Рішення № 92920332, 10.11.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/6761/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі :

головуючого - судді Кухар Н.А.

секретаря судового засідання Шавель М.М. .

за участю:

позивача – ОСОБА_1

представника відповідачів – Слиш Г.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Сьомої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Офісу Генерального прокурора, Київської обласної прокуратури про визнання протиправними і скасування рішень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся в суд з позовом до Сьомої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур (01011, вул. Різницька,13/15, м. Київ) Офісу Генерального прокурора (01011, вул. Різницька,13/15, м. Київ) Київської обласної прокуратури (01601, бульвар Лесі Українки,27/2, м. Київ) про визнання протиправними і скасування рішень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якій просить суд:

- визнати протиправним з моменту прийняття та скасувати прийняте до позивача рішення Сьомої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур № 17 від 20 липня 2020 року «Про неуспішне проходження прокурором атестації»;

- визнати протиправним з моменту прийняття та скасувати наказ прокурора Київської області № 440к від 12.08.2020 року, яким звільнено ОСОБА_1 з посади начальника управління нагляду за органами безпеки, фіскальною та прикордонною службами прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 17.08.2020 року;

- поновити позивача на посаді начальника управління нагляду за органами безпеки, фіскальною та прикордонною службами прокуратури Київської області з 17.08.2020 року або на рівнозначній посаді в обласній прокуратурі Київської області;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора середній заробіток позивача за весь час вимушеного прогулу без утримання податків й інших обов`язків платежів, починаючи з 17.08.2020 по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді начальника управління нагляду за органами безпеки, фіскальною та прикордонною службами прокуратури Київської області з 03.08.2020 року або на рівнозначній посаді в обласній прокуратурі Київської області;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку на користь позивача за весь час вимушеного прогулу без утримання податків й інших обов`язкових платежів, починаючи з 17.08.2020 року у межах суми стягнення за один місяць;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2 522,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач успішно пройшов перші два етапи атестації, у зв`язку з чим його було допущено до співбесіди. 20.07.2020 року Сьомою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур (далі- Сьома кадрова комісія) за результатами проведення співбесіди прийнято рішення про неуспішне проходження добору ОСОБА_1 . Позивач вказує, що підставами для висновку про не проходження атестації стали висновки комісії про його невідповідність вимогам професійної компетентності та доброчесності, зокрема через наявні обґрунтовані сумніви щодо його низького рівня теоретичної підготовки, не падання доказів щодо джерел походження грошових коштів та неволодіння питаннями діяльності очолюваного структурного підрозділу, поточної роботи та наявності актуальних кримінальних проваджень, стану досудового розслідування у них, що може свідчити про професійну некомпетентність та брак незалежності і самостійності у прийнятті рішень.

Позивач вважає, що оскаржуване рішення кадрової комісії не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачами не наведено обставин та доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття. Висновки рішення зводиться лише до констатації сумніву у професійній компетенції. Просив позов задоволити.

Ухвалою суду від 25 серпня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Протокольною ухвалою суду від 24 вересня 2020 року замінено неналежного відповідача Прокуратуру Київської області на належного Київську обласну прокуратуру.

Ухвалою суду від 13 жовтня 2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник відповідача, Прокуратури Київської області, у встановлений судом строк надав відзив на позовну заяву (вх. № 47182 від 31.09.2020 року), в якому із позовними вимогами не погодився, зазначивши наступне. Законом № 113-ІХ, який оприлюднено в газеті «Голос України 24.09.2019 № 182 та в ряді інших видань, запроваджено реформування органів прокуратури. За приписами п. 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення № 113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Пунктом 9 розділу І Порядку передбачено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Відповідно до п. 10 розділу І Порядку заява, вказана у п. 9 розділу І цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної

прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто. Вищевказані вимоги позивачем дотримано, ним подано заяву у встановлений строк і за визначеною формою, у зв`язку з чим його допущено до проходження атестації прокурорів.

Слід зазначити, що підпунктом 2 п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697 за умови наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Зазначені норми Закону є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами. Офісом Генерального прокурора 11.08.2020 до прокуратури Київської області скеровано рішення кадрової комісії № 7 від 20.07.2020 № 17 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації за результатами проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетенції, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора. Пунктом 6 розділу V Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора 03.10.2019 № 221 (в редакції наказу Генеральної прокуратури № 336 від 17.12.2019), рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». У зв`язку з цим, відповідно до вимог п.п. 2 п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, наказом прокурора Київської області від 12.08.2020 № 440к на підставі рішення кадрової комісії № 7 від 20.07.2020 № 17 ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління нагляду за органами безпеки, фіскальною та прикордонною службами прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697. Доводи позивача про відсутність в оскаржуваному наказі конкретної підстави для звільнення (реорганізація, ліквідація чи скорочення кількості прокурорів прокуратури Київської області) не можуть братися до уваги. Так, відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації або ліквідації. На юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах положення цього Кодексу поширюються, якщо інше не встановлено законом (ст. 82 ЦК України). Згідно з ч. 3 ст. 81 ЦК України порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом. Органи прокуратури відносяться до юридичних осіб публічного права. Виключно законами України визначаються організація і діяльність прокуратури (п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України). Статтею 4 Закону № 1697 зазначено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Припинення діяльності Генеральної прокуратури України, регіональних та місцевих прокуратур передбачено Законом, який набрав чинності 25.09.2019. Відповідно до п. 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону 113-ІХ до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження тимчасово здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури та місцеві прокуратури. Відсутність у даному випадку рішення (наказу) Генерального прокурора про ліквідацію чи реорганізацію прокуратури Київської області не підлягають врахуванню судом, оскільки за приписами Закону № 1697 (ст. ст. 7, 9, 10, 14 та інші) такі повноваження Генерального прокурора не передбачені. Також Законом № 113-ІХ не передбачено правонаступництва місцевих та регіональних прокуратур, діяльність яких припиняється, а відповідно до п. 5 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ Офіс Генерального прокурора є правонаступником Генеральної прокуратури України лише в частині виконання міжвідомчих міжнародних договорів, укладених Генеральною прокуратурою України. Згідно з ч. 3 ст. 16 Закону № 1697 прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом. Відповідно до п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ звільнення прокурорів за п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697 здійснюється за умови настання однієї з підстав, передбачених пп. 1-4 п. 19 розділу II Закону № 113-ІХ. При цьому, такої умови як прийняття Генеральним прокурором рішення про ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури вказаним пунктом не передбачено. Юридичним фактом, що зумовлює звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697 в даному випадку є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором регіональної прокуратури. Крім того, скорочення кількості прокурорів органів прокуратури передбачено ст. 14 Закону № 1697-VII у зв`язку із внесенням до неї змін Законом № 113-ІХ. Зокрема, змінами, внесеними законодавцем, встановлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10000 осіб. Приведення у відповідність до вимог ст. 14 Закону № 1697-VII кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону № 113-ІХ. Враховуючи викладене, наказ прокурора Київської області від 17.04.2020 № 163к видано на підставі, у спосіб та в межах повноважень, що передбачені законом. Просив у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача, Офісу Генерального прокурора, у встановлений судом строк надав відзив на позовну заяву (вх. № 47397 від 21.09.2020 року), в якому у задоволенні позову просив відмовити з огляду на наступне. Сьомою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур було ухвалено рішення про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації від 20.07.2020 № 17. Так, комісією на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора та матеріалів дисциплінарних проваджень під час проведення співбесіди, прийшла до висновку про наявність обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора вимогам професійної компетентності та доброчесності, зокрема наступне. Під час співбесіди та виконання практичного завдання продемонстрував низький рівень професійної компетенції, неналежне володіння пpaктичними уміннями та навичками прокурора, недостатній рівень знань основних положень Конституції України та Закону України «Про прокуратуру», законодавства та правозастосовної практики у сфері кримінального права і процесу, а також відсутність професійної мотивації. На підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо достовірності відомостей, вказаних в декларації особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування в частині відсутності пояснення правомірності походження джерел грошових коштів у розмірі 600 тис. грн. Перебуваючи на адміністративній посаді начальника управління, не володів питаннями діяльності очолюваного структурного підрозділу, поточної роботи, наявності актуальних кримінальних проваджень та стану досудового розслідування у них, що може свідчити про професійну некомпетентність та брак незалежності і самостійності у прийнятті рішень. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 19 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки яка дискредитує його як представника прокуратури не може зашкодити авторитету прокуратури. Кодексом професійної етики та поведінки прокурорів передбачено, що прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійна честь і гідність (стаття 11); при виконанні службових обов`язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури (стаття 16); прокурор має суворо дотримуватися обмежень, передбачених антикорупційним законодавством, не допускати будь- яких проявів, які можуть створити враження корупційних (стаття 19). У зв`язку із викладеними обставинами сьомою кадровою комісією було обґрунтовано вирішено, що начальник управління нагляду за органами безпеки, фіскальною та прикордонною службами прокуратури Київської області Гуділін В.В. не відповідає вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Позивач посилається на доповідну записку начальника управлінні правового забезпечення Офісу Генерального прокурора Романюк О.С. від 15.04.2020, підготовлену на ім`я Генерального прокурора Венедіктової І.В., в якій ставилось питання про відсутність критеріїв оцінки доброчесності прокурорів, необхідних для проходження третього етапу атестації прокурорів. З даного приводу слід пояснити, що доповідна записка є документом внутрішнього діловодства (внутрішньовідомчим документом) в системі органів прокуратури та не відображає позицію органу прокуратури. Узагальнені міркування начальника управління правового забезпечення Офісу Генерального прокурора Романюк О.С., що викладені у доповідній записці, не можуть мати доказове значення для вирішення даної справи, а є лише відображенням відношення по суті порушеного питання структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора. Саме до повноважень кадрових комісій входить дослідження матеріалів, обговорення результатів атестації прокурора та прийняття рішень про успішне чи неуспішне її проходження, що в свою чергу і є дискреційними повноваженнями кадрових комісій. Безпідставними є доводи позивача про відсутність повноважень у комісії щодо перевірки декларацій та проведення моніторингу способу життя. Так, одним із критеріїв оцінки дотримання правил прокурорської етики та доброчесності є відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам. У зв`язку із чим комісія вправі надавати оцінку дотриманню прокурорами цих вимог прокурорам. В іншому випадку нівелюється сама мета як проведення співбесіди, так і атестації в цілому.

Співбесіда є третім та останнім етапом атестації, метою проведення якої є виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, за підсумками якої приймається рішення про успішне або неуспішне проходження прокурорами атестації. За комісією зберігається право на надання відповідної оцінки прокурорам за результатами цього етапу атестації. Таким чином, кадрові комісії наділені сукупністю дискреційних прав та обов`язків, що надають можливість на власний розсуд визначитися з оцінкою прокурорів. Комісії приймають обґрунтовані рішення, викладаючи в них мотиви їх прийняття. Як вбачається зі змісту норм Порядків № 221 та № 233, комісією ухвалюється рішення про успішне або неуспішне проходження атестації після обговорення результатів співбесіди шляхом голосування. При цьому, ухвалення рішень про успішне чи неуспішне проходження атестації за наслідками співбесіди є дискреційними повноваженнями комісії. Таким чином, голосуючи за те чи інше рішення, кожний член комісії діє за внутрішнім переконанням. З наведеного вбачається, що кадрова комісія за результатами співбесіди має можливість на власний розсуд шляхом голосування прийняти рішення - про успішне або неуспішне проходження прокурором атестації. Відтак, повноваження кадрових комісій щодо прийняття відповідні рішень у межах компетенції є дискреційним. Тому не можуть братися до уваги доводи позову про прийняті рішення, в основу якого покладено необґрунтовані висновки та мотиви, також про суб`єктивний та упереджений підхід при прийнятті Комісією спірного рішення. З огляду на дискреційний характер повноважень кадрових комісій щодо встановлення відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності та прийняття у зв`язку із цим відповідного рішення вбачається, що суд не наділений повноваженнями здійснювати оцінку щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, та, відповідне встановлювати відповідність прокурора цим вимогам.

Рішення сьомої кадрової комісії стосовно ОСОБА_1 містить мотиві його прийняття, висновки, зроблені комісією за результатами дослідження матеріалів атестації, наданих позивачем пояснень. Таким чином, воно прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом та пропорційно. Доводи позивача про те, що кадрова комісія відступила від принципу обґрунтованості та безсторонності не знаходять свого підтвердження, оскільки у сьомої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур за наслідками вивчення матеріалів атестації ОСОБА_1 та обговорення їх з позивачем виникли обґрунтовані сумніви, які підтверджуються матеріалами атестації та наданими в ході співбесіди поясненнями позивача. Не можуть братися до уваги доводи позивача про те, що предмет атестації в частині оцінки професійної етики та доброчесності прокурора є дискримінаційним та упередженим по відношенню до працівників органів прокуратури у зв`язку з тим, що кожен прокурор щорічно проходить таємну перевірку доброчесності.

Позивач через канцелярію суду подав відповідь на відзив, де зазначив наступне. Позивач 09.06.2020 року успішно складено іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (І етап атестації), а також успішно складено цього ж дня іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки (II етап атестації), чим підтверджено високий рівень своїх професійних знань та навичок. У встановлений строк я надав вичерпні письмові пояснення щодо єдиного питання, на яке комісією мені запропоновано надати пояснення до проведення співбесіди. Жодних запитань щодо виконаного мною практичного завдання члени комісії в ході співбесіди не ставили, не висловлювали жодних зауважень з приводу результатів його виконання та наданих мною відповідей. Окремі запитання членів комісії стосувались, питань, щодо яких кадрова комісія не надавала мені можливості до співбесіди надати інформацію та документи для підтвердження дотримання професійної доброчесності та етики. В матеріалах атестації відсутні та не були предметом обговорення під час співбесіди будь-які дані про: здійснення щодо мене дисциплінарних проваджень у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів; надходження обґрунтованих скарг на мої дії до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів або Ради прокурорів України; порушення мною правил професійної етики та доброчесності; невідповідність моїх, членів моєї сім`ї, а також близьких осіб витрат і майна, задекларованим доходам; інші дані щодо моєї невідповідності вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; дані щодо невідповідності моєї поведінки вимогам професійної етики; негативні результати проведення щодо мене таємної перевірки доброчесності прокурора; будь-які інші відомості, що можуть свідчити про мою невідповідність критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності, подані до кадрової комісії фізичними та юридичними особами, органами державної влади або місцевого самоврядування. Тоді як, відповідно до Закону України від 19.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів з реформи органів прокуратури» та Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221, виключно наявність таких даних або даних щодо професійної некомпетентності з огляду на результати виконаного практичного завдання, могли стати підставою для прийняття рішення про неуспішне проходження мною атестації за результатами співбесіди. В оскаржуваному рішенні, як підстави його прийняття, зазначені окремі завідомо неправдиві відомості, а також відомості, які взагалі не обговорювались та не досліджувались під час співбесіди. Так, в оскаржуваному рішенні містяться відомості про дослідження комісією матеріалів дисциплінарних проваджень, при тому, що такі провадження за час роботи в органах прокуратури щодо мене не здійснювались. Кадровою комісією не встановлено жодного випадку професійної некомпетентності позивача при виконанні службових повноважень. При цьому, об`єктивні відомості про знання та кваліфікацію, професійні досягнення кадровою комісією проігноровано, а висновки зроблені на підставі припущень та сумнівів без належного обґрунтування. Так, поза увагою кадрової комісії залишились наступні відомості, що засвідчують відповідність позивача вимогам професійної компетентності. В органах прокуратури України ОСОБА_1 працює більше 15 років (з квітня 2002 року) та за час роботи займав посади старшого слідчого прокуратури району, старшого слідчого прокуратури області, слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури, заступника військового прокурора гарнізону, керівника відділів та управлінь прокуратури області. При кожному призначенні на адміністративну посаду неодноразово перевірялась професійна компетентність позивача, рівень якої підтверджено відповідними висновками та характеристиками. За час роботи в органах прокуратури ОСОБА_1 постійно підвищував свій професійний рівень. За період виконання службових обов`язків дисциплінарні провадження щодо позивача не відкривались. Натомість, неодноразово застосовувались заходи заохочення. Всі характеристики, видані за час проходження служби в органах прокуратури (при переведенні на посади з більшим обсягом роботи та відповідальності, заохоченні, присвоєнні класних чинів, підвищенні кваліфікації тощо), підтверджують виключну професійну компетентність та добропорядність. Свідченням професійної компетентності позивача також є результати проходження І та II етапів атестації (90 та 122 бали відповідно). За відсутності в атестаційних матеріалах задокументованих фактів, які об`єктивно негативно характеризують прокурора або свідчать про неналежне виконання службових обов`язків, кадрова комісія позбавлена можливості робити висновки про неуспішне проходження атестації. Слід зауважити, що на час прийняття оскаржуваного рішення, голова комісії - ОСОБА_2 та один із членів комісії - ОСОБА_3 займали адміністративні (керівні) посади в Департаменті нагляду за органами безпеки, фіскальною та прикордонною службами Офісу Генерального прокурора, а тому, зважаючи на займану мною на той час посаду, існують сумніви в їхній безсторонності та об`єктивності. Таким чином, оскаржуване рішення прийнято Кадровою комісією не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законами, без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, недобросовісно, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не пропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для права особи на працю і цілями, на досягнення яких спрямоване ці рішення, упереджено та без дотримання принципу рівності перед законом. Просив позов задоволити.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідачів у задоволенні позовних вимог просила відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши в сукупності письмові докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив публічну службу в органах прокуратури, звільнений з посади начальника управління нагляду за органами безпеки, фіскальною та прикордонною службами прокуратури Київської області

