Рішення № 92918998, 17.11.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

17 листопада 2020 р. Справа № 120/2276/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

УСТАНОВИВ

У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання дій та рішень протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою від 15.08.2019 позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог про зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці провести поновлення та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року по 11 січня 2019 року шляхом поновлення її відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів залишено без розгляду.

Іншу частину позовних вимог рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2019 задоволено частково.

Не погоджуючись із ухвалою від 15.08.2019 позивачка оскаржила її в апеляційному порядку.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2019 - без змін. Також постановою від 10.10.2019 замінено сторону по справі - Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці його правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Не погоджуючись із ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2019 та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 позивачка оскаржила їх в касаційному порядку.

Постановою Верховного Суду від 13.10.2020 касаційну скаргу задоволено. Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 скасовано, а справу в частині позовних вимог за період з 07.10.2009 по 11.01.2019 направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Справа надійшла до Вінницького окружного адміністративного суду 28.10.2020.

Ухвалою від 29.10.2020 прийнято адміністративну справу до провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами за правилами визначеними ст. 263 КАС України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

15 січня 1996 року ОСОБА_1 виїхала з України на постійне місце проживання до Ізраїлю де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Ізраїлі. З 1996 року позивачка не отримує пенсію.

05.10.2018 року позивачка звернулася через свого представника до Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці із заявою про поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 року (а.с.33-36).

За результатом розгляду заяви, яка надійшла до відповідача 08.01.2019 року, листом від 04.02.2019 № 318/11-32-2/03 відмовлено у поновленні виплати пенсії, у зв`язку з недотриманням порядку звернення, адже пунктом 1.5 Порядку від 25.11.2005 № 22-1 передбачено, що заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік) (пункт 2.9 Порядку) (а.с.37-39).

Не погоджуючись із відмовою відповідача, позивачка звернулася з цим адміністративним позовом до суду.

Ухвалою від 15.08.2019 позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог про зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року по 11 січня 2019 року шляхом поновлення її відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів залишено без розгляду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2019 іншу частину позовних вимог задоволено частково. Визнано протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці у поновленні виплати раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 , що викладена у листі від 04.02.2019 № 318/11-32-2/03. Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії та виплатити її із 12 січня 2019 року.

Не погоджуючись із ухвалою від 15.08.2019 позивачка оскаржила її в апеляційному порядку.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2019 - без змін. Також постановою від 10.10.2019 замінено сторону по справі - Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці його правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Не погоджуючись із ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2019 та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 позивачка оскаржила їх в касаційному порядку.

Постановою Верховного Суду від 13.10.2020 касаційну скаргу задоволено. Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 скасовано, а справу в частині позовних вимог за період з 07.10.2009 по 11.01.2019 направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Скасовуючи ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 Верховний Суд зазначив, що обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є недопустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитись з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача вчинити дії з метою поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07 жовтня 2009 року по 11 січня 2019 року шляхом поновлення її відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 по справі № 815/1226/18 зазначила, що пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.

Спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон від 09.07.2003 № 1058-IV), визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналіз положень ст. 46 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон від 09.07.2003 № 1058-IV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що при первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені ст. 49 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV.

При цьому законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

Велика Палата Верховного Суду серед іншого зазначила, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України». Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.

Невиконання державою покладених на неї обов`язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб`єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.

Крім того обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

У пункті 3 резолютивної частини Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Також окрему увагу слід звернути на рішення ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06), у якому було встановлено порушення Україною ст. 14 у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Проте сам факт прийняття Конституційним Судом України Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» не забезпечує необхідної правової визначеності, яка є головною умовою дії «презумпції знання закону», тим більше коли мова йде про літню людину, яка проживає в іншій країні, тобто поза інформаційним полем України.

Саме з метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені.

У справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що: відповідачем або іншими суб`єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після винесення рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009; наявна вина позивача у припиненні виплати пенсії; підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною); існують положення закону, який зобов`язує позивача вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.

При цьому слід наголосити, що позивачка звернулася до територіального органу Пенсійного фонду (вжила активні дії) з проханням поновити виплату пенсії, проте їй було відмовлено в такому поновленні.

Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачці після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивачки на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Отже, за таких обставин відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

Вказана правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року (справа №815/1226/18).

З огляду на вищевказане, з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 20.05.2020 по справі № 815/1226/18 та враховуючи межі позовних вимог у справі, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року по 11 січня 2019 року шляхом поновлення її відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

З приводу вимоги про проведенням індексації, суд зазначає що така вимога не підлягає задоволенню з огляду на те, що порядок індексації та перерахунку пенсій визначений ст. 42 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV. Однак, питання розміру виплати пенсії, як і визначення базового місяця, належить до компетенції органу Пенсійного фонду при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 по справі № 815/1226/18.

Отже, звернення до суду з такими вимогами є передчасними, оскільки задоволення позову в цій частині свідчитиме про вирішення спору, який ще не виник, що суперечить засадам адміністративного судочинства.

Щодо компенсації втрати частини доходів, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Водночас, ч. 2 ст. 46 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV, до якої відсилає ч. 2 ст. 49 цього Закону, передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон від 19.10.2000 № 2050-III) та Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (далі Порядок № 159).

Так, статтями 1, 2 Закону від 19.10.2000 № 2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Статтею 3 Закону від 19.10.2000 № 2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі й пенсії.

Відповідно до п. 1, 2 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно з п. 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Суд зазначає, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у тому числі, пенсії.

Таким чином, позовна вимога в частині виплати компенсації частини доходів за період з 07 жовтня 2009 року по 11 січня 2019 року підлягає задоволенню (висновок узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовну заяву належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд встановив, що при поданні позовної заяви позивачкою згідно квитанції від 12.07.2019 № 58077 сплачено 768,40 грн. судового збору.

Разом з тим рішенням від 15.08.2019 частину позовних вимог задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивачки сплачений нею при зверненні до суду судовий збір в розмірі 384,20 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовна вимога про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року по 11 січня 2019 року шляхом поновлення її відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів підлягає задоволенню частково, судові витрати понесені позивачкою у розмірі 384,20 грн. підлягають відшкодуванню в сумі 256,13 грн. тобто пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ

Адміністративний позов в частині позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року по 11 січня 2019 року шляхом поновлення її відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року по 11 січня 2019 року шляхом поновлення її відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із компенсацією втрати частини доходів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області сплачений нею при зверненні до суду судовий збір в розмірі 256,13 грн. (двісті п`ятдесят шість гривень 13 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 13322403).

Суддя Богоніс Михайло Богданович