Рішення № 92866664, 30.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2020 року м. Київ № 640/7675/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до ГУ ДФС про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.06.2018 №0069764204, №0069774204.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач протиправно прийняв оскаржувані ППР та визнав обов`язок за позивачем сплачувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір за відсутності факту реального отримання доходу у 2016 році у вигляді дарунку депозитних коштів згідно Договору дарування №472.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.05.2019 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

На виконання вимог ухвали суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі у зв`язку з наявною заборгованістю по сплаті податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

Відповідно до наказу про проведення позапланової невиїзної перевірки від 30.11.2018 №17525 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отриманого доходу у вигляді прийняття в дарунок коштів від особи, що не є членом сім`ї першого ступеня споріднення, ФОП податків ОСОБА_2 за період з 01.01.2016 по 31.12.2016.

В результаті проведеної перевірки контролюючим органом складено Акт від 31.05.2018 №2586/26-15-42-04/ НОМЕР_1 , в якому зазначено про порушення позивачем вимог п.179.1 ст.179 розділу IV ПК України, п.п.49.18.4 п.49.18 ст.49 ПК України - неподання до податкового органу за місцем реєстрації податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік; п.п. «а» п.176.1 п.176, п.44.1, п.44.3 ст.44 ПК України - ненадання до перевірки Книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу; п.п.168.2.1 п.168.2 ст.168 ПК України, п.п.164.2.10 п.164.2 ст.164 та п.п.174.2.2 п.174.2 ст.174 ПК України - заниження та неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб за 2016 рік у сумі 9 146,48 грн.; п.п.1.2, п.п.1.3 п.161 Підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України - заниження та неперерахування до бюджету військового збору за 2016 рік у сумі - 2 743,94 грн.

На підставі Акту перевірки від 31.05.2018 №2586/26-15-42-04/ НОМЕР_1 відповідачем винесено ППР від 18.06.2018 №0069764204, ППР від 18.06.2018 №0069774204.

Незгода позивача із зазначеними ППР зумовила його звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Так, здійснюючи перевірку позивача, контролюючий орган дійшов висновку, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дурбієм А.В. було відображено інформацію про отримання позивачем доходу у 2016 році у розмірі 7 038,46 доларів США, що є еквівалентним 182 929,61 грн.

Стаття 174 ПК України регламентує оподаткування доходу, отриманого платником податку в результаті прийняття ним у спадщину чи дарунок коштів, майна, майнових чи немайнових прав

Зокрема п.174.4 ПК України Нотаріус за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса та/або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини щокварталу подають до контролюючого органу інформацію про видачу свідоцтв про право на спадщину в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку. У такому самому порядку нотаріуси подають інформацію про посвідчення договорів дарування.

Щодо висновків податкового органу та обставин отримання позивачем дарунку у 2016 році у розмірі 7038,46 доларів США за договором дарування коштів на депозитному рахунку, зареєстрований в реєстрі приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дурбієм А.В. 05.04.2016 року №472, та договору про внесення змін до договору дарування коштів на депозитному рахунку, зареєстрованому за №499 від 06.04.2016, то в даному випадку суд зазначає наступне.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13.12.2018 року у справі №755/17002/18 (набрало законної сили 18.01.2019), визнано недійсним договір дарування грошових коштів на депозитному рахунку від 05.04.2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дурбієм А.В. 05.04.2016 року №472, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та договір про внесення змін до договору дарування грошових коштів на депозитному рахунку від 06.04.2016, посвідчений

нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дурбієм А.В. за №499.

Судом встановлено, що відповідно до листа ПАТ «КБ «Хрещатик» від 01.09.2017 №2-2/4032 кошти, що знаходились на депозитному рахунку згідно договору банківського вкладу були списані з особового рахунку позивача, що позбавляє можливості прийняти дарунок відповідачем за договором дарування від 05.04.2016 р.

Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, договір дарування коштів на депозитному рахунку від 05.04.2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дурбієм А.В. 05.04.2016 року №472, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , та договір про внесення змін до договору дарування грошових коштів на депозитному рахунку від 06.04.2016, посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дурбієм А.В. за №499, які слугували підставою для нарахування позивачу податкових зобов`язань у оскаржуваних ППР є недійсним з моменту укладання - 05.04.2016 року, що спростовує відзив відповідача в частині отримання позивачем доходу у 2016 році за договором дарування коштів на депозитному рахунку, а також підтверджує відсутність обов`язку сплачувати позивачем податок на доходи фізичних осіб, військовий збір, штрафну санкцією, що визначені оскаржуваними ППР.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до ч.ч.2, 4 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

На переконання суду, відповідач не довів правомірності прийнятих ним ППР та не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, які, в свою чергу, спростовували б доводи та аргументи позивача.

За ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 КАС України).

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Частиною 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Положеннями ч. 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру витрат позивача на правничу допомогу в розмірі 10 536,00 грн. до суду надано:

- копію договору про надання правничої допомоги від 06.12.2018 №94;

- додаток №3 від 23.04.2019 до договору про надання правничої допомоги №94 від 23.04.2019;

- додаток №4 від 23.12.2018 до договору про надання правничої допомоги №94 від 23.04.2019;

- рахунок-фактура №24 від 24.04.2019 року;

- акт виконаних робіт №1 від 25.04.2019 до договору про надання правничої допомоги;

- квитанції Приватбанку №0.0.1336884768.1 від 24.04.2019;

- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 08.02.2018 серії КВ №6055;

- ордер надання правової допомоги серії КВ №423015 від 23.04.2019.

Також сплачено суму судового збору у розмірі - 1536,80 грн.

Таким чином, позивачем підтверджено витрати на правничу допомогу, які були надані в даній адміністративній справі в розмірі 10 536,80 грн., тому суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі та суму судового збору.

Керуючись статтями 72-77, 139, 242-243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ГУ ДФС у м. Києві від 18.06.2018 №0069764204.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ГУ ДФС у м. Києві від 18.06.201 №0069774204.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 536,80 грн. (одну тисячу п`ятсот тридцять шість гривень) 80 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн. (дев`ять тисяч гривень) 00 коп., всього - 10 536,80 грн. (десять тисяч п`ятсот тридцять шість гривень) 80 коп. за рахунок коштів ГУ ДФС у м. Києві.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )

Відповідач: ГУ ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.В. Смолій