Рішення № 92919956, 18.11.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2020 р. справа № 300/2237/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1349 про визнання протиправним та скасування пункту 16 наказу командира військової частини А1349 від 09.06.2020 за №37од. та стягнення з відповідача незаконно утриманої заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

28.09.2020 адвокат Якубчак О.Р. подав через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду в інтересах ОСОБА_1 (далі – позивач) позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини А1349 (далі – відповідач) про визнання протиправним та скасування пункту 16 наказу командира військової частини А1349 від 09.06.2020 за №37од. «Про результати службового розслідування за результатами проведення аудиту фінансово-господарської діяльності військової частини А1349 за 2017-2019 роки» в частині утримання коштів не більше 20% від заробітної плати до повного відшкодування з працівника Збройних Сил України ОСОБА_1 у сумі 8 506,02 грн. за харчування за нормою №2-льотна та стягнення з відповідача незаконно утриманої заробітної плати на підставі пункту 16 наказу командира військової частини А1349 від 09.06.2020 за №37од.

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час залучення до польотів бойової авіації військової частини А1349, працівник Збройних Сил України ОСОБА_1 , як інструктор-пілот, зобов`язаний харчуватися виключно у військовій частині А1349 за нормою №2-льотна. Відповідно до підпунктів «б» та «е» пункту 1 примітки до норми №2-льотна, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 за №426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, поліцейських, осіб рядового та начальницького складу підрозділів Державної фіскальної служби, осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту» (далі – постанова КМУ №426). На підставі вказаної норми постанови КМУ №426 командуванням військової частини А1349 за період праці ОСОБА_1 на посаді інструктора-пілота 1 класу видавались відповідні накази командира військової частини А1349, на підставі яких останнього було зараховано на продовольче забезпечення (харчування) під час польотів а за нормою №2-льотна. Однак, за результатами проведеного аудиту, наказом командира військової частини А1349 від 16.04.2020 за №161ад призначено проведення службового розслідування та, відповідно, 26.05.2020 командиром в/ч А1349 затверджено акт службового розслідування №350/484/1792 від 26.05.2020. На підставі висновків службового розслідування прийнято наказ командира військової частини А1349 від 09.06.2020 за №37од., пунктом 16 якого суб`єктом владних повноважень прийнято, явно незаконне та протиправне рішення стосовно працівника Збройних Сил України ОСОБА_1 , а саме: «Помічнику командира з фінансово-економічної служби утримати кошти не більше 20% від заробітної плати та грошового забезпечення до повного відшкодування з працівника ОСОБА_1 у сумі 8 506,02 грн. за харчування за нормою №2-льотна». Представник позивача зазначає, що фактичне притягнення працівника ЗСУ ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності пунктом 16 наказу від 09.06.2020 за №37од. суперечить положеннями статті 130 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.10.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 16.10.2020. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи (а.с. 63-66). Просив суд в задоволенні позову відмовити та зазначив, що у першому кварталі 2020 року аудитом діяльності військової частини А1349 за період з 01.01.2017 по 31.12.2019 виявлено безпідставне забезпечення працівників ЗС України, які перебували на посадах інструкторів пілотів, харчуванням за рахунок держави за нормою №2-льотна, що призвело до безпідставного витрачання коштів внаслідок завищення обсягів та вартості отриманих послуг з харчування на 337 добовидач у сумі 28 281,48 грн. Також представник відповідача просить суд врахувати, що ОСОБА_1 не являється військовослужбовцем ЗС України, а є працівником ЗС України, а тому не існує жодних підстав харчуватись за рахунок держави, оскільки позивач не входить до переліку посад, найменувань підприємства, установ, які зазначені в постанові КМУ №426. Додатково зазначено, що матеріальна відповідальність може бути покладена на будь-якого працівника, який уклав трудовий договір з підприємством, установою, організацією. До матеріальної відповідальності відповідно до норм Кодексу законів про працю України можуть бути притягнені всі працівники, починаючи від державних службовців вищого рангу і закінчуючи некваліфікованими працівниками (за наявності підстав). Зазначені обставини, на думку представника відповідача, доводять правомірність винесення військовою частиною А1349спірного наказу.

Від представника позивача 09.11.2020 на адресу суду надійшла відповідь на відзив від 03.11.2020, в якій адвокат Якубчак О.Р. позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Зазначив, що відповідно до Правил виконання польотів державної авіації України, які затверджені наказом Міністра оборони України №2 від 05.01.2015, а також відповідно до Правил медичного забезпечення польотів державної авіації України, затверджених наказом Міністра оборони України №519 від 30.09.2015 – харчування осіб, які залучаються до проведення польотів тактичної авіації у військовій частині А1349, у тому числі інструктора-пілота ОСОБА_1 є не їхнім правом чи привілеєм, а обов`язком. Недотримання даного правила інструкторами-пілотами – щодо прийому їжі у військовій частині А1349 та виключно із продуктів частини під час підготовки до польотів та їх проведення може призвести до відповідних негативних наслідків у виді авіаційних катастроф. Крім того, представник позивача констатує, що організація харчування особового складу військової частини А1349 під час підготовки до польотів та під час їх проведення відбувається виключно на підставі відповідного наказу командира військової частини А1349, який, в свою чергу, є розпорядчим документом, яким зобов`язано особовий склад (у тому числі і працівників ЗСУ інструкторів-пілотів) харчуватися під час проведення польотів та підготовки до них у військовій частині А1349. Також представник позивача вказує, що харчування працівника ЗСУ ОСОБА_1 здійснювалось у зв`язку із виконанням ним обов`язків за посадою інструктора-пілота, на підставі відповідного наказу командира військової частини А1349 та під час підготовки до польотів та їх проведення, у відповідності із Правилами виконання польотів державної авіації України. При цьому, безпосередньо позивач ОСОБА_1 по відношенню до свого роботодавця – військової частини А1349 протягом 2017-2019 років не вчинив жодних дій чи бездіяльності, які можна було б трактувати як порушення покладених на нього трудових обов`язків чи їх недбале виконання, заподіяння прямої дійсної шкоди роботодавцеві шляхом обману, умисного заподіяння шкоди чи з необережності (а.с. 70-81).

13.11.2020 представник відповідача подав суду заперечення від 12.11.2020 за №350/484/1/2110/2, в якому просив прийняти рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову (а.с. 83-85).

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши та оцінивши в сукупності письмові докази, встановив наступне.

Між командиром військової частини А1349 (роботодавець) та ОСОБА_1 (працівник) укладено трудовий договір, згідно пункту 1.1 якого встановлено, що роботодавець доручає, а працівник бере на себе зобов`язання виконувати роботу за посадою інструктора-пілота 1 класу (а.с. 50).

У період з 03.02.2020 по 14.03.2020 аудиторами Західного територіального управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю ЗС України, у в/ч А1349 проведено аудит фінансово-господарської діяльності військової частини А1349 за 2017-2019 роки.

За результатами проведеного аудиту, наказом командира військової частини А1349 від 16.04.2020 за №161ад призначено проведення службового розслідування та, відповідно, 26.05.2020 командиром в/ч А1349 затверджено акт службового розслідування №350/484/1792 від 26.05.2020 (а.с. 36-41).

На підставі висновків службового розслідування, прийнято наказ командира військової частини А1349 від 09.06.2020 за №37од «Про результати службового розслідування за результатами проведення аудиту фінансово-господарської діяльності військової частини А1349» (а.с. 13-21). В даному наказі констатовано, що об`єктивними причинами, що призвели до виявлених порушень, стали:

- недостатній контроль помічника командира з фінансово-економічної роботи – начальника фінансово-економічної служби військової частини А1349 майора Максима Рєзніка, начальника автомобільної та електрогазової служби військової частини А1349 майора Миколи Хаманчука, начальника спеціальної служби – начальника технічної позиції підготовки ракет військової частини А1349 капітана Вадима Радчука, начальника служби зв`язку та радіотехнічного забезпечення штабу військової частини майора ОСОБА_2 за діяльністю підпорядкованих служб;

- недостатнє знання посадовими особами вимог керівних документів щодо порядку оприбуткування та списання матеріальних засобів обліку військового майна та порядку ведення облікових документів;

- відсутність керівних документів та методичних рекомендацій, які б визначали кількісні та якісні показники на різні види техніки автомобільної та електрогазової служби при визначенні потреби;

- рішення щодо списання матеріальних засобів інженерно-авіаційної служби, які знаходяться поза компетенцією керівництва військової частини А1349;

- порушення фінансово-бюджетної дисципліни унаслідок списання з балансу паливо-мастильних матеріалів з порушенням установленого порядку посадовими особами 128 роти охорони військової частини А1349 та командуванням військової частини А0359;

- порушення порядку видачі речового майна, яке сталося під час відрядження особового складу військової частини А1349 до інших військових частин.

Пунктом 16 вказаного наказу в/ч А1349 від 09.06.2020 за №37од. визначено, зокрема: «Помічнику командира з фінансово-економічної служби утримати кошти не більше 20% від заробітної плати та грошового забезпечення до повного відшкодування з працівника ОСОБА_1 у сумі 8506,02 грн. за харчування за нормою №2-льотна» (а.с. 16-17).

Вважаючи утримання коштів відповідачем із заробітної плати ОСОБА_1 на підставі оскарженого пункту 16 наказу командира військової частини А1349 від 09.06.2020 за №37од. протиправним, представник позивача звернувся до суду з даним адміністративним позовом для захисту порушеного права.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Функції, склад Збройних Сил України, правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління ними визначає Закон України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 за №1934-XII (далі – Закон №1934-XII).

Згідно приписів статті 1 Закону №1934-XII, Збройні Сили України – це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про Збройні Сили України», особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України. Трудові відносини працівників Збройних Сил України регулюються законодавством про працю.

Як уже встановлено судом, позивач згідно укладеного трудового договору з командиром військової частини А1349, є працівником Збройних Сил України та згідно пункту 1.2. договору, робота ОСОБА_1 має відповідати вимогам Закону України «Про охорону праці» та Кодексу законів про працю України.

Відповідно до статті 130 Кодексу законів про працю України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.

Аналіз даної норми дає підстави дійти висновку, що умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв`язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою яка настала.

Пряма дійсна шкода – це втрата, погіршення або пониження цінності майна, необхідність для підприємства чи установи зробити витрати на відновлення, придбання майна або інших цінностей, зробити якісь інші зайві виплати. Заподіяна роботодавцеві шкода повинна належати до наявного майна роботодавця. Наявним майном є таке, що оцінюється в грошах, у тому числі самі гроші, і знаходиться на балансі підприємства і відображене в даних бухгалтерського обліку. Заподіяна роботодавцеві шкода має бути дійсною. Під дійсною шкодою розуміється всяке зменшення майна, яке відбувається шляхом погіршення, знецінення наявного майна.

Як зазначив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові від 11.12.2012 за №12 «Про узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю», до категорії прямої дійсної шкоди належать:

а) недостача матеріальних цінностей, виявлена у матеріально відповідальної особи або в іншої особи, якій матеріальні цінності передані у зв`язку з виконанням нею трудових обов`язків. Матеріальна відповідальність за недостачу матеріальних цінностей можлива лише в разі недостачі понад норму природної втрати. Якщо втрата природна, то притягнення працівника до матеріальної відповідальності неможливе. Якщо ж власник доведе, що втрата, хоч і не перевищує межі норм природної, не є природною, а спричинена винними діями працівника, то притягнення до матеріальної відповідальності можливе. Про недостачу мова йде у всіх випадках, коли працівник зобов`язаний відзвітувати про отримані матеріальні цінності, а при звіті (інвентаризації) виявиться їх менша кількість. При цьому термін «недостача» не розкриває причини зменшення кількості матеріальних цінностей;

б) втрата матеріальних цінностей. Під утратою розуміються такі випадки, коли майно було в наявності, а потім воно зникло, його не стало, незалежно від причин, з яких це трапилося;

в) знищення матеріальних цінностей. Частіше знищення як підстава матеріальної відповідальності буває пов`язана із дією стихійних сил, якщо можливість руйнівної дії цих сил зумовлена виною працівника. Вогонь – це стихія. Та він може бути викликаний порушенням працівником правил пожежної безпеки;

г) пошкодження матеріальних цінностей (сума прямої дійсної шкоди при цьому дорівнює сумі, на яку знизилася вартість матеріальних цінностей, або сумі витрат на відновлення відповідних об`єктів);

д) зіпсуття матеріальних цінностей – це втрата матеріальними цінностями їх споживчих якостей;

е) неможливість стягнути вартість матеріальних цінностей, яких не вистачає, з постачальника (перевізника), який передав матеріальні цінності з недостачею. Таке трапляється, коли під час приймання продукції або товарів від постачальника під час приймання вантажу від органів транспорту виявляється недостача;

є) шкода, спричинена незаконним продажем товарів за зниженою ціною. Це може бути викликане помилкою в застосуванні прейскурантів, що були належно затверджені, неправильним калькулюванням ціни тощо, якщо можливість стягнення відповідних сум з контрагента за договором, що придбав товари за зниженою ціною, втрачена;

ж) витрати, спричинені незаконними або необгрунтованими виплатами (переплатами) за цивільно-правовими договорами, на користь державного і місцевого бюджетів, спеціальних фондів соціального страхування, коли можливість стягнення таких виплат (переплат) з організацій, які їх одержали, втрачена;

з) витрати, спричинені зайвими виплатами на користь працівників (основної та додаткової заробітної плати, сум компенсацій, допомоги по загальнообов`язкову державному соціальному страхуванню, інших виплат), при відсутності можливості стягнення цих сум із працівників, які безпідставно одержали відповідні суми (з огляду на пункт 1 частини другої статті 127 КЗпП такі можливості часто є відсутніми). До категорії прямої дійсної шкоди належать і безпідставні натуральні виплати (видачі) на користь працівників;

и) сплачені на користь контрагентів за цивільно-правовими договорами, державного чи місцевого бюджетів, державних органів суми неустойки, фінансових санкцій, пені. Проте у пункті 4 постанови Пленуму ВСУ №14 звернуто увагу на недопустимість стягнення з працівника шкоди, заподіяної списанням з рахунків підприємств у дохід держави одержаного ними прибутку. Нестягнена з боржника неустойка не може бути віднесена до прямої дійсної шкоди. Це – неодержаний прибуток.

і) виплати на користь інших суб`єктів у порядку відшкодування шкоди, оскільки організація відповідає за шкоду, заподіяну діями її працівників. Підкреслимо, що притягнення до матеріальної відповідальності в цьому випадку, як і завжди, можливе, коли дії працівника кваліфікуються як невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків;

ї) нестягнена з боржника дебіторська заборгованість, коли можливість її стягнення втрачена у зв`язку із закінченням строку позовної давності чи з інших причин (наприклад, у зв`язку з ліквідацією юридичної особи-боржника);

й) нестягнена з боржника шкода (за винятком тієї частини шкоди, яка належить до категорії неодержаного прибутку), якщо можливість її стягнення втрачена.

Протиправна поведінка – це поведінка працівника який не виконує чи неналежним чином виконує трудові обов`язки, передбачені приписами правових норм, трудовим договором, наказом та розпорядженням роботодавця. Формами протиправної поведінки є протиправна дія чи бездіяльність, які прямо не порушують його обов`язків але призводять до заподіяння майнової шкоди.

Вина працівника – це його психологічне ставлення до вчиненого ним протиправного діяння та його наслідків, внутрішня сторона протиправної поведінки.

Причинний зв`язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника, і майновою шкодою що сталася повинен бути прямим. Причинний зв`язок між винною протиправною поведінкою працівника та її наслідками повинен бути встановлений не тільки як можливий або ймовірний, а як вірогідний.

Суд звертає увагу, що відповідно до підпунктів «б» та «е» пункту 1 примітки до норми №2-льотна, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 за №426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, поліцейських, осіб рядового та начальницького складу підрозділів Державної фіскальної служби, осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту», за цією нормою за рахунок держави харчуванням забезпечуються:

б) військовослужбовці льотного складу, які не входять до штатного складу екіпажів літальних апаратів, але здійснюють польоти за планом бойової та навчальної підготовки, бойового чергування, а також випробування авіаційної техніки у повітрі, яким визначена норма нальоту;

працівники авіаційних центрів з підготовки льотчиків, які займають штатні посади льотчиків-інструкторів відповідно до переліку посад, що затверджується наказом Міністра оборони, під час перебування в авіаційних центрах;

особи рядового, начальницького складу та працівники льотного складу авіації ДСНС, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, які входять (або не входять) до штатного складу екіпажів літальних апаратів та здійснюють польоти за планом льотної підготовки;

е) військовослужбовці та інші особи, які не входять до льотного складу, але беруть участь у польотах на літальних апаратах за планом бойової та навчальної підготовки, а також у випробуваннях авіаційної техніки та майна в повітрі (інженери, техніки авіаційних частин, науково-випробувальних та науково-дослідних установ (полігонів), центрів бойового застосування і перепідготовки льотного складу), та інші військові фахівці, які не входять до штатного складу екіпажів випробувальних апаратів, але беруть участь у польотах як бортові інженери (техніки), інструктори, випробувачі або дослідники-інспектори, інструктори-парашутисти - випробувачі катапультних установок, випробувачі та інструктори-випробувачі парашутів (у тому числі інструктори і тренери парашутних ланок високомобільних десантних військ, особовий склад літаючої лабораторії операційно-реанімаційних літаків-лабораторій), старші офіцери повітряних пунктів управління - у дні польотів (здійснення стрибків з парашутом).

Суд в даному випадку погоджується із представником позивача, що ОСОБА_1 як працівник ЗСУ, враховуючи розпорядчі документи (розпорядження, телеграми, накази), працюючи на посаді інструктора-пілота 1 класу, мав право бути зарахованим на продовольче забезпечення (харчування) під час польотів за нормою №2-льотна.

Таким чином, враховуючи обставини справи та висновки службового розслідування, оформленого актом №350/484/1792 від 26.05.202010, суд вважає, що жодна умова настання матеріальної відповідальності, в даному випадку ОСОБА_1 , не має місце в даних правовідносинах.

Так, жодна із перелічених вище категорій прямої дійсної шкоди позивачем не заподіяна, як і відсутня його вина стосовно зафіксованих порушень у діяльності продовольчої служби.

Аналізуючи встановлені обставини проведеного службового розслідування, суд акцентує, що Комісія у акті №350/484/1792 від 26.05.202010 зазначила про порушення, виявлені у діяльності продовольчої служби, зокрема, серед недоліків, зазначених аудитором, вказано на завищення обсягів (337 добовидач) та вартості отриманих послуг з харчування в сумі 28,28 тис. грн. – внаслідок безпідставного забезпечення харчуванням за нормою №2-льотна працівників ЗСУ, які перебували на посадах інструкторів-пілотів, чим порушено вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 за №426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, поліцейських, осіб рядового та начальницького складу підрозділів Державної фіскальної служби, осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту» (пункти (б,е) примітки 1 до норми №2). В ході службового розслідування з`ясовано, що харчування за рахунок держави за нормою №2-льотна працівників ЗСУ на посадах інструкторів-пілотів військової частини А1349 було зараховано згідно наказів командира військової частини А1349 (по стройовій частині). Підставою для забезпечення харчуванням за нормою №2-льотна працівників ЗСУ на посадах інструкторів-пілотів є розпорядження начальника Тилу Збройних Сил України від 10.03.2014 за №341/4/1387, розпорядження заступника командувача з логістики – начальника логістики Командування Повітряних Сил ЗС України від 12.03.2014 за №350/129/134/2/72, заступника командира військової частини А0780 з логістики – начальника логістики від 24.03.2020 за №350/173/125/17/54/ПС (а.с. 38).

Крім того, як уже зазначено судом вище, у прийнятому на підставі висновків службового розслідування наказі командира військової частини А1349 від 09.06.2020 за №37од «Про результати службового розслідування за результатами проведення аудиту фінансово-господарської діяльності військової частини А1349» констатовано, що об`єктивними причинами, що призвели до виявлених порушень, стали:

- недостатній контроль помічника командира з фінансово-економічної роботи – начальника фінансово-економічної служби військової частини А1349 майора Максима Рєзніка, начальника автомобільної та електрогазової служби військової частини А1349 майора Миколи Хаманчука, начальника спеціальної служби – начальника технічної позиції підготовки ракет військової частини А1349 капітана Вадима Радчука, начальника служби зв`язку та радіотехнічного забезпечення штабу військової частини майора ОСОБА_2 за діяльністю підпорядкованих служб;

- недостатнє знання посадовими особами вимог керівних документів щодо порядку оприбуткування та списання матеріальних засобів обліку військового майна та порядку ведення облікових документів;

- відсутність керівних документів та методичних рекомендацій, які б визначали кількісні та якісні показники на різні види техніки автомобільної та електрогазової служби при визначенні потреби;

- рішення щодо списання матеріальних засобів інженерно-авіаційної служби, які знаходяться поза компетенцією керівництва військової частини А1349;

- порушення фінансово-бюджетної дисципліни унаслідок списання з балансу паливо-мастильних матеріалів з порушенням установленого порядку посадовими особами 128 роти охорони військової частини А1349 та командуванням військової частини А0359;

- порушення порядку видачі речового майна, яке сталося під час відрядження особового складу військової частини А1349 до інших військових частин (а.с. 13-14).

Таким чином, судом не встановлено обов`язкових елементів притягнення позивача до матеріальної відповідальності – вина позивача у виявлених порушеннях відсутня, а також не встановлено прямої дійсної шкоди, яка заподіяна позивачем (його діями чи бездіяльністю).

При цьому, в акті службового розслідування №350/484/1792 від 26.05.202010 встановлено, що харчування за рахунок держави за нормою №2-льотна працівників ЗСУ на посадах інструкторів-пілотів військової частини А1349 було зараховано згідно наказів командира військової частини А1349 (по стройовій частині), а підставою для забезпечення харчуванням за нормою №2-льотна працівників ЗСУ на посадах інструкторів-пілотів є розпорядження начальника Тилу Збройних Сил України від 10.03.2014 за №341/4/1387, розпорядження заступника командувача з логістики – начальника логістики Командування Повітряних Сил ЗС України від 12.03.2014 за №350/129/134/2/72, заступника командира військової частини А0780 з логістики – начальника логістики від 24.03.2020 за №350/173/125/17/54/ПС, що, в свою чергу, виключає можливість притягнення позивача до матеріальної відповідальності за неправомірні дії посадових осіб чи командира військової частини А1349, який згідно вимог статей 58, 59, 66 та 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України №548-XIV від 24.03.1999 є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини; за додержання принципів соціальної справедливості.

Командир зобов`язаний знати стан справ у дорученій йому військовій частині, на кораблі (у підрозділі), вміло керувати військовою частиною як у повсякденному житті, так і під час виконання бойових завдань; організовувати та безпосередньо керувати бойовою підготовкою, здійснювати контроль за її ходом, об`єктивно оцінювати досягнуті підлеглими результати, підбивати підсумки її заохочувати кращих, узагальнювати та впроваджувати передовий досвід у практику навчання особового складу, ефективно використовувати навчально-матеріальну базу, спрямовувати кошти та матеріальні засоби на вдосконалення цієї бази; організовувати своєчасну видачу всіх видів забезпечення та перевіряти його повноту; під час вирішення питань, пов`язаних з трудовою діяльністю працівників, суворо додержуватися законодавства про працю.

Крім того, командир бригади в мирний і воєнний час відповідає за бойову та мобілізаційну готовність, укомплектованість особовим складом, успішне виконання бригадою (полком, кораблем 1 і 2 рангу, окремим батальйоном) бойових завдань; бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; внутрішній порядок; стан і збереження зброї, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та інших матеріальних засобів; стан фінансового господарства; всебічне забезпечення бригади, стан пожежної та екологічної безпеки.

Командир бригади зобов`язаний, серед іншого: затверджувати розкладку продуктів на тиждень, організовувати щоденний контроль за якістю приготування та повнотою видачі їжі для особового складу, не менше ніж один раз па тиждень особисто перевіряти якість приготування їжі; щоденно видавати письмові накази по стройовій частині, а у разі погреби – з питань бойової підготовки, окремо по тилу, технічній частині та службі ракетно-артилерійського озброєння; організовувати забезпечення сприятливих для здоров`я військовослужбовців умов служби, підготовки, побуту та відпочинку; дотримання санітарних норм і правил, виконання військовослужбовцями правил особистої та колективної гігієни, піклуватися про здоров`я підлеглих, вживати всіх необхідних заходів для їх фізичного зміцнення, попередження та профілактики травматизму і професійних захворювань.

