Рішення № 92831839, 13.11.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2020 р. Справа № 400/3616/20

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправною постанови та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому просить суд:

- визнати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про закінчення виконавчого провадження від 12.08.2020 року у виконавчому провадженні № 61569211 протиправною та нечинною з моменту її прийняття;

- зобов`язати Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса) поновити виконавче провадження № 61569211.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 року по справі № 400/3616/20 адміністративну справу ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправною постанови та зобов`язання вчинити певні дії передано на розгляду Харківського окружного адміністративного суду за зареєстрованим місцем проживання (перебування, знаходження) позивача.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року відкрито провадження по даній адміністративній справі №400/3616/20 в порядку статті 287 КАС України. Призначено справу до судового розгляду на 30.10.2020 року. Ухвалою суду запропоновано відповідачам надати до суду відзив на позов, а третій особі письмові пояснення.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що постанова відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про закінчення виконавчого провадження від 12.08.2020 року у виконавчому провадженні №61569211 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню в судовому порядку, а вказане виконавче провадження підлягає відновленню.

У відзиві на позов представник відповідача, Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заперечував проти задоволення позовних вимог зазначивши, що станом на 11.08.2020 року рішення Миколаївського окружного адміністративного суду у справі від 28.02.2020 року у справі №400/2779/18 боржником не виконано, сума доплати за період з 01.01.2018 року по 09.02.2020 року (тобто до моменту набрання рішенням законної сили) у розмірі 16220,58 грн. не виплачена, рішення суду залишається не виконаним. 11.08.2020 року до Заводського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області направлено повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення. 12.08.2020 року в порядку пункту 11 ст. 39 Закону № 1404-VІІІ від 02.06.2016 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження, оригінал виконавчого листа повернено до Миколаївського окружного адміністративного суду. Таким чином, державний виконавець відділу при виконанні рішення суду діяв в межах наданих йому повноважень, не порушуючи прав та інтересів сторін виконавчого провадження.

Представник третьої особи 09.11.2020 року надав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2020 року у справі № 400/2779/18 Головним управлінням 20.02.2020 року проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 . Після перерахунку розмір пенсії позивача склав 8 405,50 грн. Загальний розмір доплати по перерахунку за рішенням суду з 01.01.2018 року по 29.02.2020 року склав 16 906,44 грн. Суму доплати за період з 10.02.2020 по 29.02.2020 року у розмірі 685,86 грн. позивачу виплачено у березні 2020 року. Суму доплати за період з 01.01.2018 по 09.02.2020 року (до дати набрання судовим рішенням законної сили) у розмірі 16220,58 грн. буде виплачена відповідно до Постанови КМУ "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду" №649. Отже, судове рішення виконано в межах повноважень.

Ухвалою суду від 30.10.2020 року залучено в якості другого відповідача - відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (м. Миколаїв, пр-т Миру, 46/1) по даній справі, запропоновано надати до суду відзив на позов та витребувано матеріали виконавчого провадження ВП № 61569211.

Копію ухвали було надіслано та вручено уповноваженому представнику відповідача під підпис, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Проте, відзиву на позов у встановлений судом строк до канцелярії суду не надходило, витребуваних документів не надано, причин поважності їх неподання другим відповідачем не повідомлено.

Згідно положень ч.4 ст. 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до ч.6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Учасники справи в судове засідання не прибули, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином відповідно до вимог КАС України.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положень частини 4 статті 229 КАС України.

Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.12.2018 року по справі № 400/2779/18 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 з 80% грошового забезпечення до 70% грошового забезпечення та зменшення розміру пенсії з надбавками за рахунок виплати лише 50% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 р. з 01.01.2018 р. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію в розмірі 80% грошового забезпечення з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 р. з 01.01.2018 р., здійснити виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 р. однією сумою.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2020 року у справі №400/2779/18 рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року скасовано та прийнято нове, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 з 80% грошового забезпечення до 70% грошового забезпечення, визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2018 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію в розмірі 80% грошового забезпечення визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2018 року, з урахуванням вже виплачених сум. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Судове рішення набрало законної сили.

Позивач отримав виконавчий лист №400/2779/18, виданий Миколаївським окружним адміністративним судом 28.02.2020 року.

