Рішення № 92863389, 20.10.2020, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

308/1491/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.10.2020 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді - Бедьо В.І.

за участі секретаря судових засідань - Пазяк С.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Позовні вимоги мотивує тим, що 13.08.2010 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір № б/н, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок

Позивач зазначає, що ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві.

АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за Договором та угодою виконало в повному обсязі, а саме надало ОСОБА_1 кредит у розмірі, встановленому Договором.

Однак, ОСОБА_1 , взятого на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим станом на дату 30.11.2019 рік має заборгованість в розмірі 21784.39 грн., яка складається з наступного: 498.80 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 15 042.05 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 4730.00 грн. - заборгованість за пенею, а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500.00 штраф (фіксована частина), 1013.54 грн. - штраф(процентна складова).

За таких обставин позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приват Банк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 13.08.2010 року у розмірі 21784.39 грн., а також судові витрати у розмірі 2102,00 грн.

Ухвалою від 23.03.2020 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, з позову вбачається, що просить розглянути справу без його участі, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явився, заяв про відкладення судового розгляду та відзиву на позов не подав.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 8 ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд встановив наступні обставини.

13.08.2010 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір № б/н, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок

Своїм підписом в анкеті-заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг (а. с. 08).

У наданій банком довідці про умови кредитування від 13.08.2010 року, яка підписана ОСОБА_1 , зазначено базова відсоткова ставка за користування кредитом (2,5%), розмір щомісячних платежів (7%) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні (а. с. 09).

Позивач вказує на те, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за вищевказаним кредитним договором належним чином не виконував, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого за розрахунком банку станом на дату 30.11.2019 рік має заборгованість в розмірі 21784.39 грн., яка складається з наступного: 498.80 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 15 042.05 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 4730.00 грн. - заборгованість за пенею, а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500.00 штраф (фіксована частина), 1013.54 грн. - штраф(процентна складова).

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Вивчивши вимогу позивача щодо стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 498.80 грн., суд звертає увагу на те, що в анкеті - заяві від 13.08.2010 року позичальник ОСОБА_1 зазначив бажаний кредитний ліміт у розмірі 500 грн.

Пред`являючи позов, банк на підтвердження своїх вимог, крім витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витягу з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, також послався на довідку про умови кредитування від 13.08.2010 року , яка підписана ОСОБА_1 .

Крім того в якості доказів позивач надав довідку про видачу ОСОБА_1 кредитної картки № 5577212916559233 ( дата відкриття 13.08.2010 року, термін дії - до 06.14 р) та надав виписку за кредитним договором б/н від 22.05.2020 року.

Надавши оцінку вказаним доказам суд приходить до переконання, що позивач довів факт надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 500 грн. та факт користування вказаними кредитним коштами.

Відтак, враховуючи те, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а вказані в позові обставини не спростовані стороною відповідача, суд приходить до переконання, що згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України, кредитор має право вимагати виконання покладеного на позичальника обов`язку з повернення кредитних коштів в будь-який час у зв`язку порушенням його прав.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.

На підставі викладеного вище суд приходить до переконання, що вимога позову про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у розмірі 498.80 грн. є підставною та такою, що підлягає до задоволення.

Що стосується вимоги позову про стягнення 15 042.05 грн. заборгованості по процентах за користування кредитом, суд приходить до наступного.

У наданій банком довідці про умови кредитування від 13.08.2010 року, яка підписана ОСОБА_1 , зазначено базова відсоткова ставка за користування кредитом (2,5%), розмір щомісячних платежів (7%) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні (а. с. 09).

Зазначену довідку про умови кредитування від 13.08.2010 року, яка підписана від імені позичальника, а також інші надані банком докази видачі та користування кредитними коштами відповідачем не спростовано.

Як вже попередньо встановлено матеріалами справи, відповідачу ОСОБА_1 була видана кредитна картка № НОМЕР_1 ( дата відкриття 13.08.2010 року, термін дії - до 06.14 р).

Суд звертає увагу на те, що доказів того, що відповідачу перевидавались банківські картки, або ж, що строк вказаної кредитної картки було пролонговано матеріали справи не містять.

Відтак, згідно наданої позивачем довідки про надання кредитної картки датою відкриття видано банківської картки є 13.08.2010 рік, термін дії якої зазначено до 06.2014 року.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати ВС у справі №444/9519/12 від 28.03.2018 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Таким чином, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України».

Отже, зміст правової позиції Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у кредитному договорі може бути передбачено сплату процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Такі проценти може бути стягнуто кредитодавцем і після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 5017/1987/2012).

Аналогічну правову позицію викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.

Разом з тим умовами договору згідно анкети - заяви та довідки про умови кредитування не визначено, що після визначеного сторонами строку дії кредитного договору передбачена сплата відсотків.

Згідно вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Спосіб захисту порушеного права обирає позивач. Право кредитора на пред`явлення вимоги щодо стягнення боргу не заперечується як таке, що, однак, не звільняє від обов`язку пред`явити позов із належних підстав, обґрунтувати та довести його належним процесуальним порядком. Лише в такому разі можуть мати місце законні підстави для задоволення позову повністю або в обґрунтованій і доведеній частині. Правова підстава для нарахування та стягнення процентів поза межами строку дії договору, оскільки щодо цього пред`явлено і вмотивовано позов, перевіряється судом безвідносно до того, чи є з цього приводу заперечення чи інші доводи.

