Рішення № 92888900, 11.11.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2020 р. справа № 300/1443/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Григорука О.Б.,

при секретарі Гевак Л.І.,

за участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача - Дем`яніва І.М., представник відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А4267 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до військової частини А4267 про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 328000,00 грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що відповідач безпідставно не здійснив виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 18.06.2018 по 30.10.2019. Вважає таку бездіяльність протиправною та такою, що порушує вимоги статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 клопотання позивача про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін задоволено та призначено судовий розгляд.

Відповідач правом подання відзиву на адміністративний позов скористався (а.с. 27-28). Згідно відзиву відповідач позовні вимоги не визнав. Вказав, що згідно рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду в справі №857/1609/19 визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини А4267 від 18.06.2018 та №153-РС від 31.08.2018, поновлено ОСОБА_1 на військовій службі, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вважає, що оскільки апеляційним судом в задоволенні решти позовних вимог відмовлено, то також вказаним рішенням відмовлено і в задоволенні вимог про виплату матеріального і грошового забезпечення під час вимушеного прогулу, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення. Також вказує на те, що позивач ухилявся від виконання постанови виконавця та рішення суду, оскільки на службу не прибував і місцезнаходження його було невідоме. Просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

08.09.2020 позивачем подана відповідь на відзив, у якій зазначено, що посилання відповідача на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду в справі №857/1609/19 є необґрунтованими, оскільки у вказаній справі питання стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу не заявлялись.

15.09.2020 відповідачем подано заперечення (відзив) в якому зазначив, що необхідність вирішення судом питання про виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу не залежить від наявності такої позовної вимоги, а прямо передбачена Законом.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали з підстав визначених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не заявився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило. Зважаючи на те, що відповідач є суб`єктом владних повноважень, судом продовжено розгляд справи за відсутності представника відповідача на підставі п. 1 ч. 3 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши позовну заяву, заслухавши пояснення позивача його представника, дослідивши пояснення відповідача викладені у відзиві на адміністративний позов, дослідивши інші докази, судом встановлено наступне.

Наказом командира військової частини А4267 №101-РС від 18 червня 2018 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку за пунктом “з” ч.8 ст.26 Закону №2232-XII (досягнення граничного віку перебування військовослужбовця у запасі, якщо він не висловив бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) (а.с.36).

Наказом №153-РС від 31.08.2018 було внесено зміни до наказу №101-РС від 18 червня 2018 року та вказаний наказ викладено в новій редакції, яким звільнено ОСОБА_1 у запас за підпунктом «в» (за віком у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі).

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2019 у справі №0940/1272/18 позов ОСОБА_1 до військової частини А4267 про скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини А4267 №101-РС від 18 червня 2018 року про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 , командира відділення гаубичного самохідно-артилерійського взводу гаубичної самохідно-артилерійської батареї гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи управління 10 окремої гірсько-штурмової бригади оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України з військової служби. Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини А4267 №160 від 18 червня 2018 року. Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини А4267 №153-РС від 31 серпня 2018 року про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 , командира відділення гаубичного самохідно-артилерійського взводу гаубичної самохідно-артилерійської батареї гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи управління 10 окремої гірсько-штурмової бригади оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України з військової служби. Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини А4267 №223 від 31 серпня 2018 року. Поновлено ОСОБА_1 у військовій службі на посаді командира відділення гаубичної самохідно-артилерійського взводу гаубичної самохідно-артилерійської батареї гаубичної самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи управління 10 окремої гірсько-штурмової бригади оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України. Рішення в частині поновлення на публічній службі допущено до негайного виконання. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 30-35).

Надаючи правову оцінку наказам відповідача від 18.06.2018 суд дійшов висновку про їх протиправність та наявність підстав для їх скасування з врахуванням обставин та правових норм, якими визначено граничний вік перебування на військовій службі. Позивач на момент їх прийняття та подання рапорту про звільнення з військової служби не досяг, оскільки відносився до другого розряду за віком, який становить 60 років.

Таким чином вказаним рішенням встановлено протиправність звільнення позивача із військової служби та вирішено поновити його на військовій службі.

