Рішення № 92920235, 10.11.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/3663/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу № 380/3663/20 за ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону (Військова частина 1494) про зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Мостиського прикордонного загону (Військова частина 1494), в якому просив зобов`язати Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2018 роки із розрахунку 295,55 грн. в день з 03.08.2018 по 14.04.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.03.2020 рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/760/20 позовом ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону (військової частини 1494) задоволено частково.

Львівським окружним адміністративним судом визнано протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення 02.08.2018 компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки загальним терміном 56 днів; вирішено стягнути на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки загальною тривалістю 56 календарних дні у сумі 17633,28 грн. ф одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. У задоволенні решти вимог позовної заяви відмовлено.

15.04.2020 року на банківський рахунок ОСОБА_1 надійшли кошти в розмірі 17368,78 грн. із зазначенням цільового надходження: зарплата ВЧ 1494, що являється, на думку позивача, виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 308/760/20.

Виходячи із вищезазначеного, за період із 03.08.2018 по день 14.04.2020 Мостиський прикордонний загін зобов`язаний нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок № 100).

Так, п. 2 Порядку № 100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до особистої карки грошового забезпечення ОСОБА_1 розмір його грошового забезпечення за червень (8882,4 грн.) та липень (9146,4 грн.) 2018 року, що становить за два місяці, які передують події, з якою пов`язаний обов`язок з виплати - 18028,8 грн.

Для обчислення середнього заробітку з 03.08.2018 до 14.04.2020 - дня фактичного розрахунку - виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку, необхідно застосовувати показник 295,55 грн. в день (18028,8 грн./61 день).

Представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надали суду додаткові докази та пояснення, просив позов задоволити повністю.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав викладених у відзиві, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не своєчасний розрахунок при звільненні, не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов`язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку. Відтак, норми статті 117 КЗпП не можуть бути застосовані до затримки виплати грошової за всі невикористані дні додаткової відпустки, що свідчить про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок.

Відповідач зазначає, що позивачем невірно застосовано показник середньоденного заробітку відповідно до порядку № 100 у розмірі 295,55 грн., тому що у липні 2018 року позивач отримав разову премію у розмірі 264 грн., яка не входить до складу грошового забезпечення. Відповідно показник середньоденного заробітку згідно порядку № 100 становить: грошове забезпечення у червні 2018 року - 8882,4 грн., грошове забезпечення у липні 2018 року 9146,4 грн. - 264 = 8882,4 грн., тобто (8882,4 +8882,4)/61 = 291.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечив, надав суду додаткові докази та пояснення, просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді 20.05.2020 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі. Ухвалою суду від 20.07.2020 року вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Судом встановлені наступні обставини:

Згідно з наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України №175-ос «По особовому складу» від 02.07.2018 позивача, прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії 2 відділення інструкторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Шегині» І категорії, з 02.07.2018 звільнено з військової служби за підп. «а» (у зв`язку з закінченням строку контракту) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у запас.

Відповідно до Витягу з наказу начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України №204-ос «По особовому складу» від 02.08.2018 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 02.08.2018.

15.04.2019 було виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки загальною тривалістю 56 календарних дні у сумі 17633,28 грн.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що відповідачем не виплачено позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Судом встановлено, що позивача було звільнено з військової служби наказом №175-ос «По особовому складу» від 02.07.2018, а згідно виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 , сформованої АТ КБ «ПриватБанк», компенсацію за невикористану додаткову відпустку було виплачено лише 15.04.2020 року.

З огляду на викладене, виплата позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку була здійснена відповідачем не у день виключення зі списків військової частини.

Оскільки зазначені нормативно-правові акти, які визначають порядок та умови виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку, не містять норм, які б регулювали питання строку розрахунку при звільненні та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, то необхідно виходити з положень трудового законодавства щодо оплати праці.

Згідно ч. 1 ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Стаття 117 КЗпП України передбачає, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно з правовою позицією, наведеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 по справі №910/4518/16, за змістом положень ст.94, 116, 117 КЗпП України та ст.1, 2 Закону України «Про оплату праці», середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у ст.116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Покликання відповідача на те, що несвоєчасно виплачена позивачу грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, суд вважає безпідставними, оскільки вказаний факт не впливає на право позивача отримати середній заробіток за весь час затримки всіх виплат при звільненні по день фактичного розрахунку.

Так, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Тому посилання відповідача на те, що вказана допомога не є складовою грошового забезпечення є безпідставними.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 31.10.2019 року по справі 825/598/17.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд зазначає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо незабезпечення позивача на день звільнення компенсацією за невикористану додаткову відпустку, виплативши її лише 15.04.2020 року.

