Рішення № 92921664, 03.11.2020, Нововолинський міський суд Волинської області

Справа № 165/3090/20

Провадження № 2-о/165/61/20

НОВОВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2020 року м. Нововолинськ

Нововолинський міський суд Волинської області в складі:

головуючого Ушакова М.М.,

за участю секретаря Лубаєвської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Нововолинську справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Нововолинський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління юстиції (м.Львів), про встановлення факту смерті особи в порядку ст.317 ЦПК України, -

встановив:

28 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту смерті особи в порядку ст.317 ЦПК України.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що зареєстрований та фактично проживає у АДРЕСА_1 . Вказує, що у зв`язку з окупацією міста Антрацит, Луганської області військами Російської Федерації, він був змушений змінити місце свого проживання. 12 грудня 2014 року був взятий на облік внутрішньо переміщених осіб Управлінням соціального захисту населення виконавчого комітету Нововолинської міської ради. Його матір ОСОБА_2 не хотіла переїжджати з окупованої території, з ІНФОРМАЦІЯ_1 вона померла на окупованій території місто Антрацит, Луганської області, йому було видано свідоцтво про смерть відділом запису актів цивільного стану Антрацитівського міськрайонного управління юстиції Міністерства юстиції Луганської Народної Республіки серія НОМЕР_1 від 12 березня 2020 року. Заявник посилається на те, що отримати свідоцтво про смерть у Нововолинському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану". Заявник зазначає, що свідоцтво про смерть необхідне йому для реалізації його права, а саме прийняття спадщини. Заявник просить встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті місто Антрацит Луганської області Україна, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 .

До проведення судового засідання заявник ОСОБА_1 подав до суду письмову заяву, просив заяву про встановлення факту смерті розглядати у його відсутності, заявлені вимоги підтримує, просить заяву задовільнити.

Представник заінтересованої особи Нововолинського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління юстиції (м.Львів) в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази у справі, приходить до висновку, що заява є підставною і підлягає задоволенню у зв`язку з наступним.

Із свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданого 19.09.1970 року вбачається, що заявник ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Антрацит Ворошиловградської (Луганської) області, батьками заявника ОСОБА_1 є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с.5).

За твердженнями заявника ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 його матір ОСОБА_2 померла у місті Антрацит Луганської області, Україна.На підтвердження факту смерті останньої заявником надано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 видане 12.03.2020 року Відділом запису актів цивільного стану Антрацитівського міськрайонного управління юстиції Міністерства юстиції Луганської Народної Республіки (а.с.4).

Із листа приватного нотаріуса Бобак Ж.С. Нововолинського міського нотаріального округу Міністерства юстиції України західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 19.10.2020 року №137/02-14 (а.с.6) вбачається, що заявнику ОСОБА_2 відмовлено у прийнятті заяви про прийняття ним спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його матері ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що подане ним свідоцтво про смерть, видане 12.03.2020 року Відділом запису актів цивільного стану Антрацитівського міськрайонного управління юстиції Міністерства юстиції Луганської Народної Республіки, видане на анексованій території України, є нелегітимним та не визнається на території України (а.с.4).

Із копії довідки від 12.12.2014 року №751-143 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи вбачається, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 у м.Антрацит Луганської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання/ перебування: АДРЕСА_1 (а.с.8).

Із копії паспорта заявника ОСОБА_1 вбачається, що останній зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11).

Встановлення факту смерті ОСОБА_2 має юридичне значення для заявника ОСОБА_1 , оскільки необхідно йому для оформлення у встановленому законом порядку свідоцтва про смерть.

У відповідності до ст.317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, вирішується судом з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів (статті 77, 78 ЦПК України).

Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, суд керується положенням частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 9, 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. У разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Оцінюючи свідоцтво про смерть, видане органом, який діє поза межами Конституції та законодавства України та не визнається на території України, суд виходить з того, що смерть фізичної особи громадянина України на окупованій території є юридичним фактом, що має наслідком виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав такої фізичної особи громадянина України.

Положеннями ст.3, ст.8, ст.9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Питання ж про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Разом з тим, при вирішення питання щодо оцінки доказів у справі про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права.

Так, згідно висновків ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic o f Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду ООН у справі Намібії (Namibia case), ), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою невизнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті оцінки медичних документів про смерть фізичної особи громадянина України, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки можливості збору доказів смерті особи на окупованій території, зразків, визначених законодавством України, можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» смерть підлягає державній реєстрації.

Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою (пункт перший); рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою (пункт другий).

Відповідно до п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику по справам про встановлення фактів, що мають юридичне значення», передбачено, що заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявником документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланням на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.

З огляду на викладені обставини та норми матеріального права, суд приходить до висновку, що зібрані у справі докази в їх сукупності вказують на можливість задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті його матері ОСОБА_2 , оскільки законом не передбачено іншого порядку встановлення цього факту, що надасть можливість заявнику реалізувати питання виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав як його, так і померлої фізичної особи, які за своєю суттю є подіями та діями, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків.

Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах держаної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Рішення підлягає негайному виконанню відповідно до ч.4 ст.317, п.8 ч.1 ст.430 ЦПК України.

Керуючись ст. 258, ст.259, ст.ст.263-265, ст.268, п.8 ч.1 ст. 315, ст.317, ст.319, ст.430 ЦПК України, суд,-

вирішив:

Заяву задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки села Московскоє Каширського району Воронежської області, Російської Федерації, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Антрацит Луганської області, Україна.

Рішення підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Волинського апеляційного суду через Нововолинський міський суд Волинської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя підпис М.М. Ушаков