Рішення № 92886705, 02.11.2020, Господарський суд Львівської області

Дата ухвалення
02.11.2020
Номер справи
914/1081/20
Номер документу
92886705
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2020 справа №914/1081/20

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Фартушка Н.Б., розглянувши справу

за позовом: Приватного малого підприємства «ЕКСПРЕС»

до відповідача: Комунального підприємства «КОМБІНАТ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА»

про: стягнення 413320,73грн.,

Представники сторін: не з`явились,

ВСТАНОВИВ:

04.05.2020р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного малого підприємства «ЕКСПРЕС» до Комунального підприємства «КОМБІНАТ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА» про стягнення 413320,73грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.05.2020р. вищевказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви.

15.05.2020р. позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№17851/20.

19.05.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 17.06.2020р.; явку представників сторін у підготовче засідання визнати обов`язковою; викликати представників сторін у підготовче засідання.

11.06.2020р. на адресу суд від відповідача надійшли відзив на позовну заяву та клопотання про відкладення розгляду справи, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№19518/20 та вх.№19519/20 відповідно.

У підготовче засідання 17.06.2020р. з`явився представник позивача. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечив.

При цьому, 17.06.2020р. позивачем подано до суду відповідь на відзив, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№19882/20.

Протокольною ухвалою від 17.06.2020р. підготовче засідання відкладено на 08.07.2020р.

Крім того, ухвалою від 19.06.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав відповідача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

08.07.2020р. відповідачем подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи та заперечення на відповідь на відзив, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№21416/20 та вх.№21422/20.

У підготовче засідання 08.07.2020р. з`явився представник позивача. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечив.

Протокольною ухвалою від 08.07.2020р. підготовче засідання відкладено на 12.08.2020р.

Крім того, ухвалою від 09.07.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав відповідача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

У підготовче засідання 12.08.2020р. з`явився представник відповідача. Позивач участь повноважного представника у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечив. При цьому, 11.08.2020р. від позивача на адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№23927/20.

Протокольною ухвалою від 12.08.2020р. підготовче засідання відкладено на 26.08.2020р.

Крім того, ухвалою від 14.08.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав позивача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

У підготовчому засіданні 26.08.2020р. сторони участь повноважних представників не забезпечили.

Протокольною ухвалою від 26.08.2020р. підготовче засідання відкладено на 10.09.2020р.

Крім того, ухвалами від 28.08.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав сторін у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

При цьому, 27.08.2020р. на електронну адресу суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення у справі, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№25221/20.

Враховуючи те, що відкладене на 10.09.2020р. підготовче засідання у цій справі не відбулося, 21.09.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, відповідно до якої, ухвалив: підготовче засідання призначити на 30.09.2020р.; явку представників учасників справи у підготовче засідання визнати обов`язковою.

У підготовчому засіданні 30.09.2020р. сторони участь повноважних представників не забезпечили, причин неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення підготовчого засідання у цій справі.

30.09.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, ухвалив: прийняти викладену у відповіді на відзив (вх.№19882/20 від 17.06.2020р.) заяву Приватного малого підприємства «ЕКСПРЕС» про зменшення розміру позовних вимог; закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 28.10.2020р.; явку представників учасників справи у судове засідання з розгляду спору по суті визнати обов`язковою.

У судове засідання 28.10.2020р. з розгляду спору по суті з`явився представник позивача. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному судовому засіданні з розгляду спору по суті не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

У судовому засіданні 28.10.2020р. з розгляду спору по суті оголошено перерву до 02.11.2020р.

Крім того, ухвалою від 28.10.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, повідомив відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті.

Після закінчення перерви, у судове засідання 02.11.2020р. сторони участь повноважних представників не забезпечили, причин неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті у цій справі.

Відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи наведене, 02.11.2020р. фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалося.

Суд звертає увагу, що під час розгляду цієї справи враховано те, що, відповідно до редакції пункту 4 Розділу Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України (чинної до 17.07.2020р.), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки, в тому числі щодо подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Так, постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020р. «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12.03.2020р. до 22.05.2020р. на всій території України карантин. Постановою Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020р. «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» (з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України №500 від 17.06.2020р.), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено карантин з 22.05.2020р. по 31.07.2020р., із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні, продовжено на всій території України дію карантину.

Разом з тим, 17.07.2020р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» №731-IX від 18.06.2020р., відповідно до положень якого, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Отже, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, закінчилися 07.08.2020р.

Суд враховує, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленні законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

У ч.3 ст.2 ГПК України визначені як основні засади (принципи) господарського судочинства, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та розумність строків розгляду справи судом (п.п.2 і 10 ч.3 зазначеної статті).

Беручи до уваги викладене, враховуючи принцип розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зважаючи на те, що зібрані у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими сторони обґрунтовують свої вимоги й заперечення та які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Оскільки норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Позиція позивача:

позивач з підстав порушення відповідачем зобов`язання щодо оплати вартості поставленого товару, що виникло на підставі укладеного між сторонами договору про закупівлю №0406/19 від 04.06.2019р., із врахуванням прийнятої судом заяви про зменшення розміру позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача на його користь 250000,00грн. основного боргу, 7320,73грн. трьох процентів річних та 6000,00грн. інфляційних втрат.

Позиція відповідача:

відповідач проти позову заперечив повністю, зазначивши, що видаткові накладні, які, на думку позивача, є підставою стягнення заборгованості, скріплені підписом невідомої особи, при цьому, всупереч умовам укладеного між сторонами договору, позивачем не надано відповідачу ні рахунку на оплату товару, ні актів прийому-передачі товару, ні товарно-транспортних накладних, що, на думку відповідача, вказує на відсутність у останнього обов`язку щодо оплати вартості товару.

Крім того, відповідач зазначає, що умовами укладеного між сторонами договору було передбачено поставку наступного товару – бітуму, водночас, відповідно до видаткових накладних, об`єктом поставки, окрім бітуму, була бітумна емульсія. Водночас, оскільки позивач є комунальним підприємством, а отже, закупівля останнім будь-якого товару повинна відповідати вимогам Закону України «Про публічні закупівлі», то підстави для внесення змін в укладений між сторонами договір, в тому числі щодо його предмету та ціни, відсутні.

Зважаючи на викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

За результатами дослідження наданих сторонами доказів та матеріалів справи, суд встановив таке:

04.06.2019р. між Комунальним підприємством «КОМБІНАТ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА» (надалі по тексту – «Замовник», «відповідач») та Приватним малим підприємством «ЕКСПРЕС» (надалі по тексту – «Постачальник», «позивач») укладено договір про закупівлю №0406/19 (надалі по тексту – «Договір»), відповідно до п.1.1. якого, Постачальник зобов`язується поставити Замовникові товар – «Код національного класифікатора України ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник» – 44110000-4-Конструкційні матеріали (Бітум, бітумна емульсія)», а саме Лот 1 – Бітум, а Замовник прийняти і оплатити такий товар.

Відповідно до Специфікації, що є додатком до Договору, із врахуванням внесених у зв`язку із допущеною технічною помилкою додатковими угодами від 13.06.2020р. до Договору змін, об`єктом поставки є:

- бітумна емульсія Б-60 у кількості 20т, загальною вартістю 240000,00грн. (з ПДВ);

- бітум нафтовий дорожній БНД 70/100 у кількості 50т, загальною вартістю 775000,00грн. (з ПДВ).

Як зазначає позивач, ним, на виконання умов Договору у відповідності до видаткових накладних №505 від 08.07.2019р. на суму 36000грн., №507 від 10.07.2019р. на суму 12000грн., №538 від 17.07.2019р. на суму 12000грн., №599 від 29.07.2019р. на суму 12000грн., №813 від 18.09.2019р. на суму 329268грн., копії яких містяться в матеріалах справи, поставлено, а відповідачем прийнято товар, загальною вартістю 401268,00грн.

Відповідно до п.4.1. Договору, оплата проводиться після поставки товару та пред`явлення Постачальником рахунку на оплату товару, видаткової накладної на товар та акту приймання-передачі товару, з відтермінуванням платежу до 5 днів з дня отримання товару Замовником

Проте, оплату вартості поставленого позивачем товару, відповідач здійснив частково, а саме, на загальну суму 151268грн., з яких 1268,00грн. до пред`явлення позову, а 150000,00грн. після пред`явлення позову у цій справі.

Враховуючи викладене, із врахуванням прийнятої судом заяви про зменшення розміру позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача 250000,00грн. основного боргу.

Крім того, у зв`язку із допущеним відповідачем прострочення оплати вартості прийнятого товару, позивачем нараховано 7320,73грн. трьох процентів річних та 6000,00грн. інфляційних втрат.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити повністю виходячи з такого:

згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено судом, 04.06.2019р. між сторонами укладено Договір, відповідно до умов якого, Постачальник зобов`язується поставити Замовникові товар, а Замовник прийняти і оплатити такий товар.

