Рішення № 92896563, 17.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2020 року м. Київ № 640/370/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства аграрної політики та продовольства України

про поновлення на роботі,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі також - відповідач), в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12.12.2019 року № 796-к «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Департаменту забезпечення роботи Міністерства - начальника відділу документообігу з 12 грудня 2019 року;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора Департаменту забезпечення роботи Міністерства - начальника відділу документообігу з 13 грудня 2019 року, а за відсутності такої посади - на іншій рівнозначній посаді в цьому (або іншому) державному органі;

- стягнути з Міністерства аграрної політики та продовольства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 17 452 грн. 11 коп.;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що у період реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України відповідачем не проведено визначену законом процедуру переведення та звільнення працівників відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

На переконання позивача, звільнення останньої з посади заступника директора Департаменту забезпечення роботи Міністерства - начальника відділу документообігу є незаконним, здійснено з порушенням процедури вивільнення згідно з положеннями чинного законодавства, а тому прийняте відповідачем рішення про звільнення є протиправним та підлягає скасуванню із застосуванням наслідків такого скасування (поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.01.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Через канцелярію суду 10.02.2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.

Відповідач проти позову заперечує, оскільки звільнення позивача проведено на підставі та відповідно до процедури, встановленої Законом України «Про державну службу». Відповідач стверджує, що при звільненні ОСОБА_1 не допущено жодного порушення її законних прав та інтересів, а також норм чинного законодавства України, у зв`язку з чим правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу Мінагрополітики від 12.12.2019 № 796-к відсутні, а тому у задоволенні позову просить відмовити повністю.

Через канцелярію суду 31.07.2020 року позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення з Міністерства аграрної політики та продовольства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 грудня 2019 року по день ухвалення рішення у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.08.2020 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 від 31.07.2020 року про збільшення позовних вимог; з ухвалено здійснювати подальший розгляд справи за позовними вимогами, викладеними в наступній редакції:

«- визнати незаконним та скасувати Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12.12.2019 р. № 796-к "Про звільнення ОСОБА_1 " в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Департаменту забезпечення роботи Міністерства - начальника відділу документообігу з 12 грудня 2019 року;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора Департаменту забезпечення роботи Міністерства - начальника відділу документообігу з 13 грудня 2019 року, а за відсутності такої посади - на іншій рівнозначній посаді в цьому (або іншому) державному органі;

- стягнути з Міністерства аграрної політики та продовольства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 грудня 2019 року по день ухвалення рішення у справі;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.»; витребувано у Міністерства аграрної політики та продовольства України довідку про розмір середньомісячної та середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , яку надати до канцелярії суду у строк до 24.08.2020 року включно; попереджено Міністерство аграрної політики та продовольства України про наслідки невиконання цієї ухвали суду в частині надання доказів, передбачені частиною восьмою статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України.

Через канцелярію суду 15.09.2020 року та 09.11.2020 року представником позивача подані клопотання про пришвидшення розгляду справи, ознайомившись із якими, суд дійшов висновку про їх задоволення та вирішення адміністративної справи за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Відповідно до копії трудової книжки, наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 22.08.2016 року №333-к ОСОБА_1 призначено на посаду директора Департаменту електронного документообігу та контролю апарату, як таку, що визначена переможцем конкурсу.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 31.10.2018 року №423-к ОСОБА_1 переведено на посаду заступника директора Департаменту забезпечення роботи Міністерства - начальника відділу документообігу.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 22.08.2019 року №461-к ОСОБА_1 присвоєно 5 (п`ятий) ранг державного службовця.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 року № 829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади», постановлено реорганізувати Міністерство аграрної політики та продовольства України шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 20.09.2019 року № 507, підписаним Головою комісії з реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України, затверджено план заходів, пов`язаних з реорганізацією Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі також - План).

Згідно з Планом пункту 1 кадрових питань передбачено письмове попередження працівників Мінагрополітики про можливе вивільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці із одночасним внесенням пропозицій щодо заміщення посад у Мінекономіки та їх призначення у порядку переведення строк виконання якого відбудеться після затвердження штатного розпису Мінекономіки.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 31.10.2019 року № 537, за підписом Голови комісії з реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України, затверджено зміни до плану заходів з реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Наказом Голови комісії з реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України Миловановим Т. від 12.12.2019 року №796-к звільнено ОСОБА_1 , заступника директора Департаменту забезпечення роботи Міністерства - начальника відділу документообігу, 12 грудня 2019 року у зв`язку із реорганізацією Міністерства аграрної політики та продовольства України, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Вважаючи процедуру звільнення державного службовця недотриманою, що свідчить про протиправність наказу від 12.12.2019 року №796-к, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 10.12.2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон № 889-VIII), Законом України від 17.03.2011 року № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон № 3166-VI) у відповідних редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до статті 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Статтею 83 Закону № 889-VIII визначені підстави для припинення державної служби, а саме - державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 881 цього Закону).

Законом України від 19.09.2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» були внесені зміни та доповнення до Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII «Про державну службу», який набув чинності 25.09.2019 року.

Так, статтею 87 Закону № 889-VIII у редакції із змінами, внесеними згідно із Законом України від 19.09.2019 року № 117-IX встановлено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 11) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення може бути нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.

За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов`язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. (частина друга статті 87).

Суб`єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п`ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. (частина третя статті 87).

У разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати. (частина четверта статті 87).

Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. (частина п`ята статті 87).

Статтею 43 Закону №889-VIII визначено, що підставами для зміни істотних умов державної служби є: 1) ліквідація або реорганізація державного органу; 2) зменшення фонду оплати праці державного органу; 3) скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.

Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 року № 829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» постановлено реорганізувати Міністерство аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагрополітики) шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - Мінекономіки). Пунктом 7 цієї постанови установлено, що Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України є правонаступником майна, прав і обов`язків Міністерства аграрної політики та продовольства України.

В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 11.09.2019 року № 838 «Питання Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства» (із змінами, внесеними згідно постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2019 року № 1053) внесені зміни до деяких постанов Кабінету Міністрів України та затверджено Положення про Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а також внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 року № 85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів виконавчої влади, інших державних органів» - збільшено чисельність апарату Мінекономіки до 1355 одиниць, у тому числі державних службовців - 1351 одиниця, враховуючи приєднану чисельність реорганізованого Міністерства агарної політки та продовольства України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 року № 85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів виконавчої влади, інших державних органів» (зі змінами згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2019 року № 1053) у додатку 1 затверджено граничну чисельність працівників апарату Мінекономіки у кількості 1335 одиниць, у тому числі державних службовців - 1331 одиниця.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 20.09.2019 року № 507, підписаним Головою комісії з реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України Т. Миловановим, затверджено План заходів, пов`язанні з реорганізацією Мінагрополітики.

Пунктом 1 заходу з кадрових питань передбачено письмове попередження працівників Мінагрополітики про можливе наступне вивільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці із одночасним внесенням пропозицій щодо заміщення посад у Мінекономіки та їх призначення у порядку переведення (після затвердження штатного розпису Мінекономіки).

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 у будь-якій формі не зверталася до відповідача з приводу звільнення та припинення державної служби та не була попереджена відповідачем про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці до зміни істотних умов державної служби. Відповідачем перед звільненням не запропоновано позивачу жодної іншої рівноцінної посади державної служби та (або) іншої роботи, навіть нижчої посади (посади державної служби), в тому числі декретної у цьому або іншому державному органі. Відповідачем жодним чином не мотивовано та не аргументовано звільнення позивача з державної служби та відсутності можливості подальшого використання позивача на державній службі. Перед звільненням позивача відповідачем не з`ясовано питання наявності у позивача переважного права на залишення на роботі (посаді), а також не проводився порівняльний аналіз продуктивності праці працівників за період їх роботи при вивільненні, що Міністерством аграрної політики та продовольства України не спростовано.

Згідно зі статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 04.09.2019 року № 6-р (ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України констатував, що всі трудові відносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.

У пункті 2.2 вказаного рішення зазначено, що зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці.

З приписів Конституції України випливає, що незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника.

Відповідно до статті 2-1, 5-1 Кодексу законів про працю України, забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, окрім іншого: вільний вибір виду діяльності; правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Таким чином, саме на державу покладено обов`язок забезпечувати рівність трудових прав усіх громадян та гарантувати правовий захист від незаконного звільнення. Відповідно, оскільки держава здійснює свої функції через систему державних органів (законодавчих, виконавчих, судових), відповідні обов`язки (їх неухильне додержання та виконання) покладаються на такі державні органи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 22 Конституції України закріплено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Суд також бере до уваги роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 06.02.2020 року № 85р/з, відповідно до змісту якого, порядок вивільнення державних службовців положеннями Закону України «Про державну службу» не врегульовано.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону №889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Суд зауважує, при вивільненні працівників (державних службовців) державного органу у зв`язку із скороченням чисельності або штату державних службовців, скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізацією державного органу, враховуючи положення частини третьої статті 5 Закону №889-VIII, застосовують норми КЗпП України.

Верховним Судом у постанові від 08.05.2019 року по справі № 806/1175/17 викладено: «Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частини першої, третьої статті 49-2 КЗпП, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом періоду та які існували на день звільнення. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів дотримання ним установленої законом процедури звільнення позивача, зокрема в частині вирішення питання наявності у працівника переважного права на залишення на роботі, що передбачено статтею 42 КЗпП».

З урахуванням викладеного, у суду наявні всі підстави для висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності під час процедури вивільнення позивача (попередження про вивільнення та наступне звільнення) у вигляді не пропонування іншої рівноцінної (рівнозначної) посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі, тоді як встановлені обставини в ході розгляду справи свідчать про їх наявність.

Доказів зворотного відповідачем не надано, встановленого судом не спростовано.

