Рішення № 92864103, 16.11.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2798/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04379924; адреса: вул. Першотравнева, 31, смт. Окни, Одеська область, 67900) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

02 квітня 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області, у якому позивач просив суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області від 21.11.2019 року ХХ сесії VII скликання №1042/20-VII «Про розгляд заяви ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства»;

зобов`язати Окнянську селищну раду Окнянського району Одеської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, які розташовані за межами населеного пункту на території Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області, за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 5123155100:01:004:0456 або іншої земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа №420/2798/20 о 16:43:08 розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін згідно ст.262 КАС України.

В обґрунтування вимог позову зазначено, що 08.11.2019 року позивачка подала Окнянському селищному голові Окнянського району Одеської області О.С. Бєлоусу колективну заяву від себе та своїх близьких родичів (доньки і онуку) для винесення загального рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної орієнтовною площею 2 га кожному у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель запасу із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Окнянської селищної ради, Одеської області за межами с. Флори у відповідність із п. б ч. 1 ст. 121 ЗК України за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 5123155100:01:004:0456 або іншої земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області. 21.11.2019 року Окнянська селищна рада розглянула на пленарному засіданні колективне звернення, по якому безпідставно прийняла по кожному заявнику окремі рішення № 1038/20 - VII, № 1039/20 - VII, та № 1042/20 - VII, якими відмовила заявникам надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га. Позивачка вважає вказане рішення протиправним, оскільки в рішенні Окнянської селищної ради та в протоколі постійної комісії не обґрунтовано причин відмови, не вказано конкретно про невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також немає посилання на закон і на нормативно-правовий акт. На думку позивачки, прийняття відповідачем безпідставного та необґрунтованого рішення є по суті зловживанням своїми повноваженнями та вимагає застосування судом ефективного способу відновлення порушеного права позивача. Варіант правомірної поведінки відповідача вбачається єдиним можливим: надання дозволу на розробку проекту землеустрою в силу відсутності підстав відмови, передбачених ст. 118 ЗК України.

Ухвала суду від 06.04.2020 року та копія позову з додатками направлялась на адресу Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області за адресою вул. Першотравнева, 31, смт. Окни, Одеська область, 67900. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення документи отримані відповідачем 14.04.2020 року.

Ані у встановлений судом строк, ані на момент розгляду даної справи по суті відповідачем відзив на позовну заяву не наданий.

При цьому, суд врахував, що остаточно строк для подання відзиву на позов у зв`язку із введенням карантину сплинув для відповідача 06.08.2020р., та до настання таких обставин суд не мав процесуальних підстав для розгляду справи по суті, а строк розгляду справи в порядку спрощеного провадження розпочав свій перебіг з 07.08.2020р. (згідно із п.2 Прикінцевих та перехідних положень КАС України в редакції ЗУ №731-ІХ від 18.06.2020р.).

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 08.11.2019 року позивачка звернулась до голови Окнянської селищної ради об`єднаної територіальної громади Одеської області Бєлоуса Олегу Сергійовичу , в якій просила надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 та у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель запасу із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Окнянської селищної ради об`єднаної територіальної громади Одеської області за межами с. Флери у відповідності із пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України (а.с.11).

У даній заяві також зазначено, зокрема:

- право безоплатної передачі у власність земельної ділянки за вказаним цільовим призначенням не використано;

- позивачка дає згоду на обробку своїх персональних даних;

- Президент Володимир Зеленський 19.09.2019 року на форумі при зустрічі з аграріями заявив про те, що земля в Україні належить українцям і земля - це власність громадян (а не громад). Позивач громадянин України і має право на свою частку землі, та хоче нею володіти, користуватися і розпоряджатися;

- позивач фактично проживає в смт. Окни, і має намір займатися особистим селянським господарством;

- частка землі позивача знаходиться на території Окнянської селищної ради об`єднаної територіальної громади Одеської області і відповідач використовує її;

- якщо вказана ділянка з якихось причин не підходить для відведення, просить запропонувати йому свій варіант який би влаштував всіх;

Додатками до даної заяви зазначено:

- копія паспорту та ідентифікаційного коду (а.с.13-15);

- копія Відомості документації із землеустрою, з позначенням місця розташування земельної ділянки, на території Окнянської селищної ради об`єднаної територіальної громади Одеської області (а.с.18).

21.11.2019 року відповідач, розглянувши заяву громадянки України ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га на території Окнянської селищної ради, Окнянського району Одеської області, керуючись ст.ст. 12, 79, 118 Земельного кодексу України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та враховуючи рекомендації постійної комісії з питань аграрного комплексу і раціонального природокористування, прийняв рішення № 1042/20-VII «Про розгляд заяви ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» (а.с.12), яким вирішено, зокрема:

- відмовити громадянці України ОСОБА_1 , жительці смт Окни, Окнянського району Одеської області у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, відсутністю на графічних матеріалах зазначеного бажаного місця розташування земельної ділянки орієнтовним розміром 2,00 га.

ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом, вважаючи оскаржуване рішення протиправним.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовано законодавством (чинним та у редакції станом на момент виникнення відповідних правовідносин): Земельним кодексом України від 25.10.2001 року № 2768-III (далі - ЗК України), Законом України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР).

Відповідно до ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:

а) розпорядження землями територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст;

д) організація землеустрою;

е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства;

ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства;

з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу;

и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом;

і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок;

ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст;

й) вирішення земельних спорів;

к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать:

1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону;

2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання - вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначений у ст. 123 ЗК України, відповідно до ч. 2 якої особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Приписами ч. 1 ст. 118 ЗК України встановлено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до статті 59 Закону № 280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень.

За приписами частини десятої вказаної статті акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої не відповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Виходячи з положень ч. 7 ст. 118 ЗК України відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки - надається мотивована.

Слід зауважити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди повинні перевіряти їх на відповідність того, чи прийняті (вчинені) останні з дотриманням усіх вимог, визначених частиною 3 статті 2 КАС України.

Відповідно до статті 2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, зміст спірного рішення, як індивідуального акту, що породжує для позивача права і обов`язки, має відповідати вимогам статті 2 КАС України.

При цьому, обґрунтованість в силу статті 2 Кодексу, є однією з обов`язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, виходячи з положень даної статті, обов`язковим при прийнятті відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування рішення за наслідками розгляду поданого клопотання є його обґрунтованість, вмотивованість.

Відповідно до змісту оскарженого рішення, його прийнято, керуючись ст.ст. 12, 79, 118 Земельного кодексу України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», фактично, лише та виключно з підстави: у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, відсутністю на графічних матеріалах зазначеного бажаного місця розташування земельної ділянки орієнтовним розміром 2,00 га.

Виходячи зі змісту ч. 7 ст. 118 ЗК України, приписами Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, який розширеному тлумаченню не підлягає, а саме лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам:

- законів,

- прийнятих відповідно до них:

- нормативно-правових актів,

- генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації,

- схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць,

- проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів,

затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: від 23 січня 2020 року у справі № 0840/2979/18 (адміністративне провадження № К/9901/68110/18).

Проте, по-перше, в оскарженому рішенні взагалі не конкретизовано, яким саме вимогам яких саме законів, та яким саме прийнятим відповідно до них нормативно-правових актів, передбаченим ч. 7 ст. 118 ЗК України, не відповідає місце розташування земельної ділянки.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідним органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Встановлені судом обставини свідчать про недотримання відповідачем вимог щодо ясності, чіткості, доступності, зрозумілості та обґрунтованості щодо оскаржуваного рішення, виконання яких є запорукою передбачуваності для позивача наслідків виконання або невиконання ним законних вимог відповідача.

Відтак, невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

По-друге, посилання відповідача, як на підставу прийняття оскаржуваного рішення, зокрема, на відсутність на графічних матеріалах зазначеного бажаного місця розтавання земельної ділянки орієнтовним розміром 2,00 га не підтверджено доказами взагалі, оскільки будь-які документи суду не надані.

На виконання ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 23.10.2018 року по справі № 822/1817/18 (адміністративне провадження № К/9901/62472/18) та від 2 квітня 2019 року по справі № 822/1878/18 (адміністративне провадження № К/9901/4668/19), від 21 травня 2019 року по справі № 815/2791/18 (адміністративне провадження № К/9901/8950/19) тощо.

При цьому, суд зазначає, що юридичне (правове) значення першої стадії земельно-правової процедури під час звернення особи за отриманням дозволу та безпосередньо його отримання, як і наступних етапів вказаної процедури, полягає в тому, що з отриманням такого дозволу у особи виникає обґрунтоване сподівання, що у разі проходження нею усіх визначених законом стадій цієї процедури (розробки, погодження і затвердження проекту землеустрою) бажана земельна ділянка, за умови дотримання цією особою усіх приписів закону, буде їй надана у власність або користування, а тому у особи після отримання дозволу щодо певної земельної ділянки виникає легітимний інтерес, який може буди захищений в судовому порядку.

Слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.),

За таких обставин суд дійшов до висновку, що оскаржуване рішення від 21.11.2019 року № 1042/20-VII «Про розгляд заяви ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» прийняте відповідачем: не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); є протиправним та підлягає скасуванню, отже, відповідні вимоги позивача - є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо похідних вимог позивача зобов`язального характеру слід зазначити таке.

Відповідно до змісту прохальної частини позовної заяви, позивачка просить, зокрема, зобов`язати відповідача надати їй дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, які розташовані за межами населеного пункту на території Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області, за рахунок земельної ділянки кадастровий номер: 5123155100:01:004:0456 або іншої земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У даній справі, повноваження щодо затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою, регламентовано статтею 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Згідно з ч. 3 ст. 245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Також, відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням висновків суду, зокрема, про недотримання відповідачем вимог щодо ясності, чіткості, доступності, зрозумілості та обґрунтованості оскаржуваного рішення, суд вважає, що вимога позивачки про зобов`язання відповідача надати їй дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, які розташовані за межами населеного пункту на території Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області, за рахунок земельної ділянки кадастровий номер: 5123155100:01:004:0456 або іншої земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області, - є передчасною та такою, що не підлягає задоволенню у заявлений позивачем спосіб.

З огляду на зазначене, керуючись ст. 9 КАС України, для ефективного захисту прав та інтересів позивача у спірних публічно-правових відносинах від порушень з боку відповідача, суд вважає за необхідне задовольнити вказану позовну вимогу частково та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.11.2019 року, та прийняти рішення, передбачене частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, з урахуванням правової оцінки питання, щодо якого звернувся позивач, наданої судом у рішенні.

Обраний судом спосіб задоволення похідної вимоги позивача зобов`язального характеру та захисту прав позивача відповідає змісту, зокрема, постанови Верховного Суду від 24 грудня 2019 року по справі № 823/59/17.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачку звільнено від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», а тому в цій частині витрати для розподілу відсутні.

17.04.2020 року за вх.№16041/20 від позивачки надійшла заява про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу з відповідача. Обґрунтована заява наступним:

до позову було додано попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи;

в процесі судового розгляду адміністративної справи позивачем понесені наступні судові витрати: 20.03.2020 року було укладено договір про надання професійної правничої допомоги з адвокатом Одеської обласної колегії адвокатів Опалько Олегом Миколайовичем, який надав позивачу правову допомогу, за яку сплачено авансом 2500,00 грн., що підтверджується відповідним договором, актом виконаних робіт та квитанцією на суму 2500,00 грн.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивачем суду надано копії документів, зокрема:

- договору про надання професійної правничої допомоги від 20.12.2019 року, укладеного між адвокатом Опалько Олегом Миколайовичем, як Адвокатом, та позивачем, як Замовником, зокрема, про те, що Адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Замовник зобов`язується оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені Сторонами (а.с.8-9);

- додатку-1 до договору від 20.12.2019 року, попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести відповідно договору про надання юридичних послуг від 20.12.2019 року (а.с.10);

- квитанції № 64 від 17.03.2020 року про прийняття від позивача адвокатом Опалько О.М. 2500,00 грн. (а.с.28);

- акту виконаних робіт від 16.04.2020 року, складеного та підписаного адвокатом Опалько Олегом Миколайовичем та позивачем, про те, що Виконавець надав, а Замовник - позивач прийняв певні послуги на правову допомогу, на загальну суму 2500,00 грн., відповідно договору про надання юридичних послуг від 20.03.2020 року по адміністративній справі № 420/2798/20 (а.с.27).

Порядок та підстави розподілу витрат на професійну правничу допомогу передбачені ст. 134 КАС України.

Так, відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до абз.абз. 1, 2 ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Такого клопотання від відповідача не надійшло, хоча заява позивачки була направлена відповідачу 17.04.2020р.

На підставі наведеного, враховуючи предмет спору та обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значення справи для позивача тощо, стягненню з Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 підлягає сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн. (дві тисячі п`ятсот гривень) у повному обсязі згідно част.8 ст.139 КАС України, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260, 262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04379924; адреса: вул. Першотравнева, 31, смт. Окни, Одеська область, 67900) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області від 21.11.2019 року ХХ сесії VII скликання №1042/20-VII «Про розгляд заяви ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства».

Зобов`язати Окнянську селищну раду Окнянського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.11.2019 року та прийняти рішення, передбачене частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, з урахуванням правової оцінки питання, щодо якого звернулася ОСОБА_1 , наданої судом у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04379924) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 суму судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя М.М. Аракелян