Рішення № 92890602, 13.11.2020, Любомльський районний суд Волинської області

Справа № 163/2510/20

Провадження № 2/163/403/20

ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2020 року Любомльський районний суд Волинської області

в складі головуючого судді Чишія С.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в місті Любомль Волинської області цивільну справу за позовом АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

АТ КБ "Приватбанк" (далі – Банк) просить ухвалити рішення про стягнення з ОСОБА_1 10 047,08 гривні заборгованості по кредиту та судові витрати по справі в сумі 2 102,00 гривні.

Вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 звернулась в Банк з метою отримання банківських послуг, у зв`язку із чим підписала заяву без номера від 04 липня 2011 року, якою підтвердила свою згоду на те, що підписана анкета-заява разом з "Умовами та Правилами надання банківських послуг" та "Тарифами", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають між нею і Банком договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку та кредитного договору.

Відповідно до виявленого відповідачем бажання Банк відкрив їй кредитний рахунок, видав кредитну картку та встановив початковий кредит, який в подальшому був збільшений до 8 000,00 гривень, чим свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі.

Відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань умови договору належним чином не виконувала, своєчасно грошові кошти на погашення кредиту не надавала, через що з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості станом на 20 липня 2020 року у неї перед Банком утворилась заборгованість в загальній сумі 10 047,08 гривень, з них: по простроченому тілу кредиту – 8 281,51 гривень, по прострочених відсотках – 1 765,57 гривень.

Провадження в справі відкрито ухвалою суду від 22 вересня 2020 року, розгляд позову постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу визначено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення копію ухвали і примірник матеріалів позову відповідач отримала 02 жовтня 2020 року.

У строк, визначений судом в ухвалі від 22 вересня 2020 року з додатковим врахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерством інфраструктури України від 28 листопада 2013 року № 958, відповідач відзиву на позов не подала.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від учасників справи до суду не надходили.

Враховуючи вищевикладене та положення ст.279 ЦПК, суд розглянув справу за наявними у справі матеріалами.

Аналізом доказів по справі суд встановив такі фактичні обставини.

04 липня 2011 року ОСОБА_1 як клієнт Банку підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.

У цій заяві вказано, що відповідач згідна із тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, становлять між нею і Банком договір про надання банківських послуг.

Також вказано, що відповідач ознайомилась і погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді; зобов`язалась виконувати Умови та Правила надання банківських послуг, розміщені на офіційному сайті Банку, та регулярно знайомитися з їх змінами.

Відповідач виявила бажання отримати кредитний ліміт в сумі 6 000,00 гривень.

04 липня 2011 року відповідач також підписала довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" (далі – Умови кредитування).

Цими Умовами кредитування встановлено:

- базову процентну ставку 2,5 % в місяць, що нараховується на залишок заборгованості з розрахунку 360 днів у році;

- розмір щомісячного платежу в розмірі 7 % від заборгованості, але не менше 50 гривень і не більше залишку заборгованості, який здійснюється до 25 числа кожного місяця, наступного за звітним;

- комісію від 5 до 25 гривень за зняття готівкою кредитних коштів в залежності від суми 1 – 500 гривень, а більше цієї суми – за ставкою 4 %;

- пеню за несвоєчасне погашення заборгованості двох видів: 1) базова процентна ставка за договором/30 за кожний день прострочення кредиту; 2) 1 % від заборгованості, але не менше 30 гривень в місяць, що нараховується раз на місяць при наявності прострочення за кредитом або процентами 5 і більше днів на суму більше 50 гривень;

- штраф в розмірі 500 гривень плюс 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахованих і прострочених процентів та комісій.

Додані до позову довідки Банку про видані кредитні картки та зміну умов кредитування, а також виписка по картковому рахунку відповідача, що видані на ім`я ОСОБА_2 , без сумніву стосуються відповідача з огляду на ідентичність зазначеного у виписці та анкеті-заяві реєстраційного номера облікової картки платника податків. Тому наявні підстави вважати, що " ОСОБА_3 " є дошлюбним прізвищем відповідача.

Згідно з довідкою Банку про видані кредитні картки відповідачу були видані дві кредитні картки:

- 04 липня 2011 року – картка № НОМЕР_1 з терміном дії 04/15 (далі - картка № 1);

- 23 вересня 2015 року – картка № НОМЕР_2 з терміном дії – 08/19 (далі - картка № 2).

Відповідно до довідки Банку про зміну умов кредитування з 04 липня 2011 року відповідачу на кредитну картку був встановлений кредитний ліміт в сумі 2 300,00 гривень, який у цей же день зменшений до 300,00 гривень, з 23 травня 2017 року збільшений до 6 000,00 гривень, з 29 серпня 2017 року збільшений до 8 000,00 гривень, з 06-07 березня 2019 року зменшений до 7 540,00 гривень, з 03 серпня 2019 року становив 0,00 гривень.

За змістом ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: … 3) сплата неустойки; …

У статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом вищенаведених законодавчих норм позивач має довести надання позичальнику грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором, зокрема щодо розміру процентів за користування кредитом, відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді пені та штрафу, а також порядку їх нарахування.

На підтвердження заявлених позовних вимог, окрім копій підписаних відповідачем анкети-заяви та Умов кредитування, довідок про видані кредитні картки та встановлені кредитні ліміти, Банк надав Умови та Правили надання банківських послуг у Приватбанку, розрахунок заборгованості за договором без номера від 04 липня 2011 року, виписку по картковому рахунку відповідача.

