Рішення № 92865201, 16.11.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2020 р. № 520/11621/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Заічко О.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд: скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача від 28.02.2020 року № 0015023-5205-2016 у розмірі 18638,70 грн., № 0015021-5205-2016 у розмірі 160645,89 грн., № 0015022-5205-2016 у розмірі 25046,35 грн.

В обґрунтування позову вказав, що спірні податкові повідомлення - рішення є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки належні позивачу нежитлові будівлі відносяться до категорії об`єктів оподаткування, які в силу пп. "є" 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України мають пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

По справі було відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому ст. 257 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу, та отримана ним.

Відповідач надав відзив на позов, в якому, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на той факт, що позов є безпідставним та необґрунтованим, з тих підстав, що на позивача не розповсюджуються пільги передбачені пп. "є" 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, отже, такий обтяжений обов`язком зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.

Позивач - ОСОБА_1 , зареєстрована як фізична особа-підприємець з видами діяльності за КВЕД, зокрема, 10.41 - виробництво олії та тваринних жирів (основний), 10.61 - виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості, 16.10 - лісопильне та стругальне виробництво, 46.21 - оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, 77.39 - надання в оренду інших машин, устаткування та товарів н.в.і.у., 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Позивач перебуває на податковому обліку з 02.07.2007 року на загальній системі оподаткування, з 01.07.2018 року є платником податку на додану вартість.

За позивачем у власності рахуються наступні нежитлові будівлі, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 (площа 7699,3 кв.м.); по АДРЕСА_2 (площа 1200,4 кв.м.); по АДРЕСА_3 (площа 893,3 кв.м.), зокрема, з цільовим призначенням промисловий цех по переробці масляних культур, адмінбудівля, склади, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта станом на 19.10.2020 року та технічною документацією на ці об`єкти.

28.02.2020 року контролюючим органом винесено податкові повідомлення рішення, яким визначено позивачу податкові зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік, а саме: № 0015023-5205-2016 на суму 18638,70 грн., № 0015021-5205-2016 на суму 160645,89 грн., № 0015022-5205-2016 на суму 25046,35 грн.

Позивач, не погодившись з зазнаними податковими повідомленнями - рішеннями, звернулась до суду за їх оскарженням.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних мотивів.

Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спеціальним законом, що регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, є Податковий кодекс України.

Згідно з п.265.1 ст.265 та п.10.1 ст.10 Податкового кодексу України, податок на майно, складовою якого є податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місцевим податком. Специфіка місцевих податків полягає в тому, що їх встановлюють місцеві ради (сільські, селищні або міські) відповідно до вимог та в межах, визначених Податкового кодексу України.

Порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено ст.266 Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, відповідно до пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, в редакції чинній в спірному періоді, не є об`єктами оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України, податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

Отже, підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.

Поряд з цим, конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

В законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала поняття «промислове підприємство».

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року №530, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», C «Переробна промисловість»; D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».

Промисловість в розумінні економічної теорії - це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Підприємство - це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки (стаття 62 Господарського кодексу України).

При цьому, застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування це наявність спеціального статусу будівлі, а саме - статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги, шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема, виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти), який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

Водночас, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.

Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.

Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17.02.2020 року у справі №820/3556/17 (№ К/9901/23672/18), які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Згідно зазначеної постанови судова палата в цій справі вирішила частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 року (справа №806/2676/17) щодо того, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувала новий правовий висновок, відповідно до якого визначила, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач обґрунтовував вимоги лише функціональною належністю об`єкту нерухомості.

Разом з тим, під час розгляду справи позивачем не підтверджено належними доказами, що позивач використовує вказані об`єкти нерухомого майна у своїй діяльності з виробництва власної продукції.

Позивачем не надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що будівлі за адресами: АДРЕСА_1 ; по АДРЕСА_2; по АДРЕСА_3 , використовуються ним за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Докази постачання комунальних послуг, акти звірок та податкова звітність, надані позивачем до матеріалів справи, не є належними доказами використання вказаних об`єктів нерухомого майна у своїй діяльності з виробництва власної продукції.

Таким чином, суд вважає, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України до об`єктів нерухомості позивача, які знаходяться за адресами: АДРЕСА_1 ; по АДРЕСА_2; по АДРЕСА_3, не є можливим.

Щодо розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що розрахунок податку за 2019 рік за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями відповідачем проведено виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (20,8650 грн.).

Суд зазначає, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (пункту 266.5 статті 266 ПК України).

Відповідно до п.п. 266.9.1 п. 266.9 ст. 266 ПК України Податок сплачується за місцем розташування об`єкта/об`єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України).

Згідно з п.п. «а» 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 ПК України податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Відповідно рішення L сесії Красноградської міської ради VII скликання від 21.06.2018 року №1658- VII «Про встановлення місцевих податків і зборів на 2019 рік» нараховується податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та доданих позивачем до матеріалів справи технічної документації, приміщення, які належать позивачу на праві власності за адресами: АДРЕСА_1 ; по АДРЕСА_2 ; по АДРЕСА_3 , відносяться за своїм призначенням до нежитлових приміщень.

Згідно додатку рішення L сесії Красноградської міської ради VII скликання від 21.06.2018 року №1658-VII «Про встановлення місцевих податків і зборів на 2019 рік» ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб встановлено у розмірі 0,5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового року) за 1 кв. метр бази оподаткування.

Зазначений розмір ставки податку, зокрема, застосовується до нежитлових приміщень, що належать позивачу на праві власності, за адресами: АДРЕСА_1 ; по АДРЕСА_2 ; по АДРЕСА_3 .

Згідно ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» мінімальна заробітна плата у 2019 році становила 4173,00 грн.

Отже, ставка податку на зазначене нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що належить позивачу на праві приватної власності становить 20,8650 грн.

Враховуючи вищевикладене, розрахунок податку за 2019 рік за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями та застосована при цьому відповідачем ставка податку в розмірі 20,8650 грн. в повній мірі узгоджується з вищевказаними положеннями та нормами.

На підставі викладеного, беручи до уваги встановлені під час розгляду справи обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено правомірність прийнятого ним рішення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 263, 255, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 16 листопада 2020 року.

Суддя Заічко О.В.