Рішення № 92829685, 13.11.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2020 року Справа № 160/12265/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А3336 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення індексації грошового забезпечення у розмірі 81 125,68 грн., -

ВСТАНОВИВ:

02.10.2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат О.М. Буряк звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А3336, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3336 у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 12.06.2016 року по 22.01.2019 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 12.06.2016 року по 28.02.2018 року - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 року по 22.01.2019 року - березень 2018 року;

- стягнути з Військової частини А3336 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 12.06.2016 року по 22.01.2019 року у сумі 81 125 грн. 68 коп. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 12.06.2016 року по 28.02.2018 року - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 року по 22.01.2019 року - березень 2018 року відповідно до абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2018 року №1078.

Також у своєму позові позивач просить суд стягнути понесені ним судові витрати у вигляді правничої допомоги у розмірі - 6000,00 грн.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що у період проходження ним військової служби, нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме у період з 12.01.2016 року по 22.01.2019 року не в повному розмірі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення, яка є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв`язку зі зростанням споживчих цін, є обов`язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Індексація його грошового забезпечення не була виплачена і при виключенні зі списків особового складу військової частини А3336. На підставі викладеного просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 року було відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 06.11.2020 року.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

03.11.2020 року від Військової частини А3336 на адресу суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого зазначено, що враховуючи підвищення розміру щомісячної премії військовослужбовцям Збройних Сил України відповідно до наказу Міністерства оборони України від 27.01.2016 року №44 (зі змінами) та значним підвищенням грошового забезпечення військовослужбовцям, індексація з 01 січня 2016 року військовослужбовцям частини не нараховувалась і відповідно, її виплата не проводилась. Також, відповідач вважає, що відсутні підстави для визнання дій відповідача по невиплаті індексації грошового забезпечення протиправними, оскільки командування військової частини А3336 відповідно до Інструкції №260 виконувало роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2, в якому було зазначено про не нарахування індексації грошового забезпечення. Відповідно до ст.5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ № 1078 індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. У межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України у спірний період у Міністерства оборони України - не було. Отже, на думку відповідача, будь-якої вини чи протиправних дій з боку командування військової частини А3336 стосовно позивача допущено не було. За таких обставин відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

06.11.2020 року від позивача на електронну адресу суду надійшла письмова відповідь на відзив, в якому він зазначає, що обмежене фінансування військової частини А3336 жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення. Також наголошує на тому, що індексація грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу за контрактом у військовій частині А3336 в період з 12 червня 2016 року по 22 січня 2019 року.

Наказом командира військової частини А3336 № 18 від 22.01.2019 року (по стройовій частині) ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

При цьому, під час проходження ним служби з 12 червня 2016 року по 22 січня 2019 року йому не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, що не заперечується відповідачем.

Вважаючи, що такими діями відповідача порушено його права та законні інтереси, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Преамбулою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до ст.1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Положеннями статті 4 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Статтею 6 Закону №1282-XII визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до статті 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 року №2017-III індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Кабінетом Міністрів України затверджено Постанову "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078), згідно з п.4 якого індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Факт не нарахування та не виплати позивачу з 12.06.2016 року по 22.01.2019 року індексації грошового забезпечення відповідачем не заперечується.

Дослідивши матеріали справи, зокрема картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 з червня 2016 року по січень 2019 року судом було встановлено, у вказаний період індексація грошового забезпечення позивачу не виплачувалась.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 12.06.2016 року по 22.01.2019 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи.

Тобто точкою відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100%, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.

Разом з тим, на момент виникнення оскаржуваних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабміну України Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 07.11.2007 року №1294, якою затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.

Відповідно до п. 13 постанови №1294 вона набрала чинності з 01 січня 2008 року.

Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабміну України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 року № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме 01 березня 2018 року.

Проаналізувавши постанову Кабміну України №1294 в період її дії з 01.01.2008 року по 01.03.2018 року, тобто періоду який охоплює період оскаржуваних правовідносин, суд вбачає незмінність розмірів посадових окладів військовослужбовців.

Однак здійснення нарахування індексації грошового забезпечення відноситься до дискреційних повноважень відповідача та належить до виключної компетенції відповідача і суд не має повноважень здійснювати її розрахунок. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.

Отже, нарахування індексації грошового забезпечення, визначення базового місяця та суми такого нарахування належить до повноважень відповідача, які є дискреційними.

Як випливає зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 відповідно до умов статті 15.Ь, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, тому не має права здійснювати аналіз правильності проведення розрахунку позивачем.

Суд вважає, що для повного захисту порушених прав позивача слід вийти за межі позовних вимог, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, зобов`язавши відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 12.06.2016 року по 28.02.2018 року з урахуванням базового місяця січень 2008 року, та за період з 01.03.2018 року по 22.01.2019 рік включно з урахуванням раніше здійсненої виплати, з урахування базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення березень 2018 року.

На думку суду, зобов`язання відповідача вчинити дані дії є найбільш ефективним способом відновлення порушеного права позивача, який відповідає характеру даного порушення з урахуванням обставин даної справи.

