Рішення № 92849420, 10.11.2020, Баштанський районний суд Миколаївської області

Справа № 468/1201/20-ц

2/468/412/20

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

56101 Миколаївська область м. Баштанка вул. Полтавська 43

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2020 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Муругова В.В., за участю секретаря судового засідання - Рафальської К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Баштанка справу № 468/1201/20-ц за позовом Акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між АТ КБ „ПриватБанк" та відповідачем ОСОБА_1 14.09.2007 року був укладений кредитний договір б/н, за яким позивач надав відповідачу кредит у сумі 3000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов`язання та не здійснює щомісячні погашення по кредиту, процентам за користування кредитом. Оскільки відповідач істотно порушує умови угоди та не виконує взяті на себе зобов`язання, позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість, яка станом на 30.06.2020 року становить 14675,59 гривень, із яких: 2897,15 грн - заборгованість за тілом кредиту; 10477,08 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 1301,36 грн - пеня.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач просив застосувати до вимог позивача позовну давність, оскільки він востаннє користувався кредитною карткою та здійснював грошові операції з нею у вересні 2011 року та строк дії картки сплив у вересні 2011 року, внаслідок чого строк позовної давності за вимогами позивача сплив у вересні 2014 року.

У відповіді на відзив позивач заперечив проти застосування наслідків спливу позовної давності до його вимог, оскільки відповідач підписав анкету-заяву від 19.04.2017 року, якою приєднався до Умови і правил надання банківських послуг, відповідно до п.1.1.7.31 яких строк позовної давності становить 50 років.

Від представника позивача надійшла заява про підтримання позову та розгляд справи за його відсутності.

Від відповідача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

З огляду на те, що сторони заявили про розгляд справи за їх відсутності, суд ухвалив про розгляд справи за відсутності сторін.

Дослідивши наявні у справі матеріали (розрахунок заборгованості; виписку за договором; довідку про зміну умов кредитування; довідку про видані кредитні картки; заяву від 14.09.2007 року; копію Умов і правил надання банківських послуг; копію наказу про внесення змін до договірної бази по платіжним карткам від 23.08.2006 року; копію анкети-заяви від 19.04.2017 року; копію витягу з Умов і правил надання банківських послуг; копію наказу про затвердження Умов та Правил надання банківських послуг від 06.03.2010 року; до договірної бази по платіжним карткам від 23.08.2006 року), суд, розглянувши спір між сторонами в межах заявлених позовних вимог, приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

В судовому засіданні встановлено, що 14.09.2007 року між АТ КБ „ПриватБанк" та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір, за яким позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок в сумі 500 грн. В подальшому кредитний ліміт був збільшений до 3000 грн.

Договір був укладений шляхом підписання сторонами заяви від 14.09.2007 року. Вказаною заявою сторони погодили базову процентну ставку в розмірі 36% із розрахунку 360 днів у році. Строк дії кредитного ліміту відповідав строку дії картки, який завершувався у вересні 2011 року. Договір передбачав щомісячне погашення заборгованості відповідачем.

Відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов`язання та не здійснює щомісячні погашення по кредиту.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про банки та банківську діяльність" банківський кредит - це будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Із ст. 526 ЦК України слідує, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення ЦК України про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Заборгованість відповідача згідно з розрахунками позивача станом на 30.06.2020 року становить 14675,59 гривень, із яких: 2897,15 грн - заборгованість за тілом кредиту; 10477,08 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 1301,36 грн - пеня.

При цьому, сторони договору визначили, що кредит має повертатись шляхом здійснення щомісячних платежів, таким чином сторони встановили строки виконання боржником окремих зобов`язань по внесенню щомісячних платежів, які є складовими частинами зобов`язання позичальника по оплаті кредиту.

Відповідач просив застосувати до вимог банку позовну давність.

За ст. 256-257 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (при цьому, позивачем не надано на розгляд суду даних щодо збільшення строків позовної давності за відповідним письмовим договором, підписаним сторонами).

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки сторони договору визначили окремі самостійні зобов`язання позичальника щодо щомісячного погашення кредитної заборгованості, які деталізують обов`язок відповідача повернути весь борг частинами, то право позивача вважається порушеним з моменту недотримання позичальником строку погашення кожного щомісячного платежу, тому і початок перебігу строку позовної давності за кожен черговий платіж починається з моменту порушення позичальником строку його погашення.

Такі висновки суду випливають з позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року по справі №444/9519/12.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальний строк позовної давності становить три роки та позивачем не надано суду доказів, що сторони відповідним письмовим договором, підписаним обома сторонами, збільшили строк позовної давності щодо стягнення нарахованого боргу, на що вказує правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 року в справі № 6-757цс15, натомість надані позивачем Умови і правил надання банківських послуг, відповідно до яких строк позовної давності збільшений до 50 років, не містять підписів сторін, тому не є доказом збільшення сторонами строку позовної давності.

За такого, строк позовної давності для вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 14.09.2007 року є загальним та становить три роки.

Крім того строк дії кредитного ліміту, строк дії платіжної картки № НОМЕР_1 , а отже, і кінцевий строк повернення кредиту закінчувався у вересні 2011 року.

Позивачем не надано суду доказів перевипуску іншої кредитної картки на новий строк.

Таким чином, з дня закінчення кінцевого строку повернення кредиту позивач мав дізнатись про порушення свого права на повернення кредиту.

Відповідно до наданих позивачем розрахунку та виписки по рахункам за останні три роки до дня звернення позивача до суду з позовом (з 20.08.2017 року по 20.08.2020 року) на погашення заборгованості вказані платежі 16.04.2018 року в сумі 632,50 грн, 18.05.2018 року - в сумі 316,25 грн, 19.06.2018 року - в сумі, 21.07.2018 року - в сумі 79,06 грн, 22.08.2018 року - в сумі 50 грн, 23.09.2018 року - в сумі 29,06 грн.

При цьому з виписки по рахункам вбачається, що вказані платежі є автоматичним погашенням заборгованості шляхом списання грошових коштів з кредитної картки.

За такого, суд не визнає тієї обставини, що саме відповідачем були здійснені вищевказані платежі, у зв`язку з чим факт зарахування позивачем вказаних платежів не є підставою для переривання перебігу строку позовної давності.

Позивач звернувся до суду з даним позовом 20.08.2020 року, при цьому з наданих позивачем розрахунку заборгованості станом на 30.06.2020 року та виписки по рахунку станом на 21.07.2020 року слідує, що тіло кредиту не змінювалось з травня 2011 року та відповідач востаннє здійснив внесення грошових коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором 11.10.2011 року, що перевищує трирічний строк з дня звернення позивача до суду з позовом, тому вся наявна заборгованість за кредитним договором, що утворилась на час закінчення строку повернення кредиту та строку дії картки (станом на початок жовтня 2011 року), не може бути стягнута через пропуск строку позовної давності, про застосування якої просить відповідач.

Таким чином діями відповідача були порушені встановлені законодавством правила виконання цивільно-правових правочинів і права позивача на отримання виконання зобов`язання за вищезазначеним договором щодо повернення тіла кредиту та процентів за його користування протягом строку дії картки, але позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх порушених прав, про застосування якої просить позивач, що є підставою для відмови у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача заборгованості, що утворилась на час закінчення строку повернення кредиту та строку дії картки (станом на початок жовтня 2011 року) за тілом кредиту в розмірі 2897,15 грн. та за процентами в розмірі 2463,88 грн внаслідок пропуску строку позовної давності.

Що стосується нарахованих позивачем процентів за період після закінчення строку повернення кредиту, з жовтня 2011 року по 30.06.2020 року в розмірі 8013,20 грн. (10477,08 грн. - 2463,88 грн.), то суд вважає, що вимоги про стягнення вказаної суми є безпідставними у зв`язку з наступним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) зроблено висновок, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності не відповідає вимогам закону.

При цьому, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 року №202/4494/16-ц провадження №14-318цс18 право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

За ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 року №723/304/16-ц провадження №14-360цс19 стягнення процентів за користування грошима за період після визначеного сторонами договору строку повернення позики, не ґрунтуються на нормах матеріального права.

За такого, після закінчення строку кредитування кредитодавець втрачає право нараховувати проценти, комісію та пеню, а має право на отримання окрім суми боргу двох видів плати: 1) компенсації втрат від інфляції за весь час прострочення, 2) трьох процентів річних від простроченої суми.

У зв`язку з цим, нарахування позивачем 8013,20 грн. процентів після закінчення строку повернення кредиту та строку дії картки, суперечить процитованим вище правовим позиціям Верховного Суду та положенням ст. 625 ЦК України, тому вимоги про стягнення вказаної суми є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 1301,36 грн пені, то суд вважає, що вимоги про стягнення вказаної суми є безпідставними у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України). За ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі статтями 1046, 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За ч.1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

При цьому, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року №342/180/17 оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. В разі укладення кредитного договору неустойка поділяється на встановлену законом (розмір та підстави стягнення якої визначається актами законодавства) та договірну (розмір та підстави стягнення якої визначається сторонами в самому договорі. Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Як слідує з наданих позивачем Умов і правил надання банківських послуг, витягу з Умов і правил надання банківських послуг, вони не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви від 14.09.2007 року або анкети-заяви від 19.04.2017 року.

З врахуванням вказаного, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, підписана сторонами заява на отримання кредитної картки не містить посилання на конкретні умови та розмір неустойки за невиконання договору, що за відсутності належних доказів, які б достовірно підтверджували прийняття представлених банком умов та тарифів відповідачем та приєднання до них як другої сторони до запропонованого договору, є підставою для відмови у стягненні з відповідача пені в розмірі 1301,36 грн.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову загалом.

Відповідно до ст. 143 ЦПК України вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідача судових витрат не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12; 13; 81; 264; 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 14.09.2007 року - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана Миколаївському апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк „ПриватБанк" (місцезнаходження: вул. Грушевського, 1Д м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 14360570);

Відповідач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Повне судове рішення складене 13.11.2020 року.

суддя: