Рішення № 92864690, 05.11.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2020 р. Справа №480/2201/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевченко І.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Мельник О.П.,

представника позивача - Хижняк З.І.,

представника відповідача - Харченка М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 3051 Національної гвардії України про стягнення грошової компенсації, одноразової грошової допомоги та грошового забезпечення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до військової частини 3051 Національної гвардії України (далі - відповідач, військова частина 3051), в якій, з урахуванням уточнення позовних вимог (а.с.86-93), просив:

1) стягнути з військової частини 3051 грошову компенсацію за неотримане речове майно відповідно до довідки розрахунку №18 від 18.03.2020 та інформації від 22.04.2020 №40/51/27/3-913 про вартість належних предметів форменого обмундирування у розмірі 5942,24грн. та кошти у розмірі 1882,98грн., утримані за отриману куртку вітровологозахисну зимову;

2) стягнути з військової частини 3051 одноразову грошову допомога у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 повних календарних років служби у розмірі 56 700,0 грн.;

3) стягнути з військової частини 3051 грошову компенсацію за невикористані 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік, виходячи із грошового забезпечення на день звільнення, у розмірі 5292,0 грн.;

5) стягнути з відповідача грошове забезпечення за період затримки повного розрахунку при звільненні, починаючи з дня звільнення 21.03.2020 з розрахунку середньоденного грошового забезпечення 378,00грн.

Свої вимоги мотивував тим, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з ним усіх необхідних розрахунків, безпідставно утримано кошти: за видане речове майно (куртку вітровологозахисну зимову), що є порушення його конституційних прав та Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475.

Також відмічає, що після його звільнення зі служби військовою частиною, відповідач у відповідності до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі - Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно), повинен був виплатити грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна.

Щодо вимоги про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 повних календарних років служби, з посиланням на Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»), Постанову Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (далі - Постанова КМУ №393), зазначив, що така сума повинна розраховуватись, виходячи із вислуги 10 повних календарних років. Відмічає, що відповідно до наказу від 23.03.2020 №75дск його календарна вислуга років військової служби на день видання наказу про звільнення складала 10 повних років служби. При цьому, до вислуги років для виплати одноразової грошової допомоги зараховується період строкової військової служби. Відтак, вважає, що відповідач повинен був нарахувати та виплати йому таку допомогу.

Щодо стягнення грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій вказав, що проходив військову службу за контрактом та мав право на додаткову оплачувану додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»). Однак, позивачу відпустка в 2020р. не надавалася та при звільненні йому не було виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку за 14 календарних днів за 2020р.

Враховуючи, що відповідач не провів з ним повного розрахунку, позивач вважає, що відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України військова частина повинна відшкодувати йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду від 13.04.2020 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представником відповідача надіслано до суду відзив на позовну заяву (а.с.29-37), в якому останній проти позовних вимог заперечував, просить відмовити в їх задоволенні. Зокрема, щодо виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів відмітив, що за період проходження військової служби у військовій частині 3051 (2017-2020 роки) позивачу додаткова відпустка передбаченої ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не надавалась. 18.03.2020 позивачем було написано рапорт про виплату йому грошової компенсації за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки. Така компенсація за вказані періоди була виплачена. При цьому, оскільки звільнення з військової служби не позбавляє права використання вказаної відпустки при працевлаштуванні особи та може бути використане останнім за новим місцем роботи (служби) протягом календарного року, представник відповідача вважає, що військовою частиною не було порушено прав позивача при звільненні з військової служби.

Щодо виплати одноразової грошової допомоги відмітив, що відповідно до ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у разі звільнення з військової служби у зв`язку закінченням строку контракту одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Водночас абзацом 6 пункту 2 ст. 15 цього Закону встановлено, що у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

При цьому, у разі першого звільнення цих осіб з військової служби до вислуги років для виплати їм одноразової грошової допомоги зараховується також період строкової військової служби.

З трудової книжки та позову підтверджується, що позивач з 23.04.2007 по 22.04.2008 проходив службу у Збройних Силах України - строкова служба, при звільненні з якої позивач отримав одноразову грошову допомогу у встановленому розмірі.

