Рішення № 92896430, 16.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2020 року м. Київ № 640/25110/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Центрального міжрегіонального управління Державної

міграційної служби України у м. Києві та Київській області

третя особа ДМС України

про визнання протиправним та скасування рішення, -

УСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП відсутній) з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, код ЄДРПОУ 42552598), третя особа -ДМС України (01001 м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37768863), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати повідомлення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 12.12.2019 року №363;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області розглянути заяву громадянки ОСОБА_2 про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту у порядку, визначеному Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона не може повернутись до країни громадянського походження через побоювання зазнати переслідувань за політичними поглядами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2019 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання. Вказаною ухвалою суду встановлено відповідачу десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Відповідач надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просив у задоволенні позову відмовити повністю, з підстав викладених в письмовому відзиві на адміністративний позов, наголошуючи зокрема, що березні 2016 громадянин Вірменії ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної міграційної служби України про: визнання незаконним рішення ДМС України від 17.11.2015 року №226 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, викладеного у повідомленні від 18.09.2015 року №174; зобов`язання ДМС України прийняти рішення про надання статусу біженця або додаткового захисту. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.08.2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено повністю. 12.12.2019 року позивач звернулась вдруге із заявою до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, у якій зазначила, що їй стало відомо про нові обставини, через які її життю буде загрожувати небезпека у разі повернення до Вірменії. Зокрема, позивач зазначила, що 24.10.2014 році приймала участь у «протесаному» мітингу проти дій колишнього президента Вірменії ОСОБА_3 , після підписання останнім 09.10.2014 року договору направленого на возз`єднання Вірменії з Євразійським економічним союзом. У заяві від 12.12.2019 року вказала, що відносно неї була розповсюджена неправдива інформація щодо підтримки попереднього президента Вірменії. Також зазначила, що після зміни влади у країні та перемоги партії «Мій крок» на парламентських виборах у грудні 2018 року, під виглядом боротьби з корупцією у державі почались переслідування прихильників попередньої влади та складання правоохоронними органами Вірменії списків «зрадників інтересів держави»,до яких потрапила позивач та її чоловік ОСОБА_4 . Проте, позивачем не надано доказів, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Заява ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 12.12.2019 року є очевидно необґрунтованою, та не містить жодних нововиявлених обставин, які б дозволяли вдруге розглянути клопотання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Представником Державної міграційної служби України надано письмові пояснення на адміністративний позов, в яких останній просив в задоволенні адміністративного позову громадянки Вірменії ОСОБА_1 .

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , 1987 року народження, є громадянкою Вірменії, одруженою, за національністю - курд, за віросповіданням - християнкою, звернулась до управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області з заявою щодо визнання біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту, у якій повідомила про побоювання зазнати переслідування через колишню участь у «протесаному» мітингу проти дій колишнього президента Вірменії ОСОБА_5 , після підписання останнім 09.10.2014 року договору направленого на возз`єднання Вірменії з Євразійським економічним союзом. Також,заявниця вказала, що відносно неї була розповсюджена неправдива інформація щодо підтримки попереднього президента Вірменії. Також зазначила, що після зміни влади у країні та перемоги партії «Мій крок» на парламентських виборах у грудні 2018 року, під виглядом боротьби з корупцією у державі почались переслідування прихильників попередньої влади та складання правоохоронними органами Вірменії списків «зрадників інтересів держави», до яких потрапила позивач та її чоловік ОСОБА_4 .

Судом встановлено, що за результатами розгляду матеріалів повторного звернення громадянки Вірменії ОСОБА_1 , яка 12.12.2019 року виявила намір звернутись з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, головним спеціалістом з Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області Сеймовою Д. складено Висновок щодо прийняття рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у якому зазначено про відсутність нових обставин, які б вплинули на розгляд справи, а також підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до пункту 6 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», 12.12.2019 року винесено Наказ «Про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» №827, згідно з пунктом 1 якого громадянці Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та її неповнолітнім дітям ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

12 грудня 2019 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області складено Повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №363.

Не погодившись з відмовою в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захи ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні встановлено Законом України від 08.07.2011 № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №3671-VI).

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").

Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з ч. 6 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У силу статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").

У силу частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи (частина восьма статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").

Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду (частина друга статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").

У своїй заяві позивач посилається на те, що про неї було навмисно розповсюджено неправдиву інформацію по підтримці політики попереднього президента Вірменії ОСОБА_8 , яким 09.10.2014 року був підписаний договір направлений на об`єднання Вірменії з Євразійським економічним союзом. Проти таких дій влади24.10.2014 року відбувся мітинг, в якому заявниця приймала участь. На позачергових парламентських виборах у грудні 2018 року перемогу отримав блок «Мій крок» лідера вірменської революції, який в подальшому був обраний прем`єр міністром країни. Зазначила, що в теперішній час під виглядом проти боротьби з корупцією в Вірменії почалось переслідування прихильників попередньої влади.

