Рішення № 92895375, 17.11.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2020 року Справа №480/2417/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Осіпової О.О., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/2417/20 за позовом ОСОБА_1 до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9953) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9953), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 03.08.2017 р. по 12.03.2020 р.;

- зобов`язати відповідача здійснити виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 03.08.2017 р. по 12.03.2020 р.

Свої вимоги мотивує тим, що під час його звільнення у серпні 2017 року йому протиправно було виплачено одноразову грошову допомогу без урахування індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди, що підтверджується рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 05.11.2019р. у справі № 480/3614/19, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020р., на виконання якого 13.03.2020р. на банківський рахунок позивача надійшли кошти від відповідача. Отже, відповідачем лише 13.03.2020р. проведений остаточний розрахунок при звільненні його з військової служби, внаслідок чого Сумський прикордонний загін повинен нарахувати та виплатити йому суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Ухвалою від 21.04.2020р. провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.41-45), в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити, оскільки спеціальним законодавством врегульовані спірні правовідносини таким чином, що виплата компенсації за затримку виплати розрахунку при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена, а дія норм КЗпП України на них не поширюється. Всі нараховані працівникові на час звільнення суми були виплачені в останній день служби. В подальшому, з прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь ОСОБА_1 певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Відтак, у цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до Сумського прикордонного загону відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку за період з 03.08.2017р. до 12.03.2020р., а тому позовні вимоги про його стягнення на користь позивача у цій справі в розумінні статті 117 КЗпП України не можуть бути задоволені.

Позивачем подана відповідь на відзив (а.с.47-51), відповідно до якої, враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми КЗпП. У день його звільнення зі служби 02.08.2017, відповідачем не було виплачено повної суми одноразової грошової допомоги при звільненні, а саме: не було враховано до її складу індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачувалася згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №899 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій». Лише 13.03.2020р. відповідачем було перераховано йому кошти на картковий рахунок, виконуючи рішення суду від 05.11.2019р. у справі №480/3614/19. А відтак відповідно до статті 117 КЗпП України він набув право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позовні вимоги просить задовольнити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що наказом №150-ОС від 02.08.2017р. ОСОБА_1 звільнено з військової служби.

На час звільнення вислуга років склала 26 повних календарних років служби.

18.07.2019р. позивач звернувся до відповідача із заявою про надання розрахунково-платіжної відомості щодо нарахування індексації грошового забезпечення в період з 01.07.2015р. до 02.08.2017р., включення індексації грошового забезпечення до грошового атестату та додатку до грошового атестату позивача для обчислення пенсії, здійснення перерахунку та виплати недоотриманої частки одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням суми індексації грошового забезпечення.

Листом №14/Ш-195 від 29.07.2019р. відповідач повідомив ОСОБА_1 , що грошовий атестат та додаток до нього підготовлено відповідно до ст.43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". У період проходження позивачем військової служби діяла Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби, що затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби від 20.05.2008р. №425. Згідно з ч.2 ст.15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям , крім військовослужбовців строкової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінчення строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також, у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Таким чином, правові підстави щодо здійснення перерахунку та виплати позивачу недоотриманої частки одноразової грошової допомоги при звільненні відсутні.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 05.11.2019р. у справі № 480/3614/19, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020р., адміністративний позов ОСОБА_1 до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9953) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено.

Зокрема, визнано протиправною бездіяльність Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9953), яка полягає у нездійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 повних календарних років служби з урахуванням індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди, які позивач отримував під час проходження військової служби.

Крім того, вказаним вище рішенням суду зобов`язано Сумський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України здійснити виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 повних календарних років з урахуванням індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди, які позивач отримував під час проходження військової служби (а.с.17-19).

На виконання судового рішення 13.03.2020р. на банківський рахунок позивача надійшли кошти від відповідача, що підтверджується копією платіжного доручення №434 та платіжною відомістю №24 за березень 2020р.

16.03.2020р. на адресу відповідача ОСОБА_1 було направлено звернення з проханням нарахувати та виплатити йому суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України (а.с.13).

Листом від 20.03.2020 №11-ш-159 Сумським прикордонним загоном відмовлено у здійсненні нарахування та виплати суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, оскільки компенсація за втрату частини доходів проводиться виключно на грошові доходи, перелік яких чітко визначено, та які не мають разового характеру і які нараховані, але не виплачені (ст.2,3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ, п.3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159) (а.с.14-15).

Вирішуючи спір, суд зазначає, що Порядок проходження та звільнення з військової служби в урегульований Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007р. №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

При цьому суд зазначає, що жоден із вказаних нормативно-правових актів не врегульовує питання щодо відповідальності Державної прикордонної служби України за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Зважаючи на те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, стаття 116 та 117.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №806/889/17.

