Рішення № 92832975, 09.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2020 року м. Київ № 640/1574/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ,

вул. Бульварно-Кудрявська, 16)

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі по тексту - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо не зарахування ОСОБА_1 до загального стажу роботи при обрахунку та призначенні пенсії за віком трудового стажу за період роботи з 01 червня 1994 року по 30 червня 1998 року у Виробничо-комерційному спільному Українсько-американському підприємстві «СІ-АЙ-ЕЛ ЛТД»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати до загального стажу період роботи з 01 червня 1994 року по 30 червня 1998 року у Виробничо-комерційному спільному Українсько-американському підприємстві «СІ-АЙ-ЕЛ ЛТД»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію за віком, починаючи з 17 лютого 2019 року.

Заявлені позовні вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що відповідачем безпідставно не враховано період роботи у Виробничо-комерційному спільному Українсько-американському підприємстві «СІ-АЙ-ЕЛ ЛТД», оскільки запис у трудовій книжці про роботу з 01 червня 1994 року по 30 червня 1998 року відповідає всім вимогам заповнення трудової книжки, а саме - містить чітку дату прийому та звільнення з роботи, номери наказів та їхні дати, посаду, на якій позивач працював, та чіткий відбиток печатки підприємства. При цьому, основним документом, який підтверджує наявність в особи відповідного стажу роботи, є трудова книжка, а лише за відсутності її чи записів в ній - уточнюючі первинні документи та/або показання свідків.

Представник позивача також просив врахувати, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для не зарахування відповідного страхового стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, у якому повідомив, що при виконанні посадових обов`язків посадові особи Головних управлінь Пенсійного фонду України використовує норми чинного законодавства, згідно яких періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховуються до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності Закону, зараховується до страхового стажу роботи для призначення пенсії, зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до моменту набрання чинності Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Представник відповідача наполягав, що використання ідентифікаційного коду з Державного реєстру є обов`язковим для всіх видів первинних звітних та облікових документів; первинні звітні та облікові документи, в яких відсутні ідентифікаційні коди з Державного реєстру, вважаються недійсними.

Додатково представник пенсійного органу повідомив, що зарахування періоду роботи з 01 червня 1994 року по 30 червня 1998 року до загального страхового стажу гр. ОСОБА_1 можливо тільки після надання уточненої довідки з підприємства про періоди роботи позивача або рішення суду про встановлення факту роботи на даному підприємстві.

Представник позивача надав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що відповідач протиправно не враховує, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для не зарахування відповідного страхового стажу. При цьому, на думку представника позивача, відповідачем не наводиться жодних підстав, за яких таке оформлення записів робить їх недійсними або сумнівними.

У запереченнях на відповідь на відзив представник Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві повідомив, що позивачем ні в позовній заяві, ні у відповіді на відзив не надано обґрунтованих доказів, що підтверджують порушення його права з боку пенсійного органу.

З огляду на викладене вище та відсутність клопотання про розгляд справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.

При цьому, суд враховує клопотання представника позивача про прискорення розгляду справи.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З наявних матеріалів справи вбачається, що Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві листом від 12 червня 2019 року №127666/03 повідомило ОСОБА_1 , що для призначення пенсії за віком йому необхідно підтвердити періоди роботи з 01 червня 1994 року по 30 червня 1998 року, так як в трудовій книжці відсутній код ЄДРПОУ або ідентифікаційний код підприємства на печаті при звільненні.

10 липня 2019 року представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою щодо зарахування ОСОБА_1 при обрахунку та призначенні пенсії трудового стажу за період роботи з 01 червня 1994 року по 30 червня 1998 року у Виробничо-комерційному спільному Українсько-Американському підприємстві «СІ-АЙ-ЕЛ ЛТД» та нарахувати йому пенсію за віком.

За результатами розгляду вказаного звернення листом від 07 серпня 2019 року №178484/02/К-9671 Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повідомило представнику позивача, що постанова Кабінету Міністрів України від 14 липня 1993 року №538 «Про Державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України» зобов`язала всі господарюючі суб`єкти, на які поширюється Закон України «Про державну статистику» до 01 жовтня 1993 року подати відповідному органу статистики заповнену реєстраційну картку для включення даних про них до Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України. Ідентифікаційний код є обов`язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документах суб`єкта і зазначається на його печатках та штампах. Представнику позивача повідомлено також, що зарахування періоду роботи з 01 червня 1994 року по 30 червня 1998 року до загального страхового стажу гр. ОСОБА_1 можливо тільки після надання уточнюючої довідки з Виробничо-комерційного спільного Українсько-Американського підприємства «СІ-АЙ-ЕЛ ЛТД» про період роботи або рішення суду про встановлення факту роботи на даному підприємстві.

Незгода позивача із відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 22 Загальної Декларації прав людини кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримки її гідності, вільного розвитку її особистості, прав в економічній, соціальній і культурній сферах за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва і відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статей 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно положень статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 7 Закону №1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

У відповідності до статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09 липня 2003 року (далі - Закон № 1058), громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено: основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктами 17-18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Судом встановлено, що у трудовій книжці позивача наявний запис про прийняття ОСОБА_1 на роботу в Виробничо-комерційне спільне Українсько-Американське підприємство СІ-АЙ-ЕЛ ЛТД» на посаду менеджера маркетингу на підставі наказу №6 від 01 червня 1994 року та звільнений згідно наказу №8 від 30 червня 1998 року з 30 червня 1998 року по закінченню терміну трудового договору згідно пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України. Вказані записи скріплені печаткою Виробничо-комерційного спільного Українсько-Американського підприємства, відбиток якої дійсно не містить відомостей щодо коду ЄДРПОУ товариства.

Станом на час внесення спірного запису діяли вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. N 58.

Так, відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Вимогами пункту 2.4 Інструкції №58 визначено, що записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

У той же час, здійснення записів у трудовій книжці роботодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе невчинення такого запису не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Окрім того, суд зауважує, що Верховний Суд у постановах від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04 вересня 2018 року у справі №423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Водночас, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, а саме відомості про дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи; ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.

Також суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Крім того, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 21 лютого 2018 року в справі №687/975/17.

Більш того, щодо відсутності в архівах наказів з кадрових питань, де працював позивач, інших первинних документів, суд зазначає про те, що право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних та сама по собі не здача деяких документів в архівний відділ не є беззаперечним доказом відсутності у позивача страхового стажу у зазначені періоди.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі №307/541/17.

З огляду на зазначене суд не приймає доводи відповідача про те, що стаж роботи позивача за спірні періоди не підтверджений належними доказами.

Суд звертає увагу відповідача на те, що право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від існування певних документів, відсутніх не з вини такої особи, збереження яких не може нею контролюватись, тому на цю особу не може покладатись відповідальність за їх збереження.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зарахування до трудового стажу позивача періоду роботи з 01 червня 1994 року по 30 червня 1998 року у Виробничо-комерційному спільному Українсько-американському підприємстві «СІ-АЙ-ЕЛ ЛТД», оскільки такі підтверджені записами в його трудовій книжці, недостовірності або інших ознак юридичної неточності якої не встановлено, а тому таку належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі.

Відповідно до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У розумінні частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що при відмові позивачу у зарахуванні до стажу період роботи з 01 червня 1994 року по 30 червня 1998 року у Виробничо-комерційному спільному Українсько-американському підприємстві «СІ-АЙ-ЕЛ ЛТД» відповідач діяв не на підставі, не у межах та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а відтак наявні підстави для зобов`язання відповідача зарахувати до стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01 червня 1994 року по 30 червня 1998 року у Виробничо-комерційному спільному Українсько-американському підприємстві «СІ-АЙ-ЕЛ ЛТД».

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню повністю.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на вимоги статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягають присудженню всі документально підтверджені понесені ним судові витрати.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо не зарахування ОСОБА_1 до загального стажу роботи при обрахунку та призначенні пенсії за віком трудового стажу за період роботи з 01 червня 1994 року по 30 червня 1998 року у Виробничо-комерційному спільному Українсько-американському підприємстві «СІ-АЙ-ЕЛ ЛТД».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 період роботи з 01 червня 1994 року по 30 червня 1998 року у Виробничо-комерційному спільному Українсько-американському підприємстві «СІ-АЙ-ЕЛ ЛТД» та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, згідно поданої заяви, починаючи з 17 лютого 2019 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) документально підтверджені понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 522 (дві тисячі п`ятсот двадцять дві) гривні 40 копійок за рахунок бюджетного асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя А.Б. Федорчук