Відтак, враховуючи, що у позивача на час звільнення з військової служби з військової частини 3051 вже було повторне звільнення, а під час першого звільнення з військової служби позивач отримував вказану одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, представник відповідача вважає, що при врахуванні строку для виплати одноразової грошової допомоги військовою частиною правомірно не було обраховано період з 23.04.2007 по 22.04.2008.

Щодо утримання вартості виданої куртки вітровологозахисної представник відмітив, що у позивача в березні 2020 року виникло право на отримання куртки вітровологозахисної зимової, яким він скористався. Речове майно було видано з підстав подальшого проходження військової служби позивачем. Однак, позивачем 18.03.2020 було написано рапорт про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, на підставі якого та арматурної картки №220 позивача, речовою службою було складено довідку розрахунок №18 та визначено розмір грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. У відповідності до довідки вартість за неотримане речове майно становить 5035,80 грн., з урахуванням утримання за куртку вітровологозахисну зимову, що коштує 1882,98 грн., яка була отримана позивачем понаднормово і строки носіння у місяцях якої не закінчились. Тому стверджує, що військова частина діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

Щодо стягнення коштів за затримку розрахунку при звільненні, відмічає, що речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги ст.ст.116, 117 КЗпП України, тобто предметом цього адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення), а тому вимоги про стягнення даних сум вважає безпідставними. Крім того, наголошує, що позивачем написано рапорт, в якому надано згоду на проведення виплати грошової компенсації за неотримане речове майно після надходження фінансування.

Просив відмовити у задоволенні позову.

05.05.2020 позивач, не погоджуючись з відзивом, подав відповідь на відзив, в якому він підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позові та додатково щодо стягнення вартості утриманої курки, відмітив, що він звільнений у зв`язку з закінченням контракту, а відтак, він не підпадаю під перелік осіб абзацу 1 п. 18 підрозділу 1 Розділу III Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом МВС України від 07.06.2017 № 475 «Про речове забезпечення Національної гвардії України» щодо яких утримуються вартість виданих їм предметів речового майна, які отримані під час проходження військової служби (навчання) у Національній гвардії України та строки експлуатації (носіння) яких не закінчилися, тому, вважає, є протиправним утримання з нього коштів у розмірі 1882,98 грн. (а.с.55-61).

Ухвалою суду від 13.05.2020 у відповідача було витребувано додаткові докази (а.с.62).

04.06.2020 представником відповідача було подано заперечення на відповідь на відзив, в якому представник підтримав доводи, викладені у відзиві (а.с.66-67).

Ухвалою суду від 12.06.2020 було ухвалено розгляду справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено судове засідання на 18.09.2020 (а.с.76), в якому, у зв`язку з витребуванням додаткових доказів у військової частини А1317 , розгляд справи було відкладено на 22.09.2020 (а.с.83).

04.09.2020 представником позивача були подані додаткові пояснення, в яких представник уточнила позовні вимоги, викладені у позові та просила стягнути з відповідача грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 5942,24грн. та кошти у розмірі 1882,98грн., одноразову грошову допомога у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 повних календарних років служби у розмірі 56 700,0 грн.; грошову компенсацію за невикористані 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік, виходячи із грошового забезпечення на день звільнення, у розмірі 5292,0 грн., та стягнути грошове забезпечення за період затримки повного розрахунку при звільненні (а.с.86-93).

Додаткового щодо стягнення одноразової грошової допомоги відмітила, що спірним у даній справі є наявність у позивача права на отримання грошової допомоги при звільненні з урахуванням попереднього терміну строкової служби в Збройних Силах України. При цьому, представник позивача стверджує, що така допомога не виплачувалася після закінчення строкової служби у 2008 році, так як позивач ще не набув права на отримання вихідної грошової допомоги, не мав вислуги десять календарних років згідно законодавства, що підтверджується відповідними записами трудової книжки. До моменту проходження служби за контрактом у відповідача вислуга позивача складала 7 років 05 місяців 03 дні. Отже, з урахуванням проходження позивачем служби у військовій частині (З роки), на день звільнення вислуга складала більше 10 календарних років, а тому відповідно до вимог чинного законодавства позивач мав право на отримання грошової допомоги з урахуванням попереднього терміну служби в Збройних Силах України, органах МВС, Нацполіції.