А відтак суд відхиляє доводи відповідача щодо незастосування до даних правовідносин норм КЗпП України.

Так, згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Зважаючи на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними працівникові при звільненні сум" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

При цьому Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 у справі №21-1765а15 сформулював правовий висновок, згідно з якими не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносин, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, однак жодного разу не знаходила підстав для такого відступу (справи №821/1083/17, № 810/451/17).

Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне застосувати вказаний правовий висновок Верховного Суду України при розгляді даної справи.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на те, що відповідач не здійснив виплату позивачу при звільненні повної суми одноразової грошової допомоги при звільненні, а саме: не було враховано до її складу індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачувалася згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №899, а зробив це лише 13.03.2020 року за рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 05.11.2019р. у справі № 480/3614/19, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною другою статті 117 КЗпП України.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року у справі №802/1052/17-а, за відсутності іншого законодавства розрахунок розміру середнього заробітку слід проводити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Пунктом 2 вказаної постанови установлено, що чинність цієї постанови поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності.

Згідно з підпунктом "л" пункту 1 Порядку № 100 цей порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується і в інших (не передбачених пунктом 1) випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно із пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Пунктом 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за №745/32197, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Аналізуючи викладене, суд зазначає, що позивач отримував не заробітну плату, а саме грошове забезпечення, а грошове забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України розраховується за календарні дні, а не робочі.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, остаточний розрахунок здійснено з позивачем 13.03.2020 року.

Затримка склала календарний період з 02.08.2017р. до 12.03.2020р., що становить 952 календарних днів (150 календарних днів за 2017 рік, 365 – за 2018 рік, 365 – за 2019 рік, 72 дня – за 2020 рік).

Згідно з довідкою про заробітну плату №275 від 14.08.2020 року середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 становить 383грн.83коп.

Отже, розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 365406,16грн. (952 дні х на 383,83грн.).

Втім, вирішуючи даний спір, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 щодо дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд враховує наступні обставини.

Сума середнього заробітку за своєчасно не виплачене грошове забезпечення становить 365406,16грн., що у 4,94 рази (365406,16 грн./73920,71грн.) перевищує розмір суми грошового забезпечення, яку було відповідачем своєчасно не виплачено.

Відповідно до відомостей автоматизованої системи Діловодство спеціалізованого суду встановлено, що ОСОБА_1 лише у вересні 2019 року звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання відповідача здійснити виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 повних календарних років з урахуванням індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди, які позивач отримував під час проходження військової служби.

Отже, в цьому випадку слід врахувати тривалий час затримки розрахунку при звільненні більше двох років (протягом якого позивач не звертався до суду з відповідним позовом), що, в разі застосування загального порядку обчислення компенсації призведе до значного перевищення розміру компенсації над сумою заборгованих виплат.

Визначаючи частку своєчасно невиплаченої частини грошового забезпечення позивача, суд встановив, що така становить 0,2023 від середнього заробітку за час затримки розрахунку:

73920,71/365406,16 (сума одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 26 повних календарних років з урахуванням індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди та середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,2023.

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 383,83грн. (середньоденна заробітна плата) х 952 (дні затримки розрахунку) х 0,2023 = 73921,66грн.

Виплата відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 73921,66грн. відповідатиме принципу співмірності.

Враховуючи викладене в сукупності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

При цьому суд вважає необхідним відмітити, що твердження відповідача про те, що норми КЗпП України не поширюються на військовослужбовців, суд вважає неприйнятними, оскільки, враховуючи позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15, та Верховного Суду, висловленій у постанові від 30 січня 2019 року у справі №806/2164/16, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому при вирішенні цього питання слід застосовувати загальні нормами законодавства України, а саме КЗпП України.

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, а відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності своєї бездіяльності, не довів суду її правомірність, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з самостійним визначенням розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача в сумі 73921,66грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути понесені ним судові витрати у вигляді сплаченого ним судового збору у розмірі 840грн.80коп. (а.с.11).

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9953) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9953) щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за період з 03.08.2017р. до 12.03.2020р. за затримку розрахунку при звільненні з військової служби.

Зобов`язати Сумський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9953) (40030, м. Суми, провулок Громадянський, 1, код ЄДРПОУ 14321759) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 03.08.2017р. до 12.03.2020р. в розмірі 73921,66грн. (сімдесят три тисячі дев`ятсот двадцять одна грн. шістдесят шість коп.) з урахуванням податків, зборів та інших платежів відповідно до вимог чинного законодавства.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9953) (40030, м. Суми, провулок Громадянський,1, код ЄДРПОУ 14321759) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840грн.80коп. (вісімсот сорок грн. вісімдесят коп.).

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 17 листопада 2020 року

Суддя О.О. Осіпова