Рішення № 92893723, 09.11.2020, Оріхівський районний суд Запорізької області

Справа № 323/3731/19

Провадження № 2/323/27/20

РІШЕННЯ

іменем УКРАЇНИ

09.11.2020 м. Оріхів

Оріхівський районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Смоковича М.В., при секретарі судового засідання Дзюбаненко О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

20.12.2019 року позивач, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі за текстом – АТ КБ «ПриватБанк»), засобами поштового зв`язку, звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та яка надійшла до суду 23.12.2019 року.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 07.12.2007 року уклали кредитний договір, згідно якого АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 206755,20 грн. на термін до 10.12.2012 року, а останній зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку встановлених кредитним договором. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу ОСОБА_1 кредит у розмірі 206755,20 грн. В порушення умов кредитного договору, а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України ОСОБА_1 свої зобов`язання не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки, у зв`язку з чим станом на 22.10.2019 року виникла заборгованість у розмірі 1203441,08 грн., яка складається з: 150214,28 грн. – заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 431029,41 грн. – заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 564652,58 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 250 грн. – штраф (фіксована частина); 57294,81 грн. – штраф (процентна складова). Крім цього, в забезпечення зобов`язання за кредитним договором між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до якого у випадку невиконання боржником – ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором, боржник і поручитель – ОСОБА_2 відповідають перед кредитором – АТ КБ «ПриватБанк» як солідарні боржники.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором № 10 від 07.12.2007 року у розмірі 1203441,08 грн. та понесені витрати на сплату судового збору.

Ухвалою суду від 09.01.2020 року було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 03.02.2020 року, а також запропоновано відповідачам надати до суду відзив на позовну заяву.

30.01.2020 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі. В обгрунтування відзиву на позовну заяву зазначає, що 07.12.2007 року між ним та позивачем було укладено кредитний договір № 10, який надавався на придбання двох автомобілів РУТА 20 та одночасно із кредитним договором укладався договір застави даних автомобілів. Заочним рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 25.02.2011 року по справі № 2-819-21/11 в рахунок погашення боргу за кредитним договором було звернуто стягнення на предмет застави – автомобілі РУТА 20. Вже багато років тому в рахунок погашення боргу позивач забрав в нього вищезазначені автомобілі, які були продані ним третій особі. В своєму позові позивач свідомо замовчує про ці обставини, хоча його заборгованість за кредитним договором була погашена шляхом передання предмету застави в рахунок погашення боргу. Враховуючи вищевикладене, відповідач заявляє про застосування позовної давності до вимог, які заявлені позивачем у даній справі, так як згідно п. 1.3. кредитного договору, у банку ще 10.12.2012 року виникло право вимоги в кредитному зобов`язанні, тоді як право банку звернутися до нього з вимогами про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором виникло ще у 2011 році (рік ухвалення рішення по іншій справі), однак з позовною заявою позивач звернувся лише у 2019 році. Також відповідач вказує на те, що у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю, так як заборгованість за цим кредитним договором вже була стягнута.

Підготовче судове засідання, яке було призначено на 03.02.2020 року, було відкладено на 27.02.2020 року у зв`язку з неявкою у судове засідання усіх учасників справи.

06.02.2020 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про застосування строку позовної давності.

Підготовче судове засідання, яке було призначено на 27.02.2020 року за клопотанням представника позивача було відкладено на 19.03.2020 року.

10.03.2020 року на електронну адресу суду надійшли письмові пояснення представника позивача, у яких, окрім обгрунтування позовних вимог, зазначених у самій позовній заяві, вказано, що 05.11.2015 та 06.11.2015 року предмети застави було реалізовано та кошти від реалізації направлено на погашення заборгованості.

11.03.2020 року на електронну адресу суду та 16.03.2020 року до канцелярії суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій остання просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обгрунтування відповіді на відзив, окрім обгрунтування позовних вимог, зазначених у самій позовній заяві, зазначає, що 05.11.2015 та 06.11.2015 року предмети застави було реалізовано та кошти від реалізації направлено на погашення заборгованості. Коштів від реалізації предмету застави виявилося недостатньо для погашення заборгованості в повному розмірі, а отже, у відповідності до ст. 599 ЦК України, ст. 24 Закону України «Про заставу», зобов`язання відповідача за кредитним договором не припинилися, право вимоги банку про повернення кредиту і сплату процентів залишилися дійсним і підлягає судовому захисту. Щодо строків позовної давності зазначає, що кредитний договір чинний та продовжує свою дію, обставини, на які посилається відповідач, не відповідають дійсності, а строк позовної давності при зверненні до суду було дотримано.

Підготовче судове засідання, яке було призначено на 19.03.2020 року за клопотанням представника позивача було відкладено на 09.04.2020 року.

Від відповідача ОСОБА_1 заперечення на відповідь на відзив до суду не надходило. Від відповідача ОСОБА_2 , окрім заяви про застосування позовної давності, більше нічого не надходило.

Ухвалою суду від 09.04.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 14.05.2020 року.

Судове засідання, яке було призначено на 14.05.2020 року було відкладено на 10.06.2020 року у зв`язку з неявкою у судове засідання відповідачів по справі та не наданням останніми заяв про розгляд справи без їх участі.

Судове засідання, яке було призначено на 10.06.2020 року було відкладено на 02.07.2020 року у зв`язку з витребуванням судом у позивача доказів укладення договору купівлі-продажу заставленого майна.

12.06.2020 року на електрону адресу суду від представника позивача надійшла заява в якій АТ КБ «ПриватБанк» повідомляє, що автобус пасажирський РУТА, державний номер НОМЕР_1 та автобус РУТА, державний номер НОМЕР_2 було реалізовано 05.11.2015 року (покупець ОСОБА_3 і до даної заяви були додані акти приймання-передачі від 05.11.2015 року.

Судове засідання, яке було призначено на 02.07.2020 року, було відкладено на 11.09.2020 року у зв`язку з витребуванням судом у позивача додаткових доказів по справі.

08.07.2020 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява, в якій вона просить долучити до матеріалів справи акти приймання-передачі легкових автомобілів, державний номер НОМЕР_2 та державний номер НОМЕР_1 покупцю ОСОБА_3 . Також в даній заяві зазначено, що ОСОБА_4 , зазначений в акті, як представник АТ КБ «ПриватБанк» працював у ньому на посаді директора Автопланети БПК з 20.05.2010 року по 07.11.2016 року, тоді як ОСОБА_5 , зазначений в акті, як представник АТ КБ «ПриватБанк» працював у ньому на посаді спеціаліста з продажу автомобілів БПК з 02.08.2004 року по 03.05.2017 року. Окрім того, до заяви було доданого заочне рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 29.09.2011 року, винесеного у справі № 2-21/11.

Ухвалою суду від 11.09.2020 року було витребувано з канцелярії Оріхівського районного суду Запорізької області цивільну справу № 2-819-21/11 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення; клопотання представника позивача ОСОБА_6 про витребування доказів – задоволено; витребувано у Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» інформацію по меморіальним ордерам від 05.11.2015 року та 06.11.2015 року, а саме яким чином кошти від реалізації автомобіля РУТА, модель 20, рік випуску 2007, тип транспортного засобу автобус пасажирський, реєстраційний номер НОМЕР_2 та автомобіля РУТА, модель 20, рік випуску 2007, тип транспортного засобу автобус пасажирський, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зараховувалися в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 10 від 07.12.2007 року укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , яку зобов`язано надати у письмовому вигляді; призначено наступне судове засідання на 13.10.2020 року.

22.09.2020 року, на виконання ухвали суду від 11.09.2020 року, Оріхівським районним судом Запорізької області надано лист від 17.09.2020 року, відповідно до якого цивільна справа № 2-819-21/11 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення знищена на підставі наказу Державної судової адміністрації України від 07.12.2017 року № 1087 «Про затвердження Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із затвердженням строків зберігання», а рішення по вищезазначеній справі збережено. До даного листа було додано копію Заочного рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 25.02.2011 року, винесеного у справі № 2-819-21/11.

24.09.2020 року, 09.11.2020 року на електронну адресу суду та 06.10.2020 року до канцелярії суду від представника позивача надійшов лист, відповідно до якого позивачем надано меморіальні ордери для підтвердження проведення операцій за кредитним договором. Меморіальний ордер – розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій зі списання коштів з рахунку платника внутрішньобанківських операцій відповідно до нормативно-правових актів НБУ. Крім цього зазначено, що п. 4.8 кредитного договору № 10 від 07.12.2007 року встановлює, що зобов`язання по даному кредитному договору виконуються в наступній послідовності: 1) витрати банку, пов`язані з виконанням договору (по заставі, витрати на оплату послуг, адвокатів); 2) неустойка (штраф, пеня); 3) прострочена винагорода; 4) винагорода; 5) прострочені відсотки; 6) відсотки; 7) прострочений кредит; 8) кредит, якщо інше не передбачено п. 8.5 даного договору.

Представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, до суду подала заяву про розгляд справи без її участі. У судових засіданнях, які відбувалися за її участі, на задоволенні позовних вимог наполягала та просила їх задовольнити з підстав, які зазначені у позовній заяві та відповіді на відзив на позовну заяву.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку у судове засідання всіх учасників справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

07.12.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 10 на загальну суму 206755,20 грн., який був наданий на придбання двох автомобілів РУТА 20 (а.с. 11-13).

