Рішення № 92888703, 05.11.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 листопада 2020 року Справа № 808/8255/14 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Стрельнікової Н.В.,

суддів Батрак І.В.

Максименко Л.Я.

за участю секретаря судового засідання Фесик А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до відповідача 1 Державної фіскальної служби України,

відповідача 2 Державної податкової служби України,

відповідача 3 Головного управління ДПС у Запорізькій області,

відповідача 4 Головного управління ДФС у Запорізькій області

про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

за участі:

представника позивача – Ткаченка С.П.

представника відповідача 3 – Крехової О.О.

представника відповідача 4 – Мехтієвої К.А.

ВСТАНОВИВ:

21 листопада 2014 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) до Державної фіскальної служби України (далі – ДФС України, відповідач 1) в якій позивач просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Держваної фіскальної служби України №1048-0 від 27.10.2014 «Про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити позивача на посаді заступника начальника Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління Міндоходів у Запорізькій області до прийняття судового рішення по справі, вважати звільненим у зв`язку із ліквідацією установи на підставі п.1 ст. 40 КЗпПУ;

- стягнути з Державної фіскальної служби України заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Ухвалою суду від 24.11.2014 відкрито провадження у справі та призначене судове засідання на 22 грудня 2014 року (у редакції КАС України до 15.12.2017).

Ухвалою суду від 22.12.2014 провадження в адміністративній справі зупинено до 21.01.2015 за клопотанням представника відповідача.

Ухвалою суду від 21.01.2015 поновлено провадження у справі, прийнято заяву позивача про уточнення позовних вимог від 21.01.2015, у якій позивач відмовився від позовних вимог в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, розпочато розгляду справи у судовому засіданні, заслухано пояснення представників сторін та ухвалою суду зупинено провадження у справі до 03.03.2015.

Ухвалами суду від 03.03.2015 поновлено провадження у справі та зупинено провадження у справі до 21.04.2015.

Ухвалами суду від 21.04.2015 поновлено провадження у справі та зупинено провадження до розгляду Конституційним Судом України справи за конституційним поданням 47 народних депутатів України та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої та шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої та восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про очищення влади” від 16.09.2014 № 1682-VІІ.

17.06.2016 позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, у якій позивач знов зазначив позовну вимогу про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та виклав позовні вимоги наступним чином: визнати протиправним та скасувати наказ Держваної фіскальної служби України «Про звільнення ОСОБА_1 » №1048-0 від 27.10.2014.; поновити позивача на посаді заступника начальника Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління Міндоходів у Запорізькій області; стягнути з Державної фіскальної служби України заробітну плату за час вимушеного прогулу (а.с. 64). Отже з урахуванням зазначеної заяви судом розглядаються остаточно позовні вимоги в наведеній редакції.

11 жовтня 2017 року у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 з посади, на підставі розпорядження від 11.10.2017 №258, справа розподілена судді ОСОБА_3 . Ухвалою судді від 12.10.2017 справу прийнято суддею до провадження та ухвалено судовий розгляд справи почати спочатку після усунення обставин, що стали підставо для зупинення провадження у справі.

22.04.2020 до суду надійшло клопотання позивача про поновлення провадження у справі за наслідками розгляду якого ухвалою суду від 27.04.2020 було поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 22 червня 2020 року.

22.06.2020 ухвалою суду відкладено підготовче засідання за клопотанням представника позивача на 19.08.2020.

Ухвалою суду від 19.08.2020 частково задоволено клопотання представника позивача та замінено первинного відповідача по справі Державну податкову інспекцію у Запорізькому районі Головного управління ДФС у Запорізькій області на належного відповідача - Головне управління ДПС у Запорізькій області (далі – відповідач 3), а також залучити до участі у справі співвідповідача Державну податкову службу України (далі- відповідач 3). Підготовче засідання відкладено на 06.10.2020.

06.10.2020 ухвалою суду залучено до участі у справі в якості співвідповідача – Головне управління ДФС у Запорізькій області (далі – відповідач 4), закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

26.10.2020 ухвалою суду судове засідання з розгляду справи по суті відкладено за клопотанням представника відповідача 2 на 05.11.2020.