Частиною 4 статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Щодо строку звернення до суду з даним позовом суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому в ч. 1 цієї ж статті передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Так, згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в п. 2.3 мотивувальної частини Рішення № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року вказав, що спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

В цьому ж Рішенні Суд також вказав, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь- яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Як видно з цієї позиції, Конституційний Суд України при тлумаченні ст. 233 КЗпП України виходить з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином в цій статті КЗпП встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

Застосування до позову про стягнення невиплаченої військовослужбовцям індексації грошового забезпечення лише ч. 2 ст. 122 КАС України, спричинить необгрунтоване обмеження їхніх прав.

Відповідно до ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Таким чином, оскільки даний позов пов`язаний з порушенням законодавства про оплату праці (невиплата індексації грошового забезпечення), то подання позову щодо стягнення невиплаченої індексації грошового забезпечення не обмежується будь-яким строком.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Проте, під час розгляду справи, відповідачем не доведено правомірності в частині бездіяльності щодо виплати індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 року по 22.01.2019 року.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивач в своїй позовній заяві просив стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн.

Згідно ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що 07.07.2020 року між адвокатським об`єднанням «МОДУМ» в особі Голови Сніжко Павла Володимировича (виконавець) та ОСОБА_1 (клієнт) було укладено договір № 04/07-07 про надання правничої допомоги.

Відповідно до п.1.1 договору виконавець бере на себе зобов`язання надати клієнту послуги на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання послуг за цим договором.

Згідно з п. 2.3.4 договору клієнт зобов`язаний оплатити виконавцю вартість послуг.

Для підтвердження розміру понесених витрат на правничу домопогу позивачем надано акт виконаних послуг до договору про надання правничої допомоги №04/07-07 від 07.07.2020 року, згідно з яким виконавцем в інтересах клієнта, згідно договору, у повному обсязі виконано такі зобов`язання:

- надання консультацій та узгодження правової позиції - 0,5 год.;

- опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців - 0,5 год.;

- здійснення математичних розрахунків невиплаченої індексації грошового забезпечення Клієнта - 1 год.

- складання позовної заяви про стягнення індексації грошового забезпечення військовослужбовця, а також завірення додатків для суду та сторін - 1 година.

Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить: вартість 1 години - 2000 грн., 3 год. х 2000 грн. = 6000 грн.

Також позивачем надано копію прибуткового ордера № б/н від 25.09.2020 року, згідно з яким позивач сплатив на підставі вищевказаного договору адвокату 6000,00 грн.

В матеріалах справи також міститься оригінал ордеру Серія АН №1015138 на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 , виданий адвокатським об`єднанням «МОДУМ» 25.09.2020 року.

Суд зазначає, що відповідач у своєму відзиві на позов заперечував проти розміру судових витрат, заявлених позивачем з огляду на те, що витрати на професійну правничу допомогу приватного адвоката не можуть задовольнятися за рахунок державного органу, який використовує свої кошти виключно за цільовим призначенням.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на провову допомогу суд зазначає наступне.

З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).

При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідач подав до суду клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, у зв`язку з чим судом оцінюється співмірність вартості наданих послуг з їх фактичним обсягом, а також досліджується зв`язок наданих послуг зі справою.

Так, суд вважає, що частина наданих послуг, описаних у розрахунках сум гонорару за надану правову допомогу, що міститься в акті виконаних послуг до договору про надання правничої допомоги №04/07-07 від 07.07.2020 року дублюються та призводять до необґрунтованого завищення вартості правничих витрат.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Зокрема, суд зауважує, що такі послуги як «надання консультацій та узгодження правової позиції», «опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців», «здійснення математичних розрахунків невиплаченої індексації грошового забезпечення клієнта», «завірення додатків для суду та сторін», охоплюються послугою «складання позовної заяви про стягнення індексації грошового забезпечення військовослужбовця », у зв`язку з чим відшкодуванню підлягають витрати на правничу допомогу, пов`язані саме з останньою послугою, вартістю 2000,00 грн., яка підлягає зменшенню у зв`язку із частковим задоволенням позову.

Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору.

Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 1000,00 грн.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 134, 242-246, 250, 262, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А3336 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення індексації грошового забезпечення у розмірі 81 125,68 грн. – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3336 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 у повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 12.06.2016 року по 22.01.2019 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 12.06.2016 року по 28.02.2018 року - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 року по 22.01.2019 року - березень 2018 року.

Зобов`язати Військову частину А2802 (вул. Лісна, смт. Черкаське, Новомосковський район, Дніпропетровська область, 51270, код ЄДРПОУ 2863301745) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 12.06.2016 року по 28.02.2018 року з урахуванням базового місяця січень 2008 року, та за період з 01.03.2018 року по 12.01.2019 року включно з урахуванням раніше здійсненої виплати, із застосуванням базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення березень 2018 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А3336 (вул. Лісна, смт. Черкаське, Новомосковський район, Дніпропетровська область, 51270, код ЄДРПОУ 2863301745) витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням особливостей визначених абзацом 2 пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Серьогіна