Постанова № 92882397, 16.11.2020, Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2-а/742/59/20

Єдиний унікальний № 742/3015/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2020 року м.Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого судді Коваленка А.В., за участю секретаря судових засідань Риндя Л.А., розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліцїї в Чернігівській області, ОСОБА_2 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та заперечень сторін.

У жовтні 2020 року позивач звернувся до суду з позовною заявою в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову інспектора СРПП № 1 Прилуцького ВП ГУНП в Чернігівській області від 27.09.2020 року серія БАБ№291040 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП та провадження в справі закрити.

Свої вимоги аргументує тим, що відповідно до вказаної постанови він 27 вересня 2020 року о 02 год. 40 хв., в смт Ладан по вулиці Миру керував автомобілем Форд Мустанг, д.н.з. НОМЕР_1 , та не пред`явив для перевірки посвідчення водія відповідної категорії.

Зазначені обставини позивач заперечує, оскільки у зазначений час та дату в смт Ладан він не здійснював керування транспортним засобом.

ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні рішення у справі.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 28.10.2020 року відкрито провадження в справі та призначено розгляд справи на 11 год.00 хв. 05 листопада 2020 року.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 05.11.2020 року замінено неналежного відповідача – Департамент патрульної поліції на належного відповідача – Головне управління національної поліції в Чернігівській області та відкладено розгляд справи 14 год.00 хв. 16 листопада 2020 року.

ІІІ. Позиції сторін.

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, але від них надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідачі в судовому засідання не з`явилися та не скористалися правом надати відзив на позовну заяву, хоча належнм чином були повідомлені про час і місце розгляду справи.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом.

27 вересня 2020 року постановою серія БАБ № 291040 інспектор СРПП № Прилуцького ВП ГУНП в Чернігівській області Шевченко Андрій Юрійович притягнув ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1ст.126 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 425 гривень.

Згідно постанови, 27 вересня 2020 року о 02 год. 40 хв., в смт Ладан по вулиці Миру ОСОБА_1 керував автомобілем Форд Мустанг, д.н.з. НОМЕР_1 , та не пред`явив для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п.2.1 а ПДР України.

V. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.

У частині першій статті 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Основного Закону України). Аналогічний припис закріплено у частині першій статті 6 КАС України. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (частина друга статті 6 КАС України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен бути якісним, щоби виключити будь-який ризик свавілля.

Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені зокрема ч. 1ст. 126 КУпАП

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 288 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або до суду у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими цим Кодексом

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

В контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює,а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Крім того, відповідно до принципу 6 Рекомендації № R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно адміністративних санкцій, ухваленої 13 лютого 1991 року, при застосуванні адміністративних санкцій, окрім сформульованих у Резолюції (77) 31 принципів справедливої адміністративної процедури, що звичайно застосовуються до адміністративних актів, слід керуватися такими особливими принципами:

1) особа, стосовно якої розглядається можливість застосування адміністративної санкції, попередньо інформується щодо фактів, які їй ставляться в вину;

2) вона має достатньо часу для підготовки свого захисту залежно від складності справи та суворості санкцій, що можуть бути застосовані;

3) вона або її представник інформується стосовно характеру доказів у справі, зібраних проти неї;

4) вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення про санкцію;

5) адміністративний акт про застосування санкцій містить мотиви, на яких вона ґрунтується.

Більше того, приписами ст.129 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, задекларовано, що основними засадами судочинства, серед іншого, є змагальність та забезпечення доведеності вини.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Враховуючи вищевказані вимоги та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04

Відповідно до п.п. 1,3,8 ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, Суд зазначає, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 року по справі № 295/3099/17 та від 13.02.2020 року по справі № 524/9716/16-а та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Окремо необхідно наголосити, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі № 338/1/17 роз`яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до ст. 251 КУпАП мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 126 КУпАП, передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка").

Відповідно до п.2.1.( а) ПДР , водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

В судовому засіданні встановлено, що Єдиним доказом на підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення передбаченого ч.1ст.126 КУпАП є постанова про вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченими ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Оцінюючи оскаржувану постанову на предмет її обґрунтованості, суд констатує, що працівником Національної поліції факт вчинення правопорушення, в якому звинувачено позивача, жодним чином не зафіксовано та не підтверджено жодним допустимим й належним доказом, що міг бути забезпечений для такого роду порушень правил дорожнього руху.

Отже, відповідачем у своїй діяльності порушені принципи всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин, оскільки при розгляді справи було застосовано спрощений підхід, а саме: обґрунтування вини сформовано лише на одних даних сприйняття співробітників поліції, з яких неможливо визначити наявність або відсутність правопорушення, тобто без застосування будь-яких інших фактів, які б підтверджували наявність або відсутність вини певної особи (показання свідків, відеофіксація тощо).

На підставі викладеного, Суд зазначає, що при розгляді справи не знайшов свого підтвердження факт вчинення правопорушення позивачем. У матеріалах справи такі підтвердження відсутні, є в наявності лише постанова про притягнення до відповідальності, що не дає підстав стверджувати про допущення позивачем порушень Правил дорожнього руху України в той день та час, оскільки зазначені твердження не знайшли обґрунтування під час розгляду справи.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, а саме керування транспортним засобом ОСОБА_1 є недоведеним.

Щодо позовних вимог до ОСОБА_2 то з урахуванням того, що він діяв при винесенні постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності від імені Головного управління національної поліції в Чернігівській області, а отже є неналежним відповідачем, то позовні вимоги до нього не підлягають задоволенню.

Виходячи з викладеного вище, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

VI.Судові витрати.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи випливає, що ОСОБА_1 при подачі позову сплатив судовий збір в розмір 420,40 гривень., а тому витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з Головного управління Національної поліцїї в Чернігівській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 2, 77, 241-246, 255, 286 КАС України, суд

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліцїї в Чернігівській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності – задовольнити.

Скасувати постанову серії БАБ № 291040 від 27.09.2020 винесену у справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 126 КУпАП - закрити.

Стягнути з Головного управління Національної поліцїї в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 40108651, місце знаходження за адресою: 14000, Чернігівська обл., м. Чернігів, Новозаводський р-н, просп. Перемоги, 74) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ) витрати понесені на сплату судового збору в розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.

У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів, з дня його проголошення до Шостого апеляційного адміністративного суду через Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.В.Коваленко