На підставі досліджених доказів судом встановлено, що укладений між сторонами кредитний договір у відповідності до положень ст.ст.207, 626, 628, 1054 ЦК України становлять підписані відповідачем 04 липня 2011 року анкета-заява та Умови кредитування.

У них сторони досягли згоди щодо відсоткової ставки за користування кредитним лімітом, терміну і розміру щомісячних платежів за кредитом, комісії за зняття готівкових коштів, пені за несвоєчасне погашення заборгованості, штрафу за порушення термінів платежів.

Як на підставу заявлених вимог Банк у позовній заяві також посилається на Умови та Правила надання батьківських послуг в Приватбанку, які вважає невід`ємною частиною укладеного із відповідачем кредитного договору в силу положень ст.634 ЦК України.

За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (у цьому випадку АТ КБ "Приватбанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року по справі №342/180/17-ц, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року у справі №1-12/2013, зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ "Приватбанк" дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Додані до позову Умови та Правила надання банківських послуг в Приватбанку не містять підпису відповідача, а тому існує лише припущення, що відповідач погоджувалась на їх застосування.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що між сторонами укладений передбачений ст.634 ЦК України договір приєднання, а відтак відсутні підстави приймати в якості складової укладеного між сторонами договору вищевказані Умови та Правила.

Предметом позову у справі є кредитна заборгованість в загальній сумі 10 047,08 гривні, яка згідно з позовними вимогами Банку складається із простроченого тіла кредиту в сумі 8 281,51 гривні та прострочених відсотків в сумі 1 765,57 гривні.

Із банківської виписки по кредитному рахунку вбачається, що відповідач використала кредитних коштів на загальну суму 13 151,32 гривень, погасила кредитну заборгованість на суму 22 612,38 гривень.

Банківські операції згідно цієї виписки проводились безперервно у період з 05 липня 2011 року по 01 червня 2020 року.

Як встановлено у справі, термін дії кредитної картки № 1 закінчився 30 квітня 2015 року, а картку № 2 відповідачу відкрито лише 23 вересня 2015 року із терміном дії до 31 серпня 2019 року.

Проте із банківської виписки вбачається, що незважаючи на закінчення терміну кредитування, у період з 01 травня по 22 вересня 2015 року та з 01 вересня 2019 року по 01 червня 2020 року Банк продовжував нараховувати і списувати проценти за кредитом за рахунок кредитних коштів, а також штраф за прострочення кредиту.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово у постановах від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 26 травня 2020 року по справі № 638/13683/15-ц, від 23 червня 2020 року по справі № 536/1841/15-ц вказувала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Всупереч наведеному, Банк після закінчення терміну кредитування за двома кредитними картками безпідставно списав за рахунок кредитних коштів всього 5 013,04 гривень, тим самим необґрунтовано збільшив заборгованість по кредиту на зазначену суму.

Крім цього, із банківської виписки вбачається, що Банк проводив щомісячне списання за рахунок кредитних коштів страхового платежу в сумі 10,00 гривень (всього списано 870,00 гривень); здійснював списання коштів як переказ у "Скарбничку" (всього списано 216,87 гривень); списав 1,95 гривень за баланс по рахунку та 11,79 гривень процентів на прострочений кредит. Проте ні в анкеті-заяві, ні в Умовах кредитування сторони не домовлялись і не погоджувались про такі платежі, тому вони також є необґрунтованими.

У підписаних відповідачем Умовах кредитування встановлено базову процентну ставку 2,5% в місяць, що нараховується на залишок заборгованості з розрахунку 360 днів у році.

Однак згідно з даними банківської виписки така процентна ставка Банком застосовувалась лише до 31 серпня 2014 року.

З 01 вересня 2014 року Банк нараховував проценти за ставкою 2,9%, а з 01 квітня 2015 року – 3,6 %.

Частинами 2, 3 ст.10561 ЦК Україну в редакції Закону України від 21 січня 2010 року № 1822-VI передбачалось, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Доказів щодо підстав збільшення процентної ставки Банк не надав, як і не підтвердив належного повідомлення відповідача про ці істотні зміни умов договору, тим самим не дотримано вищенаведених положень Закону.

Отже, з урахуванням встановленої суми використаних відповідачем кредитних коштів (13 151,32 гривень), суми безпідставно нарахованих і списаних за рахунок кредиту коштів (6 113,71 гривень), а також безпідставного збільшення з вересня 2014 року та суттєвого збільшення з квітня 2015 року процентної ставки за користування кредитними коштами суд не вбачає підстав вважати, що внесені відповідачем кошти на погашення кредитного зобов`язання в загальній сумі 22 612,38 гривень не покрили виниклу у неї перед Банком заборгованість.

При розгляді справи суд відповідно до вимог статей 10, 12, 13 ЦПК керується принципом верховенства права та розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для вирішення справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

За змістом ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, з огляду на встановлені фактичні обставини по справі суд дійшов висновку про наявність підстави для відмови у задоволенні позову за недоведеністю заявлених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою в позові понесені позивачем витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст.259, 264, 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позову АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором без номера від 04 липня 2011 року в розмірі 10 047 (десять тисяч сорок сім) гривень 08 копійок відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення протягом 30 днів з дня його складання може бути подано апеляційну скаргу до Волинського апеляційного суду через Любомльський районний суд.

Найменування позивача: АТ КБ "Приватбанк"; місце знаходження: вулиця Грушевського 1Д, місто Київ; код ЄДРПОУ – 14360570.

Ім`я відповідача: ОСОБА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП – НОМЕР_3 .

Головуючий : суддя С.С.Чишій