Рішення № 92924974, 17.11.2020, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Провадження № 2/235/1913/20

Справа № 235/5887/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2020 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

у складі: головуючого - судді Назаренко Г.В.

за участю секретаря Овчаренко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (далі - ДП «ВК «Краснолиманська») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він працював на посаді ГРП дільниці КТ-4 ДП ВК «Краснолиманська».

16.12.2019 року він звернувся до відповідача із заявою про звільнення його 31 грудня 2019 року за власним бажанням у зв`язку з невиконанням підприємством законодавства про працю, умов колективного та трудового договору за ч.3 ст.38 КЗпП України.

Наказом № 3660/к від 31.12.2019 року його звільнено згідно ч.3 ст.38 КЗпП, що встановлено рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 березня 2020 року. При цьому у заяві про звільнення він просив здійснити повний розрахунок з ним.

При звільненні відповідач в порушення норм законодавства не виплатив йому належні при звільненні суми, а саме заборгованість із заробітної плати та вихідну допомогу, у зв`язку з чим звертався за захистом своїх прав до суду. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 березня 2020 року стягнуто з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі за листопад-грудень 2019 року у сумі 23 574,87 грн та вихідну допомогу за ст.44 КЗпП у сумі 38 107,89 грн, а всього 61 682,76 грн з утриманням з цієї суми обов`язкових податків та зборів. За примусовим виконанням звернувся до виконавчої служби.

Вказана сума заборгованості (за вирахуванням податків) у розмірі 54 782,39 грн виплачена відповідачем 19.08.2020 року на його картку «ПриватБанк».

Отже, відповідач остаточно здійснив розрахунок з ним при звільненні 19 серпня 2020 року.

Таким чином, загальний період затримки розрахунку при звільненні - з 01.01.2020р. по 18.08.2020р. включно, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку складає 94 915,92 грн, який просив стягнути з відповідача.

У встановлений судом строк відповідач надав відзив, в якому послався на те, що не визнає позовні вимоги, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими з наступних підстав.

Статтями 12, 13, 77 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів. Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити докази, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Станом на 19.08.2020 року заборгованість по заробітній платі виплачена позивачу в повному обсязі в сумі 61 682,76 грн (54 782,39 грн за винятком податків) на банківський рахунок.

Позивач працював в ДП «ВК «Краснолиманська» на посаді ГРП дільниці КТ-4 та наказом відповідного підприємства № 3660/к -к від 31.12.2019р. звільнений з посади 31.12.2019 року за ч.3 ст.38 КЗпП України, що не заперечується відповідачем та підтверджується доказами по справі - відповідним записом у трудовій книжці.

На підставі рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17.03.2020 року по справі 235/479/20, провадження 2/235/607/20, постанови ВП 62300264 від 10.06.2020 року заборгованість по виплаті заробітної плати за період з листопада по грудень 2019 року в сумі 23 574,87 грн, за вихідну допомогу відповідно до ст.44 КЗпП України в сумі 38 107,89 грн, всього 61 682,76 грн (54 782,39 винятком податків) була сплачена 19.08.2020 року в повному обсязі відповідачем, що не заперечує сам позивач.

15.09.2020 року позивач звернувся до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку з 01.01.2020 pоку по 18.08.2020 року.

Ухвалою від 16.09.2020 року суддею Красноармійського міськрайонного суду Донецької області було відкрито провадження по справі № 235/5887/20, провадження 2/235/1913/20.

До початку відкриття провадження у справі № 235/5887/20, провадження 2/235/1913/20 від 16.09.2020 року, а саме 19.08.2019 року відповідач в повному обсязі сплатив заборгованість по виплаті заробітної плати за період з листопада по грудень 2019 року в сумі 23 574,87 грн, вихідну допомогу відповідно до ст.44 КЗпП України в сумі 38 107,89 грн, всього 61 682,76 грн (54 782,39 грн винятком податків), що визнається обома сторонами та підтверджується самим позивачем.

Згідно роз`яснень п. 20, 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Відповідач, оформивши 31.12.2019 року звільнення позивача відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України, п.п.2.26, 2.27 ч.2 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затверджених Наказом Мінпраці України, Мінюсту України, Мінсоцзахисту України № 58 від 29.07.1993 року, в день звільнення була видана трудова книжка (підтверджено особистим підписом позивача у книзі обліку трудових книжок і вкладишів до них).

День звільнення, а саме 31.12.2019 року - неробочий день для позивача, позивач не працював, знаходився у відпустці, спуску в шахту не здійснював, що підтверджується довідкою відділу контрольного табелю підприємства від 24.09.2020 року.

Крім того, відповідач не погоджується з тим, що подання позивачем позову до ДП «ВК «Краснолиманська» про виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні можна вважати належним зверненням звільненого працівника з цією вимогою. У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі ст.117 КЗпП наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання.

Дані про звернення позивача в будь-який спосіб (усно до бухгалтерії, письмово до керівництва) з вимогою про виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з 01.01.2020 року по день винесення ухвали від 16.09.2020 року до відповідача не заявлялось. Представником відповідача 21.09.2020 року в приміщенні суду отримано ухвалу про відкриття провадження від 16.09.2020 року.

Таким чином, ДП «ВК «Краснолиманська» провів з позивачем остаточний розрахунок до пред`явлення вимог про виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. За таких обставин, звернення позивача до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.01.2020 року по 18.08.2020 року є безпідставними. Такий висновок відповідає рішенню Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року по справі № 742/845/17 (НП 61-21871св18).

Таким чином, ані при звільненні, ані під час отримання трудової книжки, ані в наступному позивачем будь-яких вимог до відповідача з приводу виплат середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не заявлялось.

Враховуючи непред`явлення такої вимоги позивачем, в даному випадку відсутній навіть сам предмет спору.

Відповідно до п.п.2, 5 вказаного Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати, яка в свою чергу визначається виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п.8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Відповідно до п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховується компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати тощо.

На підставі згаданого Положення для обрахунку середньоденного заробітку використовується заробітна плата за фактично відпрацьовані робочі дні за два місяці, що передують даті звільнення.

Середньоденний заробіток позивача складає за останні 2 місяці 590,82 грн, а не та, що розрахована самим позивачем в позовній заяві від 09.08.2020 року.

Даний факт підтверджується довідкою від 28.09.2020 року, яка долучена до матеріалів справи.

Підприємством було проведено розрахунок середнього заробітку позивача у відповідності до постанови КМУ № 100 та проведено виплату коштів 19.08.2020 року в повному обсязі на банківський рахунок.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ст.233 КЗпП України).

Позивач, звертаючись до суду з вказаним позовом, не зазначив, що звертався з цією вимогою з 01.01.2020 року до позивача, та жодного доказу на підтвердження зазначеної обставини не надає. Представником відповідача 21.09.2020 року в приміщенні суду отримано ухвалу про відкриття провадження від 16.09.2020 року, копію позовної заяви та доданих до неї матеріалів, з дотриманням ст.190 ЦПК України.

Таким чином 21.09.2020 року ДП «ВК «Краснолиманське» фактично отримало цю вимогу від позивача, тобто через 9 місяців з дня коли позивач звільнився.

Позивач, на думку відповідача, до 21.09.2020 року вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з 01.01.2020 року до відповідача не пред`являв. Позивач в день звільнення 31.12.2019 року знаходився у відпустці, не працював, а в суд із позовною заявою про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.01.2020 року по 18.08.2020 року звернувся тільки 15.09.2020 року, тобто через 9 місяців після звільнення, що тягне за собою правову природу пропуску строку пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (3 місяці - ст.233 КЗпП України). Викладене узгоджується із правовим Висновком Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та правовим висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18).

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження звернення позивача з вимогою до підприємства про виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з 01.01.2020 року до 21.09.2020 року.

Із матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до суду з цим позовом 15.09.2020 року, тобто з пропуском строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, не порушивши питання про поновлення пропущеного строку.

Разом з тим, Верховний Суд зазначає про те, що КЗпП України є спеціальним законом, що регулює трудові правовідносини, передбачає строки звернення до суду.

Встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується незалежно від наявності заяви відповідача про застосування такого строку, оскільки відповідно до частини першої статті 9 ЦK України норми, цього Кодексу у трудових спорах можуть застосовуватися лише субсидіарно, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тоді як строки звернення до суду у КЗпП України передбачені окремо.

Зазначений висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 559/321/16-ц (провадження № 14-367цс18).

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2020 року по 18.08.2020 року є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Позивач в судове засідання не з`явився, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності, позов підтримав.

Представник відповідача Бушинська Є.В. в судове засідання не з`явилась, надала клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Позивач перебував у трудових відносинах з ДП «ВК «Краснолиманська» з 16.07.2004 року по 31.12.2019 року (наказ № 3660/к від 31.12.2019р.), працюючи гірником підземним, звільнений за ч.3 ст.38 КЗпП України (а.с.5-8).

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 березня 2020 року стягнуто ДП «ВК «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з листопада по грудень 2019 року в сумі 23 574,87 грн, вихідну допомогу відповідно до ст.44 КЗпП України в сумі 38 107,89 грн, а всього 61 682,76 грн з утриманням з цієї суми в подальшому обов`язкових податків та зборів (а.с.5-6).

Дата остаточного розрахунку підприємства з позивачем підтверджується випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 , згідно якої заборгованість по заробітній платі виплачена позивачу 19 серпня 2020 року в повному обсязі в сумі 54 782,39 грн за винятком податків шляхом перерахування на банківський рахунок позивача, відкритий у відділенні АТ «КБ «ПриватБанк» (а.с.9).

Згідно ч.ч.1, 2 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначеній у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч.1). При наявності спору про розміри належних працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч.2).

Як зазначено у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999р., установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коди ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Оскільки відповідачем належні позивачу від підприємства суми були остаточно виплачені лише 19 серпня 2020 року - позивач має право отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В підтвердження середньоденного заробітку позивача ДП «ВК «Краснолиманська» надано довідку про середньоденний заробіток ОСОБА_1 , в основу розрахунку якого взята заробітна плата за жовтень та листопад 2020 року та становить 590,82 грн (а.с.24).

Отже, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 1 січня 2020 року по 18 серпня 2020 року включно дорівнює 92 758,74 грн (157 робочих днів х 590,82 грн.), де 157 - кількість робочих днів затримки розрахунку, 590,82 грн. - середньоденний заробіток позивача.

Водночас ст.233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Згідно висновків Конституційного Суду України, що містяться в рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі 3 1-5/2012, в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 17, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено трирічний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Дослідженням доказів встановлено, що відповідач фактично остаточно розрахувався з позивачем 19 серпня 2020 року. Отже, виходячи зі змісту вищевказаного рішення Конституційного Суду України, позивач мав право з цього часу протягом трьох місяців з моменту проведення із ним фактичного розрахунку звернутись до суду з позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку. Позивач звернувся до суду з позовом 11 вересня 2020 року, здавши позовну заяву на пошту, яка надійшла до суду 15 вересня 2020 року, отже строки звернення з позовом до суду позивачем не пропущено.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача необхідно задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 1 січня 2020 року по 18 серпня 2020 року включно в сумі 92 758,74 грн.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням вказаних вимог закону, процент задоволених судом позовних вимог за позовом становить 97,73%, з розрахунку 94 915,92 грн - 100%, 92 758,74 грн - х%, х = 92 758,74 грн х 100% : 94 915,92 грн.

Таким чином, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача понесені ним і документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 821,71 грн, з розрахунку 97,73% х 840,80 грн : 100%.

Відповідно до ст.ст.116, 117, 233, 234, 237-1 КЗпП України, керуючись ст.ст.4, 19, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (м. Родинське Донецької області, вулиця Перемоги, 9, код ЄДРПОУ 31599557) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 1 січня 2020 року по 18 серпня 2020 року включно в сумі 92 758 (дев`яноста двох тисяч семисот п`ятдесяти восьми) гривень 74 копійок з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 на відшкодування сплаченого судового збору 821 (вісімсот двадцять одну) гривню 71 копійку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, повністю або частково до Донецького апеляційного суду через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його складання.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Згідно п.3 Розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 731-ІХ від 18.06.2020 року під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Суддя Г.В. Назаренко