07.12.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. Відповідно до якого остання поручилася за виконання ОСОБА_1 своїх обов`язків за кредитним договором № 10 від 07.12.2007 року.

Заочним рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 25.02.2011 року позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_7 про звернення стягнення задоволено повністю; передано в заклад ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом вилучення у ОСОБА_1 належне йому на праві власності заставлене майно, а саме: автомобіль РУТА, модель: 20, рік випуску 2007, тип ТЗ: автобус пасажирський, № кузова/шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 та автомобіль РУТА, модель: 20, рік випуску 2007, тип ТЗ: автобус пасажирський, № кузова/шасі НОМЕР_4 , реєстраційний номер: НОМЕР_1 ; в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 10 від 07.12.2007 року в сумі 185069,79 грн. звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль РУТА, модель: 20, рік випуску 2007, тип ТЗ: автобус пасажирський, № кузова/шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 та автомобіль РУТА, модель: 20, рік випуску 2007, тип ТЗ: автобус пасажирський, № кузова/шасі НОМЕР_4 , реєстраційний номер: НОМЕР_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом продажу вказаних автомобілів Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою – покупцем, зі зняттям вказаних автомобілів з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу (а.с. 203-206).

Крім цього, суд зазначає, що позивачем АТ КБ «ПриватБанк» було надано суду копію заочного рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 29.09.2011 року, яке відрізняється від заочного рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 25.02.2011 року лише 20 абзацом вступної частини рішення щодо участі представника позивача у розгляді справи. В Єдиному реєстрі судових рішень за № справи 2-819-21/11 також висвічується два рішення від 25.02.2011 та 29.09.2011 року. Враховуючи те, що наразі, відповідно до листа Оріхівського районного суду Запорізької області вих. № 6/42/2020 від 17.09.2020 року, матеріали справи № 2-819-21/11 знищені, суд позбавлений можливості вирішити питання з приводу того, яке рішення наразі є чинним, а тому приймає до уваги те рішення, яке було надано судом на виконання ухвали суду від 11.09.2020 року. Крім цього, рішення є ідентичними та сторони погоджуються з тією резолютивною частиною, яка у обох рішеннях є однаковою.

На виконання заочного рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 25.02.2011 року, позивачем – АТ КБ «ПриватБанк» 05.11.2015 року і 06.11.2015 року автомобіль РУТА, модель: 20, рік випуску 2007, тип ТЗ: автобус пасажирський, № кузова/шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 та автомобіль РУТА, модель: 20, рік випуску 2007, тип ТЗ: автобус пасажирський, № кузова/шасі НОМЕР_4 , реєстраційний номер: НОМЕР_1 продані ОСОБА_3 за 39000,00 грн. кожний автомобіль, на загальну суму 78000,00 грн. та виручена сума від продажу даних автомобілів була внесена на погашення заборгованості за кредитним договором № 10, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , яка встановлена даним рішенням у сумі 185069,79 грн., що підтверджується наданими позивачем актами приймання-передачі автомобілів від 05.11.2015 року, меморіальними ордерами від 05.11.2015 року та 06.11.2015 року (а.с. 148-150, 168, 169, 210-212, 215, 216, 229-231).

Щодо заявлених позивачем вимог до боржника – відповідача ОСОБА_1 суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Керуючись наведеними вище нормами, Велика Палата Верховного Суду у Постанові у справі № 310/11534/13-ц від 04.07.2018 року сформулювала правовий висновок про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Як свідчать встановлені судом обставини, згідно з вимогами Кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов`язання в обумовлений сторонами строк відповідач використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, пені за порушення умов договору та відповідних штрафів, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку.

Такими діями відповідач на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, із чим погодився й суд, який задовольнив позовні вимоги відповідача у справі № 2-819-21/11.

У такому випадку має застосовуватися вимога про сплату процентів від суми позики, передбачена частиною першою статті 1048 ЦК України, до дня, визначеного відповідачем у позові про дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором, тобто до 02.11.2010 року.

Таким чином, право відповідача нараховувати передбачені Кредитним договором проценти, пеню та штрафи припинилось на час звернення позивача до суду з відповідним позовом, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 431029,41 грн. – заборгованості по відсоткам за користування кредитом; 564652,58 грн. – пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 250 грн. – штрафу (фіксована частина); 57294,81 грн. – штрафу (процентна складова) задоволенню не підлягають у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Крім цього, суд зазначає, що враховуючи те, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, то позовна давність у цій частині позовних вимог, про яку заявлено відповідачем ОСОБА_1 , застосуванню не підлягає, а у цій частині позовних вимог слід відмовити саме з підстав їх необґрунтованості.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 25.02.2011 року було встановлено остаточну заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед позивачем АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором № 10 від 07.12.2007 року у сумі 185069,79 грн., яка складається з: 150314,28 грн. – заборгованість за кредитом; 22872,05 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 2832,56 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 250 грн. – штраф – (фіксована частина); 8800,90 грн. – штраф (процентна складова) та звернуто стягнення на предмет застави – автомобіль РУТА 20, реєстраційний номер НОМЕР_2 , автомобіль РУТА 20, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

05.11.2015 року та 06.11.2015 року дані автомобілі були реалізовані позивачем шляхом купівлі-продажу ОСОБА_3 за суму 39000,00 грн. за кожний автомобіль, на загальну суму 78000,00 грн. та кошті, які були виручені від продажу даних автомобіль, пішли на погашення заборгованості за кредитним договором № 10 укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , яка встановлена даним рішенням у сумі 185069,79 грн.

Відповідно до п. 4.8 кредитного договору № 10 від 07.12.2007 року зобов`язання по даному кредитному договору виконуються в наступній послідовності: 1) витрати банку, пов`язані з виконанням договору (по заставі, витрати на оплату послуг, адвокатів); 2) неустойка (штраф, пеня); 3) прострочена винагорода; 4) винагорода; 5) прострочені відсотки; 6) відсотки; 7) прострочений кредит; 8) кредит, якщо інше не передбачено п. 8.5 даного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про заставу» у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України.

Таким чином, у відповідності до ст. 599 ЦК України, ст. 24 Закону України «Про заставу», позивач має право на стягнення з відповідача тіла кредиту у розмірі 107069,79 грн., так як кошти від реалізації заставленого майна вистачило лише на погашення нарахованих відсотків, пені та штрафів, а також на часткове погашення тіла кредиту.

Однак, суд вважає за необхідне застосувати до даних вимог позовної заяви строки позовної давності, які заявлені відповідачем ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогоюпро захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до п. 6.8 Кредитного договору № 10 строк позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки – пені штрафів, за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

За правилами частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, враховуючи те, що за вимогами позивача про стягнення тіла кредиту розпочався наступного дня від дня звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором – 03 червня 2010 року, отже, позивач пропустив п`ятирічний строк позовної давності для звернення до суду щодо стягнення тіла кредиту, встановленого у п. 6.8 Кредитного договору № 10.

Зазначене також підтверджується правовою позицією, висловленою Верховним Судом в постанові від 29.07.2020 року у справі № 348/2257/14-ц, провадження № 61-44633св18.

Щодо заявлених позивачем вимог до поручителя – відповідача ОСОБА_2 суд зазначає наступне.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України). За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частини перша статті 554 ЦК України).

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (частина четверта статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно п. 10 Договору поруки від 07.12.2007 року цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за Кредитним договором.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).

Отже, умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов`язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановахвід 24?вересня 2014?року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц, а також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пункті 60 постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі

№ 6-2662цс15).

Зазначене також підтверджується правовою позицією, висловленою Верховним Судом в постанові від 24.06.2020 року у справі № 446/2242/14-ц, провадження № 61-3020св18.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, шляхом подання позовної заяви 02.06.2010 року до відповідача ОСОБА_1 , змінив строк виконання кредитного договору, а тому кінцевий строк для звернення до суду з вимогами до поручителя, у відповідності до ч. 4 ст. 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), закінчився 02.12.2010 року, тоді як з позовними вимогами позивач звернувся 20.12.2019 року, а тому у задоволенні позовних вимог до поручителя слід відмовити, так як порука ОСОБА_2 за договором поруки від 07.12.2007 року є припиненою.

Крім цього, суд зазначає, що враховуючи те, що позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості з поручителя задоволенню не підлягають через припинення поруки, то позовна давність у цій частині, про яку заявлено відповідачем ОСОБА_2 , застосуванню не підлягає, а у позовній заяві слід відмовити саме з підстав припинення поруки.

Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати стягненню з відповідачів не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 251, 252, 256, 257, 259, 267, 526, 546, 554, 559, 598, 599, 610, 611, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 19, 76, 81, 141, 211, 247, 259, 263-265, 273, 274, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – відмовити у повному обсязі.

Повний текст рішення виготовлений 17.11.2020 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається до Запорізького апеляційного суду через Оріхівський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі, якщо в судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя Оріхівського районного суду

Запорізької області М.В.Смокович