Рішення № 92903406, 17.11.2020, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/1884/20

Провадження № 2/211/1342/20

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17 листопада 2020 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі

головуючого судді Ткаченко С.В.

при секретарі Польчик Л.В.

за відсутності:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ТОВ «Автокредит плюс» Проходи Р.С.

розглянувши в порядку спрощеного провадження в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит плюс» про захист прав споживача, визнання недійним договору фінансового лізингу та стягнення грошових коштів, суд, -

ВСТАНОВИВ:

позивач звернулася до суду з позовною заявою, зазначивши, що 18 жовтня 2016 року між нею та ТОВ "Автокредит Плюс" було підписано Заяву про приєднання до публічного договору про надання фінансового лізингу № KR00A!00000115, що розміщений на офіційному веб-сайті компанії.

Вказана заява містить тільки статтю 14 «Особливі умови» та статтю 15 «Юридичні адреси та підписи сторін». Від імені лізингодавця наявна ксерокопія печатки і факсиміле підпису директора ТОВ «Автокредит плюс», В.А. Кравчута, а також, підпис представника лізингодавця ОСОБА_3 . Проте вказана заява не містить умов про використання факсиміле, а також, підтвердження повноважень представника ТОВ «Автокредит плюс» Яковлєва Є.М. на підписання будь - яких угод від імені зазначеної юридичної особи та займаної посади.

У відповідності до умов заяви лізингоодержувач отримує предмет лізингу на 60 місяців (п.14.1.2), вносить аванс у розмірі 6443 грн. 37 коп. (п.14.1.7) та здійснює подальші щомісячні платежі у розмірі 4951 грн. 67 коп. (п.14.30 у період з 4 по 8 число кожного місяця (п.14.1.4) на транзитний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», для подальшого зарахування на рахунок ТОВ «Автокредит плюс» (п.14.1.5).

Згідно Додатку №1 до Договору фінансового лізингу, який водночас є специфіксацією та актом приймання - передачі, позивач зазначає, що вона отримала у лізинг від відповідача транспортний засіб Chevrolet Aveo, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 вартістю 142 000,00 грн., разом із свідоцтвом про його реєстрацію та ключем.

Додатком № 2 до Договору фінансового лізингу був врегульований графік оплати та його складові, а саме: відшкодування вартості лізингу; відсотки за користування предметом лізингу, що складає 24 % річних; комісія за проведення щомісячного моніторингу предмета лізингу; відшкодування частини вартості страхування предмета лізингу.

Позивач зазначає що даний додаток 2 вона не отримувала.

Далі позивач зазначає, що вона за період з жовтня 2016 року по листопад 2019 року сплатила відповідачеві на рахунок, відкритий у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» 135110,44 грн., та на рахунок, відкритий у ПАО «Акцент - Банк» 25000,00 грн., а всього 160110,44 грн.

З невідомих причин та без її повідомлення, відповідачем було змінено реквізити на сплату по вказаному договору фінансового лізингу, що призвело до події «Дефолт». 09.12.2019 р. за Актом приймання-передачі предмет лізингу примусово був вилучений. Вважає, що відповідачем їй штучно були створені такі умови, для того щоб у неї утворилась заборгованість, тому предмет лізингу був у неї вилучений шахрайським шляхом. Позивач зазначає, що даний договір лізингу підлягає визнанню недійсним, оскільки вчинений ТОВ "Автокредит Плюс" без відповідного дозволу ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг,зокрема надання послуг фінансового лізингу. Крім того, позивач посилається на порушення відповідачем вимог Закону України «Про захист прав споживачів» (п.п. 1-7 ч. 3 ст. 18) щодо несправедливих умов спірного договору, зокрема не конкретизований предмет лізингу (рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, індивідуальна комплектація тощо) та його ціна. В договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання останнім обов`язків, передбачених законом, звуження обов`язків лізингодавця, виключення відповідальності лізингодавця за невиконання чи неналежне виконання обов`язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості. Сам договір нотаріально не посвідчений.

У зв`язку з вищевикладеним позивач змушена звернутися до суду, та просить суд визнати недійсним публічний договір № KR00A!00000115 від 18.10.2016 року, про надання фінансового лізингу, укладений між нею, та ТОВ «Автокредит Плюс», стягнути з відповідача на її користь сплачені грошові кошти у розмірі 160110 грн. 44 коп.

Від представника відповідача ТОВ «Автокредит Плюс» Проходи Р.С. надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги не визнають та просить відмовити у їх задоволенні, пославшись на те, що з підписанням Заяви про приєднання до публічного договору № KR00A!00000115 від 18.10.2016 року позивачка надала свою згоду на приєднання до публічного договору про надання фінансового лізингу на умовах, визначених публічним договором про надання фінансового лізингу, що розміщені на офіційному веб-сайті відповідача www.planetavto.com.ua. Позивачка згідно умов договору лізингу, 26.10.2016 р. отримала в лізинг транспортний засіб – автомобіль Chevrolet Aveo, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 вартістю 142 000 грн., що підтверджується підписом ОСОБА_1 на Специфікації та Акті приймання – передачі від 18.10.2016 р. Платежі позивачем були здійснені з порушенням строків сплати та розміру сум, зазначених в публічному договорі та Заяві про приєднання. Крім того сплачені позивачем платежі, містять в собі частину штрафних санкцій, за несвоєчасну сплату лізингових платежів. З огляду на сплачені позивачем суми, на дату вилучення автомобіля 09.12.2019 р., позивач мала наступну заборгованість: 71213,38 грн., по відшкодуванню вартості предмету лізингу; 25455,81 грн., прострочена заборгованість по вартості предмета лізингу, 1242,93 грн., нараховані відсотки; 10257,73 грн., нараховані прострочені відсотки; 255,57 грн., нарахована комісія., 1715,05 грн., нарахована пеня. Стосовно застосування наслідків недійсності правочину представник відповідача зазначив, що нікчемний правочин не потребує визнання його недійсним. Щодо розміру заявленої позивачкою до стягнення суми грошових коштів 160 100,44 грн. представник відповідача заперечував в цій частині, посилаючись на те, що складовою лізингового платежу за договором є плата за користування предметом лізингу, яка за своєю правовою природою є платою за користування наймачем майном, переданого в лізинг. Велика Палата Верховного Суду дійшла таких правових висновків про застосування ч.1 ст.1212ЦК України до правовідносин щодо фактичного використання майна без достатньої підстави у постанові від 23.05.2018р. (справа №14-77цс18) і підстави для відступу від таких висновків відсутні. Отже, при застосуванні наслідків нікчемності договору фінансового лізингу, суд повинен повернути сторони договору в попереднє становище з урахуванням наведених вище роз`яснень. Таким чином, що грошові кошти,які були сплачені лізингоодержувачем за користування предметом лізингу,не можуть бути стягнені з лізингодавця при застосуванні положень ст.216 ЦК України. Крім того, з довідки щодо розрахунку собівартості послуги з користування автомобілем вбачаються збитки завдані ТОВ "АвтокредитПлюс" протиправними діями ОСОБА_1 при порушенні умов виконання договору лізингу, а саме: збитки за амортизацією вартості авто 74000,00грн., збитки за не отриманий прибуток 20% рентабельності 14 800,00 грн., збитки до сплати ПДВ 169109,74 грн., а разом збитки становлять 202931,69 грн. Таким чином, у разі застосуванні наслідків недійсності нікчемного правочину (договору лізингу),сума стягнення грошових коштів з ТОВ"Автокредит Плюс" на користь ОСОБА_1 підлягає зменшенню на суму плати за користування предметом лізингу, амортизації та збитків відповідача. Сума яку позивач просить стягнути з ТОВ «Автокредит Плюс» у розмірі 160110,44 грн., є меншою за суму збитків. Щодо ліцензії на здійснення відповідних фінансових послуг, так на час укладання спірного договору таким документом була чинна довідка про взяття на облік юридичної особи від 29.01.2013 року, відповідно до якої ТОВ «Автокредит Плюс» мав право укладати договори фінансового лізингу. В подальшому у відповідності до Постанови КМУ № 913 від 07.12.2016 року яка набрала чинності 10.12.2016 року ТОВ «Автокредит Плюс» було отримано відповідну ліцензію.

Також від представника відповідача ТОВ «Автокредит Плюс» Проходи Р.С. надійшла заява про застосування строку позовної давності, оскільки договір лізингу між сторонами укладено 18 жовтня 2016 року, відповідно до наданої позивачем виписки авансовий внесок нею сплачено 26.10.2016 року, а позов подано у березні 2020 року., тобто з пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Від позивачки та її представника до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник, окрім вже раніше викладених у позові доводів та правових обґрунтувань позовних вимог, щодо строку позовної давності, зазначила, що строк виконання зобов`язання за договором фінансового лізингу позивачу був встановлений до 18.10.2021 року, а тому позивач на момент звернення до суду з позовом, не пропустила строк позовної давності.

В ході розгляду справи позич, звернулася до суду з заявою про зміну предмета позову в частині стягнення, а саме просить стягнути з ТОВ «Автокредит Плюс» на її користь 162002,23 грн., сплачених за договором фінансового лізингу від 16.10.2016 року.

У відповідності до гл. 10 ст. 274 ЦПК України «у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи.

Ч. 2 даної статті вказує, що «у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін».

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

При цьому у відповідності до ст. 279 ЦПК України «Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Позивач та її представник до суду не з`явилися, раніше представник ОСОБА_2 зверталася з клопотанням про розгляд справи за її відсутності. Позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити у повному обсязі. Проти заяви представника відповідача щодо застосування строку позовної давності заперечує та просить відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_4 до суду не з`явився, до матеріалів справи додане клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача. У задоволенні позову просить відмовити з підстав пропуску строку позовної давності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено, що 18 жовтня 2016 року ОСОБА_1 підписала заяву про приєднання до публічного договору № KR00A!00000115 (далі - Договір) про надання фінансового лізингу надану Товариством з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс», таким чином уклала договір про надання фінансового лізингу. У бланку, вказаної вище заяви було зазначено, що публічний договір № KR00A!00000115 про надання фінансового лізингу розміщений на офіційному веб-сайті Компанії www.planetavto.com.ua, тобто сам договір для ознайомлення з ним позивач наданий не був, а лише зазначено, що в разі потреби вона може з ним ознайомитися за вказаною вище адресою на офіційному веб-сайті відповідача. 26 жовтня 2016 року позивач підписала специфікацію та акт приймання-передачі автомобіля (Додаток № 1) та отримала зазначений автомобіль (а.с. 28,29).

Відповідно до підпункту 14.1.1. пункту 14 заяви про приєднання, за цим договором 26 жовтня 2016 року відповідач передав позивачу в лізинг автомобіль згідно із специфікацією, викладеною в додатку № 1, а саме: автомобіль Chevrolet Aveo, 2008 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 142000 грн. У пункті 14.1.2. заяви про приєднання строк лізингу встановлений у 60 місяців з моменту підписання додатку 2, яким передбачено графік лізингових платежів.

Пунктом 14.1.3. заяви про приєднання передбачено, що лізингові платежі сплачуються щомісяця та включають платіж з відшкодування частини вартості предмету лізингу у розмірі згідно з додатком 2, якщо інше не зазначено в публічному договорі; відсотки за користування предметом лізингу в розмірі згідно з додатком 2, якщо інше не зазначено в публічному договорі; комісія за проведення щомісячного моніторингу предмету лізингу в розмірі згідно з додатком 2, якщо інше не передбачено в публічному договорі.

Пунктом 14.1.7 заяви про приєднання встановлено, що після прийняття відповідачем рішення про надання фінансового лізингу позивач вносить аванс у розмірі 6443,37 грн. на транзитний рахунок, вказаний в п.14.1.5 Договору. Згідно з пунктом 14.3. заяви про приєднання позивач щомісяця в період оплати сплачує відповідачу платіж в розмірі 4951,67 грн. та відшкодовує відповідачу всі його витрати, пов`язані із виконанням договором, які виникли протягом місяця, який передує поточному місяцю.

Укладений сторонами договір про надання фінансового лізингу нотаріально не посвідчувався. Згідно Додатку № 2 до договору зазначено детальний розпис згідно графіку обов`язкових щомісячних лізінгових платежів, які складаються з відшкодування частини вартості предмету лізінгу, відсотків за користування предметом лізінгу (що складає 24% на рік), комісії за проведення щомісячного моніторингу предмету лізінгу. Договір виконувався сторонами. Зокрема, предмет лізингу був фактично переданий відповідачем позивачу, що підтверджується специфікацією та актом приймання-передачі (додаток № 1 до договору).

Відповідно до виписки ОСОБА_1 на виконання умов договору на рахунок відповідача № НОМЕР_1 у період з 26.10.2016 року по 11.05.2019 року було сплачено 135110,44 грн., в тому числі і 6443 грн. 37 коп. авансового платежу(а.с. 41-62). Також ОСОБА_1 по договору № KR00A!00000115 від 26.10.2016 року на рахунок відповідача у АТ «Акцент-Банк» у період з 16.01.2019 року по 02.12.2019 року було сплачено 26891,79 грн.

Відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За ч. 2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

При цьому договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 799 ЦК України).

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України у справі № 6-1551цс16 від 19 жовтня 2016 року.

Судом встановлено, що договір про надання фінансового лізингу укладений в простій письмовій формі та нотаріально посвідчений не був.

Разом з тим згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Водночас, такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Оскільки договір про надання фінансового лізингу № KR00A!00000115 від 26.10.2016 року є нікчемним за законом, заявлені позивачем вимоги про визнання нікчемного правочину недійсним з урахуванням зазначеного висновку Великої Палати Верховного Суду є неналежним способом судового захисту.

Встановлення судовим рішенням нікчемності такого правочину також не є способом захисту прав позивача, визначеним законом.

За таких обставин, відсутні підстави для надання юридичної оцінки окремим умовам договору на предмет їх несправедливості у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», які викладені у позові.

Тож з огляду на викладене вище є підстави для відмови у задоволенні позову у цій частині.

Відповідно до роз`яснень п. 7 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсним», у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним, як оспорюваного, та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Позивачем також заявлено вимогу до відповідача про стягнення 162002,23 грн., сплачених за договором фінансового лізингу № KR00A!00000115 від 26.10.2016 року, яка також не підлягає задоволенню.

Відповідно до статей 256, 257, 260 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (статті 251-254 ЦК України).

Згідно із частинами першою та третьою статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Судом встановлено, що виконання договору між сторонами розпочалося з 26 жовтня 2016 року, а саме позивачем було сплачено авансовий платіж, та 26.10.2016 року за актом прийому-передачі отримано автомобіль.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (частина перша статей 626 - 629 ЦК України).

Відповідно до частин другої-четвертої статті 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.

А тому суд враховуючи вказані норми матеріального права, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, з урахуванням встановлених обставин, дійшов висновку що відносно вимог застосування наслідків недійсного правочину (стягненні коштів) сплив строк позовної давності, про застосування наслідків якої заявлено стороною у спорі.

Доводи позивачки та її представника щодо відмови у застосуванні строку позовної давності є необґрунтованими та протирічать приписам частини 3 статті 261 ЦК України.

ОСОБА_1 пред`явлений позов 30 березня 2020 року, тобто поза межами позовної давності.

При чому, позивач не подала до суду заяву про поновлення вказаного строку з зазначенням поважних причин його пропуску, який відповідно до ч.5ст.367 ЦК України міг би бути поновлений.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати по справі підлягають віднесенню на рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 76-81, 141, 258-259, 264-265, 354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит плюс» про захист прав споживача, визнання недійним договору фінансового лізингу та стягнення грошових коштів, відмовити.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя: С. В. Ткаченко