У Специфікації, що є додатком до Договору, із врахуванням внесених у зв`язку із допущеною технічною помилкою додатковими угодами від 13.06.2020р. до Договору змін, сторонами погоджено, що об`єктом поставки (надалі по тексту – «Товар») є:

- бітумна емульсія Б-60 у кількості 20т, загальною вартістю 240000,00грн. (з ПДВ);

- бітум нафтовий дорожній БНД 70/100 у кількості 50т, загальною вартістю 775000,00грн. (з ПДВ).

Враховуючи викладене, суд відхиляє доводи відповідача, що поставка позивачем бітумної емульсії є такою, що здійснена поза межами Договору.

На виконання умов Договору поставлено, а відповідачем прийнято товар, загальною вартістю 401268,00грн., що підтверджується видатковими накладними №302 від 04.06.2019р. на суму 386570,00грн., №394 від 20.06.2019р. на суму 14400,00грн., №490 від 06.07.2019р. на суму 370760,00грн., №505 від 08.07.2019р. на суму 36000,00грн., №507 від 10.07.2019р. на суму 12000,00грн., №538 від 17.07.2019р. на суму 12000,00грн., №599 від 29.07.2019р. на суму 12000,00грн., №813 від 18.09.2019р. на суму 329268,00грн., копії яких містяться в матеріалах справи.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що вищевказані видаткові накладні не підтверджують факт поставки товару, адже підписані невідомою останньому особою, оскільки:

- факт отримання товару за спірними видатковими накладними відповідачем не заперечено, при цьому, як зазначено вище, відповідач лише зазначає, що такі накладні не підтверджують факт поставки товару;

- у спірних накладних покупцем зазначено відповідача у цій справі, а отже, наявні дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції;

- як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, а також підтверджується банківськими виписками, копії яких містяться в матеріалах справи, вартість товару, поставленого згідно таких накладних частково оплачена відповідачем.

Отже, здійснені відповідачем часткові оплати вартості прийнятого у відповідності до спірних накладних товару, вказують на підтвердження факту отримання товару відповідачем;

- підписи осіб на спірних видаткових накладних скріплені відтисками печатки юридичної особи відповідача;

- під час розгляду цієї справи клопотання про призначення експертизи з метою визначення чи підписи, що містяться у видаткових накладних, виконані представником відповідача, останнім не заявлено.

Беручи до уваги викладене вище, суд дійшов висновку, що спірними накладними зафіксовано факт здійснення господарської операції щодо поставки позивачем відповідачу Товару, зазначеного у таких накладних.

Відповідно до п.4.1. Договору, оплата проводиться після поставки товару та пред`явлення Постачальником рахунку на оплату товару, видаткової накладної на товар та акту приймання-передачі товару, з відтермінуванням платежу до 5 днів з дня отримання товару Замовником.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З урахуванням п.30.1 ст.30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з п.8.1 ст.8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Згідно з ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено вище, відповідно до умов Договору, впродовж 5 днів з моменту прийняття Товару, відповідач був зобов`язаний здійснити оплату вартості такого.

Проте, оплату вартості поставленого позивачем у відповідності до спірних видаткових накладних товару, відповідач здійснив частково, а саме, на загальну суму 151268грн., з яких 1268,00грн. до пред`явлення позову, а 150000,00грн. після пред`явлення позову у цій справі.

Частина 1 ст.530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч.1 ст.251 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.1 ст.255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст.255 ЦК України).

Враховуючи викладене, із врахуванням здійснених відповідачем оплат вартості Товару, судом визначено наступні суми та періоди прострочення відповідачем платежів:

Останній день строку для оплатиПерший день періоду простроченняОстанній день періоду простроченняСума простроченого платежущодо оплати вартості товару, прийнятого у відповідності до видаткової накладної №302 від 04.06.2019р. на суму 386570,00грн.

10.06.2019р. (09.06.2019р. – вихідний)11.06.2019р.18.06.2019р.386570 19.06.2019р.05.07.2019р.372170щодо оплати вартості товару, прийнятого у відповідності до видаткової накладної №394 від 20.06.2019р. на суму 14400,00грн.

25.06.2019р.26.06.2019р.05.07.2019р.14400щодо оплати вартості товару, прийнятого у відповідності до видаткової накладної №490 від 06.07.2019р. на суму 370760,00грн.

11.07.2019р.12.07.2019р.07.07.2019р.370760 08.07.2019р.18.07.2019р.334760 19.07.2019р.04.08.2019р.322760 05.08.2019р.12.09.2019р.310760 13.09.2019р.16.09.2019р.270000 17.09.2019р.10.10.2019р.240000 11.10.2019р.22.10.2019р.230000 23.10.2019р.18.12.2019р.190000 19.12.2019р.16.01.2020р.148732 17.01.2020р.19.02.2020р.98732щодо оплати вартості товару, прийнятого у відповідності до видаткової накладної №505 від 08.07.2019р. на суму 36000,00грн.

15.07.2019р. (13.07.2019р. та 14.07.2019р. – вихідні)16.07.2019р.19.02.2020р.36000 20.02.2020р.29.04.2020р.34732щодо оплати вартості товару, прийнятого у відповідності до видаткової накладної №507 від 10.07.2019р. на суму 12000,00грн.

15.07.2019р.16.07.2019р.29.04.2020р.12000щодо оплати вартості товару, прийнятого у відповідності до видаткової накладної №538 від 17.07.2019р. на суму 12000,00грн.

22.07.2019р.23.07.2019р.29.04.2020р.12000щодо оплати вартості товару, прийнятого у відповідності до видаткової накладної №599 від 29.07.2019р. на суму 12000,00грн.

05.08.2019р. (03.08.2019р. та 04.08.2019р. – вихідні)06.08.2019р.29.04.2020р.12000щодо оплати вартості товару, прийнятого у відповідності до видаткової накладної №813 від 18.09.2019р. на суму 329268,00грн.

23.09.2019р.24.09.2019р.29.04.2020р.329268 30.04.2020р.20.05.2020р.300000 21.05.2020р.-250000Доказів оплати у повному обсязі відповідачем вартості отриманого у відповідності до спірних видаткових накладних Товару, сторонами не надано та в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи викладене, позовні вимоги, із врахуванням прийнятої судом заяви про зменшення розміру таких, про стягнення з відповідача 250000,00грн. основного боргу є підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Крім того, у зв`язку із допущеним відповідачем прострочення оплати вартості прийнятого товару, за період з 20.09.2019р. по 29.04.2020р. позивачем нараховано 7320,73грн. трьох процентів річних та 6000,00грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, а також допущені відповідачем прострочення оплати отриманого у відповідності до спірних видаткових накладних Товару, у позивача виникло право здійснити нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.

При цьому, враховуючи вищенаведені періоди допущених відповідачем прострочень оплати вартості Товару, судом встановлено наступні періоди існування та суми заборгованості:

Перший день періоду існування заборгованостіОстанній день існування заборгованостіСума заборгованості10.06.2019р.18.06.2019р.38657019.06.2019р.24.06.2019р.37217025.06.2019р.05.07.2019р.38657011.07.2019р.14.07.2019р.33476015.07.2019р.18.07.2019р.38276019.07.2019р.21.07.2019р.37076022.07.2019р.12.09.2019р.38276013.09.2019р.16.09.2019р.34200017.09.2019р.22.09.2019р.31200023.09.2019р.10.10.2019р.64126811.10.2019р.22.10.2019р.63126823.10.2019р.18.12.2019р.59126819.12.2019р.16.01.2020р.55000017.01.2020р.19.02.2020р.50000020.02.2020р.29.04.2020р.40000030.04.2020р.20.05.2020р.30000021.05.2020р.-250000Враховуючи наведене, в межах заявлених позивачем періоду та суми, судом здійснено перерахунок трьох процентів річних:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів40000020.09.2019 - 10.10.2019213 %690,410958940000011.10.2019 - 22.10.2019123 %394,520547940000023.10.2019 - 18.12.2019573 %1873,97260340000019.12.2019 - 16.01.2020293 %427,397260340000017.01.2020 - 19.02.2020343 %524,590163940000020.02.2020 - 29.04.2020703 %1114,754098Таким чином, загальна сума трьох процентів річних становить 7320,73грн. (690,4109589 + 394,5205479 + 1873,972603 + 427,3972603 + 524,5901639 + 1114,754098 + 2295,081967 = 7320,727599 ? 7320,73).

Разом з тим, суд зазначає, що отримані за результатами здійснених та наведених у позовній заяві розрахунків суми трьох процентів річних, позивач просить стягнути на його користь з відповідача як відсотки за користування грошовими коштами.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018р. у справі №910/1238/17 роз`яснила, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Таким чином, у справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття «проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами» та «проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами», причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення 7320,73грн. є підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Крім того, в межах заявлених позивачем періоду та суми, судом здійснено перерахунок інфляційних втрат:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу20.09.2019 - 10.10.20194000001,0000,0011.10.2019 - 22.10.20194000001,0072800,0023.10.2019 - 18.12.20194000000,999-400,8019.12.2019 - 16.01.20204000001,002800,0017.01.2020 - 19.02.20204000000,997-1200,0020.02.2020 - 29.04.20204000001,0166425,60Таким чином, сума інфляційних втрат становить складає 8424,80грн. (0,00 + 2800,00 - 400,80 + 800,00 - 1200,00 + 6425,60 = 8424,80).

Відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи наведене, в тому числі положення ч.2 ст.237 ГПК України, незважаючи, що за результатами здійсненого судом перерахунку суми інфляційних втрат, визначено розмір таких у сумі 8424,80грн., позовні вимоги про стягнення 6000,00грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжне доручення №4300 від 04.05.2020р. про сплату судового збору в розмірі 6200грн. за подання позовної заяви.

Крім того, у попередньому (орієнтовному розрахунку) суми судових витрат, що міститься у позовній заяві, позивачем зазначено, що він очікує понести 10000,00грн. витрат на правову допомогу у цій справі, а також 2000,00грн. інших витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Водночас, доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви судового збору, станом на момент прийняття цього рішення, позивачем суду не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, згідно з ч.2 ст.123 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Так, відповідно до ст.1 Закону України «Про судовий збір», судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За змістом пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір, розмір якого становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб

Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», станом на 1 січня 2020 року прожитковий мінімум на працездатних осіб встановлено в розмірі 2102 гривні.

Враховуючи наведене, за подання до суду цього позову, із врахуванням прийнятої судом заяви про зменшення розміру позовних вимог, позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 3949,81грн. (263320,73 (ціна позову, із врахуванням прийнятої судом заяви про зменшення розміру позовних вимог) / 100 * 1,5 = 3949,81095 ? 3949,81).

З підстав наведеного, розподілу між сторонами підлягає 3949,81грн. судового збору. Відтак, враховуючи наявність для задоволення позову, вищевказану суму судового збору слід покласти на відповідача.

Водночас, суд звертає увагу позивача, що згідно з п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю (ч.2 ст.7 Закону України «Про судовий збір»).

Беручи до уваги викладене вище, а також те, що відповідно до положень ГПК України та Закону України «Про судовий збір», за подання позову у цій справі, із врахуванням прийнятої судом заяви про зменшення розміру позовних вимог, позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 3949,81грн., то переплачена сума судового збору за подання позовної заяви у цій справі становить 2250,19грн. (6200 - 3949,81= 0,40), проте, враховуючи те, що позивачем, станом на момент ухвалення рішення у цій справі не подано, передбаченого ст.7 Закону України «Про судовий збір», клопотання, питання про повернення 2250,19грн. судового збору судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства «КОМБІНАТ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА» (місцезнаходження: Україна, 82100, Львівська обл., місто Дрогобич, вул. П.Орлика, будинок 15; ідентифікаційний код: 32300054) на користь Приватного малого підприємства «ЕКСПРЕС» (місцезнаходження: Україна, 81033, Львівська обл., Яворівський р-н, селище міського типу Краковець, вул. Шухевича, будинок 4; ідентифікаційний код: 30253563) 250000,00грн. основного боргу, 7320,73грн. трьох процентів річних, 6000,00грн. інфляційних втрат, а також 3949,81грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Враховуючи перебування судді Король М.Р. на навчанні в період з 09.11.2020р. по 13.11.2020р., а також те, що 14.11.2020р. та 15.11.2020р. – вихідні дні, повний текст рішення складено 16.11.2020р.

Суддя М.Р. Король

Часті запитання

Який тип судового документу № 92886705 ?

Документ № 92886705 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 92886705 ?

Дата ухвалення - 02.11.2020

Яка форма судочинства по судовому документу № 92886705 ?

Форма судочинства - Господарське

В якому cуді було засідання по документу № 92886705 ?

В Господарський суд Львівської області
Попередній документ : 92886703
Наступний документ : 92886706