Вирок № 92879660, 12.11.2020, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/5014/20

Провадження № 1-кп/727/263/20

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2020 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

Головуючого судді Слободян Г.М.

за участю секретаря судових засідань Дужич Я.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернівці кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № №12020260040000320 від 15.02.2020 року відносно: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

м. Чернівці, громадянина України, українця, одруженого, на утримані якого перебуває малолітня дитина, із середньою освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України,-

за участю сторін кримінального провадження:

сторони обвинувачення: - прокурора Стефаника М., Ротар С.Б.

потерпілого ОСОБА_2

представника потерпілого, адвоката Александрова О.П.

сторони захисту: обвинуваченого ОСОБА_1

В С Т А Н О В И В:

Судом визнано доведеним, що 14.02.2020 року о 19 годин 35 хвилин, обвинувачений ОСОБА_1 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Daewoo» модель «Lanos», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався по вул. Героїв Майдану, зі сторони проспекту Незалежності, в напрямку вул. Рівненської м. Чернівці, в правій смузі руху. Наближаючись до регульованого пішохідного переходу, який розташований навпроти будинку за № 71, вул. Героїв Майдану, в м. Чернівці, позначений інформаційно-вказівними знаками 5.35.1; 5.35.2 «Пішохідний перехід», та світлофором, з вертикальним розташуванням сигналів, ОСОБА_1 , проявив неуважність до дорожньої обстановки та самовпевненість у своїх діях, неправильно застосував прийоми керування транспортним засобом, маючи при цьому, об`єктивну можливість вчасно виявити небезпеку для руху, а саме пішохода ОСОБА_2 , який рухався по пішохідному переході на дозволений (зелений) сигнал світлофора з права на ліво відносно напрямку руху автомобіля, водій продовжив рух автомобіля на заборонений сигнал «червоний колір» світлофору, з вертикальним розташуванням сигналів, не впевнившись, що це буде безпечним і не створить перешкоди або небезпеки для пішохода ОСОБА_2 в результаті чого допустив наїзд на останнього.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 у відповідності до висновку СМЕ № 230 мд від 09.04.2020р., спричинено тілесні ушкодження у вигляді закритого крайового перелому бугристої лівої великогомілкової кістки без зміщення відламків, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, як такі, що призвели до тривалого розладу здоров`я.

Вказану дорожньо-транспортну пригоду водій ОСОБА_1 скоїв в результаті порушення та невиконання вимог п. 8.7.3 (е), який безпосередньо перебуває у причинному зв`язку з наслідками, а також п.п. 1.5, 2.3 (б), які лише сприяли порушенню вищевказаних правил встановлених «Правилами дорожнього руху», затверджених постановою Кабінету Міністрів України за № 1306 від 10.10.2001р. та ведених в дію з 01.01.2002р., які вимагають від водія: - п. 1.5. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків; -п. 2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: - б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; - п. ?8.7.3. Сигнали світлофора мають такі значення: - е) червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух.

При цьому порушення ОСОБА_1 п. 8.7.3 «Правил дорожнього руху» з технічної точки зору перебуває у причинному зв`язку із настанням дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої відбувся наїзд на пішохода ОСОБА_2 .

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 вину свою визнав повністю та пояснив, що 14 лютого 2020 року приблизно 19 годині рухаючись з швидкістю біля 20 км. на годину, на своєму автомобілі Дайво Ланос по вулиці Героїв Майдану м. Чернівці і доїжджаючи до перехрестя по вул. Гайдара м. Чернівці до вул. Рівенської м. Чернівці він зупинився на перехресті, горіло жовте світло світлофору, він відволікся і сталась подія, він потерпілого просто не помітив. Після наїзду на пішохода, викликав швидку допомогу, а по приїзду, вже лікарі викликали поліцію. Пояснив, що надав одразу ж допомогу, він постелив куртку і положив потерпілого, а вже коли приїхали працівники поліції, його забрали на експертизу в наркологічний диспансер. Пояснив, що приходив в лікарню до потерпілого, але його не пустили. Наступного дня, знову пішов в лікарню, де дізнався про стан здоров`я потерпілого; просив у мами потерпілого пробачення. Щиросердечно розкаявся; просив його суворо не карати.

Крім повного визнання вини, обвинувачений ОСОБА_1 повністю погодився із пред`явленим йому обвинуваченням та з усіма доказами по справі, що були зібрані в процесі досудового слідства і підтверджують його вину у вчиненні інкримінованого злочину; просив справу розглянути в спрощеному порядку

Показання обвинуваченого ОСОБА_1 відповідають фактичним обставинам, які, відповідно ніким із учасників кримінального судового провадження, не оспорюються.

Відповідно ч.3 ст.349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Отже, в силу даної норми закону, судом роз`яснено обвинуваченому, іншим учасникам процесу, що вони будуть позбавлені права оскаржити обставини в апеляційному порядку за пред`явленим обвинуваченням.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтвердив зрозумілість йому роз`яснення вказаної норми закону; потерпілий ОСОБА_2 в його інтересах представник не заявили клопотань про допит свідків та повного дослідження доказів в справі і також просили кримінальне провадження розглянути в спрощеному порядку. Потерпілий запевнив суд, що його законні права і інтереси порушено не буде. За наведених підстав, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким із учасників процесу, не оспорюються.

В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 під присягою, пояснив, що він йшов 14 лютого 2020 року з роботи та переходив дорогу на зелене світло світлофору, на нього було здійснено наїзд, внаслідок чого отримав перелом ноги і струс мозку.

Пояснив, що в лікарні йому наклали гіпс, він не міг ходити, за ним на той час доглядала мама біля 3-х місяців; йому паморочилося в голові. В показах зазначив, що після скоєного стан здоров`я його погіршився, у нього 3-я група інвалідності. Пояснив, що має страх перед тим як доводиться переходити дорогу. Погодився із запропонованою прокурором мірою покарання обвинуваченому, однак просив обвинуваченого позбавити права керування транспортними засобами на більш тривалий строк та задовольнити заявлені ним позовні вимоги, оскільки ОСОБА_1 завдану йому, як матеріальну так і моральну шкоду не відшкодував, страхова компанія йому також не відшкодувала завдану шкоду.

Наведені докази, у своїй сукупності, дають суду підстави вважати, що дії обвинуваченого ОСОБА_1 вірно кваліфіковано за ч.1 ст. 286 КК України, оскільки в ході судового розгляду було встановлено, що він вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, як такі, що призвели до тривалого розладу здоров`я.

У суду немає підстав сумніватися у правдивості та об`єктивності показань потерпілого, наданих стороною обвинувачення письмових доказів, оскільки вони у взаємозв`язку доводять вину обвинуваченого у вчиненому злочині. При цьому, судом звертається увага, що стороною захисту докази сторони обвинувачення та кваліфікація не оспорюються.

Аналіз норми статті 286 КК свідчить, що цей злочин належить до злочинів із так званим матеріальним складом, а тому ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння, є не будь-яке з порушень правил безпеки дорожнього руху, а лише ті з них, які створюють реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених у частинах 1, 2 або 3 цієї статті, і отже, перебувають із ними у причинному зв`язку, тобто, законодавець визначив, що предметом дослідження має бути питання наявності чи відсутності обов`язкового елементу об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст.286 КК України - причинного зв`язку між допущеними обома учасниками дорожнього руху порушеннями правил безпеки дорожнього руху, якщо такі мали місце, та суспільно небезпечними наслідками (заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень). Це питання висвітлено в правових позиціях Верховним Судом, зокрема, у (постанові ВСУ від 20.11.2014р.), в якій зазначено про необхідність з`ясування ступені участі (внеску) кожного з учасників ДТП у спричиненні злочинного наслідку (постанова у справі №5-18кс14).

Згідно до п.п.20,21 Постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації і транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при і призначенні покарання за ст. 286 КК України суди мають ураховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію транспортних засобів, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного. У кожному випадку призначення покарання за частинами 1, 2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого суд визнає - його щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, визнання вини ОСОБА_1 . Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

При призначенні ОСОБА_1 покарання, суд у відповідності до вимог ст.65,66,67 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, особу обвинуваченого. Судом також враховуються вимоги ст.50 КК України, згідно покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" суди повинні призначати покарання відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу винного, звернуто увагу на те, що судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

З врахуванням ступеня тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, який згідно ст.12 КК України, є злочином невеликої тяжкості з не обережності; враховуючи пом`якшуючі обставини та обтяжуючі обставини, думку потерпілого щодо призначення покарання та особу обвинуваченого, суд вважає, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді обмеження волі.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд враховує особу винного, який має постійне зареєстроване місце проживання, за яким характеризується позитивно, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не знаходиться, на момент вчинення ДТП згідно висновку від 15.02.2020 року Чернівецького наркологічного диспансеру не перебував в стані алкогольного сп`яніння. Судом враховуються також і обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання, а саме - щире каяття обвинуваченого та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, визнання вини; часткове визнання цивільного позову.

Щодо призначення додаткового покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне зазначити наступне Відповідно до абз. 5 п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання", при призначенні основного покарання суд, відповідно до ст. 77 КК України, може призначити і додаткові покарання, або не застосувати його, про що суд зазначає в резолютивній частині вироку.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 визнав свою вину за ч. 1 ст. 286 КК України, від слідства не переховувався, активно сприяв в розкриття злочину, просив вибачення в потерпілого, надав ОСОБА_2 першу допомогу, одразу ж викликав швидку допомогу. З огляду на зазначене, суд з врахуванням позиції потерпілого про позбавлення обвинуваченого права керування транспортними засобами на максимальний термін, вважає за необхідне застосувати до обвинуваченого ОСОБА_1 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, з урахуванням обставин вчинення злочину.

У відповідності до ст.75 КК України, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, суд вважає, що виправлення ОСОБА_1 можливе без реального відбування покарання та звільнення від відбування покарання з випробуванням та слід встановити обов`язки передбачені п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України.

На думку суду, призначене покарання у даному випадку є необхідне й достатнє для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів. Менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нових злочинів.

Процесуальні витрати в підлягають стягненню з обвинуваченого з огляду на таке.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. При цьому, слід зазначити, що дана норма закону не передбачає можливості стягнення таких витрат на користь конкретної експертної установи, оскільки такі витрати згідно з ч. 2 ст. 122 КПК України залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням слідчого судді або суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з державного бюджету України. Таким чином, оскільки матеріали кримінального провадження містять документальне підтвердження витрат держави на проведення експертизи, то є підстави для стягнення з обвинуваченого суми таких витрат.

Долю речових доказів вирішити в порядку вимог ст. 100 КПК України.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 не застосовувався.

Потерпілим ОСОБА_2 в суд, до початку розгляду справи подано, цивільний позов. За заявленими вимогами, просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 , на його користь моральну шкоду в розмірі 100000 (сто тисяч) гривень. Стягнути з страхової компанії «Арсенал страхування» на його користь матеріальну шкоду пов`язану з його лікуванням в розмірі 12800 гривень та моральну шкоду в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень. Страховою компанією «Арсенал страхування» в суд подані заперечення, в яких зазначили, що відсутні порушення з їх боку. Вважали, що у зв`язку з розглядом ДТП у кримінальному провадженні в суді, питання про здійснення відшкодування шкоди позивачу може бути вирішене виключно після набрання чинності обвинувальним вироком суду та встановленням вини обвинуваченого ОСОБА_1 у скоєнні дорожньої - транспортної пригоди. Просили в задоволенні позовних вимог до страхової компанії «Арсенал страхування» відмовити.

Суд, вивчивши відповідно заявлені цивільні позови потерпілого цивільного позивача, вислухавши думку прокурора, який просив задовольнити позови, позицію інших учасників процесу, дослідивши докази додані докази до позову, зважає на наступне.

Вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні регламентоване ст. 129 КПК України. Як встановлено ч. 1 та ч. 3 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому; у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду. Визначення цивільного позивача у кримінальному провадженні та права такої особи передбачено ст. 61 КПК України. Згідно із ч. 1 ст. 62 КПК України, цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред`явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.

У відповідності до ч. 2 ст. 62 КПК України, права та обов`язки цивільного відповідача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду.

Згідно положень ст. 91 КПК України доказуванню підлягають вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Як передбачено ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана злочином може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Відповідно до положень ст.ст. 128,129 КПК України цивільний позов особи, якій злочином завдано майнової та/або моральної шкоди, суд, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє повністю або частково чи відмовляє в ньому. Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються в порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, не врегульовані КПК України, до них застосовуються норми ЦПК України, за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до ст. 1.8 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховий поліс - це єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.

Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

Так, розглядаючи цивільний позов потерпілого в частині стягнення з страхової компанії матеріального збитку за лікування та моральної шкоди, суд зважає на наступне.

Згідно з ч.2 ст.999 Цивільного кодексу України до відносин, що випливають Із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Страховиком у відповідності до закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі - Закон) було укладено Договір (Поліс) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР № 170922236 (надалі - Поліс ЕР № 170922236), забезпечений транспортний засіб «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с.к.п. 116).

Страховик здійснює страхові виплати на підставі та в порядку, визначеному Законом, Цивільним кодексом України, враховуючи умови Полісу № ЕР № 170922236.

У разі настання страхового випадку відповідно до ст. 22 Закону страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст.35 Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Позивач ОСОБА_2 до страховика не звертався, жодних повідомлень, заяв та документів не надавав.

Стаття 36 Закону регламентує порядок прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) страховиком та порядок його виплати: В п. 36.2 ст. 36 Закону вказано - Страховик (МТСБУ) за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати).

Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону, якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в кримінальному провадженні, перебіг строку прийняття рішення страховиком про здійснення або про відмову у здійсненні страхового відшкодування припиняється до дати, коли страховику стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.

Для отримання страхового відшкодування відповідно до Закону потерпілою особою мають бути надані документи, що підтверджують: обгрунтовані витрати, які пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбання лікарських засобів; необхідність витрат має бути підтверджена документально відповідним медичним закладам охорони здоров`я; витрати на лікування та витрати, пов`язанні з тимчасовою втратою працездатності потерпілим, мають бути в причинно-наслідковому зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою.

Судом установлено і дане вбачається з досліджених квитанцій, наданих позивачем ОСОБА_2 , що загальна сума за наданими позивачем чеками становить 11687,56 грн., а не 12800,00 грн., як зазначає останній. Окрім того, судом враховується, що у чеках: № 7025 від 14.02.2020 на суму 214,00 грн., № 1030025 від 18.02.2020 на 216,30 грн., № 50544 від 20.02.2020 на суму 20,00 грн., № 1031022 від 19.02.2020 на 70,10 грн., № 1032026 від 20.02.2020 на 43,00 грн. - відсутні назви препаратів; у квитанції до прибуткового касового ордера від 15.02.2020 на суму 1800,00 грн. - не читаємими є призначення платежу; чеки на 916,80 грн., 213,00 грн., 47,00 грн., 1173,13 грн., 869,62 грн., 934,64 грн. - не візуалізується інформація по чеку; чеки: № 84 від 07.03.2020 па 974,07 грн., № 84 від 07.03.2020 на 974,07 грн., № 63 від 26.05.2020 на 766,49 грн., № 124, від 20.03.2020 на 1181,56 грн., № 62 від 23.04.2020 на 46,00 грн. - відсутня медична документація за даний період; чеки: №156767 від 15.02.2020, № 935 від 15.02.2020, № 547793 від 17.02.2020, № 157444 від 20.02.2020, № 554 від 21.02.2020, № 157059 від 17.02.2020 містять товари, купівля яких не є витратами на лікування, а саме пакети на загальну суму 2,00 грн.

Отже, із загальної суми наданих позивачем ОСОБА_2 чеків, лише витрати на суму 2.199,85 грн. є такими, що відповідають вимогам Закону, та такими, що підтверджені належними доказами, які підлягають стягненню з відповідача страхової компанії Арсенал страхування.

Що стосується стягнення з відповідача страхової компанії Арсенал страхування моральної шкоди суд звертає увагу на наступне.

Законодавцем визначено, що потерпілому, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньої - транспортної пригоди, передбачене відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду заподіяну здоров`ю (ст. 26-1 Закону вищенаведеного)

Розмір моральної шкоди, який може відшкодовувати Страховик розраховується виходячи із норми, закріпленої в ст. 26і Закону (5 відсотків страхової виплати за шкоду заподіяну здоров`ю). Умовами ст. 6 Закону передбачено, що страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Отже, оскільки ОСОБА_1 по суду визнано винним, в силу наведених вимог закону, з цивільного відповідача - ПрАТ «Страхової компанії «Арсенал Страхувальник» (код ЄДРПОУ 33908322 підлягає стягненню сума моральної шкоди пов`язаної з лікуванням позивача - 640 грн.

Щодо доводів цивільного відповідача страхової компанії Арсенал страхування, що позов не випливає із пред`явленого обвинувачення; наявності різних за характером зобов`язань у учасників судового провадження, що унеможливлює участь страховика як цивільного відповідача, то слід зауважити, що Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20.06.2018 року за провадженням № 308/3162/15-ц висловлено правову позицію, що відмова у здійсненні страхових виплат за відсутності ознак вини у пошкодженні іншого транспортного засобу, і як наслідку відсутності цивільно-правової відповідальності як підстави для здійснення страхової виплати, - не ґрунтується на жодній із передбачених статтею 37 Закону №1961-IV підстав, не враховує оформлення учасниками спільного повідомлення про ДТП і її фактичні обставини.

Окрім наведеного, судом звертається увага на те, що кримінальне судочинство не встановлює заборони розглядати цивільний позов у кримінальному провадженні за умови пред`явлення його до юридичних осіб, та за умови існування у учасників провадження різних за характером зобов`язань. Проте, кримінальним процесуальним законом не заборонено, при вирішенні цивільного позову, керуватися нормами цивільного законодавства.

Слід зауважити, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Зазначенні зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок.

Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання. /Постанова ВС від 20.01.2016 року; 6-2808цс15/

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). /Постанова ВС від 04.07.2018 року; 14-176 цс 18). У даному ж випадку, наявний факт достеменного встановлення вини особи, - вина ОСОБА_1 у ДТП визнана судом, і вказане беззаперечно породжує обов`язок відшкодування завданої потерпілій особі шкоди, як і встановлено, що ДТП є страховим випадком, що покладає на страховика обов`язок здійснити відшкодування завданої внаслідок ДТП за участі забезпеченого автомобіля третій особі (потерпілій) шкоди.

Окрім наведеного, суд вважає не доведеною частково моральну шкоду спричинену ушкодженням здоров`ю ОСОБА_2 діями ОСОБА_1 , виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ч.1 ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення,, відшкодовується відповідно до закону.

Згідно ч.2 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості. Згідно постанови (п. 39) Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах по відшкодуванню моральної (не майнової шкоди)» від 31.03.1995 № 4 під моральною шкодою слід розуміти-витрати немайнового характеру унаслідок моральних або фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Враховуючи конкретні обставини справи, характер і обсяг фізичних та душевних страждань, викликаних дорожньої - транспортної пригодою, тривале лікування, а також суд враховує принцип розумності і справедливості, вважає можливим стягнути на користь потерпілого з обвинуваченого ОСОБА_1 100.000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, суд враховуючи засади розумності та справедливості, вважає можливим стягнути 50 000 гривень.

В решта частині заявлених вимог потерпілому, цивільному позивачу ОСОБА_2 - відмовити.

Керуючись ст.ст.85,86,94,100,128,368,373,374,376 КПК України, суд,-

У Х В АЛ И В :

Визнати винним ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.286 КК України та призначити йому за даною нормою закону у вигляді двох років обмеження волі, з позбавлення права керування транспортними засобами, строком на 2 (два) роки.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від відбування основного і додаткового покарання звільнити з іспитовим строком на два роки та покладенням на нього згідно пунктів 1-2 ч. 1 ст. 76 КК України обов`язків: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, навчання, а також обов`язку визначеного п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України - не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на один рік відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 підлягає реальному виконанню та строк його виконання обчислювати з моменту набрання вироком законної сили.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави суму процесуальних витрат на залучення експертів на загальну суму 3140.20 грн.

Речовий доказ (а.с.к.п. 23) автомобіль марки Дайво ланок номерний знак НОМЕР_1 , що перебуває за квитанцією 64 на штраф майданчику м. Чернівці вул.. Комунальників 4В і такий, що переданий нга відповідальне зберігання власнику ОСОБА_3 - повернути останньому

Речовий доказ - СДР диск залишити в матеріалах провадження а.с.к.п. 69

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 50.000 грн.

Стягнути з ПАТ Страхова компанія Арсенал страхування на користь ОСОБА_2 - 2199,85 грн. матеріальної шкоди пов`язаної з лікуванням та 640 грн. моральної шкоди. В решта частині заявлених вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Чернівецького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя Слободян Г.М.