Рішення № 92872903, 05.11.2020, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 05.11.2020

Справа № 334/3422/19

Провадження № 2/334/2879/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2020 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Козлової Н.Ю., при секретарі Манюхіні О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Комерційний банк Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист порушеного права споживача фінансових послуг по стягненню неустойки (пені, штрафу) та трьох процентів річних, завданих несвоєчасною виплатою грошових коштів за банківським вкладом

в с т а н о в и в:

У травні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ «КБ «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживачів, стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну виплату гарантованих Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» коштів за вкладом, у сумі 278182,01 грн.; передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України 3% річних у сумі 3048,57 грн., а всього 281230,58 грн.

До початку судового розгляду позивач 05.08.2019 подав заяву про уточнення (збільшення) позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача неустойку (пеню) за несвоєчасну виплату гарантованого Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» коштів за вкладом у сумі 278182,01 грн., передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України 3% річних у сумі 3195,92 грн., а також інфляційні втрати у сумі 12346,71 грн., а всього 293724,54 грн.

16.10.2019 позивач подав заяву про уточнення (збільшення) позовних вимог, згідно якої просить стягнути з відповідача неустойку (пеню) за несвоєчасну виплату гарантованого Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» коштів за вкладом у сумі 278182,01 грн.; передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України 3% річних у сумі 3267,82 грн., інфляційні втрати у сумі 12016,45 грн., а також упущену вигоду у сумі 24601,05 грн., моральну шкоду у сумі 10000,00 грн., а всього 328067,34 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що 26.06.2014 року між позивачем та ПАТ «КБ «Надра» було укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту), оформлений в рамках Пакету послуг «Новий ПУ «Базовий+» (далі Договір), відповідно до якого ОСОБА_1 передав, а Банк прийняв на вкладний рахунок 4500 доларів США строком на 6 місяців, з процентною ставкою 12,5 % річних. Строк дії договору закінчився 26.12.2014 року, але повернення коштів та нарахованих відсотків не відбулось, хоча він завчасно звернувся з заявою про припинення договору та виплату вкладу із відсотками.

Рішенням Ленінського районного суд м. Запоріжжя від 25.10.2018 року (справа № 334/452/18, провадження №2/334/1955/18), залишеним беззмін постановоюЗапорізького апеляційногосуду від02.05.2019року, з ПАТ «КБ «Надра» на користь позивача було стягнуто за Договором № 1957986 строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформленого в рамках пакету послуг «Новий ПУ «Базовий+» від 26.06.2014 року у розмірі 25150,64 грн. в рахунок недоплаченої суми вкладу та проценти за Договором та 254,11 грн. 3% річних за прострочення повернення вкладу за період з 26.12.2014 року по 05.02.2015 року.

18.09.2019 року позивач отримав грошові кошти, стягнуті за вищевказаним рішенням, у розмірі лише 25150,54 грн., який менший ніж зазначено у рішенні, тобто вказані кошти не були сплачені банком у належному розмірі починаючи з 22.04.2015 року. Це тягне за собою правову відповідальність за порушення грошового зобов`язання, передбачену ст.ст. 611, 625 ЦК України.

Термін здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ «Надра» з 06.02.2015 по 04.06.2015 року. Тобто, належна позивачу сума мала бути виплачена в першу чергу в період здійснення тимчасової адміністрації, про що було зазначено в оголошенні банку про виплати вкладникам від 20.04.2015.

Вищезазначеним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25.10.2018 встановлено прострочення боржника ПАТ КБ «Надра» в особі Фонду, банк уже не може самостійно виконати умови договору через запровадження ліквідаційної процедури, у період дії якої розрахунки з вкладниками відбуваються на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Позивач просить стягнути з відповідача неустойку і 3% річних, завданих несвоєчасною виплатою гарантованого Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Позивач вважає, що ПАТ КБ «Надра» в особі Фонду порушив грошове зобов`язання, а тому відповідно до ст. 566 ЦК України несе таку ж саму відповідальність, яку б несла сторона договірних відносин, тобто Банк, на підставі ст.ст. 611, 623, 625 ЦК України, ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів».

У зв`язку з викладеним позивач просить стягнути з відповідача на підставі ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» неустойку за останні 12 місяців перед зверненням до суду у сумі 278182,01 грн., завдану несвоєчасною виплатою гарантованих Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» коштів за вкладом (пеня у розмірі 3% за кожний день прострочення від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання 25404,75 грн.).

З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просить на підставі ч.2 ст. 22, ст. 623 ЦК України стягнути з відповідача також упущену вигоду за період з 01.05.2015 по 01.11.2019 у сумі 24601,05 грн. Упущена вигода полягає тому, що вказані недоотримані кошти у сумі 25404,75 грн. позивач міг розмістити на депозитах в різних банках на умова укладених ним договорів та отримувати за весь час прострочення з 01.05.2015 по 01.11.2019 дохід від депозиту.

Також позивач просить стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду, завдану внаслідок неналежного виконання відповідачем недоговірного зобов`язання з виплати, на підставі ст. 23, ч. 1 ст. 1167 ЦК України. Стягнення моральної шкоди позивач обґрунтовує тим, що внаслідок неналежного виконання відповідачем недоговірного зобов`язання з виплати відшкодування за вкладом в неплатоспроможному банку позивач був вимушений протягом майже 4,5 років вести з відповідачем тривале і виснажливе претензійне листування і судову тяжбу. Навіть маючи рішення суду, що вступило в законну силу 02.05.2019, відповідач 18.09.2019 в черговий раз усвідомлено порушуючи закон, виплатив тільки частину коштів, не доплативши 250,11 грн.

Розмір компенсації за спричинену моральну шкоду, яка буде достатньою для відновлення душевного стану позивача у відповідності до вимог ч. 3 ст. 23 ЦК України визначається Позивачем у сумі 10000 гри., що, на його думку, з урахуванням вимог розумності і справедливості цілком буде відповідати характеру протиправних дій та бездіяльності відповідача і глибині душевних страждань позивача.

Також позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних, передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України, обґрунтовуючи це тим, що Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено обов`язок Фонду здійснити виплату вкладнику гарантованої суми у відповідний строк.

Зобов`язання відповідача виплатити суму вкладу 25404,75 грн. відповідачем не було виконано з дати закінчення тимчасової адміністрації, тобто прострочення грошового зобов`язання мало місце з 05.06.2015 по 18.09.2019.

За порушення грошового зобов`язання позивач просить стягнути з ПАТ «КБ «Надра» в особі Фонду компенсацію втрат, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України (суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних) за період 05.06.2015 по 18.09.2019.

Сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення повернення вкладу, тобто з 01.06.2015 і по 01.09.2019, складає 12016,45 грн. (індекс інфляції за вказаний період складає 147,3%, заборгованість складає: 25404,75 грн. х 0,473=12016,45 грн.).

Також просить суд стягнути з ПАТ «КБ «Надра» в особі Фонду передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних, що має компенсаційний характер завданих несвоєчасною виплатою гарантованого законом відшкодування коштів за вкладом на користь позивача: 25404,75 грн. (визначена у судовому рішенні прострочена сума) х 3%/365 х 1565 днів (з 05.06.2019 по 18.09.2019) = 3267,82 грн.

Позивач вважає, що з вини відповідача не було своєчасно виконано відшкодування суми депозитного вкладу, так як це стало причиною відмови банка виконати делеговані йому Фондом повноваження по виплаті вкладнику коштів, що призвело на думку позивача, до нанесення йому матеріальних збитків та моральної шкоди.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17.05.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Від відповідача на адресу суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України .

Ухвалою Ленінського районного суду м.Запоріжжя районного суду міста Запоріжжя від 19.03.2020 року провадження у справі закрито (а.с. 148).

Позивачем подано апеляційну скаргу на ухвалу суду від19.03.2020 року про закриття провадження у справі, яка мотивована тим, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року, роз`яснено, що розгляд позовних вимог має здійснюватися за правилами цивільного судочинства.

Запорізький апеляційний суд , в постанові від 24 червня 2020 року погодився із доводами апеляційної скарги, та зазначив, що вимоги позивача не пов`язані із вимогою вирішити публічно-правовий спір, ухвалу Ленінського районного суду від 12.03.2020 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

06 липня 2020 року матеріали справи повернулись з Запорізького апеляційного суду. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали справи передано на розгляд судді Козловій Н.Ю.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2020 року цивільну справу прийнято до провадження судді Козлової Н.Ю., призначено підготовче засідання.

04 липня 2019 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Представник відповідача не погодився із вимогами позовної заяви, просив відмовити у задоволенні позову .

У відзиві на позовну заяву Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зазначає, що Фонд не порушував прав позивача, оскільки частину своїх повноважень делегує Уповноваженій особі на здійснення тимчасової адміністрації/ліквідації банку. Статтею 28 Закону № 4452-VI передбачено, що Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування. Фонд здійснює виплату гарантованих сум відшкодування через банки-агенти, що здійснюють такі виплати в готівковій або безготівковій формі (за вибором вкладника). Фонд не пізніше наступного дня після закінчення визначеного цим Законом строку ліквідації банку розміщує на офіційному веб-сайті Фонду оголошення про завершення Фондом виплат гарантованої суми відшкодування. З наведеного вбачається, що повноваження щодо формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та визначення суми, що підлягає відшкодуванню покладені на Уповноважену особу Фонду.

Представник відповідача вважає? що позивачем вибрано невірний спосіб захисту свого порушеного права (стягнення коштів замість внесення змін до реєстру вкладників). Стягнення коштів з банку, який знаходиться в процедурі ліквідації, не передбачено чинним законодавством. А рішення суду саме про стягнення коштів з банку, що ліквідується, не може бути виконано, оскільки це заборонено Законом. Разом з тим, стягнення грошових коштів з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, також суперечать нормам Закону, оскільки Фонд гарантування не є боржником в розумінні ЦК України, який прострочив виконання грошового зобов`язання. З цих підстав, відповідач просив суд відмовити позивачу у позові у повному обсязі.

Відповідач при вирішенні справи просить застосувати та врахувати висновки Верховного Суду в справах № 761/10148/18; № 761/2987/18; № 761/28949/17; № 761/32753/17; № 204/5609/17; № 201/3350/18; № 199/2371/18; № 199/8863/17; № 203/4154/17; № 766/19410/17; № 756/1387/17; № 462/3330/17; № 725/5833/16-ц № 756/2766/17; № 756/2762/17; № 761/8705/16; № 316/231/18.

Позивач у судове засідання не з`явився, надав суду клопотання про слухання справи за його відсутністю, задовольнити його позов у повному обсзі на підставі його письмових пояснень та письмових доказах, які містяться в матеріалах справи.

Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб просив в задоволенні позову повністю відмовити.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав:

Розглянувши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 26.06.2014 року між позивачем та ПАТ «КБ «Надра» було укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) № НОМЕР_1 , оформлений в рамках Пакету послуг «Новий ПУ «Базовий+» (далі Договір), відповідно до якого ОСОБА_1 передав, а Банк прийняв на вкладний рахунок 4500 доларів США строком на 6 місяців, з процентною ставкою 12,5 % річних. Строк дії договору закінчився 26.12.2014 року, але повернення коштів та нарахованих відсотків не відбулось, хоча він завчасно, а саме 17 та 26 грудня 2014 року, звернувся вимогою про припинення договору та виплату вкладу із відсотками.

На підставі постанови Правління Національного банку України (даліНБУ) від 05.02.2015 № 83 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.02.2015 № 26 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Надра», згідно з яким з 06.02.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Надра».

Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 85 від 23 квітня 2015 р. про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» до 05 червня 2015 року включно та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» до 05 червня 2015 року включно.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 р. № 356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 05 червня 2015 року № 113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» строком на 1 рік з 05 червня 2015 р. до 04 червня 2016 року включно.

На підставі пункту 2 частини п`ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п`ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавчою дирекцію Фонду гарантування прийнято рішення від 28 квітня 2016 року № 616 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» строком на два роки до 04 червня 2018 включно, рішення від 03 листопада 2016 р. № 2342 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «НАДРА» строком на два роки до 03 червня 2020 року включно.

Розмір заборгованості перед ОСОБА_1 по вкладу та відсоткам станом на 06.02.2015 становила 4500,00 доларів США та 282,02 доларів США відповідно.

21.04.2015 року позивачу було виплачено гарантовану суму відшкодування як вкладнику ПАТ «КБ «Надра» у розмірі 85457,47 грн.

Вважаючи, що Фонд розраховуючи гривневий еквівалент суми відшкодування, керувався курсом Національного банку України 17,999763 грн за 1 долар США, який діяв до 14 години 06 лютого 2015 року, в той час як мав бути врахований законодавчо врегульований курс 23,130580 грн за 1 долар США, позивач звернувся до суду з позовом вказуючи, що має право на повернення недоплачених коштів за відповідним вкладом з не виплаченими за договором банківського вкладу відсотками станом на 21 квітня 2014 року та на отримання передбачених цим договором процентів за використання депозитними коштами за період з дня витребування цього вкладу до дня запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Надра», а також на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України за цей же період.

Позивач просив суд стягнути з ПАТ «КБ «Надра» в особі Фонду на свою користь 39 759,29 грн за договором банківського вкладу, до складу якої входять: недоплачена сума тіла зазначеного депозиту та проценти за користування ним, 3 % річних від відповідної простроченої суми з урахуванням індексу інфляції, упущена вигода за період з 01 травня 2015 року по 01 листопада 2018 року у сумі 19 677,48 грн та відшкодування моральної шкоди в сумі - 3 000,00 грн.

Рішенням Ленінського районного суд м. Запоріжжя від 25.10.2018 року (справа № 334/452/18, провадження №2/334/1955/18), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 02.05.2019 року, з ПАТ «КБ «Надра» на користь позивача було стягнуто за Договором № 1957986 строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформленого в рамках пакету послуг «Новий ПУ «Базовий+» від 26.06.2014 року у розмірі 25150,64 грн. в рахунок недоплаченої суми вкладу та проценти за Договором та 254,11 грн. 3% річних за прострочення повернення вкладу за період з 26.12.2014 року по 05.02.2015 року.

У травні 2019 року позивач, посилаючись на вказане судове рішення та встановлені ним обставини, звернувся до суду з даним позовом до ПАТ «КБ «Надра» в особі Фонду.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обовязку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У відповідності до ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Частиною 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Крім того, відповідно до пункту 4 листа Міністерства юстиції України «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії» від 26.12.2008 року N 758-0-2-08-19, при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

За таких умов, виходячи з наведених положень Конституції України, рішення Конституційного Суду України та роз`яснень Міністерства юстиції України, пріоритетними в даному випадку є положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Відтак, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його вкладниками/кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Такий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 20.01.2016 року у справі №6-2001ц15.

Отже, чинним законодавством встановлений спеціальний порядок задоволення вимог кредиторів після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, а задоволення таких вимог кредиторів здійснюється за участю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб через відповідні позасудові механізми, передбачені чинним законодавством України.

Як уже зазначалось вище, частиною 8 Прикінцевих та перехідних положень Закон) України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що це суперечить цьому Закону.

Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Дане підтверджено постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15 в якій Верховний Суд зазначив: «...За змістом ст. З Закону № 4452-УІ Фонд є чстановою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні...».

Таким чином, Фонд є установою, що не має на меті отримання прибутку (стаття 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Тобто, Фонд гарантування є державною установою, яка виконує спеціальні функції, та не має на меті отримання прибутку, та не відповідає за зобов`язаннями банків.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Таким чином, правовідносини між Позивачем та Банком грунтуються на договорі, а між Фондом гарантування та Позивачем на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника зиконання його обов`язку (частина 1 статті 509 ЦК України).

За частиною 1 статті 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або зиконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, Фонд гарантування проводить відшкодування вкладникам неплатоспроможних банків ніяк інше, як у спосіб, встановлений Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб. А отже, Позивач безпідставно просить стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ 21708016) кошти, оскільки Фонд гарантування не є боржником в розумінні ЦК України, який прострочив виконання грошового зобов`язання. Відповідальність Банк несе за договором, а Фонд гарантування за Законом. Фонд гарантування не є правонаступником Банку, а лише виступає його ліквідатором.

Відповідно до статті 26 цього Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Тобто, Фонд гарантування відшкодовує виключно суму вкладу та відсотків в граничному розмірі до 200 000 грн.

Фонд гарантування не платить за власний рахунок неустойку, штрафи, пеню, інфляційні, річні та інше за неналежне виконання чи невиконання зобов`язань Банку перед своїми кредиторам Банку.

