Рішення № 92919232, 18.11.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2020 року Справа № 160/12413/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О. С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

06.10.2020 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі – відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд, а саме:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки та тимчасової непрацездатності) із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувати суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки, тимчасової непрацездатності), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину з відрахуванням загальнообов`язкових податків та зборів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач працює на посаді судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області, однак, суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року ним отримано у розмірі, меншому ніж 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року, що призвело до порушення його прав та конституційних гарантій.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.10.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 29 жовтня 2020 року.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

27.10.2020 року відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено про необгрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення. В обгрунтування відзиву зазначено, що Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь. Територіальне управління Державної судової адміністрації України є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Абзац 1 ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України визначає, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України. Верховною Радою України 13 квітня 2020 року прийнято Закон України № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який набрав чинності 18 квітня 2020 року. Цим Законом встановлено обмеження нарахування, зокрема, суддівської винагороди, у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Таким чином, нарахована суддівська винагорода обмежується максимальним розміром 47 230 грн. на місяць. Зазначене питання було предметом розгляду Ради суддів України під час засідання, за результатами якого прийнято рішення від 24 квітня 2020 року № 22, в якому зазначено, що обмеження, встановлені цим Законом, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат). Також Рада суддів України звернула увагу на те, що оскільки складові суддівської винагороди, визначені ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» окремо скороченню не підлягають, а Законом від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ не визначено відповідної процедури, тому розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру - застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди. Статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та п. 10 «Прикінцеві положення» Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ не внесені зміни до умов оплати праці, тому попередження працівників про запровадження нових або про зміну діючих умов оплати праці у бік погіршення не застосовується (ст. 103 Кодексу законів про працю України і ст. 29 Закону України «Про оплату праці»). Про можливість тимчасового зменшення заробітних плат суддів йдеться у рішенні Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2013 року у справі «Савіцкас та інші проти Литви». Про збалансованість бюджету України і про те, що соціально-економічні права громадян не є абсолютними, а можуть обмежуватися, йде мова в рішеннях Конституційного Суду України від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008, від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, а також в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.10.1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» та від 12.10.2004 у справі «Кйяртан Асмундсон проти Ісландії». Відтак, зміни в законодавстві України, зокрема прийняття Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ зумовлені економічним становищем держави та спрямовані на досягнення фінансової стабілізації в умовах карантину. З огляду на викладене, Територіальне управління Державної судової адміністрації України як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків Державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ).

Третя особа свої пояснень суду не надала.

В судове засідання 29 жовтня 20202 року сторони не з`явились. Позивач подав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження, представник відповідача у відзиві на позовну заяву також зазначив про розгляд справи без участі представника.

За приписами ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

У відповідності до вимог ст.ст. 205, 243 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу у порядку письмового провадження.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працює на посаді судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області (Указ Президента України «Про призначення суддів» від 23 травня 2013 року № 302/2013).

За період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року позивачу виплачено суддівську винагороду в обмеженому розмірі, згідно зі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.

Згідно з довідкою Державної судової адміністрації України Б-с-1643 від 27.10.2020 року суддівська винагорода позивача за період з 01.04.2020 року по 30.09.2020 року склала:

- у квітні 2020 року: посадовий оклад – 63060,00 грн., доплата за вислугу років – 12612,00 грн., обмеження – (-10835,05 грн.);

- у травні 2020 року: посадовий оклад – 63060,00 грн., доплата за вислугу років – 12612,00 грн., обмеження – (-28442,00 грн.);

- у червні 2020 року: посадовий оклад – 53435,05 грн., доплата за вислугу років – 10687,01 грн., відрядження – 11549,94 грн., обмеження – (-24100,85 грн.);

- у липні 2020 року: посадовий оклад – 30159,13 грн., відпустка 39481,04 грн., доплата за вислугу років – 6031,83 грн., допомога на оздоровлення – 63060,00 грн., обмеження – (-13602,70 грн.) (червень);

- у серпні 2020 року: посадовий оклад – 50448,00 грн., відпустка – 11350,80 грн., доплата за вислугу років – 10089,80 грн., відрядження – 3783,60 грн., обмеження – (-22753,60 грн.)

Не погодившись з обмеженням суддівської винагороди, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, судом встановлено таке.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 135 цього Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з частиною 3 статті 135 вказаного Закону базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Приписами частини 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Згідно з частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Разом з тим, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Однак, суд дійшов висновку, що будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з огляду на таке.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року у справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Конституції України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент «впливу на судову владу» через інші законодавчі акти.

Таким чином, при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», при цьому, застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.

Відповідно до частин 1-4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Отже, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Так, питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, у свою чергу, виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.

Судом встановлено, що за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року суддівську винагороду позивачу нараховано з порушенням положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме, в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року

Так, під час нарахування заробітної плати ОСОБА_2 за вказаний період застосовано обмеження: 23807 грн. 39 коп. - за квітень 2020 року, 62494 грн. 40 коп. - за травень 2020 року, 62494 грн. 40 коп. - за червень 2020 року, 77628 грн. 80 коп. - за липень 2020 року, 11070 грн. 28 коп. - за серпень 2020 року.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Посилання відповідача на рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2013 року у справі "Савіцкас та інші проти Литви" є неприйнятним, оскільки в цій справі надана оцінка нормі "коли економічна і фінансова ситуація в державі значно погіршується…", що міститься в п. 3 ст. 11 "Закону про суди" Литви, з урахуванням рішення Конституційного суду цієї держави від 28 березня 2006 року, який вказав, що при такій нормі в такому разі тимчасове скорочення заробітної плати суддів було законним. У той час як норми Закону України "Про судоустрій і статус суддів" таких норм не містять.

Застосування одного й того ж рішення Європейського суду з прав людини до правовідносин, які регулюються іншими нормами права держави Україна, ніж норми права держави, щодо якої Судом прийнято рішення, суперечило б вимогам законодавства.

Посилання відповідача на рішення Конституційного Суду України щодо збалансованості бюджету України та щодо того, що соціально-економічні права громадян не є абсолютними, та на рішення Європейського суду з прав людини з цього питання є неприйнятними, оскільки ці рішення жодним чином не стосуються гарантій суддівської незалежності, однією з яких є суддівська винагорода.

Також посилання відповідача на рішення Ради суддів України є неприйнятними, оскільки вони не є нормативно-правовими актами і, відповідно, не носять обов`язкового характеру.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

– частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294–ІХ зі змінами;

– абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553–ІХ.

Положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294–ІХ зі змінами, Закону України “Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553–ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів правомірності своїх дій щодо обмеження суддівської винагороди позивача. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також, на підставі пункту 2 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд допускає негайне виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

Виходячи з положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 1ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а докази понесення ним інших судових витрат матеріали справи не містять.

Керуючись ст. ст. 77, 139, 242-246, 250, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки та тимчасової непрацездатності) із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (пр. Дмитра Яворницького, 21А, м. Дніпро, 49027, код ЄДРПОУ 26239738) нарахувати суддівську винагороду ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки, тимчасової непрацездатності), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплатити недоотриману частину з відрахуванням загальнообов`язкових податків та зборів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна