Рішення № 92889108, 13.11.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/3999/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач) до військової частини А3821 Міністерства оборони України (далі – відповідач) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач (через представника) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просить:

- визнати протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язати його нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій за 2017-2019 роки;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язати його нарахувати і виплати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення (29.10.2019 р.) по день фактичного розрахунку, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив те, що під час звільнення позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій за 2017-2019 роки та не виплачено середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Представник відповідача подав суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого послався на відсутність законних підстав для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення. Також, просив залишити позов без розгляду. Щодо обставин не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій за 2017-2019 у відзиві представник не вказав взагалі (а.с.23-31, 38-41).

Дослідивши наявні в справі матеріали суд дійшов наступних висновків.

Позивач проходив військову службу у Збройних Силах України.

27.10.2017 р. позивач набув статусу учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с.7).

Наказом командира військової частини А3821 (по особовому складу) від 23.10.2019 р. №85-РС позивача звільнено з військової служби у запас в зв`язку із закінченням строку контракту.

Наказом командира військової частини А3821 (по стройовій частині) від 29.10.2019 р. №210 позивача з 28.10.2019 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення (а.с.8).

Як убачається з листа військової частини від 10.09.2020 №1272, за 2017-2019 р. позивачу додаткова відпустка як учаснику бойових дій не надавалась та грошова компенсація не виплачувалась (а.с.10).

Згідно ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Так, статтею 162 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 року №504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

На підставі ч.8 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ (далі по тексту – Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Частиною 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ визначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з ч. 18 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

З огляду на ч. 19 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 р. №3543-ХІІ та Законі України "Про оборону України" від 06.12.1991 р. №1932-ХІІ.

Таким чином, під час особливого періоду з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію припиняється надання військовослужбовцям додаткової відпустки передбаченої п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та ст.162 Закону України "Про відпустки".

Разом з тим, відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону №2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Із системного аналізу зазначених норм суд дійшов висновку, що припинення надання відпустки під час особливого періоду не свідчить про втрату особою права на таку відпустку, оскільки у разі невикористання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період. Тобто право на додаткову відпустку може бути реалізовано особою одним із двох способів: шляхом безпосереднього отримання такої відпустки або ж шляхом виплати грошової компенсації за невикористану відпустку.

Зокрема, під час дії особливого періоду лише припиняється фактичне надання військовослужбовцям додаткових відпусток, зокрема передбачених п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та ст.162 Закону України "Про відпустки", що є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на безпосереднє використання додаткової відпустки. Однак обмеження щодо одного із двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, гарантованого п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та ст.162 Закону України "Про відпустки".

Суд зауважує, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки та невикористані дні додаткової відпустки.

Викладене узгоджується з висновками Верховного Суду наведеними у рішенні від 16.05.2019 р. за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18 (провадження №Пз/9901/4/19) та висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 21.08.2019 р. у зазначеній справі.

Судом встановлено, що позивач як учасник бойових дій не використав додаткову відпустку за період з 2017 року по 2019 рік, а тому набув право на отримання відповідної грошової компенсації за таку відпустку при звільненні з військової служби.

На час прийняття наказу від 29.10.2019 №210, яким позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідач не здійснив нарахування і виплату грошової компенсації за невикористані позивачем дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та ст.162 Закону України "Про відпустки" за період з 2017 по 2019, що суперечить вимогам Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористану позивачем додаткову відпустку учасника бойових дій за 2017-2019 роки підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам про визнання протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язати його нарахувати і виплати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення (29.10.2019) по день фактичного розрахунку, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення, суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно до вимог ст.117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Частина 1 ст. 2 КАС України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, згідно ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно до ст.ст.2, 5 КАС України, в порядку адміністративного судочинства захисту підлягають тільки порушені права, а не ті, які можуть бути порушені в майбутньому.

Звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

У спірних правовідносинах позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Суд зауважує, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З огляду на те, що у даному випадку грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки позивачу не нараховувалась відповідачем, позовна вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації є передчасною, відтак не підлягає задоволенню.

Отже, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Суд, вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду вважає, що позивачем не був порушений строк звернення до адміністративного суду, у зв`язку з наступним.

Частиною 1 ст. 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 2 ст. 122 цього Кодексу, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі – Порядок № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку №260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Суд відхиляє твердження відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і не пов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої палати Верховного суду від 21.08.2019 р. у справі №620/4218/18 (№Пз/9901/4/19).

Доводи представника відповідача, викладені ним у заяві від 27.10.2020 №1614 про внесення змін до ухвали від 01.10.2020, також не заслуговують на увагу, оскільки згідно прохальної частини позовної заяви від 22.09.2020 р., підписаної представником позивача А. Гулий (а.с.1-5), позивач, серед іншого, просить визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язати його нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій за 2017-2019 роки. При цьому, нарахування і виплата позивачу індексації його грошового забезпечення не є предметом розгляду у справі, такі позовні вимоги у позові не заявлялись.

Щодо розподілу судових витрат, то суд зазначає, що з матеріалів справи убачається, що позивач на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 р. №3674-VI звільнений від сплати судового збору (а.с.7).

Про понесення будь-яких інших судових витрат позивач (представник) не заявляв.

Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А3821 Міністерства оборони України (код – 26621343) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_2 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29 жовтня 2019 року.

Зобов`язати військову частину А3821 Міністерства оборони України (код – 26621343) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29 жовтня 2019 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України.

Згідно пп.15.5 п.15 Розділ VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько