Рішення № 92920074, 18.11.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/4535/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Казанчук Г.П, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А2077 про стягнення та середньою заробітку за час затримки розрахунку, -

ВИКЛАД ОБСТАВИН:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить зобов`язали військову частину А2077 (раніше А0680) провести розрахунок та виплатити позивачу ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати належної при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, а саме провести розрахунок та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки, а саме за період з 15 березня 2019 року по 27 серпня 2020 року включно.

В обґрунтування позовних вимог представником позивача зазначено, що він проходив військову службу у військовій частині А0680. 12 березня 2019 року позивач звільнився з військової служби та був виключений із списків особового складу. Після часткового розрахунку виник спір про розміри належних позивачу сум, оскільки не було виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій, внаслідок чого позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду із позовом про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, рішенням якого позов задоволено в повному обсязі. У подальшому відповідач провів повний розрахунок 17.08.2020 року, що підтверджується випискою з банку, у зв`язку з чим, на думку позивача, є підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Від представника військової частини 3059 Національної гвардії України (надалі відповідач) через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що норми статті 117 КЗпП України не застосовуються до спірних правовідносин. З цих підстав відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою судді від 20.10.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.13), сторонам встановлено порядок та строки для виконання процесуальних дій.

Дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, надані докази, суд,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджено копією посвідчення серії № НОМЕР_1 від 08.12.2017 року (а.с.6).

Позивач проходив військову службу у військовій частині А0680, яка в подальшому згідно спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу ЗС України з 28 грудня 2019 року переведена на новий штат та відповідно отримана нову умовне найменування - військова частина А2077 (код ЄДРПОУ незмінено).

Під час проведення остаточного розрахунку при звільненні позивача, відповідачем не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, що не заперечуються сторонами по справі.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року у справі №340/1465/20 позов ОСОБА_1 задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність військової частини А0680 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2017 по 2018 рік включно;

- зобов`язано військову частину А2077 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2017 по 2018 рік включно.

Згідно з даними комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» вищевказане рішення набрало законної сили 11 серпня 2020 року.

На виконання вищевказаного рішення суду відповідачем проведено виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в сумі 13661,91 грн. (а.с.11).

Позивач вважає, що відповідач повинен сплатити середній заробіток за час розрахунку при звільнені за період з дня звільнення 12.03.2019 року по день фактичного розрахунку 27.08.2020 року, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.

Порядок проходження та звільнення з військової служби в урегульований Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про Національну гвардію України» та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008.

При цьому суд зазначає, що жоден із вказаних нормативно-правових актів не врегульовує питання щодо відповідальності військової частини за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Зважаючи на те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, стаття 116 та 117.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №806/889/17.

А відтак суд відхиляє доводи відповідача щодо незастосування до даних правовідносин норм КЗпП України.

Так, згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Зважаючи на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними працівникові при звільненні сум" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

При цьому Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 у справі №21-1765а15 сформулював правовий висновок згідно, якого не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносин, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, однак жодного разу не знаходила підстав для такого відступу (справи №821/1083/17, № 810/451/17).

Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне застосувати вказаний правовий висновок Верховного Суду України при розгляді даної справи.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на те, що відповідач не здійснив виплату позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2018 роки, а зробив це лише 27.08.2020 року за рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.05.2020 року у справі №340/1465/20, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною другою статті 117 КЗпП України.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року у справі №802/1052/17-а, за відсутності іншого законодавства розрахунок розміру середнього заробітку слід проводити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Пунктом 2 вказаної постанови установлено, що чинність цієї постанови поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності.

Згідно з підпунктом "л" пункту 1 Порядку № 100 цей порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується і в інших (не передбачених пунктом 1) випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно із пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Пунктом 11 розділу Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ від 15.03.2018 року №200 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05.04.2018 року №405/31857 визначено, що одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Аналізуючи викладене, суд зазначає, що позивач отримував не заробітну плату, а саме грошове забезпечення, а грошове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України розраховується за календарні дні, а не робочі.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалів справи остаточний розрахунок здійснено з позивачем 27.08.2020 року.

Затримка склала календарний період з 16.03.2019 (наступний день з дня винесення наказу №59 від 15.03.19 про виключення із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) по 27.08.2020, що становить 530 календарних днів.

Згідно довідки військової частини А2077 від 12.11.2020 року №631/2740 за період січень-лютий 2019 року грошове забезпечення позивача за два місяці дорівнює 30854,22 грн., а відтак середньоденне грошове забезпечення позивача становить 522,95 грн. (30854,22/59).

Отже, розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 277165,03 грн. 522,95 грн. х 530 дні).

Втім, вирішуючи даний спір, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 щодо дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд враховує наступні обставини.

Сума середнього заробітку за своєчасно не виплачене грошове забезпечення становить 277165,03 грн., що більш як у 20 разів (277165,03/13661,91) перевищую розмір суми, яку було відповідачем своєчасно не нараховано/сплачено.

Відповідно до відомостей автоматизованої системи Діловодство спеціалізованого суду встановлено, що ОСОБА_1 12 травня 2020 року звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки.

Отже в цьому випадку, слід врахувати тривалий час затримки розрахунку при звільненні більше одного року (протягом якого позивач не звертався до суду з відповідним позовом), що, в разі застосування загального порядку обчислення компенсації призвело до значного перевищення розміру компенсації над сумою заборгованих виплат.

При цьому, відповідачем до набрання законної сили рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.07.2020 року у справі №360/1465/20, в добровільному порядку виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2018 роки у розмірі 13661,91 грн. - 27.08.2020, що підтверджується випискою по картковому рахунку.

Отже, беручи до уваги добровільне виконання відповідачем рішення суду про виплату цієї грошової компенсації, та зважаючи на співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача та заявленої позивачем до стягнення суми середнього заробітку, а також з огляду на те, що дійсно спірним питанням була виплата компенсації за невикористану додаткову відпустку, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10000,00 грн.

Визначений судом розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача повністю відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, оскільки саме позивач не вживав дій протягом тривалого строку щодо нарахування та стягнення належних йому сум.

Твердження відповідача про те, що норми КЗпП України не поширюються на військовослужбовців - ні як загальна норма, ні як спеціальна, суд вважає також неприйнятними, оскільки враховуючи позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15 та Верховного Суду висловленій у постанові від 30 січня 2019 року у справі №806/2164/16, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому при вирішенні цього питання слід застосовувати загальні нормами законодавства України, а саме КЗпП України.

Крім того суд відхиляє посилання відповідача на судову практику апеляційної інстанції, оскільки відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При розгляді даної справи судом врахована правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 520/80/20, від 08 липня 2020 року у справі № 821/217/17 та від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3365/19.

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, а відповідач, як суб`єкти владних повноважень, на яких частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності, не довів суду правомірність своїх дій, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з самостійним визначенням розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача в сумі 10000,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору згідно пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні та не розподіляються.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 194, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини А2077 про стягнення та середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково.

Стягнути з військової частини А2077 (вул. Кавалерійська, 9/11/13-а, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006; код в ЄДРПОУ 07747966) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 10000,00 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Г.П. Казанчук