Таким чином, з огляду на те, що кредитний договір не містить пунктів щодо стягнення розміру відсотків після закінчення строку його дії, суд приходить до переконання, що вимога про стягнення процентів в розмірі 15 042.05 грн. підлягає частковому задоволенню в частині заборгованості за відсотками станом на день закінчення строку кредитування, а саме 06.2014 року.

Вирішуючи вказану вимогу суд вважає за необхідне застосувати правову позицію щодо строку виконання зобов`язань та плинності строків позовної давності, викладену в Постанові ВСУ від 23 листопада 2016 року № 6-2104цс16 : «Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ПК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України).

Відтак, згідно з наявною в матеріалах справи довідкою розрахунку заборгованості станом на 30.11.2014 рік за Кредитним договором б/н від 13.08.2010 року, а саме із графи « Загальний залишок заборгованості за відсотками» вбачається, що станом на 01.06.2014 рік (встановлену дату строку дії кредитної картки) згідно умов договору ОСОБА_1 нараховано до сплати заборгованість по відсоткам в розмірі 788,49 грн.

З огляду на вищевикладене суд приходить до переконання, що з ОСОБА_1 підлягають стягненню відсотки на виконання умов Кредитного договору б/н від 13.08.2010 року в розмірі 788,49 грн. за період з 13.08.2010 року по 06. 2014 рік, що стосується заборгованості за решти періоду вказаного позивачем, то такий є необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення.

Суд вважає за необхідне додатково акцентувати увагу на тому, що законодавець в даному випадку визначив, що права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Разом з тим позивач не ставить вимогу про стягнення відсотків в порядку ст. 625 ЦПК україни.

Вирішуючи питання в частині стягнення пені у розмірі 4730.00 грн. , суд виходить із наступного.

З доданої до справи довідки про умови кредитування ( а. с. 9) вбачається, що сторонами кредитного договору узгоджено, що пеня (1)(базова процентна ставка за договором) нараховується за кожен день прострочення кредиту, пеня( 2) =1 % від заборгованості, але неменше 30 грн. на місяць, нараховується 1 раз в місяць, за наявності прострочення по кредиту або процентам 5 і більше днів при виникненні прострочення на суму від 50 грн. та більше.

У відповідності до вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають значення для справи.

Отже, ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та п. 4 ч. 5ст. 12 ЦПК України, згідно з яким суд, зберігаючи обєктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Як встановлено судом, з наданого позивачем розрахунку заборгованості слідує, що основна заборгованість за кредитним договором становить 498.80 грн., в той час як розмір пені складає 4730.00 грн., що є значно більшим за розмір основної заборгованості та не відповідає загальним засадам цивільного законодавства (справедливості та розумності).

Враховуючи наведене та беручи до уваги ту обставину, що розмір пені значно перевищує суму заборгованості за тілом кредиту, суд вважає за можливе застосувати у даному випадку до спірних правовідносин норму ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшити розмір пені до 498.80 грн., що буде відповідати принципам справедливості та розумності.

Такий висновок узгоджується з правовими позиціями, висловленими Верховним Судом України у постановах від 03.09.2014 року у справі № 6-100цс 14 та від 04.11.2015 року у справі № 6-1120цс15.

Вирішуючи питання в частині стягнення нарахованих штрафів, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що за порушення відповідачем грошових зобов`язань за кредитним договором позивачем одночасно нараховані пеня та штрафи.

Таким чином у даному випадку позивач просить застосувати до боржника подвійну цивільно-правову відповідальність одного й того ж виду за одне й те саме порушення договірного зобовязання (порушення позичальником грошового зобов`язання за кредитним договором), що суперечить вимогам ч. 1 ст. 61Конституції Українита ч. 3ст. 509 ЦК України, згідно з якими ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В той же час, згідно з правовою позицією Верховного Суду України від 21.10.2015 року у справі № 6-2003 цс15 штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобовязань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених устатті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафів, нарахованих відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, у розмірі 1513,54 грн., з яких: 500 грн. штраф (фіксована частина); 1013.54 грн. штраф (процентна складова).

Узагальнюючи все вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення та стягає з відповідача на користь позивача загальний розмір заборгованості у розмірі 1786,06 грн., з яких: 498.80 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 788,49 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитом за період з 13.08.2010 року по 01.06. 2014 рік, 498.80 грн. - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір, пропорційно до задоволених позовних вимог,а саме, в сумі 172,36 грн., виходячи із задоволення заявленої в позові суми на 8,20 % (тобто 2102*8.20%= 172,36).

Керуючись ст. ст. 509, 526, 610-612, 625, 627, 629, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76, 89, 141, 223, 258, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 13.08.2010 року в розмірі 1786,06 грн., з яких: 498.80 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 788,49 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитом за період з 13.08.2010 року по 01.06. 2014 рік, 498.80 грн. - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» судовий збір у розмірі 172,36 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Позивач: АТ КБ «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, що знаходиться за адресою: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ)

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 .

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду: В.І. Бедьо