Крім того, відповідно до підпункту 1 пункту 3 «Командир авіаційної частини» Глави XVIII Правил виконання польотів державної авіації України, які затверджені наказом Міністра оборони України №2 від 05.01.2015 – командир авіаційної частини відповідає за якість льотної підготовки та бойового вишколу авіаційної частини. На нього покладаються організація та проведення польотів у чіткій відповідності з вимогами документів, які регламентують льотну роботу.

Таким чином, суд констатує, що організація харчування особового складу військової частини А1349 під час підготовки до польотів та під час їх проведення відбувається виключно на підставі відповідного наказу командира військової частини А1349.

Наказ командира військової частини А1349 є розпорядчим документом, яким зобов`язано особовий склад (у тому числі і працівників ЗСУ – інструкторів-пілотів) харчуватися під час проведення польотів та підготовки до них у військовій частині А1349.

Як слідує із відомостей, які були складені у військовій частині А1349 під час проведення службового розслідування,працівники ЗСУ, в тому числі і ОСОБА_1 , отримували певну кількість добовидач харчування по нормі №2-льотна відповідно до наказів командира військової частини А1349 (а.с. 47-49).

Таким чином, суд констатує, що харчування працівника ЗСУ ОСОБА_1 здійснювалось у зв`язку із виконанням ним обов`язків за посадою інструктора-пілота, на підставі відповідного наказу командира військової частини А1349 та під час підготовки до польотів та їх проведення, у відповідності із Правилами виконання польотів державної авіації України.

Суд звертає увагу, що частиною 1 статті 8 Конвенції про захист заробітної плати Міжнародної організації праці від 01.07.1949 за №95, яка ратифікована Україною 04.08.1961, визначено, що відрахування із заробітної плати дозволяється робити лише за умов та в межах, продиктованих національним законодавством або визначених у колективному договорі чи в рішенні арбітражного органу.

Згідно приписів статті 26 Закону України «Про оплату праці» та частини 1 статті 127 КЗпП України, відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством.

З огляду на встановлені обставини, суд вказує на відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження того, що діями чи бездіяльністю позивача заподіяно прямої дійсної шкоди, а також не встановлено причинного зв`язку між його поведінкою та фактичним настанням шкоди, а тому відсутні підстави для притягнення позивача до матеріальної відповідальності у вигляді утримання коштів не більше 20% від заробітної плати з працівника Збройних Сил України ОСОБА_1 .

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі РуїсТоріха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень не обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а представник позивача довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 1 статті 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, то в силу вимог частини 1 статті 132, частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А1349на користь позивача підлягає стягненню сплачений нею судовий збір у розмірі 1 681,60 грн., що підтверджується квитанцією №Е795-9608-7М7Н-Х14Ввід 09.08.2020 (а.с. 1).

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до військової частини А1349 (вул. Чорновола, 119А, м. Івано-Франківськ, 76005, код ЄДРПОУ 08174283) про визнання протиправним та скасування пункту 16 наказу командира військової частини А1349 від 09.06.2020 за №37од. та стягнення з відповідача незаконно утриманої заробітної плати – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати пункт 16 наказу командира військової частини А1349 від 09.06.2020 за №37од. «Про результати службового розслідування за результатами проведення аудиту фінансово-господарської діяльності військової частини А1349 за 2017-2019 роки» в частині утримання коштів не більше 20% від заробітної плати до повного відшкодування з працівника Збройних Сил України ОСОБА_1 у сумі 8 506,02 грн. за харчування за нормою №2-льотна.

Стягнути з військової частини А1349 (вул. Чорновола, 119А, м. Івано-Франківськ, 76005, код ЄДРПОУ 08174283) незаконно утриману заробітну плату з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на підставі пункту 16 наказу командира військової частини А1349 від 09.06.2020 за №37 од.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А1349 (вул. Чорновола, 119А, м. Івано-Франківськ, 76005, код ЄДРПОУ 08174283)на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1 681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Кафарський В.В.