22.09.2020 та 02.11.2020 представник відповідача надав додаткові пояснення (а.с.103-106,115), в яких представник відповідача підтримав доводи викладені у відзиві та запереченні на відповідь на відзив та додатково наголосив, що позивачем було самостійно написано рапорт в якому зазначено за які саме роки йому було необхідно виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Відповідно до рапорту позивача грошовій компенсації за невикористані дні додаткової відпуски як учаснику бойових дій підлягав період з 2017 по 2019 рік включно. Тому вважає, що при звільненні позивача з військової служби військовою частиною не було порушено прав позивача, оскільки було проведено виплати за період зазначений самим позивачем і вважає, що у відповідача не існувало законодавчого обов`язку виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2020 рік без згоди самого позивача.

Також відмічає, що у позивача на час звільнення з військової служби з військової частини 3051 (перше звільнення відбулось після проходження строкової військової служби, друге звільнення - після проходження військової служби за контрактом осіб рядового складу), а під час першого звільнення з військової служби позивач отримував вказану одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, тому при врахуванні строку для виплати одноразової грошової допомоги відповідачем і не було обраховано період з 23.04.2007 по 22.04.2008. Без врахування даного періоду, період проходження строкової служби у ЗСУ, строк служби у позивача складає менше 10 років, про що його і було повідомлено при звільненні позивача.

Судові засіданні відкладались, у зв`язку з витребуванням доказів у Галузевого державного архіву та неявкою сторін (а.с.108, 112).

Розгляд справи призначено на 05.11.2020.

Представник позивача в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позові, відповіді на відзив та додаткових поясненнях та просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві, запереченні на відповідь на відзив та додаткових поясненнях та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає необхідним позов задовольнити частково, виходячи з наступного.

В судовому засіданні було встановлено, що позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині 3051.

Наказом командира військовій частині 3051 Національної гвардії України від 21.03.2020 №11 о/с (а.с.74) позивача було звільнено з військової служби у запас у зв`язку із закінченням контракту, відповідно до підпункту "а", пункту 2 частини п`ятої ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та наказом від 23.03.2020 №75дск (а.с.13) виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

У наказі зазначено, що вислуга років позивача станом на 21.03.2020 у календарному обчисленні складає 10 років 08 місяців 29днів.

До виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, позивач звернувся з рапортом на ім`я командира військової частини 3051 щодо нарахування йому грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (а.с.40) та з рапортом в якому зазначено, що йому повідомлено, що виплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно буде проведена після надходження фінансування на зазначені потреби (а.с.48).

18.03.2020 відповідачем була складена довідка №18 про вартість належних предметів форменого обмундирування ОСОБА_1 , відповідно до якої вартість речового майна (без обов`язків платежів і зборів) склала 5035,80грн., за виключенням утриманої вартості за видану куртку вітровологозахисну зимову - 1882,98грн. (а.с.14).

Вважаючи, що при звільненні позивач не провів з ним повного розрахунку та безпідставно утримав вартість за видану куртку вітровологозахисну зимову 1882,98грн. позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що в даному випадку склалися між сторонами, суд виходить з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення грошової компенсації за невикористані 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон «Про військовий обов`язок і військову службу») військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до ст.4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.

Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (ст. 5 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).

Відповідно до п.12 ч.1 ст.12 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон «Про відпустки») передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

За приписами статті 16-2 Закону «Про відпустки» учасникам бойових дій надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 цієї ж статті в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Однак Законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, вказаними в постанові від 21.08.2019, якою залишено без змін рішення Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Крім того, відповідно до п.5 розділу ХХХІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 №200, у р і к з в і л ь н е н н я військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за в с і невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні д о д а т к о в о ї відпустки.

Отже, при звільненні з військової служби у запас, позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним, в тому числі в 2020р. додаткової відпустки, як учасник бойових дій, передбачені пунктом 12 частини першої статті 12 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Доводи представника відповідача про те, що позивач не подавав рапорт про виплату компенсації в тому числі за 2020р. а тому не виявив бажання на її нарахування не спростовує зазначених вище висновків суду, оскільки за приписами зазначених вище норм чинного законодавства саме на відповідача в даному випадку покладено обов`язок щодо нарахування та виплати у рік звільнення грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а відтак, зазначені доводи суд не приймає до уваги.

Враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини у справі та досліджені докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з військової частини 3051 грошової компенсації за невикористані 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік, виходячи із грошового забезпечення на день звільнення (11340грн.), у розмірі 5292,00грн. (за 14 календарних днів) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до довідки розрахунку №18 від 18.03.2020 та інформації від 22.04.2020 №40/51/27/3-913 про вартість належних предметів форменого обмундирування у розмірі 5942,24грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закону України від «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до статті 1 якого соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Згідно з частиною 1 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 вказаного Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 червня 2017р. за №797/30665 (далі - Інструкція №475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно». Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

З вищенаведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 у справі №803/756/17 (адміністративне провадження №К/9901/38716/18).

У відповідності до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, (дія якого відповідно до ч.3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, інформації від 22.04.2020 №40/51/27/3-913 (а.с.52-54), складеної на підставі довідки розрахунку №18 від 18.03.2020 про вартість належних предметів форменого обмундирування ОСОБА_1 (а.с.18), станом на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини сума заборгованості за неотримане речове майно склала 5942,24грн. При цьому, відповідач не заперечує факт наявності вказаної заборгованості, однак, вказану суму станом і на момент розгляду справи відповідачем не відшкодовано.

Доводи представника відповідача про відсутність коштів для виплати позивачеві грошової компенсації за не отримане позивачем речове майно та про те, що позивач подав рапорт, в якому надав згоду на проведення такої виплати після надходження фінансування (а.с.48) не приймається судом до уваги, оскільки відсутність коштів не є підставою для звільнення військової частини 3051 від обов`язку сплатити позивачу компенсацію за неотримане речове майно, яка і на момент розгляду справи залишається не сплаченою.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6- рп/2007).

Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з військової частини 3051 грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до довідки розрахунку №18 від 18.03.2020 та інформації від 22.04.2020 №40/51/27/3-913 про вартість належних предметів форменого обмундирування у розмірі 5942,24грн.

Що позовних вимог про стягнення з відповідача коштів у розмірі 1882,98грн., утримані за отриману куртку вітровологозахисну зимову, суд відмічає наступне.

Як встановлено в судовому засіданні, обґрунтовуючи свою позицію в цій частині, представник відповідача посилається на те, що дану куртку було видано позивачу понаднормово, а відтак, її вартість підлягає утриманню з позивача.

Дійсно, представник позивача не заперечував факту отримання ОСОБА_1 в 2020р. куртки вітровологозахисної зимової, однак, суд відмічає, що відповідно до абзацу 1 п. 18 підрозділу 1 Розділу III Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом МВС України від 07.06.2017 № 475 «Про речове забезпечення Національної гвардії України», у разі звільнення військовослужбовців за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем, засудженням особи до позбавлення волі або обмеження волі за вироком суду, що набрав законної сили, а також у зв`язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку, вартість виданих їм предметів речового майна, які отримані під час проходження військової служби (навчання) у Національній гвардії України та строки експлуатації (носіння) яких не закінчилися, утримується з урахуванням строку перебування їх у носінні на підставі довідки-розрахунку на утримання вартості речового майна. Грошова компенсація зазначеним військовослужбовцям нараховується пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про звільнення.

Тобто виключними підставами для утримання вартості виданих предметів речового майна, які отримані під час проходження військової служби є звільнення військовослужбовців:

- за службовою невідповідністю,

- у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем,

- засудженням особи до позбавлення волі або обмеження волі за вироком суду, що набрав законної сили,

- у зв`язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку.

Інших підстав для утримання вартості речового майна, Інструкцією з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом МВС України від 07.06.2017 № 475 «Про речове забезпечення Національної гвардії України», в тому числі і видача речового майна понаднормово, не передбачено.

При цьому, судом підтверджено, що позивач звільнений, у зв`язку із закінченням контракту, а не у зв`язку зі звільнення за службовою невідповідністю, чи у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем, або ж засудженням особи до позбавлення волі або обмеження волі за вироком суду, що набрав законної сили, чи у зв`язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку. Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності таких обставин.

А відтак, суд приходить до висновку, що утримання 1882,98грн. вартості за отриману куртку вітровологозахисну зимову було здійснено відповідачем не на підставі вимог чинного законодавства, такі його дії не відповідають критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача коштів у розмірі 1882,98грн., утримані за отриману куртку вітровологозахисну зимову підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з військової частини 3051 одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 повних календарних років служби у розмірі 56 700,0 грн. суд виходить з наступного.

Згідно п.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги (абз.6 п.2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України (далі - військовослужбовці), які обіймають посади в Головному управлінні Національної гвардії України, територіальних управліннях, з`єднаннях, військових частинах (підрозділах), вищих військових навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, закладах охорони здоров`я та установах Національної гвардії України визначено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 березня 2018 року N 200, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 р. за N405/31857 (далі - Інструкція №200), відповідно до п.п.1,2 розділу XXXII якої особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що звільняються зі служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірах, визначених статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року N 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей".

У разі першого звільнення цих осіб з військової служби до вислуги років для виплати їм одноразової грошової допомоги зараховується також період строкової військової служби.

Пунктом 1 Постанови КМУ №393 передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років, зокрема, зараховуються: військова служба в Збройних Силах, Державній прикордонній службі, Національній гвардії, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ та інших військових формуваннях, створених Верховною Радою України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, Державній спеціальній службі транспорту; служба в органах внутрішніх справ України, органах і підрозділах цивільного захисту на посадах начальницького і рядового складу, Службі судової охорони на посадах молодшого, середнього і вищого складу з дня призначення на відповідну посаду; служба в Національній поліції.

Згідно п.10 Постанови КМУ №393 військовослужбовцям, які звільняються із служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Зазначеним особам, які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги. Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.

З огляду на викладене, у разі якщо особа, при попередньому звільненні набула право на отримання такої допомоги, такий період не враховується при виплаті грошової допомоги при наступному звільненні.

Отже, спірним у даній справі є наявність у позивача права на отримання грошової допомоги при звільненні з військової частини у 2020 році, з урахуванням попереднього терміну служби в Збройних Силах України.

При цьому, судом встановлено, що на час звільнення із Збройних Сил України, в 2015р. з органів внутрішніх справ та 2017р. - зі служби в органах Нацполіції, позивач не набув права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої п.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» так як не мав вислуги десять календарних років згідно законодавства, що підтверджується, зокрема, копією трудової книжки (а.с.15-16).

До моменту проходження служби у відповідача, вислуга позивача складала 7 років 8місяців 27днів. Отже, з урахуванням проходження позивачем служби у військовій частині 3051 (3 роки), вислуга склала більше 10 календарних років служби лише в 2019 році .

Суд відмічає, що на день звільнення з військової частини 3051 позивач мав вислугу більше 10 років (10р. 08 міс. 29дн.), а тому відповідно до вищезазначених вимог законодавства мав право на отримання грошової допомоги з урахуванням попереднього терміну служби в Збройних Силах України.

Дійсно, відповідно до п.4 Інструкції №200, на яку посилається представник відповідача, військовослужбовцям строкової військової служби та курсантам військових навчальних закладів з числа осіб, які не перебували на військовій службі перед зарахуванням на навчання, звільненим з військової служби (навчання), грошова допомога виплачується в розмірі восьми посадових окладів, а зазначеним особам із числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, - у розмірі дванадцяти посадових окладів.

Разом з тим, посилання відповідача на вказані норми та на відсутність доказів отримання чи не отримання позивачем такої допомоги при звільненні із Збройних Сил України (по закінченню строкової служби), не є підставами для не виплати такої допомоги у належному розмірі при звільненні відповідачем ОСОБА_1 з військової служби, оскільки, за приписами п.п.1,2 розділу ХХХІІ вказаної ж Інструкції №200, у разі першого звільнення цих осіб з військової служби до вислуги років для виплати їм одноразової грошової допомоги у розмірах, визначених статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" зараховується також період строкової військової служби.

