Рішення № 92867251, 10.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2020 року м. Київ № 640/10979/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шулежка В.П., за участю секретаря судового засідання Пасічнюк С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод ПТО»

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

за участю представників сторін:

від позивача - Васильчук С.С.,

від відповідача - Осадчий О.А.,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Київський завод ПТО» (далі - позивач, ТОВ «Київський завод ПТО») до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.02.2020 № 0972615572, № 0982615572, № 0992615572.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам та нормам чинного законодавства, всі первинні документи позивача складені належним чином та дають змогу ідентифікувати відповідні господарські операції, тому позивач вважає спірні рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.08.2019 відкрито провадження у адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву (т. 3 а.с. 104-129), в якому він вказав, що операції по взаємовідносинах між позивачем та його контрагентом не мали реального характеру, контролюючим органом під час проведення перевірки встановлені обставини, які свідчать про невиконання сторонами зобов`язань за договором. Представник відповідача, посилаючись на те, що висновки акту перевірки є законними та обґрунтованими, вважає, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідно до вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представниками позивача подано відповіді на відзив (т. 3 а.с. 148-152, 155-161), в яких останні заперечували проти викладених у відзиві аргументів відповідача та просили позов задовольнити.

22.09.2020 під час судового розгляду допитано в якості свідка з попередженням про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав ОСОБА_1 , директора контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід групп ЛТД» (далі- ТОВ «Захід групп ЛТД»).

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Київський завод ПТО» ГУ ДПС у м. Києві складено акт № 13/26-15-05-07-02-10/36589014 (т. 1 а.с. 20-39) (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем:

п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 1 764 557 грн., а також завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за квітень 2019 року у розмірі 45 895 грн.;

пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 1 955 288 грн.

24.02.2020 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 0972615572 (т. 1 а.с. 17), яким у зв`язку з порушенням вказаних норм ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 1 955 288 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 977 644 грн.;

№ 0982615572 (т. 1 а.с. 18), яким у зв`язку з порушенням зазначених норм ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1 764 557 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 882 278 грн.;

№ 0992615572 (т. 1 а.с. 19), яким у зв`язку з порушенням зазначених норм ПК України, позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 45 895 грн. за квітень 2019 року.

За результатами адміністративного оскарження таких рішень, ДПС України рішенням від 29.04.2020 № 15007/6/99-00-08-05-02-06 (т. 1 а.с. 66-70) залишила без змін зазначені податкові повідомлення-рішення, а скаргу позивача - без задоволення.

Не погоджуючись зі спірними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем вказаних норм ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість, податку на прибуток, а також завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту, стала встановлена ним нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Захід групп ЛТД», внаслідок показань директора ТОВ «Захід групп ЛТД» ОСОБА_1 при допиті в якості свідка про те, що вона немає ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності вказаного товариства, первинні документи не підписувала та нікого не уповноважувала.

З огляду на встановлені податковим органом обставини, що свідчать про можливу фіктивну діяльність ТОВ «Захід групп ЛТД» суд вважає, що з метою доведення правомірності своїх дій щодо формування податкових показників за операціями з ним, позивач зобов`язаний надати суду копії всіх документів, які підлягали складенню під час виконання відповідних правочинів.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорам.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного визначення господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 826/14619/13-а, від 14.08.2018 у справі № 816/2045/17, від 19.11.2019 у справі № 826/487/16, від 06.11.2020 у справі № 823/1230/15, тобто є сталою.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податкових показників, у тому числі податкового кредиту, підлягає перевірці фактичне придбання (виготовлення) товару чи отримання послуги.

Формування податкового кредиту та об`єкту оподаткування на підставі правочинів, у межах яких здійснено виключно обмін документами первинного бухгалтерського обліку та перерахування грошових коштів, чинним законодавством не передбачено.

Поряд з цим, фактичне не отримання товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як видно з матеріалів справи та не заперечувалось представниками сторін, 01.11.2018 між позивачем та ТОВ «Захід групп ЛТД» укладено договір купівлі-продажу № 0111-2018-1 (т. 1 а.с. 71-73) (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого продавець (ТОВ «Захід групп ЛТД») приймає на себе зобов`язання передати у власність покупця (позивача) матеріальні цінності (будівельні, оздоблювальні матеріали та інше), що надалі іменуються - товар, а покупець - прийняти та оплатити зазначений товар. Також сторонами укладено додатковий договір до Договору (т. 1 а.с. 73а).

На підтвердження факту виконання умов Договору складено видаткові накладні (т. 1 а.с. 115-158) на передачу різноманітних матеріалів (кругів, труб, балок, арматур тощо в асортименті), а також, як вбачається з Акту перевірки (т. 1 а.с. 33-35), ТОВ «Захід групп ЛТД» виписало позивачу податкові накладні (т. 1 а.с. 159-201) на спірну суму ПДВ у розмірі 1 810 452 грн. Також позивачем надано рахунки на оплату (т. 1 а.с. 74-114) та товарно-транспортні накладні (т. 1 а.с. 202-225, т. 2 а.с. 1-36).

Водночас, як видно з Акту перевірки (т. 1 а.с. 30) та матеріалів справи (т. 3 а.с. 138-139), 29.10.2019 при допиті в якості свідка директора ТОВ «Захід групп ЛТД» ОСОБА_1 , з попередженням про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань, дачу завідомо неправдивих показань, яка викликана для дачі показань у кримінальному провадженні № 12019100060004693 від 25.10.2019, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, остання показала, зокрема, що знайомий запропонував бути директором товариства, для чого потрібно лише її документи, на що остання погодилась. Вона підписала відповідні документи у нотаріуса, проте фактично не здійснювала фінансово-господарську діяльність на ТОВ «Захід групп ЛТД». Де фактично знаходиться товариство та чим займається їй невідомо. До ТОВ «Захід групп ЛТД» не має жодного відношення, особисто його ніколи не реєструвала, купувала, продавала, фінансово-господарською діяльністю не займалася та не займається. Підписи навпроти прізвища ОСОБА_1 підроблені, особисто вона ніколи їх не ставила, окрім частини документів по ТОВ «Захід групп ЛТД», змісту яких їх ніхто не роз`яснював.

В той же час, вказані показання ОСОБА_1 підтвердила 22.09.2020 в судовому засіданні при допиті в якості свідка, зазначивши, що, зокрема, немає ніякого відношення до діяльності ТОВ «Захід групп ЛТД».

Зважаючи на викладене, суд вважає доведеним факт, що ОСОБА_1 не мала наміру здійснювати та не здійснювала підприємницьку діяльність від імені ТОВ «Захід групп ЛТД», з огляду на що суд приходить до висновку про безтоварність, тобто лише документальне оформлення, відповідних господарських операцій.

За таких обставин, суд не може прийняти до уваги не тільки посилання позивача на копію нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 (т. 3 а.с. 51) про те, що вона здійснює господарську діяльність від імені ТОВ «Захід групп ЛТД», у тому числі з позивачем, а і на інші похідні документи (акти приходу, заявки на постачання товару, протоколи приймання матеріальних цінностей за кількістю тощо) (т. 2 а.с. 84-208, т. 3 а.с. 1-50, 52-59), як на підтвердження здійснення спірних господарських операцій.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

З огляду на те, що первинний документ містить відомості про господарську операцію, відповідно, він також підтверджує її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Проаналізувавши вказані документи в контексті наведених норм, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав вважати надані позивачем документи первинними бухгалтерськими документами, які б підтверджували фактичне придбання позивачем товарів у контрагента - ТОВ «Захід групп ЛТД», оскільки вони виписані від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності контрагента позивача, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, а відтак вони не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, зважаючи на що формування податкових показників за операціями на підставі таких документів є безпідставним.

При цьому, суд зауважує, що платник податку повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента. Зокрема, перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів (робіт, послуг), що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи, спрямовані, зокрема, на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов`язань через уповноважених представників. Позивачем під час розгляду справи не представлено будь-яких доказів на підтвердження того, що він перевірив повноваження особи, яка діяла від імені його контрагента, ідентифікував особу, що підписувала документи від імені ТОВ «Захід групп ЛТД».

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов`язань, але і в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв`язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів.

Відтак, суд дійшов висновку, що господарські операції, що відбулися оформлені лише документально.

Суд вважає, що така господарська діяльність без наявності на те поважної розумної економічної або іншої причини (ділової мети) підтверджує намір платника зменшити отримані доходи з метою несплати податків та отримати додаткову «вигоду» у вигляді зниження податкового навантаження, що обставини справи та надані документи підтверджують той факт, що зазначені господарські операції є безтоварними.

Фактичне не отримання товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних та інших первинно-бухгалтерських документів.

Слід також зазначити, що мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності передбачає наявність розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності в цілому, а відтак і в кожній господарській операції, з яких складається господарська діяльність платника. Тобто, господарські операції є такими, що вчинені у межах господарської діяльності, лише за наявності розумних економічних причин (ділової мети). Операція, позбавлена таких економічних причин, не підлягає відображенню в податковому обліку. Платник, плануючи господарську діяльність, повинен прагнути до отримання економічного ефекту за рахунок приросту (збереження) активів, а не від мінімізації податкових платежів та зменшення податкового навантаження.

Розглядувана позиція випливає зі змісту пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 804/7948/16.

Таким чином, з матеріалів справи видно, що головною метою, яку переслідували сторони при укладенні Договору, було одержання доходу винятково за рахунок необґрунтованої податкової вигоди у вигляді безпідставного формування ТОВ «Київський завод ПТО» податкових показників, у тому числі податкового кредиту за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність, та, як наслідок, несплата податків до Державного бюджету України, що суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок, з урахуванням чого, вказаний Договір є нікчемним відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.1, 201.7 та 201.8 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що підставою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

При цьому, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містити достовірну інформацію про обставини, з якими законодавством пов`язує реалізацію права платника на податковий кредит та на формування об`єкту оподаткування.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об`єктивний предметний зв`язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Таким чином, податкові накладні на загальну суму ПДВ у розмірі 1 810 452 виписані позивачу на підставі нікчемного правочину з ТОВ «Захід групп ЛТД», особою, яка не мала наміру здійснювати та не здійснювала підприємницьку діяльність від імені ТОВ «Захід групп ЛТД», а тому не можуть бути прийняті судом до уваги на підтвердження вчинення спірних господарських операцій.

Отже, в даному випадку позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод, що, відповідно, свідчить про відсутність у позивача підстав для формування податкового обліку за вищезазначеними господарськими операціями по вказаним податкам.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав, а також не спростував доводів суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, суд вважає, що контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень доведено, що зазначений правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, а відтак суд дійшов висновку про безтоварність, тобто лише документальне оформлення, відповідних господарських операцій.

Згідно з положеннями ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані рішення прийнято відповідачем у відповідності до критеріїв, визначених ч. 2 ст. 2 КАС України.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню позивачу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод ПТО» (01103, м. Київ, бул. Дружби Народів, буд. 10, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 36589014) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 13.11.2020 року.

Суддя В.П. Шулежко