В аспекті наведеного, суд наголошує на тому, що відповідачем не представлено будь-яких доказів того, що ним вживалися заходи для своєчасного розрахунку з позивачем (в тому числі звернення щодо збільшення бюджетних асигнувань тощо). При цьому, фактично розрахунок з позивачем проведено за спливом значного проміжку часу.

Таким чином, оскільки відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, не виплачено компенсацію за невикористану додаткову відпустку, тому позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України № 100 від 08.02.1995, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.8 зазначеного Порядку).

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у постанові 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у зазначеному судовому рішенні вказала, що відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованому у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати такі критерії:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Згідно ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018у у справі № 161/12771/15-ц).

Згідно п.94.5. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц «для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя».

Згідно даних, розміщених на офіційному сайті НБУ за адресою https: bank.gov.ua/markets/interest-rates/ середньозважена облікова ставка за кредитами:

з 02 серпня по 05 вересня 2019 року (35 днів) 17% річних;

з 06 вересня по 24 жовтня 2019 року (49 днів) 16,5% річних;

з 25 жовтня по 12 грудня 2019 року (49 днів) 15,5% річних;

з 13 грудня 2019 по 30 січня 2020 року ( 49 днів) 13,5% річних;

з 31 січня по 12 березня 2020 року (42 дні) 11% річних;

з 13 березня по 14 квітня 2020 року (32 дні) 10% річних.

З огляду на обсяг несвоєчасно виплаченої компенсації грошового забезпечення (17368,78) приблизна оцінка розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами можна розрахувати як розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 1709,92 грн.

Розрахунок:

1) 17 % річних / 365 днів року = 0,047 % ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу в розмірі 17368,78 грн х 0,047%) х 35 днів = 285,71 грн;

2) 16,5% річних / 365 днів року = 0,0,045 % ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу в розмірі 17368,78 грн х 0,045%) х 49 днів = 382,98 грн;

3) 15,5% річних / 365 днів року = 0,042% ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу в розмірі 17368,78 грн х 0,042 %) х 49 днів = 357,44 грн;

4) 13,5% річних/365 днів року=0,037% ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу в розмірі 17368,78 грн.х0,037%)х49 днів= 314,89 грн;

5) 11% річних/365 днів року=0,030% ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу в розмірі 17368,78 грн.х0,030%)х42 дні= 218,84 грн;

6) 10%річних/365днів року=0,027% ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу в розмірі 17368,78 грн.х0,027%)х32 дні= 150,06 грн.

Загальна сума розміру ймовірних майнових втрат становить 1709,92 грн.

Таким чином, з огляду на характер цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі 1709,92 грн., яка розрахована із врахуванням періоду з часу несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні по час фактичного розрахунку з позивачем, та приблизного розміру майнових втрат в разі одержання кредиту для покриття несвоєчасно отриманих сум при звільненні.

Наведені вище мотиви суду у спірних правовідносинах повністю відповідають правовій позиції Верховного суду, від якої на час прийняття рішення Верховний суд не відступав.

Важливим критерієм для зменшення розміру середнього заробітку, відповідно до правових висновків Верховного Суду, є період затримки (прострочення) виплати заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звертатися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас, у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Суд враховує, що позивач будучи обізнаним із тим, що строки звернення до суду із вимогами стягнення грошового утримання або його складових (в тому числі і компенсації за невикористані відпустки) не застосовуються, міг тривалий час не звертатися в суд з метою штучного збільшення розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Отже, суд дослідивши обставини справи з урахуванням критеріїв, які слід враховувати, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, дійшов висновку про відповідність суми 1709,92 грн. принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності.

Окрім цього, об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 ПК України).

Відповідно до пп.164.1.1 п.164.1 ст.164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Як передбачено пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), колегія суддів вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги наведене, та оцінюючи надані сторонами по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, отже підлягають задоволенню частково з урахуванням вказаних вище висновків суду.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позивача при зверненні до суду звільнено від сплати судового збору, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 159-163, 167 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Мостиського прикордонного загону (Військова частина 1494) (81300, Львівська область, м. Мостиська, вул. Я. Мудрого, 113) про зобов`язання вчинити дії, - задоволити частково.

Стягнути з Мостиського прикордонного загону (Військова частина 1494) (81300, Львівська область, м. Мостиська, вул. Я. Мудрого, 113; код ЄДРПОУ - 14321699) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за період з 03.08.2019 року по 14.04.2020 року у сумі 1709,92 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295 -297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Рішення складено у повному обсязі 16.11.2020 року.

Суддя Гавдик З.В.