15 жовтня 2019 року позивачем подано Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію (а.с. 138, т.1).

Відповідно до відомості про результати тестування на знання та вміння у застосуванні закону на відповідність здійснювати повноваження прокурора ОСОБА_1 отримав 90 балів (т. 3, а.с. 37).

Відповідно до відомості про результати тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки отримав 135 балів (вербальний блок), 109 балів (абстрактно-логічний блок) та 122 бали (середній арифметичній бал) (т.3, а.с. 29).

Рішенням Сьомої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур № 17 від 20.07.2020 р. "Про неуспішне проходження прокурором атестації" зроблено висновок про те, що ОСОБА_1 не пройшов успішно атестацію (т.1, а.с.24).

Наказом прокурора Київської області № 440к від 12.08.2020 р. ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління нагляду за органами безпеки, фіскальною та прикордонною службами прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Вважаючи вказані рішення кадрової комісії та прокурора Київської області протиправними, позивач звернувся з позовною заявою до суду про їх скасування.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. № 1697-VІІ (далі - Закон № 1697-VІІ).

Згідно п.9 ч.1 ст.51 Закону № 1697-VІІ прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX (далі - Закон № 113-ІХ), яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Згідно пункту 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

За приписами пункту 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Як встановлено у пунктах 10-14 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Атестація прокурорів включає такі етапи:

1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тесту завдання оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;

2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

Графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.

За результатами складення прокурором іспиту відповідна кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди. Якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором (пункт 16 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ).

Згідно пункту 17 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.

Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.

Пунктом 9 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ передбачено, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 р. №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221).

Відповідно пункту 1 розділу І Порядку №221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора, а прокурорів та слідчих місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - кадрові комісії обласних прокуратур.

Згідно пункту 6 розділу І Порядку № 221 атестація включає такі етапи:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Як передбачено пунктами 7-9 розділу І Порядку № 221 повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.

За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Відповідно до пункту 11 розділу І Порядку № 221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою.

Кадрові комісії за результатами атестації регулярно подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію (пункт 4 розділу V Порядку № 221).

Відповідно до пункту 6 розділу V Порядку № 221 рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до пунктів 3-5 розділу ІІ Порядку №221 максимальна кількість можливих балів за іспит становить 100 балів. Прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту становить 70 балів. Прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 успішно пройшов перші два етапи атестації: іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, набравши 90 балів із 100, та іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використання комп`ютерної техніки.

Доводи позивача, якими він обґрунтовує позовні вимоги, стосуються останнього етапу атестації - співбесіди.

Згідно пункту 2 розділу IV Порядку № 221 до початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.

Співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання (пункту 8 розділу IV Порядку № 221).

Відповідно до пунктів 9, 10, 11 розділу IV Порядку № 221 для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:

1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;

2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;

3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;

4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).

Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.

Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).

Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання (п. 12 розділу IV Порядку № 221).

Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання.

Співбесіда проходить у формі засідання комісії (пункт 13 розділу IV Порядку № 221).

Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності (пункт 14 розділу IV Порядку № 221).

Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання (пункт 15 розділу IV Порядку № 221).

Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації (пункт 16 розділу IV Порядку № 221).

Наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 р. № 233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій (далі - Порядок № 233).

Згідно пункту 1 Порядку № 233 порядок роботи кадрових комісій (далі - комісія), що здійснюють свої повноваження на підставі пункту 11, підпункту 7 пункту 22 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", Закону України "Про прокуратуру", визначається цим Порядком та іншими нормативними актами.

За приписами пункту 12 Порядку № 233 рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати "за" чи "проти" рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.

Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Рішення і протоколи комісії підписуються всіма присутніми членами комісії. У разі відмови члена комісії підписати рішення або протокол, у такому рішенні або протоколі робиться відповідна відмітка (пункт 13 Порядку № 233).

Судом, досліджуючи спірні правовідносини встановлено, що ОСОБА_1 пройшов перші два етапи атестації та був допущений до співбесіди.

Перед проведенням співбесіди з позивачем, яка відбулася 20.07.2020 р., ним, у відповідності до Порядку № 221, виконано практичне завдання.

У подальшому за результатами проведеної Сьомою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур співбесіди прийнято рішення № 17 "Про неуспішне проходження прокурором атестації" та зроблено висновок, що позивач не пройшов успішно атестацію, підставами для якого стали висновки комісії про його невідповідність вимогам професійної етики та доброчесності, зокрема через наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної компетентності та доброчесності зокрема:

- під час співбесіди та виконання практичного завдання прокурор продемонстрував низький рівень професійної компетенції, неналежне володіння практичними уміннями та навичками прокурора, недостатній рівень знань основних положень Конституції України та Закону України «Про прокуратуру», законодавства та правозастосовної практики у сфері кримінального права і процесу, а також відсутність професійної мотивації;

- на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо достовірності відомостей, вказаних в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування в частині відсутності пояснення правомірності походження джерел грошових коштів у розмірі 600 тис. грн.;

- перебуваючи на адміністративній посаді начальника управління не володів питаннями діяльності очолюваного структурного підрозділу, поточної роботи, наявності актуальних кримінальних проваджень та стану досудового розслідування у них, що може свідчити про професійну некомпетентність та брак незалежності і самостійності у прийнятті рішень.

Надаючи оцінку правомірності даного рішення, суд виходить з наступного.

Суд звертає увагу на те, що визначення поняття "доброчесність" відсутнє у національному законодавстві України.

У контексті наведеного слід додати, що згідно з п.п.169-170 рішення ЄСПЛ від 09.04.2013 р. у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11), "вислів "згідно із законом" вимагає, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (див., серед інших джерел, рішення від 25.03.1998 р. у справі "Копп проти Швейцарії", п.55, Reports of Judgments and Decisions 1998-II).

Отже, ця фраза передбачає (inter alia), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення від 24.04.2008 у справі "C. G. та інші проти Болгарії", заява № 1365/07, п.39).

Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. рішення у справі "P. G. та J. H. проти Сполученого Королівства", заява № 44787/98, п.46, 2001-IX).

У п.49 рішення ЄСПЛ від 02.11.2006 р. у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) зазначено, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку.

Відповідно до пункту 5 розділу І Порядку № 221 предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

При цьому, ні Порядок № 221, ні Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" не містять чіткі критерії/показники збору, дослідження та оцінки інформації, необхідних для цілей атестації.

В сукупному аналізі пункту 5 та підпункту 3 пункту 6 розділу І Порядку № 221 можливо прийти до висновку про те, що встановлення рівня професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок) та професійної етики та доброчесності прокурора мають різні критерії.

Згідно підпункту 3 пункту 9 розділу IV Порядку № 221 дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності оцінюється (встановлюється) на підставі наступного: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора.

Показники, передбачені підпунктом 3 пункту 9 цього розділу, оцінюються за результатами співбесіди, яка складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання.

Таким чином, оскільки порядок роботи кадрових комісій, що здійснюють свої повноваження на підставі пункту 11, підпункту 7 пункту 22 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", Закону України "Про прокуратуру", визначається Порядком роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 р. № 233 (далі Порядок № 233), та іншими нормативними актами кадрова комісія має враховувати саме показники, визначені відповідними пунктами та розділами Порядку.

Підсумовуючи викладене, виходячи з положень пункту 12 Порядку № 233, суд акцентує увагу на тому, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Згідно ч.1 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Даний конституційний припис закріплений у ст.6 КАС України, згідно з якою суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Розкриваючи зміст верховенства права, Європейський суд з прав людини констатує, що верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом. Дані позиції знаходять своє практичне застосування і у практиці Верховного Суду (постанова від 28.08.2018 р. у справі № 820/3789/17).

Враховуючи те, що рішення кадрової комісії згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" про неуспішне проходження атестації є безальтернативною підставою для прийняття наказу про звільнення прокурора з посади, останнє має ознаки рішення суб`єкта владних повноважень, з огляду на що, має відповідати вимогам ч.2 ст.2 КАС України, відповідно до змісту якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, необхідною є перевірка судом оскаржуваного рішення Сьомої кадрової комісії на відповідність критеріям, що встановлені в ч.2 ст.2 КАС України.

