Рішення № 92919802, 17.11.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2020 рокум. Ужгород№ 260/2322/20

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Рейті С.І.

при секретарі судового засідання Ватлін Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 17 листопада 2020 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 18 листопада 2020 року.

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 1, ДСА України), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (далі - відповідач 2, ТУ ДСА України в Закарпатській області) про визнання протиправною відмови ТУ ДСА України в Закарпатській області у листі від 04.06.2020 року за №1546 про проведення нарахування та виплати вихідної допомоги при звільненні з посади судді у відставку та зобов`язання провести нарахування та виплату суми вихідної допомоги при звільненні у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що отримав право на відставку під час дії Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453, а тому після ухвалення рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 року №2-р(ІІ)/2020 набув права на отримання вихідної допомоги відповідно до ст.136 вказаного Закону у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Ухвалою судді від 30.06.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та ухвалою суду від 30.07.2020 року справу призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В судове засідання сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, не з`явилися, відповідно до положень ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом, позивач в листопаді 1986 року був вперше обраний народним суддею Старосамбірського районного народного суду Львівської області. У відповідності до Постанови Верховної Ради України від 09.07.2003 року № 102-ІV обраний суддею Ужгородського міського суду Закарпатської області безстроково.

Постановою Верховної Ради України № 1600-VІІІ від 22.09.2016 року "Про звільнення суддів" позивача звільнено з посади судді Ужгородського міськрайонного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку відповідно до п. 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України.

Наказом голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.09.2016 року №162/02-06, на підставі Постанови Верховної Ради України від 22.09.2016 року № 1600-VІІІ "Про звільнення суддів" позивач був звільнений із займаної посади у зв`язку з поданням заяви про відставку та відрахований зі штату Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з 28.09.2016 року.

Загальний стаж судді - ОСОБА_1 , який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 28.09.2016 року становив 34 роки 3 місяці 18 днів.

При звільненні позивачеві нараховано та виплачено кошти, які складали заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку. Однак, сума вихідної допомоги позивачеві не була нарахована та відповідно не виплачена.

09.02.2017 року позивач подав заяву на ім`я начальника ТУ ДСА України в Закарпатській області Кошинського О.О. про виплату вихідної допомоги у розмірі, визначеному ч.1 ст.136 Закону України № 2453-УІ від 07.07.2010 року "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №2453) (в редакції, яка діяла до 27.03.2014 року), а саме в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою із наведенням відповідних мотивів такого звернення.

Однак, 14.02.2017 року листом № 195 ТУ ДСА України в Закарпатській області відмовила позивачеві у виплаті вихідної допомоги, з огляду на те, що у Закон №2453, який передбачав виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою втратив чинність, а тому немає правових підстав для нарахування та виплати вихідної допомоги суддям у зв`язку з відставкою.

15.05.2020 року позивач повторно звернувся до ТУ ДСА України в Закарпатській області із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат, передбачену ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453 від 07 липня 2010 року.

Листом ТУ ДСА України в Закарпатській області № 1546 від 04.06.2020 р. позивача було повідомлено про відсутність підстав для задоволення поданої заяви у зв`язку з тим, що виплата такої вихідної допомоги як на момент звільнення позивача з посади, так і на час розгляду поданого клопотання не була передбачена.

Відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, в редакції, що була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Згідно ч. 1 ст. 136 Закону № 2453, в редакції, що діяла до прийняття Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України" (який набрав чинності з 01 квітня 2014 року), було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Однак, у подальшому пп. 1 п. 28 розділу ІІ Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України", який набрав чинності 01 квітня 2014 року, було внесено зміни до Закону № 2453, в тому числі, виключено статтю 136.

Таким чином, станом на 28.09.2016 року (звільнення ОСОБА_1 з посади судді) законодавчо не було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

15 квітня 2020 року Конституційним Судом України прийнято рішення №2-р(ІІ)/2020 у справі №3-311/2018(4182/18, 4632/19, 5755/19), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року №1166-VII.

В своєму рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що вказана правова норма суперечить ч. 1 ст. 8 Конституції України з огляду на її невідповідність принципові верховенства права у частині, що стосується легітимних очікувань особи.

Відповідно до п. 2 рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 року №2-р(ІІ)/2020, підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Вказане узгоджується з положеннями ст. 73 Закону України "Про Конституційний Суд України" та ст. 152 Конституції України.

Таким чином, з 15 квітня 2020 року Конституційним Судом України відновлено дію ст. 136 Закону № 2453, що передбачала право судді при виході у відставку на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Зокрема, як норми ст. 152 Конституції України, так і положення Закону України "Про Конституційний Суд України" декларують перспективний характер рішень Конституційного Суду України, правовим наслідком чого за загальним правилом є те, що неконституційність певної норми може застосовуються лише до правовідносин, що виникли або продовжують існувати після оголошення рішення Конституційного Суду України.

Однак, негативні наслідки порушення Конституції України повинні бути адекватно усунені шляхом забезпечення поновлення порушеного права особи внаслідок застосування у її справі положень закону, які не відповідали Конституції України.

Зокрема, у справі "Лелас проти Хорватії" (заява № 55555/08) Європейський суд з прав людини зазначив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії", "Трґо проти Хорватії").

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці також неодноразово звертав увагу на те, що вказаний принцип не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (рішення у справі "Москаль проти Польщі", "Рисовський проти України").

Таким чином, застосування до особи положень закону, визнаних неконституційними (конституційними), з метою поновлення порушених прав та свобод, є одним із проявів "відповідальності" держави та відповідального публічного урядування. У такий спосіб держава виконує свій обов`язок поновити права, які вона сама й порушила, ухваливши акт, що став об`єктом судового конституційного контролю і визнаний неконституційним.

Саме під час дії Закону № 2453 (в редакції, чинній до 01 квітня 2014 року) у позивача станом на 09.06.2002 року виникло право на відставку. Тобто, факт виникнення права на відставку, а отже і право на отримання вихідної допомоги, мав місце під час дії Закону №2453 (в редакції, чинній до 01 квітня 2014 року).

У зв`язку з вищенаведеним, враховуючи встановлену Конституційним Судом України неконституційність положень Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", якими скасовано ст. 136 Закону, та те, що позивач відноситься до кола осіб, що мали право на отримання передбаченої такою нормою вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою (в редакції, чинній до 01 квітня 2014 року), суд приходить висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. 149 Закону №2453 суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Разом з тим, суд враховує, що нарахування та виплата вихідної допомоги проводилась суддям за останньою посадою судом за місцем роботи, або територіальними управліннями ДСА України (для місцевих загальних судів) як розпорядниками бюджетних коштів.

Нормами ч. 1 ст. 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України (ч. 4 вказаної статті).

Згідно ст. 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

ДСА України, в свою чергу, є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом, та виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищого спеціалізованого суду (ч. 3 ст. 148, ч. 1 ст. 151 Закону).

Статус головного розпорядника коштів, в розумінні Бюджетного кодексу України, передбачає, в першу чергу, участь такого у розробленні проекту кошторису у межах коштів, необхідних для виконання покладених на нього функцій, та отриманні бюджетних призначень з метою подальшого розподілу бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів нижчого рівня.

Вказане кореспондується з повноваженнями ДСА України у сфері бюджетних правовідносин, визначеними Законом, до яких віднесено підготовка бюджетних запитів та пропозицій до проекту Державного бюджету України щодо фінансування судової влади.

Разом з тим, право на отримання бюджетних асигнувань, наданих відповідно до бюджетного призначення, що передбачає можливість взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів на виконання своїх функцій, віднесено до повноважень розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня.

Отже, статус головного розпорядника бюджетних коштів не передбачає наявність повноважень чи обов`язків на здійснення будь-яких нарахувань та виплат працівникам розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня в межах наявних бюджетних призначень.

Таким чином, суд зазначає, що нарахування та виплата коштів, обов`язковість яких встановлена законодавством, в тому числі, суддям здійснюється саме судом, у штаті якого він перебував або територіальними управліннями ДСА України (для місцевих загальних судів) як розпорядниками бюджетних коштів.

З огляду на зазначене суд вважає, що позовні вимоги, заявлені до ДСА України, задоволенню не підлягають та в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Згідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, те що відповідач не подав відзив на позов без поважних причин, що кваліфікується судом як визнання позову, відтак позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної судової адміністрації України (м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (м. Ужгород, вул. Загорська, 30, код ЄДРПОУ 26213408) про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, викладену у листі від 04.06.2020 року за № 1546 про проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільнення з посади судді у відставку.

3. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області провести нарахування та виплату суми вихідної допомоги при звільненні у відставку ОСОБА_1 у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

4. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення, а в разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяС.І. Рейті