Враховуючи, що при попередніх звільненнях позивач не набув право (через відсутність вислуги 10 років) на отримання одноразової грошової допомоги у розмірах, визначених статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", висновок відповідача про правомірність обрахування строку для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової частини ОСОБА_1 без врахування періоду строкової служби є помилковим.

Відтак, враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини у справі та досліджені докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 повних календарних років служби у розмірі 56 700,0 грн. (5670грн. (50 відсотків місячного грошового забезпечення на момент звільнення 11340грн. (а.с.75)*10 повний календарних років) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення коштів за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд зазначає наступне.

Представник відповідача обґрунтовуючи свою позицію в цій частині зазначає, що компенсація за речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.

Дійсно, відповідно до ч.ч.1,2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, компенсація за неотримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, оскільки, закупівля речового майна здійснюється незалежно від виплати грошового забезпечення і лише при незабезпеченні військовослужбовця речовим майном, відповідно до п.7 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно здійснюється виплата грошової компенсації, а тому компенсація за речове майно не є складовою заробітної плати, а, відтак, на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.

У той же час, представник позивача в судовому засіданні відмітила, що право на стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач пов`язує не через не виплату компенсації за неотримане речове майно, а у зв`язку з не виплатою одноразової грошової допомоги та компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій.

При цьому, як вже зазначалось вище, згідно з ч.3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової і служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установ тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. А відповідно до п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Разом з тим, а ні Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», а ні Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, а ні Інструкцією №200 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців Національної гвардії України стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за не отримане речове майно не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Стаття 117 Кодексу законів про працю України передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Як встановлено судом, у день виключення позивача із списків особового складу військової частини, позивачу не було виплачено, зокрема, одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 56700грн. та компенсація за невикористану відпустку у розмірі 5292,00грн. (у загальному розмірі 61922грн.). За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку (з 22.03.2020 по 05.11.2020) у відповідності до приписів ст.117 КЗпП України.

Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Як вбачається з довідки відповідача від 04.06.2020 №40/51/32 (а.с.75) середньоденний розмір грошового забезпечення за два останні місяці перед звільненням складає 378грн. (11340+11340)/60=378грн.).

Як вбачається з копії наказу від 23.03.2020 №75дск (а.с.13) остаточною датою закінчення військової служби є 21.03.2020. Тобто, право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникло у позивача з наступного дня після звільнення - з 22.03.2020.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з 22.03.2020 по 05.11.2020 складає 86562грн. (378грн. х 229к.днів).

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 зазначає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.

Суд, враховуючи правову позицію Великої Палати, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, а також постанови Верховного суду від 16.07.2020 по справі №812/1259/17 адміністративне провадження №К/9901/35854/18, від 04.09.2020 по справі № 260/348/19 адміністративне провадження №К/9901/26609/19, від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17, зазначає, що необхідно врахувати в даному випадку істотність суми заборгованості (61992грн) у порівняння з середнім заробітком за час затримки розрахунку (86562грн.)

Враховуючи те, що сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (86562грн.) значно перевищує суму, яка підлягала виплаті позивачу при звільненні (61992грн.), суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності, та стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 61992грн.

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини 3051 Національної гвардії України (40002, м.Суми, вул.Плодова, буд.2, код ЄДРПОУ 08803773) про стягнення грошової компенсації, одноразової грошової допомоги та грошового забезпечення - задовольнити частково.

Стягнути з військової частини 3051 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно відповідно до довідки розрахунку № 18 від 18.03.2020 та інформації від 22.04.2020 №40/51/27/3-913 про вартість належних предметів форменого обмундирування у розмірі 5942,24грн та кошти у розмірі 1882,98грн, утримані за отриману куртку вітровологозахисну зимову.

Стягнути з військової частини 3051 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомога у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 повних календарних років служби у розмірі 56 700,00грн.

Стягнути з військової частини 3051 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік, виходячи із грошового забезпечення на день звільнення у розмірі 5292,00грн.

Стягнути з військової частини 3051 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період затримки повного розрахунку при звільненні у розмірі 61992,00грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 10.11.2020.

Суддя І.Г. Шевченко