В судовому засіданні 05 листопада 2020 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та надав суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві ті відповіді на відзив, зокрема зазначив наступне. Щодо невідповідності підстав звільнення принципам люстрації зазначає, що задекларовані в ч. 2 ст. 1 Закону мета та принципи очищення влади не були враховані при прийнятті оскаржуваного рішення, оскільки застосувавши заходи відповідальності у вигляді звільнення не було встановлено причетності позивача до дій, які спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а також фактично в основу рішення відповідача про звільнення покладено принцип винуватості, який за формальними ознаками підпадає під критерії, визначені Законом, так як відповідні заходи були застосовані до без доведення вини позивача у вчиненні дій, які за даним Законом мають бути викорінені, оскільки, перш ніж застосувати до останнього заборону, передбачену Законом, та звільнити із займаної посади, необхідно спочатку притягнути до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності, та встановити його вину у вчиненні діянь, передбачених ч. 2 ст. 1 Закону. Зауважує, що звільнення позивача із займаної посади на підставі положень Закону України “Про очищення влади” є порушенням вимог Конвенції, а також практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права України, що зайвий раз обґрунтовує протиправність такого звільнення. Вважає, що в Законі України “Про очищення влади” не були враховані основоположні принципи очищення влади, які були розроблені міжнародними організаціями, тому застосування до позивача положень Закону не відповідає викладеним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів та порушують його права, закріплені в основоположних міжнародних документах. посилається на приписи ст. 38, 43 Конституції України та наголошує, що оскаржуване рішення відповідача 1 прийнято не в умовах воєнного чи надзвичайного стану, у зв`язку з його прийняттям було допущено обмеження його права на працю та доступу до державної служби, а також воно прийнято у спосіб, що не передбачений Конституцією України, а саме шляхом обмеження його прав, тому рішення про звільнення є таким що суперечить положенням Основного Закону України, тобто прийнято відповідачем із порушенням ст. 19 Конституції України. З урахуванням вищезазначеного, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідачів 1 та 2 у судове засідання не прибули, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином. За згодою представника позивача та представників відповідачів 3 та 4 справу розглянуто за відсутністю представників відповідачів 1 та2.

У поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідачем 1 зокрема зазначено, що в пункті 8 частини 1 статті 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Позивач у зазначений період обіймав наступні посади: з 09.11.2010 р. по 26.10.2011 р. - заступник начальника управління податкової міліції ДПА в Запорізькій області; з 27.10.2011 р. по 16.01.2012 - перший заступник начальника управління податкової міліції ДПА в Запорізькій області; з 17.01.2012 р. по 13.02.2012 р. - в.о. начальника управління оперативного документування ГУПМ ДПС України; з 14.02.2012 р. по 02.12.2013 р. - начальник управління оперативного документування ГУПМ ДПС України; з 03.12.2013 р. по 05.02.2014 р. - начальник відділу контрольно-перевірочної роботи доходів і зборів з фізичних осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб Пологівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області; з 06.02.2014 р. по 27.10.2014 р. - начальник Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління Міндоходів у Запорізькій області. Так, за результатами перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці встановлено, що до ОСОБА_1 застосовується заборона, визначена частиною першою статті 3 Закону України «Про очищення влади». Відповідно до пункту 1 частини 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів. Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки, Державна фіскальна служба України є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, виконання приписів Закону України «Про очищення влади» є обов`язком зазначеної служби. Державна фіскальна служба України не наділена правом чи обов`язком надавати оцінку діючим нормативно-правовим актам, зокрема Закону України «Про очищення влади», оскільки є органом виконавчої влади, а не законодавчої чи судової. Враховуючи те, що ДФС України повинен діяти в межах та у спосіб передбачений законами України, посадові особи, видавши наказ про звільнення ОСОБА_1 , діяли виключно в спосіб та у межах дії та приписів Закону України «Про очищення влади», а тому підстави вважати дії посадових осіб щодо видання наказу про звільнення відсутні. З огляду на вищенаведене, з метою забезпечення виконання вимог Закону України «Про очищення влади» Державною фіскальною службою України видано наказ від 27.10.2014 року №1048-о «Про звільнення ОСОБА_1 », яким звільнено з посади начальника Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління Міндоходів у Запорізькій області з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682-VII та пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України. На момент прийняття оспорюваного наказу та на дату звернення позивача до суду Конституційним Судом України не було визнано Закон України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682-VII неконституційним. З огляду на вищенаведене, Державна фіскальна служба України, приймаючи наказ від 27.10.2014 року №1048-о «Про звільнення ОСОБА_1 », діяло виключно в межах чинного законодавства з дотриманням усіх норм трудового законодавства, що регулюють прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням та звільнення з неї. На підставі наведеного просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

У відзиві на позов відповідача 2 зокрема зазначено, що на сьогодні ДФС та Головне управління ДФС у Запорізькій області продовжують здійснювати свої повноваження як юридичні особи публічного права та відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не припинили свою діяльність. Враховуючи викладене, ДПС та Головне управління ДПС у Запорізькій області не можуть вважатися правонаступниками ДФС та Головного управління ДФС у Запорізькій області у спірних правовідносинах щодо поновлення на публічній службі. Щодо вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідач у відзиві зазначив наступне. За приписами статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи (стаття 24 Закону). За приписами частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Отже, законодавець чітко встановив граничний термін - не більш як за один рік, у разі якщо обставини щодо вимушеного прогулу відбулися не з вини працівника (ухвалою Запорізького ОАС від 21 квітня 2015 зупинено провадження у справі №808/8255/14 за ініціативою Позивача). Також відповідач 2 у відзиві зазначив, що враховуючи відсутність будь-яких відносин з Позивачем, Державною податковою службою України не здійснено жодних протиправних дій та не прийнято жодних протиправних рішень стосовно ОСОБА_1 , відповідно позовні вимоги не підлягає задоволенню.

Представники відповідачів 3 та 4 у судовому засіданні проти позову заперечили, надали суду пояснення, аналогічні викладеним у відзивах на позов відповідачів 1 та 2. Просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 у період з 09.11.2010 по 26.01.2011 обіймав посаду заступника начальника управління податкової міліції ДПА в Запорізькій області, з 27.10.2011 по 16.01.2012 - обіймав посаду першого заступника начальника управління податкової міліції ДПА в Запорізькій області, з 17.01.2012 по 13.02.2012 - обіймав посаду в.о. начальника управління оперативного документування ГУПМ ДПС України, з 14.02.2012 по 02.12.2013 - обіймав посаду начальника управління оперативного документування ГУПМ ДПС України, з 03.12.2013 по 05.02.2014 - обіймав посаду начальника відділу контрольно-перевірочної роботи доходів і зборів з фізичних осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб Пологівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Запорізькій області та з 06.02.2014 по 027.10.2014 - обіймав посаду начальника Д1II у Запорізькому районі ГУ Міндоходів у Запорізькій області про що свідчать відомості трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 02.06.1986 (А.С. 7-10) та наявної в матеріалах справи довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі або трудовій книжці (а.с. 114).

22.10.2014 за вих. №4875/8/08-01-04-07-ОС Головою комісії з реорганізації ГУ Міндоходів у Запорізькій області, заступником начальника Анісімовим В.Л. голові Державної фіскальної служби України, голові комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів Білоусу І.О. було складено подання щодо реалізації частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади» у відношенні ОСОБА_1 , начальника Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, подання погоджено начальником управління внутрішньої безпеки ГУ Міндоходів у Запорізькій області (а.с. 11-113).

Наказом голови Державної фіскальної служби України, голови комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів №1048-о від 27.10.2014 «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено 27.10.2014 ОСОБА_1 з посади начальника Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління Міндоходів у Запорізькій області з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» п. 72 частини першої ст. 36 КЗпП України. Підстава: лист Головного управління Міндоходів у Запорізькій області від 22.10.2014 №4875/8/08-01-04-07-ОС, довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці (а.с. 110).

Згідно довідки від 22.10.2014 про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці (а.с. 114) за результатами перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1 встановлено, що відповідно до критеріїв здійснення очищення влади, визначених у часині першій статті 3 Закону України «про очищення влади» за період з 25.02.2010 по 22.02.2014 обіймав посаду(и) щодо яких встановлена заборона: з 09.11.2010 (наказ від 09.11.10 №2101-о) по 26.01.2011 (наказ від 27.10.11 №264-о) обіймав посаду заступника начальника управління податкової міліції ДПА в Запорізькій області, з 27.10.2011 (наказ від 27.10.11 №264-о) по 16.01.2012 (наказ від 17.01.12 №1-о/д) - обіймав посаду першого заступника начальника управління податкової міліції ДПА в Запорізькій області, з 17.01.2012 (наказ від 17.01.12 №1-о/д) по 13.02.2012 (наказ від 14.02.12 №295-о) - обіймав посаду в.о. начальника управління оперативного документування ГУПМ ДПС України, з 14.02.2012 (наказ від 14.02.12 №295-о) по 02.12.2013 (наказ від 25.11.13 №658-о) - обіймав посаду начальника управління оперативного документування ГУПМ ДПС України, з 03.12.2013 (наказ від 03.12.13 №58-о) по 05.02.2014 (наказ від 05.02.14 №7-о) - обіймав посаду начальника відділу контрольно-перевірочної роботи доходів і зборів з фізичних осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб Пологівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Запорізькій області та з 06.02.2014 (наказ від 04.02.14 №254-о) обіймав посаду начальника ДПІ у Запорізькому районі ГУ Міндоходів у Запорізькій області. За результатами проведеної перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці встановлено, що до ОСОБА_1 застосовується заборона, визначена частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Вважаючи наказ Державної фіскальної служби України про звільнення з посади начальника Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління Міндоходів у Запорізькій області протиправним, ОСОБА_1 звернувся із даним позовом до суду.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали повноваження на вчинення певних дій та в подальшому діяли виключно в межах тих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), у поєднанні з принципом законності вимагає щоб такі дії органів державної влади були ще й правовими.

З 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України “Про очищення влади” від 16.09.2014 № 1682-VII, яким визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Відповідно до частин 1 та 2 статі 1 Закону № 1682-VII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Частиною 3 статті 1 Закону № 1682-VII встановлено, що протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Відповідно до частини 4 статті 1 Закону № 1682-VII особи, зазначені у частинах третій, п`ятій - сьомій статті 3 цього Закону, не можуть обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), протягом п`яти років з дня набрання чинності відповідним рішенням суду.

Статтями 2 та 3 цього Закону передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації) та її критерії.

Так, заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві (пункт 4 частина 2 статті 3 Закону № 1682-VII).

При цьому, підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1682-VII визначено, що впродовж 10-ти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.

Критерії здійснення очищення влади (люстрації), установлені статтею 3 Закону №1682-VII, застосовуються до певної категорії посад без конкретизації їх статусу в структурі органів державної влади.

Як встановлено судом, підставою для видання оскаржуваного наказу від 27.10.2014 №1048-о “Про звільнення ОСОБА_1 ” зазначено довідку про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі ОСОБА_1 та лист Головного управління Міндоходів у Запорізькій області від 22.10.2014 №4875/8/08-01-04-07-ОС.

Відповідно до пункту 1 частини 5 статті 5 Закону №1682-VII перевірці підлягають достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону.

Орган, який проводив перевірку, за результатами перевірки відомостей зазначених особою у заяві щодо не застосування до неї заборони, визначеної частиною третьою або четвертою статті 1 Закону №1682-VII, складає висновок про результати перевірки, яким встановлено достовірність або недостовірність таких відомостей.

За приписами частини 11 та 12 статті 5 Закону №1682-VII орган, який проводив перевірку, надсилає висновок про результати перевірки, підписаний керівником такого органу (або особою, яка виконує його обов`язки), керівнику органу, передбаченому частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на шістдесятий день з дня початку проходження перевірки. Такий висновок може бути оскаржений особою в судовому порядку.

У разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України “Про очищення влади”, не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.

Частиною 14 статті 5 Закону №1682-VII визначено, що керівник органу, передбачений частиною 4 цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини 5 цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини 3 або 4 статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.

Водночас із аналізу цих норм випливає, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття у період у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема передбачених пунктом 4 частини 2 статті 3 Закону №1682-VII, незалежно від того чи сприяла така особа своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.

На думку суду, приписами Закону України “Про очищення влади” створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до частини другої статті 38 Конституції України, адже в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення керівника, заступника керівника структурного підрозділу органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого державного органу тільки з тієї підстави, що він обіймає відповідну керівну посаду в самостійному структурному підрозділі протягом не менше визначеного Законом України “Про очищення влади” строку.

Наведене вказує на невідповідність положень Закону №1682-VII статті 38 Конституції України.

Заборона перебування на посадах, визначених в частині 1 статті 3 Закону №1682-VII та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, визначеної як один із принципів очищення влади, що вказує на ігнорування принципу індивідуального підходу при притягненні особи до юридичної відповідальності, та порушує частину другу статті 61 Конституції України.

Суд звертає увагу, що положення пункту 2 “Прикінцеві та перехідні положення” та статті 3 Закону №1682-VII мають бути застосовані у нерозривній сукупності із положеннями статті 1 Закону №1682-VII, якою встановлено мету люстрації - недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

При цьому, при застосуванні до особи положень Закону №1682-VII мало б бути з`ясовано, чи здійснювала така особа заходи (та/або сприяла їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки й оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини.

В іншому випадку вказані особи визнаються колективно винними без забезпечення індивідуального підходу відповідальності, що є порушенням статей 61 і 62 Конституції України в аспекті забезпечення індивідуального характеру відповідальності та забезпечення презумпції невинуватості.

Дотримання презумпції невинуватості при здійсненні люстраційних заходів є фундаментальним принципом у забезпеченні демократичного шляху очищення влади. Натомість, без доведення вини в передбаченому законом порядку запроваджується заборона обіймати посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування лише у зв`язку з перебуванням на такій посаді в певний проміжок часу. Заборона протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), і виникнення у зв`язку з цим підстави для їх звільнення із займаних посад лише у зв`язку з обійманнями цими посадовими особами даних посад у передбачений Законом №1682-VII період часу призводить до порушення принципу презумпції невинуватості, передбаченого частиною 1 статті 62 Конституції України. Фактично введена ще одна підстава припинення перебування особи на публічній службі, що за своєю суттю є дисциплінарним стягненням у вигляді звільнення - перебування на конкретно визначеній посаді, яка віднесена до переліку посад, за якими здійснюється очищення влади, а не у зв`язку із вчиненням особою певного дисциплінарного проступку, який порочить її як державного службовця чи особу, яка перебуває на публічній службі, або дискредитує орган, у якому вона працює.

Суд зазначає, що приписами Закону №1682-VII встановлюється зворотна дія закону всупереч вимогам статті 58 Конституції України, оскільки вступаючи на публічну службу, особа не знала і не могла знати, що лише перебування на конкретній посаді у певний проміжок часу в майбутньому становитиме підставу для юридичної відповідальності у вигляді заборони обіймати певні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування протягом 10 років.

Наведене свідчить про встановлення додаткових обмежень для реалізації прав і свобод державного службовця (особи, яка перебуває на публічній службі) як людини і громадянина, що в жодному разі не відповідає частині третій статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів, в тому числі і Закону №1682-VII, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод та статті 64 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Отже, з викладених норм Конституції України вбачається, що одним із принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.

Звільнення позивача проведено на підставі довідки та подання (листа) про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про його перебування на відповідних посадах. При цьому, встановлення фактів особистої протиправної поведінки позивача не було метою цієї перевірки. Будь-яких доказів, як встановлено судом щодо вчинення дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, матеріали справи не містять.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відсутність у Законі №1682-VII процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною 2 статті 2 КАС України.

Цей обов`язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У цьому зв`язку, ЄСПЛ у справі “Полях та інші проти України” вказав на відсутність застосування індивідуального підходу під час здійснення люстраційної перевірки, що й лягло в основу постанови Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 03.06.2020 у справі №817/3431/14. У даному рішенні Верховний Суд дійшов висновку, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацією влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

З огляду на наведене, суд виходить з необхідності дотримання принципу індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів, гарантування права на захист, презумпції невинуватості, чого не було дотримано відповідачем 1 при винесенні наказу про звільнення позивача з посади та органів митниці.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку що оскаржуваний наказ Державної фіскальної служби України від 27.10.2014 №1048-0 не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині 2 статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно з частиною 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі “Волков проти України”, звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як способу відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суд вважає за необхідне зазначити про те, що у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Іншого способу порушеного права у спорах про незаконне звільнення, крім поновлення на посаді відповідного органу (установи, підприємства, організації), КЗпП України не передбачає.

За таких обставин для забезпечення ефективного захисту прав позивача суд вважає, що ОСОБА_1 слід поновити на посаді начальника Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління Міндоходів у Запорізькій області з дня, наступного за днем звільнення – 28.10.2014.

Крім того, частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно із правовим висновком, зазначеним у Постанові Верховного Суду України від 14.01.2014 у справі №21-395а13 суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до п. 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами, встановленими п. 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 N 100, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

У випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей (п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 N 100).

Таким чином, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати.

З довідки про середню заробітну плату ОСОБА_1 (а.с. 98) №6683/14/08-01-13-02-25 від 30.03.2020 слідує, що позивачу за останні два місяці, що передували звільненню, нараховано грошове забезпечення на загальну суму 6074,95 грн. За фактично відпрацьований час (31 робочий день), середньоденна заробітна плата для оплати часу вимушеного прогулу становить 195,97 грн.

При цьому кількість робочих днів за період вимушеного прогулу, починаючи з 28.10.2014 (наступний день після звільнення) і по день прийняття даного рішення – 05.11.2020 становить 1507 робочих днів.

Звідси, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача розраховується наступним чином: 195,97х1507=295326,79 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 295326,79 грн., які слід стягнути Головного управління ДФС у Запорізькій області з огляду на наступне.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №892 від 04.11.2015 «Про деякі питання територіальних органів Державної фіскальної служби» постановлено реорганізувати державну податкову інспекцію у Запорізькому районі Головного управління ДФС шляхом її приєднання до Вільнянської ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області. Наказом Державної фіскальної служби України від 20.04.2016 №345 затверджено нову редакцію Положення про Вільнянську об`єднану державну податкову інспекцію ГУ ДФС у Запорізькій області. Відповідно до пункту першого цього положення Вільнянська ОДПІ з центром у м. Запоріжжя з Новомиколаївським та Вільнянським відділенням є територіальними органами Державної фіскальної служби України, який підпорядковується ДФС та ГУ ДФС у Запорізькій області. ОДПІ є органом доходів і зборів.

З метою реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року №296 «Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби», згідно із Положенням про Державну фіскальну службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236, наказом Державної фіскальної служби України №80 від 01.02.2019 затверджено нову редакцію Положення про ГУ ДФС у Запорізькій області.

Відповідно до п. 1 цього Положення, ГУ ДФС є правонаступником усіх прав та обов`язків Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, Бердянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області, Вільнянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області, Енергодарської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області, Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області, Мелітопольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області, Пологівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області, Токмацької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області. Отже Вільнянську ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькі області ліквідовано шляхом реорганізації. ГУ ДФС у Запорізькій області наразі не ліквідовано, отже на час прийняття рішення суду ГУ ДФС у Запорізькій області як правонаступник є належним відповідачем щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Посилання відповідачів на приписи частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України, відповідно до яких при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік суд не приймає до уваги з огляду на наступне.

Тією ж частиною другої статті 235 Кодексу законів про працю України також передбачено, що якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. В даному випадку позовна заява розглядається більше одного року не з вини позивача і посилання відповідачів на факт зупинення провадження у справі ухвалою суду від 21 квітня 2015 за ініціативою позивача є безпідставним, оскільки по-перше, відповідна ухвала суду набрала законної сили і не скасована, по-друге, під час вирішення судом у 2020 році клопотання позивача про поновлення провадження у справі відповідач 1 заперечував проти поновлення провадження у справі, по-третє, тривалий час протягом якого провадження у справі було зупинено, пов`язаний саме з тривалим не розглядом Конституційним Судом України справи щодо відповідності Конституції України положень Закону України «Про очищення влади».

Також, пунктами 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, рішення суду у цій справі підлягає негайному виконанню в частині поновлення позивача на посаді та присудження йому виплати грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць у розмірі: 6074,95 /2 = 3037,48 грн.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність необхідної сукупності підстав для повного задоволення позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Державної фіскальної служби України (місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська площа 8, код ЄДРПОУ 39292197), Державної податкової служби України (місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська площа 8, код ЄДРПОУ 43005393), Головного управління ДПС у Запорізькій області (місцезнаходження: 69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, б. 166, код ЄДРПОУ 4314395), Головного управління ДФС у Запорізькій області (місцезнаходження: 69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, б. 166, код ЄДРПОУ 39396146) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Держаної фіскальної служби України №1048-0 від 27 жовтня 2014 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління Міндоходів у Запорізькій області з 28 жовтня 2014 року.

Стягнути з Головного управління ДФС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28.10.2014 по 05.11.2020 у розмірі 295326,79 (двісті дев`яносто п`ять тисяч триста двадцять шість гривень) 79 коп., з якого утримати податки та інші обов`язкові платежі.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління Міндоходів у Запорізькій області та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 3037,48 грн. підлягає негайному виконанню.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення складено у повному обсязі 16.11.2020.

Головуючий суддя Н.В. Стрельнікова

Судді І.В. Батрак

Л.Я. Максименко