Висновки суду підтверджуються обставинами, що є предметом дослідження у цій справі стосовно звільнення позивачки з посади державної служби, яка призначалася на відповідну посаду у порядку, визначеному положеннями Закону № 889-VIII до набрання чинності вищенаведеними змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 19.09.2019 року № 117-IX, що надавало їй певні соціальні гарантії, впевненість у майбутньому тощо, проте позивача звільнено саме на підставі зміненої Законом України від 19.09.2019 року № 117-IX статті 87 Закону № 889-VIII, яка набрала чинності 25.09.2019 року та виключала норму щодо процедури вивільнення державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення, погіршивши становище позивача, яке існувало до прийняття нової норми закону.

За таких обставин позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу про звільнення ОСОБА_1 від 12.12.2019 року №796-к є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про поновлення на посаді заступника директора Департаменту забезпечення роботи Міністерства - начальника відділу документообігу, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Правова позиція з цього приводу є усталеною у судовій практиці. Верховним Судом України в постанові від 28.10.2014 року у справі №21-484а14 сформульовано правову позицію, з якою погодився Верховний Суд у своїх постановах від 16.05.2019 року у справі №823/5361/15 та від 16.05.2019 року у справі №820/10744/15, за якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Таким чином, враховуючи встановлення судом факту незаконного звільнення позивача з посади заступника директора Департаменту забезпечення роботи Міністерства - начальника відділу документообігу, ОСОБА_1 підлягає поновленню на відповідній посаді з 12.12.2019 року (день звільнення, визначений у оскаржуваному наказі).

Враховуючи, що відповідно до змісту позовних вимог позивач просить суд про поновлення на посаді з 13.12.2019 року, що не є обґрунтованим, оскільки оскаржуваним наказом її звільнено з посади 12.12.2019 року, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, - кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 року «Афанасьєв проти України» вказав, що спосіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - повинен бути «ефективним» як у законі так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.

Щодо поновлення позивача за відсутності посади заступника директора Департаменту забезпечення роботи Міністерства - начальника відділу документообігу на інший рівнозначний посаді в цьому (або іншому) державному органі, суд зазначає наступне.

Відповідно до змісту частини другою статті 40 та частини першої статті 235 КЗпП України передбачено можливість поновлення незаконно звільненого працівника на посаді, яку він займав, та в органі, з якого його звільнено.

Отже, позовні вимоги в частині поновлення позивача за відсутності посади заступника директора Департаменту забезпечення роботи Міністерства - начальника відділу документообігу на інший рівнозначний посаді в цьому (або іншому) державному органі, не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з Міністерства аграрної політики та продовольства України на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Середній заробіток визначається відповідно до частини першої статті 27 Закону України 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (із змінами і доповненнями) за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі також - Порядок).

Відповідно до пункту 32 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 року №21-395а13, в якій зазначено, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Відповідно до пункту 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку).

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Так, наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12.12.2019 року №796-к позивача звільнено з займаної посади та поновлено на посаді рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.11.2020 року

Таким чином, період вимушеного прогулу позивача складає 239 робочих днів та обраховується починаючи з дня звільнення - з 12 грудня 2019 року по 17 листопада 2020 року (дата ухвалення рішення судом першої інстанції).

Відповідно до Довідки Міністерства аграрної політики та продовольства України від 16.12.2019 року №19-1/291, заробітна плата позивача за останні два місяці роботи (жовтень-листопад 2019 року) становить 26 849,39 грн.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складає 1 220,42 грн. (26 849,37 грн. / 22 р.д. за період з 12 грудня 2019 року - 17 листопада 2020 року)

Враховуючи, що кількість робочих днів вимушеного прогулу складає 239 днів, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить: 1 220,42 грн. (середньоденна заробітна плата) х 239 р.д. = 291 680,38 грн., який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 з Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного наказу від 12.12.2019 № 796-к щодо звільнення позивача з посади заступника директора Департаменту забезпечення роботи Міністерства - начальника відділу документообігу з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2); поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3). Відтак, негайному виконанню підлягає рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення заробітної плати в межах суми за один місяць у розмірі 26 516,39 грн., з якої мають бути відраховані податки та обов`язкові платежі.

З огляду на те, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (із змінами і доповненнями), судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 5, 6, 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12.12.2019 року № 796-к «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Департаменту забезпечення роботи Міністерства - начальника відділу документообігу з 12 грудня 2019 року.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора Департаменту забезпечення роботи Міністерства - начальника відділу документообігу з 12 грудня 2019 року.

4. Стягнути з Міністерства аграрної політики та продовольства України (код ЄДРПОУ 37471967, адреса: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.12.2019 року по 17.11.2020 року в сумі 291 680,38 грн. (двісті дев`яносто одну тисячу шістсот вісімдесят грн. 38 коп.).

5. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора Департаменту забезпечення роботи Міністерства - начальника відділу документообігу з 12 грудня 2019 року.

6. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 26 516,39 грн. (двадцять шість тисяч п`ятсот шістнадцять грн. 39 коп.), з якої мають бути відраховані податки та обов`язкові платежі.

7. В іншій частині відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Міністерство аграрної політики та продовольства України (код ЄДРПОУ 37471967, адреса: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24).

Повне судове рішення складено 17.11.2020 року.

Суддя Л.О. Маруліна