Ухвала суду № 92832384, 26.10.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

26 жовтня 2020 року справа № 823/2421/18 м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Рідзеля О.А.,

за участю:

секретаря судового засідання – Мельникової О.М.,

представника відповідачів – Желізняк Ю.В. (за посадою та довіреністю),

розглядаючи за правилами загального позовного провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, про визнання протиправними та скасування актів, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі – відповідач 1), в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову просить:

визнати протиправним та скасувати акт розслідування нещасного випадку від 20.08.2018 форми Н-5, яким скасовано акти від 15.07.2016 форми Н-1 та від 14.07.2016 форми Н-5;

визнати протиправним та скасувати акт розслідування нещасного випадку від 20.08.2018 форми НТ №12 та вважати чинними акти від 15.07.2016 форми Н-1 та від 14.07.2016 форми Н-5;

визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Черкаській області щодо неприйняття у встановлений законодавством строк рішення про призначення виплати одноразової грошової допомоги позивачу, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги;

зобов`язати ГУНП в Черкаській області здійснити виплату одноразової грошової допомоги позивачу передбачену для інваліда ІІ групи – 300 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.

Ухвалою суду від 16.03.2020 прийнято справу до свого провадження, ухвалено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 08.10.2020 суд залучив до участі у справі другим відповідачем управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі – відповідач 2).

21.10.2020 представник відповідача 2 подав суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення в суд з цим позовом (далі – Клопотання).

Клопотання мотивоване тим, що про спірні акти від 20.08.2018 форми Н-5 та НТ позивач дізнався 21.08.2018 під час розгляду цієї справи. Також зазначено, що ці акти направлені позивачу рекомендованим листом. Тому, на думку відповідач позивач пропустив строк звернення в суд з цим позовом.

У судовому засіданні 26.10.2020 представник відповідачів клопотання підтримала та просила його задовольнити. Представник позивача просила розгляд справи здійснювати без її участі.

Оцінивши доводи Клопотання, суд дійшов висновку, що воно не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Ч.3 ст.123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Згідно зі ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини”, Європейська Конвенція “Про захист прав людини і основоположних свобод” і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.

Відповідно до Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Іліан проти Туреччини”, правило встановлення обмежень до суду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично й не має абсолютного характеру.

На підставі ч.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні ЄСПЛ по справі “Мушта проти України” зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби

У рішенні ЄСПЛ у справі “Плахтєєв та Плахтєєва Проти України” зазначено, що пункт 1 статті 6 Ковенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено “право на суд”, одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом. Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності. Якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (рішення ЄСПЛ у справі “Ашинґдейн проти Сполученого Королівства” (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року).

Так, у клопотанні про залишення позову без розгляду представник відповідачів вказує, що позивачу спірні акти від 20.08.2018 форми Н-5 та НТ направлені рекомендованим листом, на підтвердження чого надає суду копію фіскального чека відділення поштового зв`язку від 22.08.2018.

Однак, доказів отримання цих актів до Клопотання не додано. Таких доказів не містять і матеріали справи.

Твердження представника відповідачів, що позивач ознайомлений зі спірними актами 21.08.2018 під час розгляду цієї справи, суд вважає необґрунтованим, оскільки відсутні докази ознайомлення позивача з матеріалами справи та зняття з неї копій.

В силу положень ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.1 ст.72 КАС України).

Отже, представником не доведено належними та допустимими доказами факт вручення позивачу спірних актів.

Суд наголошує, що для повноцінного здійснення захисту свого порушеного права, позивач повинен не тільки бути обізнаним про сам факт порушення, але й знати чітко визначені підстави та мотиви допущення останнього.

Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 04.12.1995 р. по справі «Беллет проти Франції», в якому Суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача 2 про залишення позовної заяви без розгляду.

Керуючись ст. ст. 2-21, 238-239, 244-245, 248, 256, 295 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити повністю у задоволенні клопотання представника управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області від 20.10.2020 про залишення позовної заяви без розгляду.

2. Копію ухвали направити учасникам справи.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя О.А. Рідзель

Ухвала складена у повному обсязі 02.11.2020