Однак, суд зазначає, що в обґрунтування позовних вимог позивачем не надано відомостей, які б підтверджували факти переслідування позивача або його побоювань стати жертвою переслідувань чи розумної можливості того, що позивачу буде заподіяно шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення до країни громадянської належності та, відповідно, не доводять наявності підстав, передбачених законодавством, для надання позивачу статусу біженця або визнання його особою, яка потребує додаткового захисту.

Окрім цього, повідомлені позивачем обставини у заяві від 12.12.2019 року, оскільки, як встановлено судом позивач звертається вдруге із заявою, не дають підстав вважати, що виникли нововиявлені обставини, що можуть слугувати підставою для висновку про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Так, відповідно до зави позивача, зміна політичної ситуації в країні призвела до переслідувань колишніх високо посадовців та прибічників попередньої влади.

У березні 2016 громадянин Вірменії ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної міграційної служби України про визнання незаконним рішення ДМС України від 17 листопада 2015 року №226 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, викладеного у повідомленні від 18 вересня 2015 року №174; зобов`язання ДМС України прийняти рішення про надання статусу біженця або додаткового захисту; скасувати рішення Державного комітету України у справах національностей та релігії № 384-08 від 26 жовтня 2015 року про відмову в наданні статусу біженця.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.08.2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено повністю

При цьому суди виходили з з того, що Позивачем не подано жодних переконливих доказів, які б підтверджували побоювання останнього повертатися у країну походження. Крім того, суд зауважив на наданні Позивачем неточної та неправдивої інформації під час співбесід.

Суд зауважує, що судовими рішеннями та ГУ ДМС встановлено, твердження позивача про участь у вищезазначеному мітингу є неправдоподібними.

При цьому, обставини, які позивач зазначає у своїй заяві від 12.12.2019 року, як ново виявлені, ґрунтуються на інформації, пов`язаній з участю у мітингу від 24.10.2014 року.

Крім того, суд зауважує, що з інформації у відкритих джерелах встановлено, що загальна ситуація з безпекою у Вірменії, політичними правами та свободами громадян стабільна та не зазнала змін в напрямку загострення з моменту прийняття попереднього рішення та розгляду справи судами.

Разом з тим, суд зазначає, що у ст. 33 Глави 3 Розділу 2 Директиви Европейського парламенту та ради ЕС 2013/32/EU від 26 червня 2013 года «Про загальні процедури надання та позбавлення міжнародного захисту» (перероблена) міститься перелік випадків, коли держави можуть визнати заяву про надання міжнародного захисту неприйнятою до розгляду, серед яких: інша держава надала міжнародний захист; держава, яка не є членом ЕС, вважається першою країною, яка надала заявнику притулок, згідно ст.35; країна, яка не є членом ЕС, вважається безпечною для заявника третьою країною, згідно ст.38; заява є повторною заявою, в якій заявник не надав, або в якій не були виявлені нові дані або висновки, які стосуються розгляду заявника в якості особи, що має право на міжнародний захист відповідно до Директиви 2011/95/EU.

Суд також враховує, що відповідно до п. (36, 40) Директиви Європейського парламенту та ради ЕС 2013/32/EU від 26 червня 2013 року, якщо заявник подає повторно заяву без надання нових доказів або аргументів неспіврозмірно було б вимагати від держави-члена ЕС проведення нової процедури в повному обсязі. В таких випадках держави-члени повинні відхилити заяву як неприпустиму для розгляду згідно принципу неприпустимості повторного розгляду.

Ключовим міркуванням для визнання заяви про надання міжнародного захисту обґрунтованим є безпека заявника в країні походження. У тих випадках, коли третя країна може розглядатися як безпечна країна походження, держави-члени повинні мати можливість визначити її як безпечну і припустити, що вона є такою для конкретного заявника, якщо він / вона не надасть серйозних доказів зворотного.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судом з`ясовано, що у заяві ОСОБА_1 від 12.12.2019 року наведено обставини, котрі раніше були предметом дослідження міграційною службою, та органами судової влади, водночас, нововиявлених деталей щодо обставин проживання, та побоювання повернутися до Вірменії, які б можливо було кваліфікувати як індивідуальні переслідування щодо неї в разі повернення в країну громадянської належності, позивачем не зазначено.

Відповідно до частини 6 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та зважаючи, що у заяві від 12.12.2019 року про надання статусу біженця в Україні не наведено обставин, які б свідчили про зміну/появу умов, передбачених п.1 чи 13 ч.1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", необхідних для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також не наведено нових доказів, які б свідчили про утиски в країні походження, суд дійшов висновку щодо безпідставності позовних вимог ОСОБА_1 , та відповідно відсутності законодавчо передбачених підстав для їх задоволення.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243-246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.Г. Вєкуа