Як свідчать матеріали справи, 17.03.2020 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження ВП № 61569211 з примусового виконання виконавчого листа №400/2779/18, виданого Миколаївським окружним адміністративним судом 28.02.2020 року, за яким стягувачем є ОСОБА_1 , а боржником - Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.

Постановою державного виконавця від 20.07.2020 року ВП № 61569211 накладено на боржника штраф у розмірі 5 100,00 грн. за невиконання рішення суду.

За повторне невиконання судового рішення без поважних причин, постановою державного виконавця від 12.08.2020 року ВП № 61569211 накладено на боржника штраф у розмірі 10 200,00 грн.

Також, державним виконавцем направлено до Заводського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення щодо розгляду питання про притягнення посадових осіб ГУПФУ в Миколаївській області до кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду.

На підставі п.11 ч.1 ст. 39, ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" державним виконавцем винесено постанову від 12.08.2020 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 61569211 з примусового виконання виконавчого листа №400/2779/18, виданого Миколаївським окружним адміністративним судом 28.02.2020 року, а виконавчий лист направлено до суду, який його видав.

По суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Загальний порядок виконання рішень судів про стягнення боргу врегульований положеннями ст.ст. 48-62 Закону України "Про виконавче провадження", а порядок виконання рішень немайнового характеру - нормами ст.ст. 63-67 вказаного Закону.

Так, відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч. 6 ст. 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого ч. 2 цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

В свою чергу, п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" серед підстав для закінчення виконавчого провадження передбачає надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому ч. 3 ст. 63 цього Закону.

Як встановлено судом, постанова державного виконавця від 12.08.2020 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 61569211 з примусового виконання виконавчого листа №400/2779/18, виданого Миколаївським окружним адміністративним судом 28.02.2020 року, винесена на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якого виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому ч. 3 ст. 63 цього Закону. Остання ж передбачає саме неможливість виконання рішення без участі боржника.

Разом із тим, відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно із ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частинами другою та четвертою статті 257 вказаного Кодексу визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 6 цього ж Кодексу, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

17.07.1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

За змістом ст. 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (надалі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" наголосив на тому, що право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні п. 1 ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи "Войтенко проти України", "Горнсбі проти Греції").

Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені ст. 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс ("Піалопулос та інші проти Греції", "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Горнсбі проти Греції").

У справах "Шмалько проти України", "Іммобільяре Саффі проти Італії" ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (Рішення у справа "Сук проти України" та інші).

Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) "Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень", у державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх "ex-officio". Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.

З матеріалів справи вбачається, що постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2020 року у справі №400/2779/18 залишається невиконаною.

У постанові від 04.03.2020 року у справі № 750/11948/17 Верховним Судом викладено висновок, що накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам про вчинення кримінального правопорушення є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа та не можуть уважатись достатнім вчиненням виконавчих дій.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Враховуючи наведене, постанова державного виконавця від 12.08.2020 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 61569211 з примусового виконання виконавчого листа №400/2779/18, виданого Миколаївським окружним адміністративним судом 28.02.2020 року, винесена передчасно й за відсутності доказів, які би підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

На підставі викладеного, позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 12.08.2020 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 61569211, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 41 Закону України "Про виконавче провадження", у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Позовна вимога про зобов`язання відповідача поновити виконавче провадження ВП №61569211 з примусового виконання виконавчого листа №400/2779/18, виданого Миколаївським окружним адміністративним судом 28.02.2020 року, не підлягає задоволенню, оскільки у разі скасування судом постанови про закінчення виконавчого провадження, на державного виконавця покладається обов`язок відновлення такого виконавчого провадження в порядку та в строк, визначений ч.1 ст. 41 Закону України "Про виконавче провадження".

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Питання про розподіл судових витрат у зв`язку зі звільненням позивача від сплати судового збору не вирішується.

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13-14, 77, 139, 242-246, 271, 272, 287, 297, пп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (код ЄДРПОУ 43315529, адреса: вул. Богдана Хмельницького, 34, м. Одеса, 65007), відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (адреса: м. Миколаїв, пр-т Миру, 46/1), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159, адреса: вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020) про визнання протиправною постанови та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 12.08.2020 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 61569211.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на рішення може бути подана у десятиденний строк з дня його проголошення до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку визначеному ст. 297 КАС України або відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII КАС України.

Суддя Шевченко О.В.