Пунктом 1.6 наказу №292 від 30.10.2019 наказано вважати старшого солдата ОСОБА_1 таким, що з 30.10.2019 приступив до виконання службових обов`язків за посадою, виплачуючи йому посадовий оклад та інші види грошового забезпечення (а.с. 46).

Таким чином, судом встановлено, що звільнення позивача відбулось 18.06.2018, рішення суду про поновлення ухвалене 13.06.2019, поновлено позивача на посаді на підставі рішення суду 30.10.2019.

Таким чином, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2019 встановлено факт незаконного звільнення позивача із військової служби, а період з 18.06.2018 по 30.10.2019 є періодом вимушеного прогулу.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у разі незаконного звільнення з військової служби або переміщення по службі військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом або перебуває на кадровій військовій службі, підлягає поновленню на військовій службі на попередній або за його згодою на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді. У разі поновлення на військовій службі (посаді) орган, який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує питання про виплату військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення). Цей період зараховується військовослужбовцю до вислуги років (як у календарному, так і у пільговому обчисленні) та до терміну, встановленого для присвоєння чергового військового звання.

При цьому, суд зазначає, що посилання відповідача на той факт, що апеляційним судом в задоволенні решти позовних вимог відмовлено, то також вказаним рішенням відмовлено і в задоволенні вимог про виплату матеріального і грошового забезпечення під час вимушеного прогулу, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення, є необґрунтованим, оскільки зі змісту вказаного судового рішення встановлено, що такі позовні вимоги позивачем не заявлено, а судом питання стягнення середнього заробітку не вирішено. Вказане не може позбавити позивача права звернення до суду за захистом порушеного права і вимагати його відновлення.

Таким чином, оскільки питання стягнення середнього заробітку не вирішувалось під час розгляду справи №0970/1242/18, то позивач не позбавлений права звернутись до суду із позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При цьому, суд зазначає, що видавши наказ про поновлення позивача на військовій службі відповідач протиправно не вирішив питання нарахування та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який стався з вини роботодавця.

Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року (справа №21-395а13) зазначив, що визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

В довідці, наданій відповідачем №81/1328 від 07.10.2020 зазначено, що позивачу було нараховане грошове забезпечення за квітень 2018 року - 8310 грн. 00 коп., за травень 2018 року – 8310 грн. 00 коп. (а.с. 84). При цьому судом встановлено, що згідно інформації наданої на виконання ухвали суду від 16.10.2020 (а.с. 111), позивачем також у квітні та травні 2018 року нараховано та виплачено винагороду за участь в ООС в розмірі 3483,87 грн. та 3600,00 грн. відповідно, яка безпідставно не виключена відповідачем до загальної суми доходу за останні два місяці перед звільненням. Тобто загальна сума доходу за останні два місяці перед звільненням позивача становила 23703 грн. 87 коп.

При цьому, середньоденний заробіток позивача за 1 день складає 388 грн. 59 коп. (23703 грн. 87 коп./61 календарний день).

Таким чином, втрачений заробіток за час вимушеного прогулу становить 193906 грн. 41 коп. (388,59 грн. х 499 календарних днів вимушеного прогулу), який слід стягнути з відповідача – Військової частини А4267 .

При цьому, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу та будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин законодавством не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16.

При вирішенні питання розподілу судових витрат судом встановлено, що звернення позивача до суду спрямоване на захист порушеного права позивача на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу при проходженні та звільненні з військової служби. При цьому, нарахування грошового утримання у спірний період відбувалось із врахуванням винагороди за участь в ООС. Враховуючи наведене, у позивача наявні підстави у даному випадку на звільнення від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

За таких обставин підстав для розподілу судових витрат не встановлено.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А4267 Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18.06.2018 по 30.10.2019.

Стягнути з Військової частини А4267 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 26615035, вул. Моцарта, 33, м. Коломия, Івано-Франківська обл., 78200) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний № НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.06.2018 по 30.10.2019 в сумі 193906 (сто дев`яносто три тисячі дев`ятсот шість) грн. 41 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до частини 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Григорук О.Б.

Рішення складене в повному обсязі 16.11.2020.