Суд зауважує, що якщо прокурор, який проходить атестацію, не задовольняє критерії професійної етики та доброчесності, разом з іншою інформацією мають повідомлятися також обґрунтовані причини, з урахуванням яких прийнято рішення про неуспішне проходження атестації. Виходячи з цього, необхідно, щоб рішення комісії про невідповідність прокурора, який проходить атестацію, критеріям доброчесності, не просто містило мотиваційну частину, а щоб ця мотиваційна частина доповнювалася документами, які перевіряються, і які містять інформацію та посилання на порушення прокурором певних стандартів професійної етики та доброчесності.

Між тим, висновки кадрової комісії про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації не обґрунтовано належними доказами.

Так, для встановлення рівня професійної компетентності, рівня знань законодавства та правозастосовчої практики відповідно до Порядку №221 передбачено складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (перший етап), який позивачем пройдено успішно, що не заперечувалося відповідачами, а також виконання практичного завдання на етапі співбесіди.

Так, згідно із Завданням № 10 відповідно до Переліку варіантів практичних завдань для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора, затвердженого Генеральним прокурором, яке виконувалося позивачем, судом вбачається, що останні містить саме практичне завдання (задачу) та питання наступного змісту:

1) На підставі якого процесуального документа здійснюється освідування особи?

2) З якою метою здійснюється така слідча дія як освідування особи?

3) Щодо яких учасників кримінального провадження може бути проведене освідування особи за чинним КПК України?

4) Чи підлягає оскарженню рішенню суду в даному випадку у разі відмови в задоволенні клопотання?

5) Яке рішення повинен прийняти слідчий суддя у даному випадку? Обґрунтуйте позицію.

Як встановлено судом з долученої до матеріалів справи відповіді на запитання № 10 (т. 3 а.с. 27) позивач надав вірні відповіді на всі 5 питань завдання.

Крім того, суд зазначає, що для успішного проходження даного етапу атестації та підтвердження або встановлення низького рівня теоретичної підготовки прокурора Порядком №221 встановлений прохідний бал у кількості 70. Судом встановлено, що позивачем набрано 90 балів. Тому суд дійшов переконання, що висновки викладені комісією у рішенні щодо низького рівня теоретичної підготовки позивача є надуманими та не відповідають дійсності.

Більше того, дослідивши зміст протоколу засідання кадрової комісії № 14 від 20.07.2020 року та зміст оскаржуваного рішення кадрової комісії №17 від 20.07.2020 року, судом встановлено відсутність зазначення комісією суті питання, на яке позивачем не надано вичерпної відповіді, та яке має значення для правильного вирішення практичного завдання (задачі) в цілому. При цьому, висновок щодо низького рівня теоретичної підготовки є загальним та не містить конкретних підстав невідповідності позивача вимогам професійної компетентності.

Даних щодо проведення психологічного тестування чи вжиття інших заходів, направлених на встановлення відсутності (наявності) професійної мотивації позивача, відповідачами не надано.

Також суд зауважує, що документи які досліджувалися комісією не містять даних "податкової" чи інших державних органів, якими комісією встановлено та мотивовано рішення в частині неможливості придбання матір`ю позивача майна. Водночас, поясненням позивача не взято до уваги, оцінку їм не надано.

Позивачем надано до кадрової комісії всю необхідну інформацію, що стосується походження та наявності його майна, а також надано відповіді на всі питання комісії відносно даних, що містяться у щорічних деклараціях.

Однак, рішення кадрової комісії не містить чіткою зазначення, відносно якого саме майна позивачем не подано доказів або походження коштів на його придбання. При цьому, не конкретизовано та не відображено таких запитань в протоколі засідання кадрової комісії № 14 від 20.07.2020 року (т. 3, а.с. 19-25).

Поряд з тим, суд враховує, що правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначено у Законі України 14.10.2014 року № 1700-VІІ "Про запобігання корупції" (із змінами і доповненнями) (далі також -Закон №1700).

Пунктом 8 частини першої статті 11 Закону №1700 встановлено, що до повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції (далі-Національне агентство) належить здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій суб`єктів декларування, зберігання оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя суб`єктів декларування.

Верховний Суд у рішенні від 11.04.2018 року у справі №814/886/17 дійшов висновків, що здійснення контролю га перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності повноти відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.

Відповідно до статті 51 Закону №1700 Національне агентство здійснює вибірковий моніторинг способу життя суб`єктів декларування з метою встановлення відповідності їх рівня життя наявним у них та членів їх сім`ї майну і одержаним ними доходам згідно з декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що подається відповідно до цього Закону.

Встановлення невідповідності рівня життя суб`єкта декларування задекларованим ним майну і доходам є підставою для здійснення повної перевірки його декларації. У разі встановлення невідповідності рівня життя Національним агентством надається можливість суб`єкту декларування протягом десяти робочих днів подати письмове пояснення за таким фактом.

У разі виявлення за результатами моніторингу способу життя ознак корупційною правопорушення або правопорушення, пов`язаною з корупцією, Національне агентство інформує про них спеціально уповноважені суб`єкти у сфері Протидії корупції.

