Рішення № 92878221, 05.11.2020, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 640/15693/18

Провадження № 2/638/683/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

05.11.2020 Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Омельченко К.О.,

за участю секретаря Юрченко Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за розпискою позичальника,

встановив:

30.08.2018 року позивачка звернулася до суду з позовом про солідарне стягнення з відповідачів на свою користь боргу за договором позики у розмірі 73400,00 дол. США, проценти за користування коштами - 55968,00 дол. США та 3% річних - 6612,00 дол. США.

Обгрунтовує вимоги тим, що 21.02.2014 року відповідач ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_3 73400,00 доларів США, які відповідач ОСОБА_2 зобов`язалася повернути ОСОБА_3 не пізніше 21 серпня 2018 року, про що відповідач ОСОБА_2 власноручно склала, підписала і передала первісному кредитору ОСОБА_3 розписку. 17 серпня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір про відступлення права вимоги (цесії). Згідно умов вказаного договору про відступлення права вимоги (цесії), цей договір укладається з одночасним набуттям новим позикодавцем ОСОБА_1 вимагати від боржника ОСОБА_2 належного виконання на її користь всіх без винятку зобов`язань, передбачених договором основного зобов`язання, в сумі, обсягах та умовах, встановлених договором основного зобов`язання. Новий позикодавець набуває право вимоги до боржника про сплату на її користь неповернутої частини позики, процентів за користування позикою та трьох процентів річних, передбачених законом у зв`язку з несвоєчасним виконанням боржником своїх зобов`язань, навіть якщо вони прямо не згадані в цьому договорі відступлення права вимоги або в договорі основного зобов`язання, але передбачені цивільним законодавством та звичаями ділового обороту. Одночасно із відступленням права вимоги та укладенням про це договору цесії в забезпечення виконання відповідачем ОСОБА_2 її зобов`язань з повернення позичених нею 21 лютого 2014 року за розпискою позичальника коштів між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 17 серпня 2018 року був укладений договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_3 поручилася перед ОСОБА_1 за повернення відповідачем ОСОБА_2 позичених коштів і стала солідарним із нею боржником за зобов`язанням повернути позивачеві ОСОБА_1 ці кошти, а також сплатити проценти за користування ними, три проценти річних, неустойку, компенсацію збитків і відшкодування моральної ШКОДИ. Однак, станом на момент подання позову відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 свій обов`язок з повернення позичених коштів не виконали, що і змусило позивачку звернутись з даним позовом до суду.

05.09.2018 року ухвалою Київського районного суду м. Харкова позовна заява залишена без руху та надано строк для усунення недоліків.

26.09.2018 року ухвалою Київського районного суду м. Харкова позовна заява направлена за підсудністю до Дзержинського районного суду м. Харкова.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.11.2018 року позовну заяву прийнято до провадження та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Позивачка в судове засідання не з`явилась, надала до суду заяву в якій позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд задовольнити позов з підстав, викладених в позовній заяві, просила розглядати справу за її відсутності та не заперечувала проти розгляду справи за відсутності відповідачів та ухвалення заочного рішення.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися повторно, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Процесуальним правом надати відзив на позов або письмові пояснення по суті предмету спору не скористалися. Документів, що підтверджують поважність причин відсутності суду не надано. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надійшло.

Згідно із ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

На підставі ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 05.11.2020 року проведено заочний розгляд даної справи згідно з вимогами ст.ст.280-282 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв`язку, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики ) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Судом встановлено, що 21.02.2014 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 було укладено договір позики, доказом чого є розписка від 21.02.2014 року. Зі змісту розписки вбачається, що ОСОБА_3 передала відповідачу ОСОБА_2 , а остання отримала від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 73400,00 дол.США, які ОСОБА_2 зобов`язувалася повернути в строк до 21.08.2015 року. (а.с. 7).

Відсотки за користування грошовими коштами договором не передбачені.

17.08.2018 року між ОСОБА_3 та позивачкою ОСОБА_1 укладеного договір про відступлення права вимоги (цесії) за договором позики відповідно до умов якого Цедент ( ОСОБА_3 ) відступає Цесіонарієві ( ОСОБА_1 ), останній набуває право вимоги і стає кредитором за договором позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 21.02.2014 (а.с.8).

Крім того, 17.08.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки за рпозпискою від 21.02.2014.

Ч.1 ст. 512 ЦК України визначено, що Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч.1 ст. 513 ЦК України правочин, щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняються у такі формі, що і правочини, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Ч.1 ст. 514 ЦК України передбачає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами ч.1 ст. 517 ЦК первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Отже, кредитором за розпискою є ОСОБА_1 , що не суперечить вимогам ст. ст. 513,514,516,517 ЦК України.

Положеннями ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 1 ст. 1047 ЦК України).

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Приписами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Як вбачається з розписки відповідач ОСОБА_2 зобов`язалася повернути суму позики до 21.08.2015 року (а.с.7).

В разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Таким чином сторони належним чином уклали договір позики, узгодивши всі істотні умови. З огляду на вищезазначені норми цивільного законодавства за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як факт його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Тобто, розписка - це документ, що засвідчує в письмовій формі факт одержання особою у власність, користування чи розпорядження грошей від іншої особи. Крім того, розписка має також містити дату отримання коштів.

