Рішення № 92829796, 13.11.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2020 року Справа № 160/9950/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Боженко Н.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро» (51000, Дніпропетровська область, Царичанський район, смт. Царичанка, вул. Царичанська, буд. 168; код ЄДРПОУ 36710304) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а; код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

20 серпня 2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0006713203 від 28.07.2020 р.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що дизельне паливо використовується виключно для власних потреб. 05 лютого 2020 року при поставці ТОВ «ВОГ Трейд Ресурс» дизельного палива, здійснена заправка в баки автотранспортних засобів та автомобільні каністри ємністю до 5 л, які належать підприємству на правах власності. Заправлення до повних баків є продуманим логістичним заходом та дозволяє підприємству найбільш ефективно використовувати автомобільний транспорт. Отже, ТОВ «АБК Дніпро» протягом лютого 2020 року не здійснювало зберігання дизельного палива. Інформація щодо акцизної накладної має довідковий характер та не може бути взята до уваги для застосування штрафних санкцій. Таким чином, позивач вважає необґрунтованими твердження відповідача про порушення ним ст. 15 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 р. №481/95-ВР.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/9950/20. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження),

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом п`ятнадцяти днів, витребувано від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області належним чином завірені докази на обґрунтування підстав прийняття податкового повідомлення-рішення №0006713203 від 28.07.2020 р.

21 вересня 2020 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки позивач повинен був отримати ліцензію на право зберігання пального, щоб зберігати пальне, у тому числі те, яке заправлене в баки автотранспортних засобів та автомобільні каністри, що належать підприємству на праві власності. Крім того, звертає увагу, що відповідно до акцизних накладних, які складені на позивача як отримувача пального, зберігання пального позивачем мало місце до дати отримання ним відповідної ліцензії, чим порушено норму ст. 15 15 ЗУ №481. Також відповідачем зазначено, що позивач надав акт заправлення автомобілів від 05.02.2020, тобто лише по одній поставці палива, позивач не надав доказів повноважень комісії зі списання ТМЦ, зокрема, на списання палива. Звертає увагу суду на те, що зі змісту акту вбачається, що заправлення автомобілів розпочато о 12-15 05.02.2020 та закінчено о 15-30 05.02.2020, що само по собі підтверджує факт зберігання у позивача пального з цієї поставки у цей проміжок часу.

22 вересня 2020 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просив відхилити доводи відповідача, зазначаючи, що акт перевірки не містить посилань на жодну іншу акцизну накладну, тобто перевіркою не було встановлено і документально зафіксовано претензій податкового органу до інших документів. Крім того, акт заправлення немає підстав вважати недостовірним, адже до складу входить головний директор, начальник гаражу, головний бухгалтер та головний інженер. Зазначає, що висновок про те, що процес відвантаження протягом 3 год. 15 хв. є доказом факту тригодинного зберігання пального у позивача є хибним, оскільки наповненню підлягали 24 транспортні засоби, що є часозатратним процесом. Також посилається на роз`яснення на офіційному сайті Державної податкової служби України від 16.08.2019 року, в якому вказано, що зберігання пального в паливних баках транспортних засобів/обладнанні/пристроях не потребує отримання ліцензії на право зберігання пального. Згідно положень законодавства випливає висновок, що отримувати ліцензію на право зберігання пального суб`єкт господарювання повинен тільки для стаціонарних цистерн/ємностей.

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро» (далі за текстом - ТОВ «АБК Дніпро») зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 01.10.2009 року (номер запису 1 219 102 0000 000345). Основний вид економічної діяльності ТОВ "АБК Дніпро" – Дестиляція, ректифікація та змішування спиртних напоїв (КВЕД 11.01).

На підстав пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, на підставі наказу ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 02.07.2020 року № 1515-п і направлень № 1923 та № 1924 02.07.2020 р. було проведено фактичну перевірку ТОВ «АБК Дніпро». Перевірку здійснено в присутності представника суб`єкта господарювання – технічного директора ОСОБА_1 .

За результатами проведеної перевірки посадовими особами контролюючого органу складено акт №41013/04-36-32-03/36710304 від 07.07.2020 р. «Про результати фактичної перевірки з питань додержання суб`єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами».

Перевіркою ТОВ «АБК Дніпро» встановлено, зокрема, що позивачем було отримано ліцензію на зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) №04330414202001980 терміном дії з 28.05.2020 по 28.05.2025. Резервуар, об`ємом 6 м3 знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, смт. Царичанка, вул. Царичанська, 168. Згідно акцизної накладної від 05.02.2020 року №105655 ТОВ «АБК Дніпро» здійснено придбання пального «Важкі дистиляти (газостійкі)» (код УКТЗЕД 2710194300) у ТОВ «Вог Трейд Ресурс» (42621778) об`ємом 5526,54 літрів. Відповідно до вищезазначеної акцизної накладної пальне відвантажувалось та зберігалось за адресою: Дніпропетровська область, смт. Царичанка, вул. Царичанська, 168. Отже, пальне зберігалось без наявності відповідної ліцензії.

Також встановлено, що ТОВ «АБК Дніпро» порушено вимоги ст. 15 Закону України "Про державне регулювання виробництво і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" (із змінами та доповненнями).

Не погоджуючись із висновками вказаної перевірки ТОВ «АБК Дніпро» надало відповідачу заперечення до акту перевірки №41013/04-36-32-03/36710304 від 07.07.2020р., в яких зазначило, що протягом лютого 2020 року підприємство не здійснювало зберігання пального.

У зв`язку з виявленим під час вказаної перевірки порушенням, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0006713203 від 28.07.2020 р. на загальну суму 500 000 грн.

Вважаючи вищезазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із даною позовною заявою.

Вирішуючи спір по суті та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України (далі ПК України) передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно ст. 80 Податкового кодексу України, фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів; у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Статтею 83 ПК України передбачено, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки, надані відповідно до статті 84 цього Кодексу та інших законів України; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Згідно з п. 85.2 ст. 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Приписами п. 86.7 ст. 86 ПК України передбачено, що у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення та/або додаткові документи розглядаються контролюючим органом протягом семи робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв`язку з необхідністю з`ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податків (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень та/або додаткових документів, про що такий платник податків зазначає у запереченнях та/або листі про надання додаткових документів в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі Закон № 481/95-ВР), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку. Зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик. Місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування;.

Приписами ст. 15 Закону № 481/95-ВР установлено, що оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

Суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років.

Суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують.

Крім цього, згідно Закону № 481/95-ВР, для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

З вказаних вище положень законодавства випливає висновок, що отримувати ліцензію на право зберігання пального суб`єкт господарювання повинен тільки для стаціонарних цистерн/ємностей.

Зазначене вбачається як з визначення термінів «місце зберігання пального», «зберігання пального», так і з переліку документів, які слід надати для отримання ліцензії на право зберігання пального, адже надати такий перелік документів для пересувних ємностей та транспортних засобів неможливо, оскільки останні не є нерухомим майном та не мають чіткої прив`язки до місця (території).

Відповідно до підпункту 14.1.6. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України акцизний склад - це:

а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі - приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів;

б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом:

а) приміщення відокремлених підрозділів розпорядника акцизного складу, які використовуються ним виключно для пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі маркованих марками акцизного податку горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу, а також для здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі відповідно до отриманої розпорядником акцизного складу ліцензії;

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;

ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

Частинами 1-3 ст. 17 Закону № 481/95-ВР передбачено, що за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

До суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500000 гривень.

Рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються податковими органами та/або органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями і тютюновими виробами та пальним, зберігання пального, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції визначеної законами України.

При цьому, ст. 18 Закону № 481/95-ВР установлено, що до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) не застосовується фінансова санкція у вигляді штрафу, передбачена статтею 17 цього Закону, у разі зберігання пального до 31 березня 2020 року без наявності відповідної ліцензії.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Проте, відповідачем, на якого покладено тягар доказування в адміністративному процесі, не надано суду доказів, які б підтверджували викладені в акті перевірки висновки щодо здійснення зберігання позивачем пального без наявності відповідної ліцензії за адресою: Дніпропетровська область, смт. Царичанка, вул. Царичанська, 168.

Позивачем, в свою чергу, до суду було надано копію товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів ТОВ «АБК Дніпро» №ВТС0007732 від 05.02.2020 року на 5475 літрів дизельного пального, видаткову накладну №13654 від 05.02.2020 року та рахунок-фактуру №132 від 03.02.2020 року.