Дане підтверджується також позицією Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, яка викладена у постанові від 12.06.2019 справа № 756/2762/17 (провадження № 61-43494св18).

Як вбачається з метеріалів справи, позивач уже звертався до Ленінського районного суду м. Запоріжжя із подібним позовом (справа № 334/452/18), позовні вимоги Позивач було задоволено судом першої інстанції, рішення суду першої інстанції залишено без змін апеляційним судом. Не погоджуючись із вказаними рішеннями і Фондом гарантування, і Уповноваженою особою Фонду гарантування були подані касаційні скарги, які прийняті прийняті Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, відповідно відкриті провадження ухвалою від 04.07.2019 та ухвалою від 01.08.2019, а тому розгляд справи № 334/452/18 ще не завершений.

Так, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, (ст. 1 ЦПК України).

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті З ЦГГК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це (п. 11 постанови Пленуму ВСУ «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року№ 14).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 1 ЦПК України).

Із системного аналізу зазначених норм у сукупності вбачається, що захист прав Позивача у спорах, пов`язаних із виконанням спеціальних функцій Фондом гарантування у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків має відбуватись у спосіб, визначений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що є спеціальним у цих правовідносинах.

Саме Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено порядок виплат відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування, з врахуванням наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з положенням ч.ч. 1, 2 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім випадків, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

За договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатись грошовими коштами на власний розсуд (ст. 1066 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією;(відмиванням) доходів, одержаним злочинним шляхом, або фінансування тероризму, передбачених законом.

Тобто, випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.

Статтею 1 цього Закону визначено, що ним встановлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування зкладів фізичних осіб за вкладами фізичних осіб, а його метою є захист прав і законних інтересів вкладників банку.

З системного аналізу наведеного вбачається, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не є надавачем послуг фінансових послуг в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів». Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та не є правонаступником Банку, що ліквідується.

За частиною 4 статті 104 ЦК України особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про банки і банківську діяльність» особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються цим Законом та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Позовні вимоги Позивача про стягнення шкоди завданої несвоєчасною виплатою гарантованого відшкодування є безпідставними та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства.

Так, згідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за його прострочення, та є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Щодо стягнення упущеної вигоди

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.

При цьому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Суб`єктом права вимоги (потерпілим) у зазначеному зобов`язанні може бути будь-яка особа, якій заподіяно шкоду. Носієм обов`язку відшкодувати шкоду, в свою чергу, можуть виступати: безпосередній заподіювач шкоди та інші особи (незавдавачі шкоди), на яких законом покладено обов`язок із відшкодування шкоди.

Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Як убачається із матеріалів справи, позивач просить стягнути суму упущеної вигоди в розмірі 24601,45 грн. за затримку виплати гарантованої суми депозитного вкладу.

При вирішенні вказаної позовної вимоги суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 серпня 2018 року у справі №923/700/17, в якій зазначено, що неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення (постанови Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі № 923/2075/15, від 09.12.2014 у справі № 5023/4983/12).

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що Позивача та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відсутні договірні відносини, оскільки свої обов`язки останній здійснює на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» який є спеціальним нормативним актом. Строки виплати суми відшкодування коштів за вкладами даним Законом не встановлені.

Проте, Позивач просить стягнути шкоду з Фонду, а не гарантовану суму відшкодування, що прямо суперечить нормам спеціального Закону та судовій практиці, яка наразі склалася.

Крім того. Законом встановлено мораторій на стягнення коштів Фонду гарантування, а виплата таких коштів можлива лише відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (ст. 20 Закону).

Стягнення коштів з Фонду не можливе та не узгоджується із приписами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затверджене рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування від 09.08.20Проку № 14, та Положення про порядок визначення банків-агентів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування від 12.07.2012 року № 6.

Аналізуючи вищевказане, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню.

До вказаного висновку суд прийшов, виходячи не тільки із вимог національного законодавства України, а і з висновків Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76- 81, 133, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст..22, 509,526,610,625,1058,1060,1066,1074 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Комерційний банк Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист порушеного права споживача фінансових послуг по стягненню неустойки (пені, штрафу) та трьох процентів річних, завданих несвоєчасною виплатою грошових коштів за банківським вкладом – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Н.Ю.Козлова