Рішення № 92889681, 16.11.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6787/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Сидорівського С.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою Головного управління ДПС в Одеській області до Державного підприємства “Куліндорівський комбінат хлібопродуктів” Державного агентства резерву України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про стягнення суми податкового боргу у розмірі 3633050,77 грн., –

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява Головного управління ДПС в Одеській області до Державного підприємства “Куліндорівський комбінат хлібопродуктів” Державного агентства резерву України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про стягнення суми податкового боргу у розмірі 3633050,77 грн.

Ухвалою від 28.07.2020 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

14.09.2020 року (вх. № ЕП/14305/20) представником відповідача до канцелярії суду подано заяву про відкладення розгляду справи.

14.09.2020 року (вх. № ЕП/14309/20) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про розгляд справи за відсутністю представника позивача.

13.08.2020 року (вх. № 31758/20) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

08.09.2020 року (вх. № ЕП/13901/20) представником позивача до канцелярії суду подано відповідь на відзив.

14.09.2020 року (вх. № ЕП/14306/20) представником відповідача до канцелярії суду подано заяву про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

Ухвалою від 23.09.2020 року продовжено строк підготовчого провадження.

Ухвалою суду від 23.09.2020р., яка занесена до протоколу судового засідання, залучено до участі у справі, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області.

25.09.2020 року (вх. №ЕП/15426/20) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

25.09.2020 року (вх. №ЕП/15463/20) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

29.10.2020 року (вх. № 45384/20) представником позивача до канелярії суду подано клопотання про розгляд справи за відсутністю представника заявника.

Ухвалою від 29.10.2020 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

28.10.2020 року (вх. № ЕП/18967/20) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про проведення судового засідання без участі відповідача.

Ухвалою від 03.11.2020 року виправлено описку в ухвалі суду від 29.10.2020 року.

09.11.2020 року (вх. № ЕП/20345/20) представником відповідача до канцелярії суду подано заяву про залучення документів.

09.11.2020 року (вх. № ЕП/20346/20) представником відповідача до канцелярії суду подано заяву про участь у судово засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою від 11.11.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції.

12.11.2020 року (вх. № ЕП/20892/20) представником відповідача до канцелярії суду подано заяву, в якій відповідач не заперечує щодо розгляду справи в порядку письмового провадження.

12.11.2020 року (вх. № ЕП/20893/20) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Ухвалою від 12.11.2020 року розгляд справи продовжено в порядку письмового провадження.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що станом на 01.05.2020 року, відповідно до довідки розрахунку, податкова заборгованість ДП «Куліндорівський КХП» має заборгованість у розмірі 3633050,77 грн., яка виникла через прострочену заборгованість за бюджетними позичками.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що між ДП «Куліндорівський КХП», податковим органом та третьою особою Головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області вже був аналогічний судовий спір, який був повністю завершений, щодо якого наявна постанова Верховного суду України на користь ДП «Куліндорівський КХП» від 28.01.2020 року по справі №2а/11400/10/15700, яка набрала законної сили та не підлягає оскарженню.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Головного управління ДПС в Одеській області Одеському окружному адміністративному суду.

Як вбачається з позовної заяви ДП «Куліндорівський КХП» знаходиться на обліку, як платник податків в Суворівській ДПІ у м. Одесі Північного управління ГУ ДФС в Одеській області, відповідно до повідомлення про взяття на облік за основним місцем обліку платника податків від 20.02.2013 року.

Згідно довідки розрахунку податкового боргу станом на 01.05.2020 року ДП «Куліндорівський КХП» має заборгованість в сумі 3633050,77 грн. (подання від 05.05.2020 року №№ 95-100 (а.с. 11-15)), з яких:

по поверненню бюджетних позичок, наданих на закупівлю сільськогосподарської продукції за державним замовленням (контрактом) 1995р. (01201173) у сумі 1063900,00 (основний борг);

по поверненню бюджетних позичок, наданих на закупівлю сільськогосподарської продукції за державним замовленням (контрактом) 1996р. (01201173) у сумі 638000,00 грн. (основний борг);

по поверненню бюджетних позичок, наданих на закупівлю сільськогосподарської продукції за державним замовленням (контрактом) 1997р. (01201174) у сумі 211500,00 грн. (основний борг);

по поверненню бюджетних позичок, наданих на закупівлю сільськогосподарської продукції за державним замовленням (контрактом) 1995р. (24060300) у сумі 932106,66 грн. (пеня);

по поверненню бюджетних позичок, наданих на закупівлю сільськогосподарської продукції за державним замовленням (контрактом) 1996р. (24060300) у сумі 598462,92 грн. (пеня);

по поверненню бюджетних позичок, наданих на закупівлю сільськогосподарської продукції за державним замовленням (контрактом) 1997р. (24060300) у сумі 189081,19 грн. (пеня).

Оскільки на даний час заборгованість відповідачем не погашена, позивач звернувся в суд з цим позовом.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 17 Бюджетного кодексу України від 21.06.2001 року №2542-III у разі невиконання юридичними особами своїх зобов`язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов`язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

Наведене вище положення відображено і в Бюджетному кодексі України від 08.07.2010 року №2456-VI, який набрав чинності 01.01.2011 року.

Так, згідно частини дев`ятої статті 17 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 року №2456-VI (у редакції, чинній на день звернення податкового органу до суду із даним позовом) прострочена заборгованість суб`єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб`єкта господарювання органами доходів і зборів, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб`єкта господарювання.

Позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості суб`єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою чи територіальною громадою міста) не поширюється.

До функцій контролюючого органу відповідно до підпункту 19-1.1.38 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України віднесено забезпечення стягнення сум простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.

При цьому, відповідно до пункту 1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України погашення простроченої заборгованості суб`єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) здійснюється у порядку, визначеному главою 9 розділу II цього Кодексу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 року №174 затверджено Порядок обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками / фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості (далі - Порядок №174).

Наведений Порядок №174 регламентує дії органів виконавчої влади та банків-агентів, які від імені або за дорученням центральних органів виконавчої влади надали суб`єктам господарювання кредити, залучені державою або під державні гарантії, а також дії Мінфіну, який надав бюджетні позички / фінансову допомогу у 1993 - 1998 роках, та які здійснюють їх обслуговування і ведуть облік заборгованості за ними з метою забезпечення реалізації права вимоги погашення простроченої заборгованості перед державою за такими кредитами, бюджетними позичками / фінансовою допомогою; встановлює механізм нарахування пені Мінфіном на суми простроченої заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та територіальними органами Державної казначейської служби на суми простроченої заборгованості за бюджетними позичками / фінансовою допомогою, наданими Мінфіном у 1993 - 1998 роках.

Відповідно до пунктів 6, 9, 10 зазначеного Порядку №174 облік простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою ведеться органами Державної казначейської служби у валюті бюджетної позички/фінансової допомоги, в якій вони надані. Кошти, що надходять до бюджету в рахунок погашення простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою, зараховуються органами Державної казначейської служби на рахунки, відкриті згідно з бюджетною класифікацією. Державна казначейська служба на підставі зазначеної в пунктах 4 і 8 цього Порядку інформації, що подана Мінфіном, відображає зміни заборгованості за кредитами в обліку виконання державного бюджету та протягом тижня після надходження інформації, зазначеної в пункті 8 цього Порядку, інформує територіальні органи Державної казначейської служби за місцем реєстрації боржника про розмір простроченої заборгованості за кредитами та нарахованої на її суму пені, а також про розмір простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою. З метою примусового стягнення в установленому законодавством порядку простроченої заборгованості з боржника територіальні органи Державної казначейської служби до кінця місяця, що настає за звітним періодом: інформують органи державної податкової служби за місцем реєстрації боржника про зміну розміру простроченої заборгованості за кредитами та суму нарахованої на неї пені; нараховують пеню та інформують органи державної податкової служби за місцем реєстрації боржника про зміну розміру простроченої заборгованості за бюджетними позичками / фінансовою допомогою та суму нарахованої на неї пені

Пунктом 15 Порядку №174 передбачено, що прострочена заборгованість за кредитами, бюджетними позичками / фінансовою допомогою, яка не погашена боржником протягом 30 календарних днів після настання строку платежу, а також нарахована на суму простроченої заборгованості за кредитом, бюджетною позичкою / фінансовою допомогою пеня стягуються в установленому законодавством порядку органами державної податкової служби за місцем реєстрації боржника відповідно до подання територіальних органів Державної казначейської служби, яке подається у строки, визначені пунктом 10 цього Порядку за встановленою згідно з додатком 1 формою.

З аналізу викладених норм слідує, що подання носить лише обліковий, інформативний характер щодо наявності суми простроченої заборгованості за кредитами, бюджетними позичками/фінансовою допомогою перед державою.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначаються правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

У частині першій статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» закріплено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 вказаного Закону визначено поняття первинного документу - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У постанові від 22.10.2019 року у справі №826/8966/14 Верховний Суд підкреслив, що належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості за бюджетною позичкою, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки тільки первинні документи, які підтверджують факти здійснення господарських операцій і складені під час здійснення господарської операції, є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Разом з тим, будь-яких первинних та банківських документів на підтвердження перерахування відповідачу і отримання ним спірної суми заборгованості, яку позивач просить стягнути, контролюючим органом надано не було.

Як було встановлено судом, Головне управління державної казначейської служби України в Одеській області надіслало до Головного управління ДПС в Одеській області подання №95, №96, №97, №98, №99, №100 від 05.05.2020 року щодо стягнення з ДП «Куліндорівський КХП» простроченої заборгованості (а.с. 10-15).

Водночас, суд зазначає, що надаючи до Головного управління ДПС в Одеській області подання №95, №96, №97, №98, №99, №100 від 05.05.2020 року для здійснення заходів щодо стягнення простроченої заборгованості на суму 3633050,77 грн, в Головного управлінні державної казначейської служби України в Одеській області не було жодного документа, який би підтверджував фактичне отримання ДП «Куліндорівський КХП» бюджетних позичок на вказану суму, а відповідно і наявність заборгованості перед бюджетом.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що між ДП «Куліндорівський КХП», податковим органом та третьою особою Головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області вже був аналогічний судовий спір, який був повністю завершений, щодо якого наявна постанова Верховного Суду на користь ДП «Куліндорівський КХП» від 28.01.2020 року по справі №2а/11400/10/1570, яка набрала законної сили та не підлягає оскарженню . Так, вказаною постановою залишено постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2016 року без змін, якою скасовано податкові вимого Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великим платника податків у м. Одесі № 1/76 від 21.09.2010р. та №2/87 від 02.11.2010р. за бюджетними позичками на загальну суму 1913400,00 грн. (а.с. 99-106).

При цьому, в постанові Верховного Суду від 28.01.2020 року по справі №2а/11400/10/1570 зазначено, що в матеріалах справи не міститься докази надання ДП «Куліндорівський КХП» бюджетних позичок на закупівлю сільгосппродукції у 1995-1997 роках, представниками відповідача та третьою особою не надано держконтрактів, за якими було сформовано заборгованість за бюджетною позичкою за ці роки, також не надано доказів фактичного перерахування коштів, надання інших видів авансів товаровиробникам за укладеними договорами 1996-1997 років, такі первинні документи в матеріалах справи відсутні.

Слід зауважити, що подання Головного управління Державного казначейства України в Одеській області від 13.08.2010 року № 06.1-04/1216-5036 на стягнення з ДП «Куліндорівський КХП» заборгованості перед Державним бюджетом України за бюджетними позичками, які надавалися за державним замовленням у період з 1995-1997р.р., у загальному розмірі 1913400,00 грн., з яких 1063900,00 грн. – за держзамовленням 1995 року, 638000,00 грн. – за держзамовленням 1996 року, 211500,00 грн. – за держзамовленням 1997 року, на основі яких було винесено першу податкову вимогу № 1/76 та податкову вимогу № 2/87 від 02.11.2010 року на таку ж суму, що були раніше скасовані в судовому порядку, та подання Головного управління Державного казначейства України в Одеській області №95, №96, №97, №98, №99, №100 від 05.05.2020 року щодо стягнення заборгованості з ДП «Куліндорівський КХП» перед бюджетом за державними позичками повністю збігається щодо визначення суми заборгованості за бюджетними позичками, що свідчить про те, що між сторонами вже відбувався судовий спір про той самий предмет спору й з тих самих підстав, щодо якого є постанова суду, яка набрала законної сили (а.с. 99-103).

При цьому, згідно постанови Верховного Суду сума вказана у розмірі 1913400,00 грн., решта суми, заявлена позивачем до стягнення, 932106,66 грн., 598462,92 грн. 189081,19 грн. (а.с. 111-113), у даній справі є пеня за несвоєчасне погашення заборгованості бюджетній позичці наданої на закупівлю продовольчого зерна за держзамовленням 1995, 1996, 1997 року (тобто основної суми 1913400,00 грн. (один мільйон дев`ятсот тринадцять тисяч чотириста грн. 00 коп.).

Беручи до уваги, що податкові вимоги СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі № 1/76 від 21.03.2010 року, № 2/87 від 02.11.2010 року не загальну суму 1913400,00 грн., скасовано у судовому порядку, нарахування позивачем пені на цю суму є неправомірним.

Зазначеною постановою визнано недоведеним факт отримання ДП «Куліндорівський КХП» бюджетних позичок.

Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, тобто відповідність доказу об`єктивній дійсності є його безсумнівність, яка обумовлена зібраними матеріалами справи; достатніми, що відображається в наявності такої системи належних, допустимих, достовірних доказів, які отримані в результаті всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин, пов`язаних з предметом справи та всієї сукупності зібраних у ній доказів і яка достовірно встановлює всі обставини справи; належними, тобто властивість доказу, яка характеризує зв`язок відомостей і які становлять його зміст з обставинами, які підлягають доказуванню; допустимими, тобто відповідними процесуальній формі їх одержання, єдиною загальною вимогою недопустимості доказів є виявлення порушень закону при їх збиранні.

Виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 30.07.2020 по справі №824/133/19-а.

Оскільки, надані позивачем документи не є достовірними, достатніми, належними та допустимими доказами в розумінні КАС України, а будь-яких інших доказів наявності у ДП «Куліндорівський КХП» заборгованості по бюджетній позичці в сумі 3633050,77 грн надано не було, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача не стягується.

Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У відповідності з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи на якій такі дії вчинялись.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.3 ст. 134 КАС України).

За приписами ч.5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України).

Згідно висновку Верховного Суду, висвітленого у Постанові від 15.05.2018 року у справі №821/1594/17, “розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги”.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі “East/West Alliance Limited” проти України” Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі “Ботацці проти Італії” (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Таким чином, з урахуванням встановлених ч.5 ст.134 КАС України вимог, суд вважає, що стягненню підлягають витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 8000,00 грн., беручи до уваги значну кількість судових засідань та поданих позивачем клопотань.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви Головного управління ДПС в Одеській області (місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5; код ЄДРПОУ 43142370) до Державного підприємства “Куліндорівський комбінат хлібопродуктів” Державного агентства резерву України (місцезнаходження: 65025, м. Одеса, 21-й км. Старокиївської дороги, 20; код ЄДРПОУ 05519327), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (місцезнаходження: 65023, м. Одеса, вул. Садова, 1А; код ЄДРПОУ 37607526) про стягнення суми податкового боргу у розмірі 3633050,77 грн. - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 16.11.2020 р.

Суддя О.М. Тарасишина

.