Для того, щоб договір позики набрав чинності, необхідне підтвердження одержання позичальником позики.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс 15. В цій постанові зазначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми та дату отримання коштів.

Розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14, договір позики є укладеним з моменту передання грошей; складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. Факт передання коштів повинен бути підтверджений розпискою.

З оглянутої судом наданої позивачем оригіналу розписки від 21.02.2014 вбачається, що відповідач зобов`язується повернути грошові кошти у сумі 73400 доларів США в строк до 21.08.2015.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц викладено: «Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення суми боргу в розмірі 73400 доларів США підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника».

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України судом враховано позицію Верховного суду.

Позивачкою складено розрахунок, відповідно до якого три відсотки річних складає 6612 доларів США. Суд погоджується з розрахунком позивача. Тому в цій частині вимоги позивачки підлягають задоволенню.

Позивачка зазначила, що розмір процентів за користування позиченими коштами у розписці визначений не був, тому вона просить стягнути з відповідачів суму процентів, розраховану на рівні облікової ставки Національного банку України.

З приводу даної вимоги позивача, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що предметом спірного договору позики є іноземна валюта - долари США та розмір одержання процентів його умовами не передбачено.

Правова позиція про наявність права на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо договір позики не є безоплатним (безпроцентним) у розумінні частини другої статті 1048 ЦК України, навіть у тому випадку, якщо договором не передбачено нарахування та одержання зазначених коштів висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-36цс14.

Однак частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Наданий позивачем розрахунок, який визначає розмір процентів за користування від суми позики, виходячи із рівня облікової ставки НБУ в розмірі 55968 доларів США (а.с. 3-4) судом не може прийнятий до уваги з огляду на наступне.

За змістом статті 1 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» (далі - Закон № 679-XIV) облікова ставка НБУ - один із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для банків та інших суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.

НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (стаття 2 Закону № 679-XIV).

Пунктом 1 частини першої статті 15 цього Закону передбачено, що правління НБУ приймає рішення, зокрема про встановлення та зміну облікової та інших процентних ставок Національного банку.

Відповідно до статті 27 Закону № 679-XIV НБУ встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.

Частиною другою статті 46 вказаного Закону НБУ здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку НБУ для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов`язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют.

Пунктом 1.1 Положення про процентну політику НБУ, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 серпня 2004 року № 389 (далі - Положення № 389; чинне на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що облікова ставка НБУ - один з монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ установлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період, і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку.

Пунктами 3.1, 3.2 цього Положення визначено, що НБУ визначає розмір облікової ставки, дотримуючись таких основних принципів: облікова ставка використовується НБУ одночасно як засіб реалізації грошово-кредитної політики та орієнтир ціни на гроші; облікова ставка є одним із чинників, що характеризують основні напрями змін грошово-кредитного регулювання; облікова ставка має підтримуватися на позитивному рівні щодо прогнозного рівня інфляції, який визначається схваленими Кабінетом Міністрів України основними прогнозними макроекономічними показниками на відповідний рік та враховується під час складання державного бюджету з наступними змінами; облікова ставка є найнижчою серед процентних ставок, за якими НБУ може підтримати ліквідність банків. Визначення рівня та характеру змін облікової ставки НБУ залежить від тенденцій загального економічного розвитку, макроекономічних та бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку. Національний банк під час визначення облікової ставки враховує й інші фактори, які можуть вплинути на вартість коштів у національній валюті, - інфляційні або девальваційні очікування, процентні ставки рефінансування, які використовуються центральними банками країн, що мають тісні торговельно-економічні зв`язки з Україною тощо.

Можна зробити висновок, що облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.

Крім того, висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти міститься у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16.

Враховуючи, що частиною першою статті 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому вказана норма та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав.

Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.

Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника.

Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.

Такі висновки щодо періоду стягнення процентів Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 та у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 14-318цс18.

На підставі вищевикладеного, позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування позиченими коштами в розмірі 55968 доларів США не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат суд виходить з наступного:

При подачі позову ОСОБА_1 була звільнена від сплати судового збору, на підставі п.9 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».

Відповідно до ч.1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 6 ЗУ «Про судовий збір» - за подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.

Як вбачається з офіційного сайту Національного Банку України офіційний курс гривні щодо долару США станом на 30.08.2018 (день пред`явлення позову) становить 27,696680 грн.

Позивачем пред`явлено позов на суму 135980 доларів США.

Відповідно до ставок судовий збору за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, за подання позову позивачка повинна була сплатити судовий збір в розмірі 8810,00 грн..

Судом задоволено частково позовні вимоги в розмірі 80012 доларів США.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що з відповідачів на користь держави підлягає стягненню судовий збір по 2591,94 грн з кожного.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 19, 81, 133, 141, 264, 265, 274-279, 280-282 ЦПК України, ст.ст. 526,549,551,625, 629,1046,1047,1049 ЦК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за розпискою позичальника - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 ) суму позики 73400 (сімдесят три тисячі чотириста) доларів США та три відсотки річних 6612 (шість тисяч шістсот дванадцять) доларів США, а всього 80012 (вісімдесят тисяч дванадцять) доларів США.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь Держави судовий збір по 2591 (дві тисячі п`ятсот дев`яносто одна) грн.. 94 коп. з кожного.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У відповідності до п.п. 15.5) п. 15 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 16.11.2020.

Суддя К.О. Омельченко