Рішення № 92888293, 16.11.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2020 року м. Житомир справа № 240/610/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А3091 про стягнення середнього заробітку,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини А3091 (далі - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за затримку виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік, а саме з 26.01.2018 по 23.01.2020 у сумі 364837,20 гривень, без утримання податку з доходів фізичних осіб.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що відповідно до наказу військової частини А3091 від 25.01.2018 №23 відповідач повинен був виплатити йому грошову допомогу на оздоровлення за 2018 рік в сумі 6767,70 гривень. Однак вказана допомога фактично була виплачена йому військовою частиною А3091 лише 24 січня 2020 року на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року у справі №240/5893/19. У зв`язку з цим позивач вважає, що він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки з ним повного розрахунку при звільненні, тобто за період з 26.01.2018 по 23.01.2020, а тому він звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою судді від 03 лютого 2020 року відкрито провадження у справі №240/610/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, вказаною ухвалою відповідачу було встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

25 лютого 2020 року до суду надійшов відзив військової частини А3091 на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти позову. Таку позицію відповідач аргументував тим, що з позивачем на день його звільнення з військової служби було проведено повний розрахунок з виплати грошового забезпечення. Водночас грошове забезпечення військовослужбовців та грошова допомога на оздоровлення поняття не тотожні, оскільки фінансуються по різних кодах бюджетної кваліфікації згідно кошторису. Крім того, відповідач зазначив, що вимога позивача про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки позивач проходив службу у Збройних Силах України, а правовідносини, які складаються при її проходженні є публічно-правовими, тому на них не розповсюджуються положення ст.ст.116-117 КЗпП. З огляду на вказане, військова частина А3091 просила відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю (а.с.30-35).

Відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що з в період з 25.05.2017 до 08.05.2019 ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А3091 на посаді офіцера-психолога самохідного артилерійського дивізіону 26 артилерійської бригади.

На підставі наказу командувача військ оперативного командування "Північ" (по особовому складу) від 15 квітня 2019 року № 84 старшого лейтенанта ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас за підпунктом "й" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Натомість на підставі наказу командира військової частини А3091 (по стройовій частині) від 08.05.2019 №116 позивача, починаючи з 08 травня 2019 року, було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З наявної у матеріалах справи копії рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року у справі №240/5893/19 вбачається, що під час розгляду вказаної справи судом встановлено наступне.

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом до командира Військової частини А3091 про виплату йому грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини А3091 від 25.01.2018 №23 старшому лейтенанту ОСОБА_1 , заступнику командира з морально-психологічного забезпечення другого гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону, наказано виплатити грошову допомогу на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

У той же час, у відповідності до витягу з наказу від 26.01.2018 № 24 підпункт 153 пункту 10 наказу командира військової частини А3091 від 22.12.2017 №168 щодо виплати матеріальної допомоги за 2017 рік у розмірі місячного грошового забезпечення слід вважати таким, як нереалізований.

13 червня 2018 року ОСОБА_1 було повторно написано рапорт на виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік, на який військовою частиною А3091, відповідно до рапорту начальника фінансово-економічної служби військової частини від 10.07.2018, ОСОБА_1 було повідомлено про те, що дана грошова допомога на оздоровлення за 2018 рік була нарахована та виплачена відповідно до наказу командира військової частини А3091 від 25.01.2018 №23 у січні 2018 року.

Фактично виплата ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік не відбулось, оскільки відповідачем було встановлено, що позивачу у 2017 році було незаконно проведено вдруге виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, на яку він не мав права, оскільки вже отримав її у 2017 році у військовій частині А2365, де попередньо проходив військову службу. З метою приведення виплат матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань до вимог діючого законодавства, бухгалтером фінансово-економічної служби, який відповідає за нарахування грошового забезпечення, було здійснено нарахування грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік у сумі 6767,70 гривень та одночасно було проведене відповідне утримання виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у сумі 6767,70 гривень.

Вказані обставини встановлені рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року у справі №240/5893/19, а тому відповідно до положень частини 4 статті 78 КАС України вони не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

Не погоджуючись із бездіяльністю військової частини А3091 щодо невиплати йому грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік у сумі 6767,70 гривень ОСОБА_1 оскаржив її до суду.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року у справі №240/5893/19, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року, позов ОСОБА_1 до військової частини А3091 було задоволено: визнано протиправною бездіяльність військової частини А 3091 щодо непроведення виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік, а також зобов`язано військову частину А3091 виконати наказ командира цієї частини від 25.01.2018 №23 та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2018 рік у сумі 6767,70 гривень (а.с.13-21).

Вказане рішення суду від 25 липня 2019 року у справі №240/5893/19 набрало законної сили 02 грудня 2019 року.

Наявним у матеріалах справи платіжним дорученням від 23.12.2019 №2065 підтверджується, що на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року у справі №240/5893/19, військова частина А3091 24 грудня 2019 року виплатила позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2018 рік в розмірі 6666,18 гривень (з урахуванням утриманого військового збору), шляхом відправлення поштового переказу (а.с.40-41).

Однак, згідно копії службового чеку Житомирської дирекції ПАТ "Укрпошта" від 24.01.2020 ФН 3000361125 грошову допомогу на оздоровлення за 2018 рік в розмірі 6666,18 гривень (з урахуванням утриманого військового збору) ОСОБА_1 отримав 24 січня 2020 року.

Вважаючи, що військова частина А3091 із затримкою виплатила йому грошову допомогу на оздоровлення за 2018 рік у сумі 6767,70 гривень, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом про стягнення на його користь середнього заробітку в розмірі 364837,20 гривень за період затримки виплати йому допомоги з 26.01.2018 по 23.01.2020.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 2 статті 1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частинами 1-3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

У відповідності до частини 1 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

На момент прийняття військовою частиною А3091 наказу від 25.01.2018 №23 про виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, умови, розмір та порядок виплати військовослужбовцям зазначеної допомоги були визначені Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженою наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 14.07.2008 за № 638/15329 (далі - Інструкція від 11.06.2008 №260).

Відповідно до п. 30.1 Інструкції від 11.06.2008 №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно п. 30.2 Інструкції від 11.06.2008 №260 грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям за місцем штатної служби в разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулий рік) або без вибуття у відпустку (за їх заявою протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини.

Станом на дату виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік, механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам були визначені Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197 (далі - Порядок №260).

Відповідно до пункту 1 розділу XXIII Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п. 6 розділу XXIII Порядку №260).

Аналізуючи зазначені правові норми, слід зазначити, що грошова допомога на оздоровлення надається особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, за їх заявою на підставі наказу командира один раз на рік в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, який установлюється за рішенням Міністра оборони України, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

Положеннями частини 4 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до пункту 242 вказаного Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Водночас, ні Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", ні Положенням №1153/2008 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця. Зазначені нормативні акти не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також не містять відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Так, в силу норм статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Поряд з цим, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 КЗпП України).

Аналізуючи зазначені норми, суд дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП.

В той же час, суд вважає, що сума середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні повинна бути співмірною із сумою заборгованості, яка була виплачена відповідачем із затримкою.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Одночасно Верховний Суд України зауважив, що разом із тим необхідно брати до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019 та узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2020 року у справі №260/348/19.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що наказ командира військової частини А3091 №23, яким ОСОБА_1 було наказано виплатити грошову допомогу на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення, прийнятий 25 січня 2018 року. Датою закінчення проходження позивачем військової служби є 08 травня 2019 року.

Однак, виплата позивачу грошової допомогу на оздоровлення за 2018 рік була предметом судового оскарження в адміністративній справі №240/5893/19 і спір щодо виплати ОСОБА_1 вказаної грошової допомоги на оздоровлення був вирішений судом на користь позивача.

Отже, саме рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року у справі №240/5893/19, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року, було підтверджено право ОСОБА_1 на отримання грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік та відповідно й встановлено наявність у військової частини А3091 обов`язку виконати наказ командира цієї частини від 25.01.2018 №23 та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2018 рік у сумі 6767,70 гривень.

Вказане рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року у справі №240/5893/19 набрало законної сили 02 грудня 2019 року.

Наявним у матеріалах справи платіжним дорученням від 23.12.2019 №2065 підтверджується, що на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року у справі №240/5893/19, військова частина А3091 24 грудня 2019 року виплатила позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2018 рік в розмірі 6666,18 гривень (з урахуванням утриманого військового збору) шляхом відправлення поштового переказу (а.с.40-41).

Вказане свідчить на користь висновку, що обов`язок щодо виплатити на користь ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2018 рік у сумі 6767,70 гривень був виконаний військовою частиною А3091 24 грудня 2019 року, шляхом подання до банку платіжного доручення від 23.12.2019 №2065 на перерахування позивачу коштів поштовим переказом.

Однак, згідно наявної у матеріалах справи копії службового чеку Житомирської дирекції ПАТ "Укрпошта" від 24.01.2020 ФН 3000361125 ОСОБА_1 отримав вказану грошову допомогу на оздоровлення в розмірі 6666,18 гривень у відділенні пошти 24 січня 2020 року (а.с.25).

Виходячи з викладеного, з врахуванням принципу співмірності, суд вважає, що до відповідача необхідно застосувати відповідальність за затримку розрахунку при звільненні передбачену статтею 117 КЗпП та зобов`язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 02.12.2019, тобто з моменту набрання законної сили рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року у справі №240/5893/19 щодо виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення, по 24 грудня 2019 року, тобто по дату виплати військовою частиною А3091 грошової допомоги на оздоровлення ОСОБА_1

Відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 року середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям обчислюється у календарних днях.

Згідно довідки військової частини А3091 від 30.09.2019 №4845 розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 501,15 гривень (а.с.12).

Кількість днів затримки розрахунку щодо виплати грошової допомоги на оздоровлення починаючи з 02.12.2019 по 24.12.2019 становить 22 календарних дні

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку становить 11025,30 гривень (501,15 грн. х 22 дні = 11025,30 грн.).

Таким чином, враховуючи правові висновки Верховного Суду, співмірність сум середнього заробітку із розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку про те, що стягненню з військової частини А3091 на користь ОСОБА_1 за затримку виплати йому грошової допомоги на оздоровлення підлягає середній заробіток у розмірі 11025,30 гривень.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому суд відмічає, що "на підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; "у межах повноважень" означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; "у спосіб" означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби; "з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано", тобто використання наданих суб`єкту владних повноважень повинно відповідати меті та завданням діяльності суб`єкта, які визначені нормативним актом, на підставі якого він діє; "обґрунтовано", тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Згідно з частиною 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи наведене, зважаючи на правову природу стягнення з роботодавця середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 77, 90, 242-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини А3091 (вул.Червона Гора, 1, м. Бердичів, Житомирська область, 13300; код ЄДРПОУ 24981238) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з військової частини А3091 (вул. Червона Гора, 1, м. Бердичів, Житомирська область, 13300; код ЄДРПОУ 24981238) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за затримку виплати йому грошової допомоги на оздоровлення в розмірі 11025,30 гривень (одинадцять тисяч двадцять п`ять гривень тридцять копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович