Рішення № 92866963, 13.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2020 року м. Київ № 640/19138/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому, просить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 компенсації згідно із Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ, за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати щомісячної пенсії, яка виплачувалась ОСОБА_1 не у повному обсязі та нарахована постановою Деснянського районного суду м. Києва від 10.12.2010 року по справі №2а-2410/2010 з 21.04.2010 року (за рішенням) по 04.08.2020 (дату виплати).

Позов обґрунтовано тим, що пенсійні виплати, присуджені постановою Деснянського районного суду м. Києва від 10.12.2010 по справі №2а-2410/2010, фактично виплачені позивачу 04.08.2017 у зв`язку з чим та згідно з частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати» позивач має право на отримання компенсації за втрату частини доходу (пенсії). Така компенсація їй виплачена не була.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.08.2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечив, з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 10.12.2010 року по справі №2а-2410/2010, зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва здійснити з 21.04.2010 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 виходячи з розміру, визначеного статтями 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме: державної пенсії - в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з урахуванням проведених виплат.

Листом Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва від 31.10.2011 №7867/09 за результатами розгляду звернення позивача, останньому повідомлено, що відповідно до постанови Деснянського районного суду м. Києва від 10.12.2010 проведено перерахунок пенсії позивача з 21.04.2010 по 22.07.2011. Розмір пенсії з 23.07.2011 становить 784,00 грн. Сума компенсації по перерахунку пенсії становить 56 634,39 грн.

Листом управління з координації та контролю за виплатою пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 09.07.2012 №11/3-160 за результатами розгляду звернення позивача повідомлено, що відповідно до постанови Деснянського районного суду м. Києва від 10.12.2010 проведено перерахунок пенсії позивача. Зазначено, що одним з джерел формування коштів Пенсійного фонду України є кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених Законом України «Про Загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Виплата донарахованої суми, буде здійснена в разі повного фінансування, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що кошти на виконання постанови Деснянського районного суду м. Києва від 10.12.2010 року у розмірі 56 634,39 грн були перераховані на рахунок позивача, що підтверджується платіжним дорученням від 04.08.2017 року №623.

Спірні відносини виникли у сфері пенсійного забезпечення і стосуються нарахування та виплати позивачу компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати щомісячної пенсії, яка виплачувалась позивачу не у повному обсязі та нарахована постановою Деснянського районного суду м. Києва від 10.12.2010 по справі №2а-2410/2010.

Згідно з частиною другою статті 46 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів (абз. 1).

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом (абз. 2 ).

Згідно зі статтею 3 Закону України від 19.10.2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статтей 4, 7 цього Закону виплата компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюватиметься виплата заборгованості, що передбачено (ст. 4); відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку (ст. 7).

Аналогічний висновок про наявність правових підстав для виплати компенсації втрати частини доходу незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування (підприємством, установою, організацією добровільно чи на виконання судового рішення), висловлено у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 року №336/4675/17, від 21.06.2018 року №523/1124/17 та від 03.07.2018 №521/940/17, від 14.05.2019 №804/2994/18.

Враховуючи, що пенсія позивача за період з 21.04.2010 року по 22.07.2011 року виплачена у неналежному (меншому) розмірі з вини органу Пенсійного фонду України, що встановлено постановою Деснянського районного суду м. Києва від 10.12.2010 по справі №2а-2410/2010, та те, що виплата позивачу належних сум пенсії за вказаний період фактично здійснена 04.08.2017, суд дійшов висновку про наявність у позивача права та підстав для отримання компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Зазначена компенсація відповідачем не нараховувалась та виплачена позивачу не була, з огляду на що, суд дійшов висновку про порушення відповідачем права позивача на отримання належних позивачу коштів шляхом виплати вказаної компенсації.

В свою чергу, відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України, статтею 14, частиною п`ятою статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15.09.2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

В той же час, зміст принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, передбачений пунктом 4 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов`язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

З урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини пенсії у зв`язку із порушенням строків її виплати з 21.04.2010 року (за рішенням) по 04.08.2017 року (фактична дата виплати).

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) - задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) провести нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини пенсії у зв`язку із порушенням строків її виплати з 21.04.2010 по 04.08.2017.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова