументували тим, що ризики на даний час втратили свою актуальність та на даний час є недоведеними.

Обвинувачені підтримали думки своїх захисників.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою.

За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до рішення ЄСПЛ за скаргою № 72967/01 від 01.03.2017 р. по справі «Белевитський проти Росії», суду необхідно враховувати, що обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції, відповідно до якої, кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

Зі змісту клопотання прокурора вбачається, що підставами продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених:

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є наявність ризиків, передбачених п. п. 1), 5) ч. 1 ст. 177 КПК України, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачені, не перебуваючи під вартою, можуть здійснити дії, направлені на переховування від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення;

ОСОБА_4 є наявність ризику, передбаченого п. п. 1) ч. 1 ст. 177 КПК України, який дає достатні підстави вважати, що обвинувачений, не перебуваючи під вартою, може здійснити дії, направлені на переховування від суду.

Аналізуючи матеріали даного кримінального провадження, суд враховує наступне:

- обвинувачені ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст.. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів проти життя та здоров`я особи (відповідно до рішення «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитися від слідства). У разі визнання обвинувачених винними, їм загрожує покарання у виді позбавлення волі строком від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі. Як підкреслював ЄСПЛ, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту;

- обвинувачений ОСОБА_4 , будучи громадянином республіки Молдова, з 2009 року перебуває на території України незаконно, офіційно ніде не працює, постійного джерела доходу не має, не одружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, постійного місця мешкання не має, зареєстрований поза межами місця проведення судового розгляду, що свідчить, на думку суду, про відсутність в нього міцних соціальних зв`язків, являється громадянином республіки Молдова, з метою ухилення від кримінальної відповідальності, може повернутись до республіки Молдова, де мешкають близькі родичі останнього, злочин, за яким обвинувачується, відповідно до обвинувального акту, вчинено в стані алкогольного сп`яніння. Таким чином, суд вважає, що обвинувачений ОСОБА_4 , не перебуваючи під вартою, може переховуватися від суду;

- обвинувачений ОСОБА_2 раніше неодноразово судимий, у тому числі за скоєння умисних злочинів з корисливих мотивів, судимості у встановленому законом порядку не знято та не погашено (згідно рішення Європейського суду з прав людини у справах Сельчук проти Туреччини (Selcuk v.Turkey), Мацнеттер проти Австрії (Matznetter v.Austria), наявність судимостей вказує на наявність підстав для ризику вчинити інше кримінальне правопорушення), не одружений, не навчається, не працює, що свідчить, на думку суду, про відсутність в нього міцних соціальних зв`язків, за місцем проживання, перебуває на обліку у лікаря-нарколога у зв`язку з вживання алкоголю - синдром залежності, злочин, за яким обвинувачується, відповідно до обвинувального акту, вчинено в стані алкогольного сп`яніння. Таким чином, суд вважає, що обвинувачений ОСОБА_2 , не перебуваючи під вартою, може: переховуватися від суду, вчинити нове кримінальне правопорушення;

- обвинувачений ОСОБА_3 офіційно не працює, постійного джерела доходу не має, не одружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, що, на думку суду, свідчить про відсутність у нього міцних соціальних зв`язків, зареєстрований та фактично мешкає в Донецькій області, тобто поза межами місця проведення судового розгляду, де характеризується з негативного боку, зловживає спиртними напоями, злочин, за яким обвинувачується, відповідно до обвинувального акту, вчинено в стані алкогольного сп`яніння. Таким чином, суд вважає, що обвинувачений ОСОБА_3 , не перебуваючи під вартою, може: переховуватися від суду, вчинити нове кримінальне правопорушення.

Таким чином, наведені прокурором ризики знайшли об`єктивне підтвердження в матеріалах кримінального провадження, з перебігом строків давності своєї актуальності не втратили, є обґрунтованими та належним у світлі обставин даної конкретної ситуації.

Суд вважає, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинувачених та не забезпечать виконання обвинуваченими своїх процесуальних обов`язків під час розгляду кримінального провадження, враховуючи те, що судове провадження на даний час ще не закінчено, з врахуванням відсутності належних даних щодо незадовільного стану здоров`я обвинувачених, що унеможливлює їх тримання під вартою, суд приходить до висновку, що обвинуваченим ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 необхідно продовжити строк тримання під вартою на шістдесят днів.

Разом з тим, суд також зобов`язаний перевірити можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу. В своїх рішеннях ЄСПЛ за скаргою № 40107/02 від «10» лютого 2011 року по справі «Харченко проти України», п. 80; за скаргою № 20808/02 від 04.03.2010 р. у справі «Шалімов проти України», суд визнає порушенням Конвенції продовження/обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за умови, якщо національні суди «…не розглянули жодних альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів…».

З врахуванням викладеного, суд вважає зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт необґрунтованим, оскільки підстав на даний час щодо застосування відносно обвинувачених домашнього арешту немає, оскільки наведені прокурором ризики наразі є реальними та триваючими, вони виключають можливість зміни запобіжного заходу щодо обвинувачених на більш м`які, альтернативні запобіжні заходи не забезпечать належний рівень гарантії доброчесної поведінки обвинувачених.

Також при вирішенні питання щодо продовження строків тримання під вартою суд вважає, що в даному випадку продовження строків тримання під вартою обвинуваченим є виправданим, оскільки існують істинні потреби публічного інтересу які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують вимогу поваги до особистої свободи (рішення ЄС з прав людини Прокопенко проти України, Лабітта проти Італії).

Суд вважає, що продовження строку дії запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідає суспільному інтересу щодо охорони прав та інтересів інших осіб.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 27, 331, 372, 376 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12) ч. 2 ст. 115 КК України, вважати продовженим строком на 60 днів, тобто по 14.01.2021 року включно.

Копію ухвали вручити обвинуваченим, їх захисникам, прокурору та направити до ДУ «Старобільський СІЗО».

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвалу може бути оскаржено до Луганського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Рубіжанський міський суд Луганської області, а обвинуваченими ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в той же строк та в тому ж порядку з моменту отримання ними копії ухвали.

Повний текст ухвали буде складено та оголошено 18.11.2020 року о 08 годині 45 хвилин в приміщенні Рубіжанського міського суду Луганської області (м. Рубіжне, вул. Миру, 34).

Головуючий суддя В.В. Козюменська

Судді Ю.А. Ткачук

Н.В. М`якінченко