Таким чином, саме Національне агентство з питань запобігання корупції є уповноваженим органом на здійснення моніторингу, зокрема, способу життя суб`єктів декларування, водночас, таких висновків Національним агентством під час розгляду справи суду не надано, як і не надано доказів звернення відповідачів безпосередньо до Національного агентства з метою підтвердження або спростування сумнівів кадрової комісії щодо відповідності майна, яке знаходиться у власності та користуванні ОСОБА_1 та членів його сім`ї, їхнім законним доходам.

Водночас, в матеріалах справи міститься копія довідок про проходження таємної перевірки доброчесності від 31.01.2017 р. №83, від 23.08.2017 р., від 17.08.2018 р. №7844, згідно з якими позивач пройшов відповідну перевірку (т. 1, а.с. 146-148).

Між тим, згідно положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ висновки вказаної таємної перевірки не втрачають чинності.

Відповідно, одні й ті самі обставини не можуть бути предметом перевірки на доброчесність підрозділами прокуратури України з різними висновками в різні періоди.

На думку суду, оскаржуване рішення кадрової комісії щодо ОСОБА_1 не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачами не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги, негативна оцінка ділових, професійних та особистих якостей, кваліфікаційного рівня, не узгоджується з доказами про позитивну оцінку.

Ніщо із зазначеного не знайшло відображення в оскаржуваному рішенні комісії, яке фактично зводиться лише до констатації сумніву у доброчесності прокурора, без наведення обґрунтування такого висновку.

Тобто, відсутність у рішенні, прийнятому за наслідками атестації, мотивів, з яких кадрова комісія дійшла висновку про неуспішне проходження атестації прокурором, слугує підставою для його скасування. У свою чергу, це покладає на кадрові комісії обов`язок обґрунтувати рішення про проходження або не проходження атестації прокурором в такий спосіб, щоб рішення достатнім чином містило мотиви, на яких воно базується.

Наведене узгоджується із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) та практикою Європейського Суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (ст.32).

У рішенні від 10.02.2010 р. у справі "Серявін та інші проти України" Європейський Суд з прав людини наголосив, що "... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003.). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001)."

Суд зауважує, що в частині судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейським Судом з прав людини висловлено правову позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі "Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки" від 31.07.2008 р., рішення у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства" від 22.11.1995 р., рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру" від 21.07.2011 р., рішення у справі "Путтер проти Болгарії" від 02.12.2010 р.).

З огляду на викладене, суд не приймає до уваги посилання представника Офісу Генерального прокурора щодо дискреційних повноважень кадрових комісії та відсутності повноважень у суду здійснювати оцінку предмету атестації, зокрема, на відповідність його обґрунтованості та вмотивованості, тобто дотриманню пункту 12 Порядку № 233.

Крім того, виходячи з практики Європейського Суду з прав людини, надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення у справі "Волохи проти України" від 02.11.2006 р., рішення у справі "Malone v. United Kindom" від 02.08.1984 р.).

Судом не заперечується, що проведення атестації є дискреційними повноваженнями Комісії, водночас обсяг цієї дискреції не може бути необмеженим і повинен підлягати зовнішньому/публічному контролю, в тому числі судовому. Процес та результат атестації повинен бути зрозумілим як безпосереднім учасникам цих відносин, зокрема прокурору, так і суспільству загалом, адже коли йдеться про необхідність сформувати якісний прокурорський корпус, якому довіряло б це суспільство, то обґрунтованість/умотивованість рішень щодо атестації кожного прокурора є необхідною для цього умовою та гарантією.

Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття. Її обсяг і ступінь залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора під час проведення співбесіди, тобто які мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про не проходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.

Зокрема, рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку № 221 питань, які мають бути дослідженні в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов`язки на займаній посаді.

Наведені вище висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 09.10.2019 р. у справі № 9901/831/18.

Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Про вжиття заходів, про які йдеться в ч.2 ст.77 вказаного Кодексу, відповідачем не зазначалося.

Верховний Суд України у постанові від 01 червня 2010 року в справі № 21-300во10 та Верховний Суд у постанові від 01 листопада 2019 року в справі № 333/6481/16-а (2-а/333/21/17) зазначили, що вирішуючи спори, суд повинен досліджувати правомірність рішення суб`єкта владних повноважень на момент його прийняття (вчинення) та не може обґрунтовувати юридичну правильність (правомірність) таких актів із урахуванням подій, які сталися, або могли статися у майбутньому. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях і домислах, а також тих фактичних обставинах, які на момент його ухвалення хронологічно ще не відбулися, проте, ймовірно, могли мати місце у майбутньому.

Оскаржуване рішення кадрової комісії не відповідає вимогам законодавства, оскільки обставини, що могли вплинули на його прийняття, на час прийняття оскарженого рішення в повній мірі та належним чином досліджені та перевірені не були; наявність/відсутність таких обставин не була підтверджена жодними належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.73 та 74 Кодексу адміністративного судочинства України.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскільки рішення Сьомої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 20.07.2020 р. № 17 не містить мотивів, з яких комісія дійшла висновку про не проходження атестації прокурором ОСОБА_1 , то воно не може вважатися законними та обґрунтованими, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині задоволенню.

У свою чергу, наказ прокурора Київської області від 22.08.2020 р. № 440к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління нагляду за органами безпеки, фіскальною та прикордонною службами прокуратури Київської області та органів прокуратури є похідним від рішення Сьомої кадрової комісії від 20.07.2020 р. "Про неуспішне проходження прокурором атестації", тому відповідно, також є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо способу поновлення порушеного права позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Оскільки позивачем успішно пройдено попередні етапи атестації, а рішення Сьомої кадрової комісії від 20.07.2020 р. "Про неуспішне проходження прокурором атестації" за наслідками співбесіди визнано протиправним, підстави вирішувати питання про продовження атестації відсутні, тому поновлення його на посаді є належним способом захисту порушеного права.

Наказом Офісу Генеральної прокуратури від 03.09.2020 р. "Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур" № 410 вирішено перейменувати без зміни ідентифікаційних кодів юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: - юридичну особу "Прокуратура Київської області" у "Київська обласна прокуратура".

Зазначений наказ став підставою для проведення державної реєстрації змін щодо юридичної особи з кодом 02909996 шляхом відповідної зміни назви.

Зміна назви юридичної особи за своєю суттю не є реорганізацією юридичної особи, адже до реорганізації юридичної особи віднесено виключно процедури злиття, приєднання, поділу, перетворення, які щодо прокуратури Київської області не проводилися.

Таким чином, процедури реорганізації або ліквідації юридичної особи з кодом 02909996 у вересні 2020 року не відбулося.

Відповідно до вимог частини першої статті 235 КЗпП, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, що розглядає трудовий спір, порушене відповідачем право на проходження публічної служби підлягає відновленню шляхом його поновлення на попередній посаді.

Отже, позивач підлягає поновленню на посаді начальника управління нагляду за органами безпеки, фіскальною та прикордонною службами прокуратури Київської області та органів прокуратури з 18 серпня 2020 року.

Приписами ч.2 ст.235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

У відповідності до абз.3 п.2 Порядку № 100 збереження заробітної плати "у всіх інших випадках", до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Згідно довідки Прокуратури Київської області від 25.08.2020 № 21ф-363 заробітна плата ОСОБА_1 за два останні місяці роботи, що передували звільненню, становить 55 345,17 грн. (червень 2020 р. 33 747,44 грн., 20 днів, липень 2020 року - 21597,73 грн., 16 днів).

У розрахунковому періоді позивачем відпрацьовано 36 днів, а тому середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 1 537,37 грн. (55 345,17 грн. : 36 р. д.).

Період вимушеного прогулу з 18.08.2020 р. по 10.11.2020 р. - 59 робочих дні.

Отже, заробітна плата за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивача, становить 90 704,83 грн. (1537,37 грн. х 59 р.д.).

Суд не бере до уваги розрахунок середнього заробітку відповідно до ст.81 Закону України «Про прокуратуру» наданий позивачем, так як, відповідно до структури Київської обласної прокуратури, посада начальника управління нагляду за органами безпеки, фіскальною та прикордонною службами прокуратури Київської області відсутня.

Таким чином, оскільки протягом часу вимушеного прогулу була скорочена посада, яку обіймав позивач, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з врахуванням коригування посадового окладу на коефіцієнт підвищення (п.10 Порядку №100), що відбувалося вже після скорочення посади, яку він обіймав.

Відповідно до п.п.2, 3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Розмір заробітної плати за один місяць складає 33 053,46 грн. .

Відтак, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді на посаді начальника управління нагляду за органами безпеки, фіскальною та прикордонною службами Київської обласної прокуратури та органів прокуратури з 18.08.2020 р. та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць у розмірі 33 053,46 грн. підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).

Оцінивши докази, які є у справі, враховуючи те, що відповідачами не надано належних та допустимих доказів правомірності свого рішення, суд дійшов до висновку про задоволення позовної заяви ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат провести у відповідності до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 72-77, 94, 241-246 КАС України, суд, –

в и р і ш и в :

Позов задоволити повністю.

Визнати протиправним і скасувати рішення Сьомої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур № 17 від 20 липня 2020 року.

Визнати протиправним і скасувати наказ прокурора Київської області № 440к від 12.08.2020 року, яким звільнено ОСОБА_1 з посади начальника управління нагляду за органами безпеки, фіскальною та прикордонною службами прокуратури Київської області та органів прокуратури.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління нагляду за органами безпеки, фіскальною та прикордонною службами прокуратури Київської області та органів прокуратури з 18 серпня 2020 року.

Стягнути з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 90 704 (дев`яносто тисяч сімсот чотири гривні) 83 коп. без врахування обов`язкових відрахувань.

Рішення в частині стягнення за один місяць у розмірі 33 053 (тридцять три тисячі п`ятдесят три гривні) 46 коп. та поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 840 (вісімсот сорок гривень) 80 коп. з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 840 (вісімсот сорок гривень) 80 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Львівський окружний адміністративний суд.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; НОМЕР_1 ).

Відповідач1 - Сьома кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур (01011, вул. Різницька,13/15, м. Київ).

Відповідач2- Офіс Генерального прокурора (01011, вул. Різницька,13/15, м. Київ; код ЄДРПОУ 00034051).

Відповідач3 - Київська обласна прокуратура (01601, бульвар Лесі Українки,27/2, м. Київ; код ЄДРПОУ 02909996).

Повне судове рішення складено 18 листопада 2020 року.

Суддя Кухар Н.А.