Крім того, надано акт заправлення автомобілів ТОВ «АБК Дніпро» від 05.02.2020 року, а саме дизельного пального ДП-3-Євроб-ВО, яке отримане від ТОВ «ВОГ ТРЕЙД РЕСУРС» за товарно-транспортною накладною ВТС0007732 від 05.02.2020 року власних автомобілів: Ford Transit НОМЕР_1 – 100 л, Ford Transit НОМЕР_2 – 100 л, Автобус БАЗ А079.32 НОМЕР_3 – 100 л, DAF НОМЕР_4 – 1950 л, Fiat Nuovo Doblo Combi НОМЕР_5 – 100 л, Isuzo NQR7IP НОМЕР_6 – 100 л, Isuzo NQR7IP НОМЕР_7 – 100 л, ТАТА НОМЕР_8 – 100 л, ТАТА НОМЕР_9 – 100 л, ТАТА НОМЕР_10 – 100 л, Екскаватор БОРЕКС ЕО2201 – 1325 л, Мерседес-Бенз НОМЕР_11 – 100 л, Мерседес-Бенз АЕ 5466ІВ – 100 л, Мерседес-Бенз НОМЕР_12 – 100 л, Мерседес-Бенз НОМЕР_13 – 100 л, Мерседес-Бенз НОМЕР_14 – 100 л, Мерседес-Бенз НОМЕР_15 , Мерседес-Бенз АЕ 6168ІМ – 100 л, Мерседес-Бенз НОМЕР_16 – 100 л, Форд Транзит НОМЕР_17 – 100 л, Форд Транзит НОМЕР_18 – 100 л, Форд Транзит НОМЕР_19 – 100 л, Форд Транзит НОМЕР_20 – 100 л.

Таким чином, позивачем доведено, що паливо зберігалось саме у паливних баках автотранспортних засобів.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», випливає, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Таким чином, оскільки не запроваджено чіткого порядку отримання ліцензії у разі знаходження пального в паливних баках транспортних засобів, що сприяло б юридичній визначеності у правовідносинах, які стосуються майнових інтересів суб`єктів господарювання, то негативні наслідки у вигляді штрафу не можуть покладатися на платника податків, внаслідок чого суд приходить до висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення, відповідно до якого було встановлено порушення позивачем статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» та на підставі підпункту 54.3.3. пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» та застосовано до позивача суму штрафних санкцій (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у т.ч. за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 500 000 грн, є протиправним та підлягає скасуванню.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бендерський проти України" від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Враховуючи викладене, з урахуванням вимог статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» та положень підпункту 14.1.6. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, оскільки відповідачем не надано пояснень та доказів у спростування доводів позивача, суд дійшов висновку, що позивач не повинен був отримувати ліцензію на право зберігання пального, якщо таке пальне було завантажене у паливні баки транспортних засобів, для власних потреб.

Крім того, ст. 18 Закону № 481/95-ВР установлено, що до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) не застосовується фінансова санкція у вигляді штрафу, передбачена статтею 17 цього Закону, у разі зберігання пального до 31 березня 2020 року без наявності відповідної ліцензії.

При цьому, судом було встановлено, що під час перевірки досліджувалась саме акцизна накладна на придбання акцизного палива від 05.02.2020 року №105655.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, безсторонньо, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення неупереджено, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В силу положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України - розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у пар. 45 рішення в справі «Бочаров проти України», пар. 53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», пар. 43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами справи докази, а також їх письмові доводи, суд доходить, що позов ТОВ «АБК Дніпро» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення - підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат в порядку ст. ст. 143 та 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Згідно із приписами статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду на загальну суму 7500,00 грн., що документально підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням №1078 від 19 серпня 2020 р.

Інші докази документально підтверджених судових витрат, понесених позивачем - у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на те, що позов ТОВ «АБК Дніпро» - задоволено, суд доходить до висновку, що сума сплаченого позивачем судового збору за подачу позову до суду в сумі 7500,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро" (51000, Дніпропетровська область, Царичанський район, смт. Царичанка, вул. Царичанська, буд. 168; код ЄДРПОУ 36710304) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а; код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0006713203 від 28.07.2020 р.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а; код ЄДРПОУ 43145015) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро" (51000, Дніпропетровська область, Царичанський район, смт. Царичанка, вул. Царичанська, буд. 168; код ЄДРПОУ 36710304) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 7500,00 гривень (сім тисяч п`ятсот гривень).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко