Рішення № 92870718, 03.11.2020, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/19087/19

Провадження № 2/947/27/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2020 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Салтан Л.В.,

при секретарі Громико В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Одеської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова Ігоря Олександровича, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Атаманчук Оксана Григорівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Фролова Руслана Валеріївна, про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, визнання правочинів недійсними та скасування запису в реєстрі, -

ВСТАНОВИВ:

12 серпня 2019 року представник позивача Одеської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 , державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І.О., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просить: визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І.О. від 14 лютого 2018 року (індексний номер рішення: 39672745) на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 141,4 кв.м., житловою 35,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності: 24830268 від 12 лютого 2018 року вчинений державним реєстратором комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим І.О.; визнати недійсним договір дарування укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на безоплатну передачу у власність наступне нерухоме майно: 1/2 частку у праві власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 141,4 кв.м., житловою площею 35,8 кв.м., посвідчений та зареєстрований в реєстрі приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Атаманчук О.Г. 14 березня 2018 року за №153; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності: 25239850 від 14 березня 2018 року, вчинений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Атаманчук О.Г.; визнати недійсним договір дарування укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на безоплатну передачу у власність наступне нерухоме майно: 1/2 частку у праві власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 141,4 кв.м., житловою площею 35,8 кв.м., посвідченого та зареєстрованого в реєстрі приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Атаманчук О.Г. 21 березня 2018 року за №166; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності: 25353748 від 21 березня 2018 року, вчинений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Атаманчук О.Г.; визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частки у праві власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 141,4 кв.м., житловою площею 35,8 кв.м., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений та зареєстрований в реєстрі приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В. 13 січня 2019 року за №31; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності: 29832214 від 13 січня 2019 року, вчинений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що державний реєстратор комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортов І.О., прийняв рішення (з відкриттям розділу), індексний номер: 39672745 від 14 лютого 2018 року провести державну реєстрацію права власності на житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 141,4 кв.м., житловою площею 35,8 кв.м., що розташований: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Надалі, ОСОБА_1 , уклавши договори дарування від 14 березня 2018 року та від 21 березня 2018 року, подарувала ОСОБА_2 по 1/2 частки у праві власності на нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 141,4 кв.м., житловою площею 35,8 кв.м., що посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Атаманчук О.Г. та зареєстровано в реєстрі за № 153 та за № 166 відповідно.

У свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 13 січня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 31, ОСОБА_2 продав 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 141,4 кв.м., житловою площею 35,8 кв.м. ОСОБА_3 .

Таким чином, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є власниками житлового будинку, загальною площею 141,4 кв.м., житловою площею 35,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, на думку позивача, вищевказана реєстрація права власності на житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 141,4 кв.м., житловою площею 35,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 є незаконною, а всі подальші правочини з цим об`єктом недійсними.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстрація права власності на об`єкт нерухомості, житловий будинок, загальною площею 141,4 кв.м., житловою площею 35,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 проведена державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» на підставі технічного паспорту, виготовленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Де Факто» станом на 07 лютого 2018 року та на підставі виписки, серія та номер: 688, виданої 02 жовтня 1990 року Виконкомом Одеської міської Ради депутатів трудящих.

Проте, відповідно до інформації Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради від 28 листопада 2018 року № 4733-11.1-31, згідно опису справ постійного зберігання та журналу реєстрації рішень виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів за 1990 рік останній номер реєстрації рішення: № 443 від 21 грудня 1990 року, тобто рішення виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів за №688 від 02 жовтня 1990 року щодо відведення земельної ділянки під житлову забудову площею 0,069 га за адресою: АДРЕСА_1 не існує та виписка з нього ОСОБА_1 не могла бути виданою виконавчим комітетом Одеської міської ради народних депутатів.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не сповістив.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, до суду надав клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки у нього виникли симптоми захворювання COVID-19 та введення карантину.

Суд критично ставиться до зазначеного клопотання, на думку суду відповідач своїми діями намагається затягнути розгляд справи.

Стаття 129 Конституції України гарантує та встановлює основні засаду судочинства, якими є зокрема:

1) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

6) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

7) розумні строки розгляду справи судом.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Згідно з нормами статті 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У своєму рішенні у справі «Пономарьов проти України» суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

Крім того, відповідно до ч. 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Відповідачем не надано до суду жодних належних та допустимих доказів того, що він обмежений у своїх правах через карантинні заходи. Також, відповідач ОСОБА_2 не надав жодних належних та допустимих доказів того, що він перебуває на лікарняному.

Слід зазначити, що ОСОБА_2 не звертався з заявою про проведення судового засідання у режимі відеоконференції.

Також, представник відповідача ОСОБА_2 надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їхню безпідставність. Також, відповідач зазначає, що жодним з відповідачів не було набуто право власності на земельну ділянку, а лише на будинок, у зв`язку з чим, ОМР не може бути заінтересованою особою у розумінні ЦК України та ЦПК України.

Третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Атаманчук О.Г. у судове засідання не з`явилась, повідомлялась належним чином, до суду надала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Відповідачі ОСОБА_1 , державний реєстратор КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І.О., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Фролова Р.В. у судове засідання не з`явилися, повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не сповістили, відзив на позовну заяву не надали.

Представник третьої особи Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області у судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не сповістив, пояснення на позовну заяву не надав.

Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши надані докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що, державний реєстратор комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортов І.О., прийняв рішення (з відкриттям розділу), індексний номер: 39672745 від 14 лютого 2018 року провести державну реєстрацію права власності на житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 141,4 кв.м., житловою площею 35,8 кв.м., що розташований: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

В подальшому, ОСОБА_1 , уклавши договори дарування від 14 березня 2018 року та від 21 березня 2018 року, подарувала ОСОБА_2 по 1/2 частки у праві власності на нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 141,4 кв.м., житловою площею 35,8 кв.м., що посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Атаманчук О.Г. та зареєстровано в реєстрі за № 153 та за № 166 відповідно.

У свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 13 січня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В. та зареєстрованого в реєстрі за №31, ОСОБА_2 продав 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 141,4 кв.м., житловою площею 35,8 кв.м. ОСОБА_3 .

Таким чином, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є власниками житлового будинку, загальною площею 141,4 кв.м., житловою площею 35,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстрація права власності на об`єкт нерухомості, житловий будинок, загальною площею 141,4 кв.м., житловою площею 35,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 проведена державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» на підставі технічного паспорту, виготовленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Де Факто» станом на 07 лютого 2018 року та на підставі виписки, серія та номер: 688, виданої 02 жовтня 1990 року Виконкомом Одеської міської Ради депутатів трудящих.

Проте, відповідно до інформації Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради від 28 листопада 2018 року № 4733-11.1-31, згідно опису справ постійного зберігання та журналу реєстрації рішень виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів за 1990 рік останній номер реєстрації рішення: № 443 від 21 грудня 1990 року, тобто рішення виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів за № 688 від 02 жовтня 1990 року щодо відведення земельної ділянки під житлову забудову площею 0,069 га за адресою: АДРЕСА_1 не існує та виписка з нього ОСОБА_1 не могла бути виданою виконавчим комітетом Одеської міської ради народних депутатів.

Крім цього, згідно інформації з Державного архіву Одеської області від 27 березня 2019 року № П-558 встановлено, що виписка з «рішення Виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 02 жовтня 1990 року № 688» Державним архівом Одеської області не видавалась, оскільки документи органів місцевого самоврядування, зокрема за 1990 рік зберігаються у Департаменті архівної справи та діловодства Одеської міської ради.

Згідно з інформації Департаменту комунальної власності Одеської міської ради за № 0119/554-06 від 06 березня 2019 року рішень щодо передачі у власність або користування гр. ОСОБА_2 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 Одеською міською радою не приймались.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» (в редакції діючій на момент прийняття незаконного рішення державним реєстратором), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 10 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Статтею 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об`єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Особливості процедури державної реєстрації прав власності на нерухоме майно визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою КМУ № 1127 від 25 грудня 2015 року.

Відповідно до п. 40 зазначеного Порядку, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком.

Згідно із п. п. 6, 7, 8 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав, проводиться на підставі: свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 01 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 01 січня 2013 року.

Пунктом 41 Порядку, для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Відповідно до п. 42, Порядку, для державноїреєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, подаються: 1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

Таким чином, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Разом з цим, подані ОСОБА_1 документи на реєстрацію права власності на спірний житловий будинок, не давали змоги державному реєстратору зареєструвати право власності на цей об`єкт, оскільки не підтверджували заявлених на нього прав ОСОБА_1 .

Статтею 24 Закону передбачені підстави для відмови у проведенні державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Зокрема, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Згідно з п. 18 Порядку, за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

У разі надходження відповідно до цього Порядку відомостей з Державного земельного кадастру про відсутність в останньому відомостей про земельну ділянку державний реєстратор за зазначеним у заяві кадастровим номером за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав приймає виключно рішення щодо відмови в державній реєстрації прав.

Таким чином, рішення державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І.О. від 14 лютого 2018 року, індексний номер: 39672745 щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок, загальною площею 141,4 кв.м., житловою 35,8 кв.м., розташований в АДРЕСА_1 прийняте на підставі підробленої виписки з неіснуючого рішення, без присвоєної у встановленому законодавством адреси та на земельній ділянці, яка нікому не передавалась у власність/користування, у зв`язку з чим, таке рішення підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Отже, зазначене свідчить, що державний реєстратор Махортов І.О. при прийнятті оспорюваного рішення, в порушення ст. 10 Закону, не витребувано з Державного архіву Одеської області інформацію щодо видачі поданої ОСОБА_1 виписки, в результаті чого, в порушення ст. ст. 18, 24, 27 Закону та п.п. 18, 40, 41, 42 Порядку, на підставі підробленої виписки, без довідки про присвоєння адреси, без кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташований спірний об`єкт нерухомості та взагалі без відповідної правової підстави прийнято рішення про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості, на який у заявника відсутні жодні права.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси.

Частиною 2 ст. 26 Закону передбачено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вносяться запис про скасування державної реєстрації прав.

Ураховуючи, що рішення державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І.О. від 14 лютого 2018 року, індексний номер рішення: 39672745 прийнято на підставі документів, які не дають змоги встановити підстав набуття права власності на це майно за ОСОБА_1 , то таке рішення має бути визнано незаконним та скасованим у судовому порядку, разом з записом про право власності.

Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 215 ЦК України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правих наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ст.658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Системний аналіз статей 658, 717 Цивільного кодексу свідчить, що право особи на відчуження майна у власність третьої особи безпосередньо пов`язане з наявністю права на розпорядження таким майном, яке належить, насамперед, його власнику чи уповноваженій останнім на вчинення таких дій особі.

Відчуження майна особою, яка фактично не була його власником, є підставою для визнання відповідної угоди недійсною.

Отже, враховуючи, що порушено порядок набуття права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , всі подальші договори з цим майном мають бути визнані недійсними.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не була власником житлового будинку АДРЕСА_1 , а реєстрація права власності на цей об`єкт за нею є незаконною, то, як наслідок, договір дарування від 14 березня 2018 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений та зареєстрований в реєстрі приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Атаманчук О.Г. за № 153 має бути визнаний недійсним.

Аналогічно підлягає визнанню недійсним договір дарування на 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 21 березня 2018 року, посвідчений та зареєстрований в реєстрі приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Атаманчук О.Г. за № 166.

Крім цього, враховуючи, що у ОСОБА_2 , як у обдарованого за договорами дарування №153 від 14 березня 2018 року та № 166 від 21 березня 2018 року, не виникло повноважень власника майна, необхідних для відчуження житлового будинку АДРЕСА_1 та з урахуванням наслідків недійсності правочину, договір купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 13 січня 2019 року посвідчений та зареєстрований в реєстрі приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В. за № 31, укладений з порушенням вимог законодавства, а тому також є недійсним.

Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року по справі № 910/16039/16.

Правовим наслідком недодержання сторонами під час вчинення правочину вимог закону, як похідна вимога, є скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, здійсненої на підставі таких правочинів, адже недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).

Відповідно до п. 26 Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса.

Разом з цим, протиправні дії державного реєстратора, при незаконній реєстрації права власності на житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 141,4 кв.м., житловою площею 35,8 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , порушують права власності територіальної громади міста Одеси на земельну ділянку, яка, шляхом оборудки з реєстрації права власності на об`єкт нерухомості, який на ній розташований, незаконно вибула з власності, що є підставою для захисту інтересів держави в особі Одеської міської ради в судовому порядку.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Статтею 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих державою органам місцевого самоврядування повноважень належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованою Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 року) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Отже, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є Одеська міська рада, як власник земельної ділянки, яка незаконно вибула з власності територіальної громади міста при незаконній реєстрації права власності на будинок, загальною площею 141,4кв.м.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, та відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 3 ст. 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено обов`язок представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з положень ч. 3 ст. 56 ЦПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з частковою державною власністю у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних тощо) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності України, гарантування її державної, економічної безпеки, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання, в тому числі й територіальних громад.

Так, згідно пункту 1 резолютивної частини вищевказаного рішення Конституційного суду України, прокурори та їх заступники подають позовні заяви саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ, організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання, а саме: законності набуття права власності на об`єкт нерухомого майна та самовільного захоплення земельної ділянки, що належить територіальній громаді міста.

Як вбачається з пункту 2 резолютивної частини вищевказаного рішення Конституційного суду України, під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Крім того, відповідно до вказаного рішення Конституційного суду України під поняттям органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, необхідно розуміти орган, на який державою покладений обов`язок здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким чином, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13, 143 Конституції України, позивачем може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органа виконавчої влади. Орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних стосунках, фактично є позивачем у справах, порушених по позовній заяві прокурора.

Як зазначено вище, земельну ділянку, шляхом незаконної реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , незаконно виведено з комунальної власності Одеської міської ради, чим порушено інтереси територіальної громади міста.

Слід зазначити, що ОСОБА_2 у своїй заяві від 05 грудня 2019 року зазначив, що відмовляється від своїх майнових прав на цей об`єкт нерухомості.

У відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача

ОСОБА_4 передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З врахуванням викладеного, розглянувши цивільну справу всебічно та з врахуванням наданих доказів, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стягненню з відповідачів на користь позивача підлягає в рівних частках з кожного судові витрати у розмірі по 3706грн. 00 коп.

Керуючись ст. 2, 4-6, 76-83, 141, 263-265, 354-355 ЦПК України, ст. 319, 376, 391 ЦК України, Законом України «Про державну реєстраціє речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Одеської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова Ігоря Олександровича, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Атаманчук Оксана Григорівна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Фролова Руслана Валеріївна, про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, визнання правочинів недійсними та скасування запису в реєстрі – задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І.О. від 14 лютого 2018 року (індексний номер рішення: 39672745) на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 141,4 кв.м., житловою 35,8кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності: 24830268 від 12 лютого 2018 року вчинений державним реєстратором комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим І.О.

Визнати недійсним договір дарування укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на безоплатну передачу у власність наступне нерухоме майно: 1/2 частку у праві власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 141,4 кв.м., житловою площею 35,8 кв.м., посвідчений та зареєстрований в реєстрі приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Атаманчук О.Г. 14 березня 2018 року за № 153.

Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності: 25239850 від 14 березня 2018 року, вчинений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Атаманчук О.Г.

Визнати недійсним договір дарування укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на безоплатну передачу у власність наступне нерухоме майно: 1/2 частку у праві власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 141,4 кв.м., житловою площею 35,8 кв.м., посвідченого та зареєстрованого в реєстрі приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Атаманчук О.Г. 21 березня 2018 року за № 166.

Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності: 25353748 від 21 березня 2018 року, вчинений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Атаманчук О.Г.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частки у праві власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 141,4 кв.м., житловою площею 35,8 кв.м., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений та зареєстрований в реєстрі приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В. 13 січня 2019 року за №31.

Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності: 29832214 від 13 січня 2019 року, вчинений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Одеської місцевої прокуратури № 1 судовий збір у розмірі 3706 (три тисячі сімсот шість)грн. 00 коп.

Стягнути з державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова Ігоря Олександровича, на користь Одеської місцевої прокуратури № 1 судовий збір у розмірі 3706 (три тисячі сімсот шість)грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Одеської місцевої прокуратури № 1 судовий збір у розмірі 3706 (три тисячі сімсот шість)грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Одеської місцевої прокуратури № 1 судовий збір у розмірі 3706 (три тисячі сімсот шість)грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Головуючий Салтан Л. В.