Рішення № 92919934, 06.11.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2020 р. справа № 300/1607/20

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Шумей М.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А1349 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся в суд з позовною заявою до Військової частини А1349 (надалі, також - відповідач) з вимогами:

- визнати протиправними дії щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні - невиплату на день звільнення з військової частини індексації грошового забезпечення;

- стягнути середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.03.2019 по 27.05.2020 у розмірі 327198,30 грн.

Підставою звернення до суду є затримка на 435 днів виплати індексації грошового забезпечення під час звільнення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що остаточний розрахунок при звільненні був проведений з ним лише 27.05.2020, що є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.07.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.22-23).

Від відповідача, 24.07.2020, надійшов відзив на позовну заяву, в якій представник відповідача не визнає позовні вимоги викладені в позовній заяві. Відповідач пояснив, що обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не має умови невиплати належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. При цьому стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Відповідач в обґрунтування своєї позиції посилається на рішення та постанови Верховного Суду, які необхідно враховувати при прийнятті рішення судом.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.

ОСОБА_1 в період по 20 березня 2019 року я проходив військову службу у військовій частині А1349 на посаді начальника командного пункту - заступника начальника штабу з бойового управління.

Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України №22 від 15 січня 2019 року позивача звільнено у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) п.2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а 20 березня 2019 року виключено з списків особового складу військової частини А1349 наказом командира військової частини А1349 №66 від 20.03.2019.

Під час проходження військової служби в військовій частині А1349 в період з 01.01.2016 по 31.10.2018 позивачу не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.

Позивач, 20.12.2019, звернувся до військової частини А1349 із заявою щодо виплати індексації мого грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2018 та надання довідки-розрахунку даної індексації.

Військовою частиною А1349 надіслано відповідь вих. № 350/484/1/15 від 08 січня 2020 року, якою позивачу фактично відмовлено у виплаті індексації грошового забезпечення та наданні довідки-розрахунку.

Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини А1349 щодо не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2018 позивач звернувся в суд з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

За результатами судового розгляду щодо протиправної невиплати під нас проходження військової служби індексації грошового забезпечення, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 у справі №300/92/20 визнано протиправною бездіяльність в/ч А1349 щодо не нарахування та невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 31.10.2018 та зобов`язано в/ч А1349 нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 31.10.2018.

Вказане судове рішення виконано в повній мірі в добровільному порядку в/ч А1349. Позивачу виплачено заборгованість із індексації грошового забезпечення 27.05.2020.

На переконання позивача, бездіяльність відповідача щодо здійснення повного розрахунку при звільненні є протиправною, оскільки остаточний розрахунок в частині виплати індексації грошового забезпечення здійснений не в момент звільнення 20.03.2019, а 27.05.2020, в момент виконання рішення суду в адміністративній справі №300/92/20. Тому, позивач звернувся до суду для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

За змістом частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 1 та 12 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 №95, відповідно до мети цієї Конвенції термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.

Заробітна плата виплачуватиметься через регулярні проміжки часу. Якщо немає інших відповідних урегулювань, котрі забезпечують виплату заробітної плати через регулярні проміжки часу, то періоди виплати заробітної плати має бути продиктовано національним законодавством або визначено колективним договором чи рішенням арбітражного органу.

Коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Згідно із статтею 12 Закону №2011, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Статтею 2 Закону №2011-XII встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

У відповідності до частини 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частина 4 цієї статті визначає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII (далі - КЗпП України) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно із статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати зокрема заробітної плати, нарахованої громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до положень статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Меньшакова проти України» (Заява №377/02, рішення від 08.04.2010, остаточне 04.10.2010), ЄСПЛ вказав, що стосується скарги заявниці щодо провадження проти СМЗ Суд повторює, що заявники можуть стверджувати про порушення статті 1 Першого протоколу лише в тій мірі, в якій оскаржувані рішення стосуються їхнього «майна» у розумінні цього положення. «Майном» може бути або «існуюче майно», або активи, включаючи право вимоги, щодо яких заявники можуть стверджувати, що вони мають щонайменше «законне сподівання» отримати можливість ефективної реалізації права на майно (див., серед багатьох інших джерел, ухвали щодо прийнятності у справах «Мелгоус проти Чеської Республіки» (Malhous v. the Czech Republic) [ВП, заява № 33071/96, ECHR 2000-XII, «Грацінгер та Грацінгерова проти Чеської Республіки» (Gratzinger and Gratzingerova v. the Czech Republic) [ВП], заява № 39794/98, п. 69, ECHR 2002-VII, рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 35, ECHR 2004-IX, ухвалу щодо прийнятності у справі «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» (Von Maltzan and Others v. Germany) [ВП], заяви №№ 71916/01, 71917/01 та 10260/02, п. 74, ECHR 2005-V, та ухвалу від 24 червня 2008 року щодо прийнятності у справі «Бата проти Чеської Республіки» (Bata v. the Czech Republic), заява № 43775/05).

З огляду на тлумачення судами відповідного національного законодавства у справі заявниці, Суд вважає, що вимоги заявниці щодо компенсації за період з 8 липня 1997 по 18 березня 1999 року не мають жодного правового підґрунтя (див. пункти 56 і 57 вище). Зокрема, стаття 117 Кодексу законів про працю не могла бути розтлумачена як така, що встановлює право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена заявниці за рішенням суду.

У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).

Частиною 2 статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Предметом спору в даній адміністративній справі є виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 18.10.2018.

Позивач та відповідач у своїх заявах по суті спору посилається на актуальні правові позиції Верховного Суду. Дослідивши рішення Верховного Суду наведені позивачем та відповідачем, зокрема в адміністративних справах №№825/598/17, 810/1543/17, 0940/1532/18, 804/1782/16, 809/476/18, 805/294/16-а, суд констатує наявність різних правових підходів до питання застосовності невиплаченої та стягнутої індексації грошового забезпечення військовослужбовця приписів статті 117 Кодексу законів про працю України. Окрім цього, позивачем та відповідачем наведені судові рішення, які стосуються здійснення виплати середнього заробітку під час звільнення, не пов`язані з питанням індексації грошового забезпечення. Також слід звернути увагу, що правова позиція щодо обов`язку органу, на військовій службі якого перебуває особа, здійснити повний розрахунок в день звільнення та застосовувати статті 116 та 117 КЗпП України неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема в постановах від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 06.03.2020 у справі 1240/2162/18; від 28.02.2020 у справі №817/1427/17, 29.01.2020 у справі №320/6808/18. Суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, суд враховував зазначені висновки Верховного Суду.

У даному випадку судом не ставиться під сумнів право військовослужбовця на отримання виплати середнього заробітку в зв`язку із затримкою повного розрахунку при звільненні.

Проте, на переконання суду правовідносин, які були предметом розгляду в адміністративній справі №300/92/20 стосуються не питання розрахунку при звільненні, а питання не виплати заробітної плати у повному розмірі в зв`язку із не проведенням індексації грошового забезпечення. Суд зазначає, що особа набула права на звернення до суду з приводу не нарахування індексації вже в лютому 2016 року, тобто коли могла дізнатися про не здійснення такого нарахування в перший же місяць. Тобто індексація грошового забезпечення не є виплатою, яка може бути включена (як окрема складова) в розрахунок при звільненні (вихідна допомога, компенсація днів невикористаної основної та додаткової відпусток, заробітна плата по день звільнення тощо), оскільки являється спором стосовно порушення законодавства про оплату праці до якої не застосовуються строки звернення до суду, а тому в свою чергу стаття 117 КЗпП України до даних правовідносин не застосовується.

У даному контексті відповідачем абсолютно обґрунтовано наведено рішення Європейського суду з прав людини «Меньшакова проти України» (Заява № 377/02, рішення від 08.04.2010, остаточне 04.10.2010), в якому суд вважає, що вимоги щодо компенсації не мають жодного правового підґрунтя (див. пункти 56 і 57 вище). Зокрема, стаття 117 Кодексу законів про працю не могла бути розтлумачена як така, що встановлює право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена заявниці за рішенням суду. ЄСПЛ у вказаному рішенні надав оцінку подібним правовідносинам, а тому ці висновки повинні застосовуватись як частина національного законодавства (джерело права).

Таким чином, суд приходить до висновку, спір пов`язаний з виплатою індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 31.10.2018 не може бути складовою позовних вимог щодо здійснення повного розрахунку при звільненні, а є самостійним спором стосовно виплати не в повному розмірі заробітної плати (грошового забезпечення) за вказані періоди проходження позивачем військової служби. Враховуючи наведене, на переконання суду, стаття 117 КЗпП України в даних правовідносинах не може бути застосованою, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги необхідно відмовити.

Проте, суд зазначає, що відповідності до сформульованого Європейським судом з прав людини принципу «jura novit curia» (суд знає закони), в Україні діє Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III, яким передбачений механізм компенсації доходів, які не мають разового характеру в зв`язку з порушенням строків їх виплати. Суд зазначає, що не здійснення індексації грошового забезпечення позивачу з 01.01.2016 по 31.10.2018, що в свою чергу потягло її не виплату в повному обсязі, підпадає під правове регулювання зазначеного закону. Ураховуючи, що відповідачем здійснено виплату індексації грошового забезпечення 30.06.2020 (із затримкою більше одного місяця) суд вважає необхідним, з метою повного захисту особи та уникнення її повторного звернення до суду, вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Ураховуючи те, що відповідач повинен сам здійснювати таку компенсацію без додаткового рішення, на думку суду в даному аспекті наявна бездіяльність відповідача.

У зв`язку із вищенаведеним, суд дійшов висновку, що відповідач частково діяв не у спосіб передбачений законом України та допустив протиправну бездіяльність в частині не виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Таким чином, судом встановлено наявність підстав для виходу за межі позовних вимог та часткового задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У зв`язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_1 , витрати щодо його сплати не підлягають розподілу. Доказів понесення сторонами інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, суду не надано, тому відсутні підстави щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 255, 263, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1349 (код 08174283) щодо не проведення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсації втрати частини доходів, а саме індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2018 у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Зобов`язати Військову частину А1349 (код 08174283) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини доходів, а саме індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 у зв`язку з порушенням строку її виплати, яка здійснена 27.05.2020, відповідно до вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

відповідач - Військова частина А1349, адреса: вул. Чорновола, буд. 119А, м. Івано-Франківськ, 76005, код 08174283.

Суддя Шумей М.В.